В.О. Коваль, студентка Е 3/1
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.М.Бойко

Капітал є однією з головних домінант функціонування та розвитку економічної системи. Аналіз капіталу з позицій його характеристики як інвестиційного ресурсу має велике значення для впровадження інноваційно-інвестиційної моделі економіки. Відомо, що капітал здійснює рух у процесі інвестування, реінвестування, дезінвестування. Для суб’єкта господарювання використання капіталу як реального інвестиційного ресурсу створює основу для чистого капіталоутворення. Під цим терміном розуміють різницю між обсягом валових інвестицій капіталу та амортизацією. Завдяки чистому капіталоутворенню стає можливим зростання виробничого потенціалу підприємств і суспільства загалом. Варто зауважити, що використання капіталу як інвестиційного ресурсу у фінансовому секторі, а саме при здійсненні фінансових інвестицій в акції, облігації, новий реальний капітал не створюється. Про негативні тенденції у сфері такого інвестування в Україні свідчить, зокрема, порівняння обсягу фінансових інвестицій з інвестиціями в основний капітал. На кінець 2008 р. фінансові інвестицій, які віддзеркалюють трансферне інвестування, досягли майже 40% до ВВП, у той час як інвестиції в основний капітал лише 23%. Подібні тенденції мають теж стати предметом уваги функціональних установ і об’єктом законодавчого врегулювання. Про загальні перспективи інвестування на макроекономічному рівні свідчать дані про процеси заощадження та чистого нагромадження основного капіталу. Як, відомо, інвестиційні ресурси – це один із головних чинників забезпечення стабільного економічного зростання. Їх достатність, насамперед, визначає можливість технологічного оновлення та безперебійного ведення суб’єктами господарювання економічної діяльності та впровадження інновацій. Відповідно до Національних рахунків України, на макроекономічному рівні величина валових заощаджень за 2008 р. склала 127 млрд. грн. як різниця між валовим наявним доходом (551,9 млрд. грн.) і кінцевими споживчими витратами (424,9 млрд. грн.). Чисті заощадження як різниця між валовими заощадженнями і споживанням основного капіталу за 2008 рік становили 68,7 млрд. грн. [1]. Норма заощаджень, за висновками експертів, знаходиться поки що на високому рівні, але має тенденцію до зниження. Якщо у 2007 р. норма валових заощаджень становила 25,7% до ВВП, а чистих заощаджень – 14,2%, то у 2008 р. ці норми зменшилися відповідно до 23,3 та 12,6%. У розвинених країнах середня норма валових заощаджень знаходиться на рівні 27%. [2]
Таким чином, доцільно на державному рівні впровадити систему комплексного аналізу процесів капіталоутворення для своєчасного ухвалення відповідних рішень і визначення економічної стратегії формування капіталу. Необхідно забезпечити умови для розвитку нових форм нагромадження капіталу, які дозволять ефективно запроваджувати інновації в усіх сферах і галузях економіки; забезпечити рівновагу на ринку заощаджень – інвестицій шляхом використання ринкових і неринкових важелів регулювання діяльності економічних суб’єктів нагромадження; активізувати амортизаційну, інвестиційну та структурну політику держави з метою оновлення основного капіталу.

ЛІТЕРАТУРА:
1. Баліцька В.В. Капіталоутворення в Україні як предмет системного аналізу та ухвалення стратегічних рішень / В.В. Баліцька // Актуальні проблеми економіки №8 (86), 2008. - С. 55-64.
2. Анін В.І. Аналіз статистичних даних обсягів інвестицій в основний капітал / В.І. Анін // Статистика України, 2008, №1. - С. 59-65.

С.М.Сенишина , студентка Б 3/1
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.М.Бойко

Ринкові зміни, які відбуваються останнім часом у сільському господарстві, супроводжуються докорінною перебудовою системи фінансування галузі, у якій зі зміною пріоритетів серед джерел формування фінансових ресурсів основну роль відіграють власні кошти підприємств і приватних осіб, які в цілому по галузі складають більше 90%. Розглянемо тенденції кредитування сільськогосподарських підприємств в Україні протягом останніх років, спираючись на офіційні статистичні дані.
На сучасному етапі лідерами серед комерційних банків за обсягами кредитування АПК є Райфайзен Банк Аваль і Приватбанк. Відбувається і певне зниження ставок за кредитами. Так, у 2005 році Райфайзен Банк Аваль почав видавати кредити українським аграріям під 16-17% річних. Станом на 01.01.2008 українські аграрії залучили кредитних ресурсів на суму 4,277 млрд. грн [1].
Особливістю кредитування сільського господарства є переважання короткострокового кредитування сільськогосподарських виробників. В Україні сьогодні одержати кредит у розмірі декількох тисяч доларів США приватний підприємець або мале підприємство може в банках, які є учасниками програм мікрокредитування Європейського банку реконструкцій та розвитку і Німецького-Українського фонду. Відсоткова ставка коливається залежно від банку, розміру кредиту і специфіки бізнесу позичальника від 11% до 16% річних в іноземній валюті і 21-24% річних у вітчизняній.
Розвиток кредитних відносин вимагає від сільськогосподарських підприємств, створення механізмів, спрямованих на зниження фінансових втрат. Для цього створюються кредитні бюро. Кредитне бюро - це установа основний вид діяльності якої становить збір, накопичення, обробка, збереження та надання інформації про виконання фінансових зобов’язань фізичними і юридичними особами. Функціонування в державі кредитних бюро стимулює зростання банківських кредитів щодо ВВП близько 20%. Отже, створення кредитних бюро для сільськогосподарських підприємств дасть можливість банкам краще орієнтуватись у їх фінансово – господарському стані [2].
Також ефективним є створення кредитних кооперативів. Кредитні кооперативи є одночасно громадськими і специфічними фінансовими установами.
Отже, в Україні на сьогодні не існує ефективної системи кредитування агропромислового комплексу. Робота аграрної галузі залежить від природно-кліматичних умов і пов’язана з високими ризиками та низьким рівнем рентабельності. Тому потрібно використовувати і розвивати не тільки традиційні види кредитування підприємств, а й за сприяння держави активно відроджувати діяльність представників небанківського сектора, які органічно доповнюють фінансування аграріїв.

ЛІТЕРАТУРА
1. Гринківська О.В. Джерела фінансового забезпечення агропромислових підприємств / О.В. Гринківська, І.В. Хлівіна // Актуальні проблеми економіки. – 2008. - №7. - С.154-163.
2. Годук В.М. Кредитні бюро у розвитку кредитування сільськогосподарських підприємств / В.М. Годук // Економіка АПК. - 2008. - №6. - С.105-109.

Н. С. Безугла, студентка Б 3/3
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А. Ю. Долгоаршинова

Нині комерційні банки України дуже рідко надають підприємствам довготермінові кредити. Можливість отримати такий кредит є реальнішою через кредитні лінії Світового банку і Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), що надаються уповноваженими банками.
Головні критерії та обсяги фінансування підприємств по лінії ЄБРР:
1. фінансуються тільки проекти підприємств з приватною формою власності, які функціонують у галузях сільськогосподарського виробництва, харчової промисловості та послуг;
2. допроектні активи підприємств не повинні перевищувати 2,5 млн доларів США за винятком вартості споруд та будівель;
3. кількість працівників не повинна перевищувати 500 осіб;
4. частка приватної власності має бути не меншою за 51 %;
5. підприємство має відповідати вимогам техніки безпеки, екологічним, санітарно-гігієнічним та іншим нормам охорони довкілля;
6. власний внесок позичальника в проект не може бути меншим за 30% вартості проекту;
7. коефіцієнт обслуговування боргу (відношення прибутку позичальника після сплати податків, амортизаційних відрахувань та витрат на сплату відсотків за всіма позиками до всієї заборгованості підприємства з урахуванням кредиту ЄБРР) має бути не меншим за 1,3.
За рахунок коштів ЄБРР здійснюються короткострокове та довгострокове фінансування проектів, які задовольняють вимоги ЄБРР.
У кредитному договорі встановлюються терміни сплати відсотків за кредитом ЄБРР. Протягом всього строку кредитування підприємство надсилає в банк щомісячні та щоквартальні повідомлення про хід виконання робіт згідно з бізнес-планом.
За рахунок коштів ЄБРР кредитуванню підлягають тільки забезпечені заставою проекти. При цьому вартість застави не повинна бути меншою 140% суми загальної заборгованості за кредитом за умови підтримування позичальником коефіцієнта обслуговування боргу.
Кредитні кошти не спрямовуються: на рефінансування вже існуючих зобов'язань приватних підприємств або на фінансування придбання цінних паперів діючих підприємств і нерухомості; на реалізацію проектів, пов'язаних з ігорним бізнесом, виробництвом або постачанням зброї та ін. Підприємство здійснює платежі згідно з умовами кредитної угоди, укладеної з банком.
ЄБРР активно співпрацює з українськими фінансовими установами (у різних кредитних лініях беруть участь до 10 комерційних банків) у частині проектів мікрокредитування й кредитування малого і середнього бізнесу. Пріоритетом для ЄБРР в Україні є приватний бізнес, агросфера, банківський бізнес, транспортна інфраструктура, безпека АЕС і енергоефек-тивність. І вже нині прогнозується збільшення більш ніж удвічі обсягу кредитування для України.
Таким чином, через нестабільність фінансового середовища українські комерційні банки практично не кредитують реального сектору, зосередивши свої основні зусилля на сегментах ринку, які можуть забезпечити швидку ліквідність і високий прибуток.

ЛІТЕРАТУРА
1. Владичим У.В. Роль кредитування в економічному зростанні України // Фінанси України. - 2008. -- № 1. -- С 96.
2. Бобров Є.А. Сучасний стан і перспективи розвитку кредитування малого бізнесу // Фінан-си України. - 2006. - № І. - С 104-105.

Т.С. Богуш, студентка Е 3/1
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.М. Бойко

Трансформаційні процеси, які склалися в економіці України на сучасному етапі перебувають в кризовому становищі. Проте найбільше серед усіх галузей постраждала галузь аграрного виробництва. Нині ситуація така, частина підприємств збанкрутіли, а інші перебувають досить в кризовому фінансовому становищі. Більшість підприємств, які зацікавлені в ефективному своєму управлінні проводять свою господарську діяльність за рахунок залучених коштів, у виді позик. Ця залежність обумовлена нерозривністю виробничого циклу. Розрахувавшись з кредиторами підприємства все одно звертаються до кредитних установ і знову залучають кошти. Якщо подібна ситуація повторюється впродовж декількох років, то в результаті підприємство змушене вдатися, в кращому випадку до процедури – санації, а в гіршому – до ліквідації.
Тому для того, щоб передбачити таке передкризове становище необхідно розробити систему моніторингу фінансового стану та кризових явищ на підприємстві. АПК в свою чергу дасть можливість виявити негативні тенденції та корегувати управлінськими рішеннями, в залежності від макро- мікросередовища.
Процес антикризового управління включає в себе такі етапи: аналіз внутрішнього та зовнішнього середовища з виявленням можливостей та загроз, а також слабких та сильних сторін підприємства (SWOT- аналіз), аналіз бізнес-процесів, формування деталізованої антикризової стратегії підприємства. Базою розробки антикризової програми розвитку підприємства повинні служити результати поточного моніторингу фінансового стану.
Протягом 2005-2008 рр. умови функціонування аграрних підприємств були складними. На фоні негативних тенденцій, наявних у цьому секторі економіки, спостерігається значне скорочення площ сільськогосподарських угідь в аграрних підприємствах та збільшення їх у господарствах населення в 6,1 рази. У структурі посівних площ при зменшенні кормових культур частка зернових культур зросла на 0,9 %, технічних – на 23,6 % (до 35,7 і картоплі та овоче-баштанних – на 1,5%.
Аналіз показників урожайності підтверджує висновок про те, що при виробництві сільськогосподарської продукції установилася чітка тенденція до її зниження. Про це свідчать такі показники: урожайність зернових культур у господарствах за 2005-2008 рр. знизилася на 58,9 %, соняшнику – на 63,7 %, овочів – на 20,8 %. Такі ж темпи зниження продуктивності посівів спостерігаються і по інших сільськогосподарських культурах. Рентабельність зернових культур скоротилася за 2005-2008 рр. на 207,3 % (в 7,9 рази), насіння соняшнику – на 166,3 % (в 3,2 р.), овочів відкритого грунту – на 26,9 (в 2,1 р.), плодів – на 68,9 % (в 4,1 р.), а виробництво картоплі і винограду в останні роки взагалі було збитковим.
Одним із етапів моніторингу є здійснення системи контролю за виконанням плану. На основі того, що при складанні бюджету планові показники розраховуються з урахуванням реальної спроможності розвитку, підприємства на стадії контролінгу виникає можливість аналізу недоотримання прибутку та оперативного реагування.
Після проведеного аналізу відбувається формування висновків та прийняття управлінських рішень і на підставі аналізу фінансово-господарської діяльності з урахуванням уточнень та первинних документів формується консолідований бюджет на наступний період.
Таким чином, вчасно застосований моніторинг фінансового стану підприємства дасть змогу керівникам правильно та оптимально прийняти управлінські рішення, та не допустити підприємству опинитися в кризовому стані.

О.М.Зуб, студентка ЗЕД 4/1
Миколаївськи й державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.М.Бойко
Прозоре та доступне оподаткування нерухомості на підставі її ринкової вартості стає для України дедалі актуальнішим. Активне обговорення зазначеного питання відзеркалює прагнення суспільства та політиків до справедливого оподаткування багатства та його видимих ознак у формі земельної власності.
Податки на майно є додатковим потужним інструментом перерозподілу доходів, не охоплених прибутковим оподаткуванням із будь-яких причин, слугують забезпеченню справедливості в оподаткуванні та протидії розшаруванню населення.
В Україні вже не перший рік точаться жваві дискусії стосовно запровадження податку на нерухомість. При цьому ставиться за мету, з одного боку зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів, а з другого — залучення до участі в податковому перерозподілі передусім надвисоких доходів, недостатньою мірою охоплених податком з доходів фізичних осіб та спрямованих власниками на створення майнових об'єктів. З поміж авторів які приділяли увагу даній тематиці В.Л. Андрущенко, В.П. Вишневський, П.І. Гайдуцького, М.Я. Дем'яненка, В.І. Кравченка, Ю.О. Лупенка, М.К. Орлатого, Г О. П'ятаченка, І.А. Розумного, П.Т. Саблука, А.М. Соколовської, А.М. Третяка, В.М. Федоров, М.М Федорова, І.Я. Чугуновата та інші. Проте існує потреба в конкретизації елементів податку на нерухоме майно й механізмів його справляння, що можуть бути застосовані в сучасних вітчизняних умовах.
Розвинуті держави оподатковують нерухоме майно виходячи з його вартісної оцінки. Цей підхід за умови застосування механізмів індексації й переоцінки дає змогу врахувати зміни ренти, яку отримують часники. Проте в Україні існує низка проблем, що лежать у адміністративній площині та не дають змоги запровадити подібні підходи й механізми.
Таким чином, вирішення питань грошової оцінки нерухомості вимагає проведення спеціальних досліджень протягом декількох років із метою врахування регіональних і місцевих особливостей, що впливають на вартість об’єктів. За прогнозами КМУ, у випадку введення податку на нерухоме майно, надходження від нього у 2009 р. складуть 471,2 млн грн, або 0,06 % ВВП, у 2010 р. – 553 млн грн, або 0,06 % ВВП [1].
Алгоритм розв'язання окресленої проблеми такий: у законодавчому порядку зобов'язати платників самостійно задекларувати нерухоме майно й надати розрахунки з податку на нерухомість; податковій службі провести попередню масово-роз'яснювальну роботу з метою детального інформування населення щодо необхідності та порядку декларування нерухомого майна, порядку розрахунку суми податку; підрозділам податкової служби спільно з органами місцевого самоврядування здійснити вибірковий подвірний обхід і контрольні обміри об'єктів нерухомості, застосувавши санкції до тих платників, які надали неправдиві відомості. Обходу 5 % платників на рік достатньо для формування свідомого ставлення громадян до виконання своїх зобов'язань перед державою [2]. Таким чином, введення податку на нерухоме майно найближчим часом, як того хоче уряд, можливе. Треба лише створити оптимальні механізми його справляння, які враховували б реалії сьогодення та інформаційно-технічні проблеми.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Заєць В.М. Напрями розвитку системи оподаткування та оцінки нерухомості в України / В.М. Заєць //Фінанси України - 2007. - №3. – С. 41-49.
2. Мельник В.М. Податок на нерухоме майно: фіскально-адміністративні проблеми запровадження в Україні / В.М. Мельник, М.М. Мельник // Фінанси України. - 2008. - №3. – С. 61-67.

В.С.Сидоренко, студентка ЗЕД 4/1
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент БойкоА.М.
Світова фінансова й безпосередньо пов’язана з нею економічна криза має глобальний, системний і затяжний характер. На сьогоднішній день, податкова система України перебуває на етапі кардинальних перетворень – готується до прийняття Верховною Радою проект Податкового кодексу України. В державі постійно проводиться політика зміни системи оподаткування, але, на жаль, не завжди продумана і економічно обґрунтована. Дестабілізуючим фактором для України є величезна кількість податків, одним із яких являється податок з доходів фізичних осіб - від’ємна частка добробуту населення, особливо в умовах глобальної інфляції, зростання безробіття, скорочення промислового виробництва та сільськогосподарської продукції в Україні на 25-45 % .
Питання пов’язані з оподаткуванням доходів фізичних осіб досліджувалися такими вченими: Т.Добродій, С.Латинін, О.Фомін, А.Б.Бабійчук, О.Д.Данілов, Н.П.Фліссак та ін. Однак у зазначених працях практично відсутній комплексний підхід до аналізу існуючих і можливих майбутніх проблем працюючого населення країни, пов’язаних зі сплатою податку з доходів фізичних осіб у світлі глобальної кризи.
Треба зазначити, що в умовах скачкоподібних трансформацій суспільно-економічного буття особлива роль відводиться податковій системі України. Розглянемо детальніше поняття ²податку з доходів фізичних осіб². Так, під податком з доходів фізичних осіб будемо розуміти – прямий, загальнодержавний податок, який стягується з доходів (заробітку) громадян. Утримання податку з оподатковуваного сукупного місячного доходу (зокрема доходи у вигляді заробітної плати, виплати і винагороди , нараховані платнику податку згідно з умовами трудового або цивільно-правового договору) з 01.01.2007р. здійснюється підприємствами всіх форм власності за ставкою - 15 % [1].
Дослідивши ставку податку з доходів фізичних осіб та її вплив на розмір заробітної плати у СТОВ ²Маяк² Березнегуватського району Миколаївської області, на прикладі штатного розпису адмінперсоналу, чисельність якого складає 7 чол., можна сказати, що загальний розмір заробітної плати – 8640 грн після сплати податків становить 7067,5 грн. На перший погляд, незначні суми щомісячних відрахувань у вигляді податку з доходів фізичних осіб – 1296 грн і відрахувань на обов’язкове державне пенсійне та соціальне страхування відповідно 172,8 та 103,7 грн, за рік перетворюються у чималу суму – 18870 грн.
В Україні за весь період її розвитку не було такого стрімкого стрибка цін на продовольчі товари, який стався останнім часом. Тому, у період глобальної кризи, податок з доходів фізичних осіб став вагомим джерелом зменшення ²сімейного² бюджету населення країни, а подальший розвиток ринкових відносин все більше підкреслюють наявні недоліки в діючій сьогодні системі оподаткування. Все це й обумовлює необхідність створення Податкового кодексу – виваженого і прийнятного для всіх суб’єктів податкового процесу [2]. Нині важливим завданням має стати орієнтація держави на зростання добробуту народу, створення цілісного, узгодженого, стабільного та раціонального податкового законодавства. Саме це потребує більш детального, глибокого аналізу в подальшому дослідженні та практичному застосуванні.
ЛІТЕРАТУРА
1. Добродій Т. Оподаткування фізичних осіб / Т. Добродій // Вісник податкової служби України. – 2008. - №40. - С.31-34
2. Бабійчук А.Б. Напрямки удосконалення системи оподаткування в Україні / А.Б. Бабійчук // Фінанси України. – 2008. - №4. - С.16

А.О.Сахнюк, студентка Б 3/5
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А. М.Бойко

Розв'язати клубоправових колізій, пов'язаних із регулюванням фінансових аспектів грального бізнесу в нашій державі, і досі не вдалося. На розгляд Верховної Ради України час від часу подаються законопроекти, які пропонують всі норми щодо проведення азартних ігор викласти в єдиному документі. Тому проблема встановлення законодавчої бази для дотримання всіх правил їх діяльності та оподаткування об’єктів грального бізнесу в Україні є нагальною проблемою для розв’язання.
Донедавна стрімкому розвитку грального бізнесу в Україні значною мірою сприяло недостатнє законодавче регулювання цієї галузі. Досить поширеним серед дрібних учасників ринку є й такий метод збагачення, як нелегальне встановлення декількох гральних автоматів на один придбаний патент, тоді як згідно торговий патент на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу має бути виданий на кожне окреме гральне місце. Усе вищенаведене робило цей вид діяльності більш прибутковим та як сектор економіки – більш тіньовим.
Водночас досить ефективним інструментом регулювання ринку є збільшення податкового навантаження на суб'єктів підприємницької діяльності. Вітчизняний досвід: в Україні механізм оподаткування доходів від гральної індустрії покладає обов'язок сплати податків на дві сторони – операторів ринку і фізичних осіб – гравців, у вітчизняному законодавстві визначено, що для суб'єктів грального бізнесу ставка податку на прибуток повинна бути не меншою, ніж загальна ставка цього податку – 25% до об'єкта оподаткування. Проектом Податкового кодексу передбачено, що, крім ліцензійних умов, вимоги до об'єктів грального бізнесу для проведення азартних ігор, у тому числі щодо їх розташування, повинні встановлюватися спеціальним законом, який регулюватиме таку діяльність [1]. Ставки збору за розміщення об'єктів грального бізнесу залежатимуть від розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу з розрахунку на місяць і кількості населення на певній території. Збір сплачуватиметься щороку на підставі дозволу місцевого органу влади на розміщення об'єктів грального бізнесу, що видаватиметься терміном на п'ять років. У Податковому кодексі також визначено, що сплата цього збору не звільнить операторів ринку від придбання торгових патентів і ліцензії, що видається на відповідний вид діяльності, пов'язаний з гральним бізнесом.
Досвід зарубіжних країн свідчить про те, що більш жорстко регламентувати діяльність з проведення азартних ігор можна за рахунок як підвищення фінансової відповідальності суб'єктів господарювання, так і встановлення територіальних обмежень щодо розташування гральних закладів. Причому суттєвому збільшенню дохідної частини держбюджету сприяє подорожчання ліцензій для здійснення підприємницької діяльності в цій сфері.
На думку експертів, ринок азартних ігор потребує якнайшвидшого регулювання Верховною Радою України, адже встановлення чітких правил для нього дасть змогу щороку додатково залучати до держбюджету понад 700 млн. грн А сам гральний бізнес із соціального зла для окремих категорій громадян перетвориться на потужне джерело державних надходжень, які можна буде інвестувати в розвиток пріоритетних проектів [2].

ЛІТЕРАТУРА
1. Германова О. Азарт у законі / О. Германова // Податковий вісник України. - 2007. - № 14. - С.15-18.
2. Влащук М. Податки ліквідувати! Які? / М. Влащук // Податковий вісник України. – 2009. - №2. - С. 32-36.

Н.О.Осіпова, студентка групи ЗЕД 4/2
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.М.Бойко
Сільське господарство одна з найбільш розвинутих і прибуткових галузей господарства України. Товаровиробники завжди переймались сплатою податків у своїй діяльності, тому що прибуток такого господарства залежить від багатьох факторів, в основному від природних умов, і достовірно його підрахувати дуже важко і тому держава повинна робити все, щоб ця галузь удосконалювалась, створювати сприятливі умови для роботи підприємців.
Питання сплати ФСП підприємцями, що мають у власності землю або вона надана їм в оренду є дуже актуальним. Його розглядали багато зацікавлених в цьому науковців, наприклад, К.Гривнак, В.Фінашко О.Шумський але всеодно, воно залишається до кінця нерозкритим.
Метою даної статі є особливості сплати землекористувачами фіксованого сільськогосподарського податку на прикладі приватного сільськогосподарського підприємства „Агроурожай” Жовтневого району Миколаївської області.
З 1 січня 1999 року у державі запроваджено фіксований сільськогосподарський податок (ФСП), який знижує податковий тиск на сільськогосподарських товаровиробників [1].
ФСП є загальнодержавним податком із застосовується поряд із загальною системою оподаткування. Це означає, що сільськогосподарські виробники мають право самостійного вибору системи оподаткування. Це є своєрідними зниженням податкового тиску на ПСП „Агро урожай”.
Площа земель даного господарства у 2008 році становить 2170га, рілля займає 1418га, а пасовища 752га. Загальна оцінка земельної площі становить 44 тис.грн. При обчисленні суми ФСП застосовуються ставки податку у відсотках від нормативної грошової оцінки, для ріллі та пасовищ коефіцієнт становить - 0,15. За підрахунками бухгалтера ПСП „Агро урожай” за 2008 рік сплатило ФСП у розмірі 8600грн. Починаючи з 1 січня 2005 року розрахована ПСП „Агроурожай” та задекларована ним у податковому розрахунку ФСП сума податку в повному обсязі надходить до місцевого бюджету Жовтневого району.
Розрахунок суми ФСП підприємство самостійно подає до органу державної податкової служби до 1 лютого поточного року. Сплата податку здійснюється щомісяця протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем базового звітного місяця [2].
При обчисленні питомої ваги доходу від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва в ПСП „Агроурожай” включають доходи від: реалізації продукції рослинництва і тваринництва; реалізації продукції, виробленої із сировини власного виробництва на давальницьких умовах.
Отже, сплата ФСП для власників сільськогосподарських підприємств полегшує їх податкове забов’язання, вони мають змогу не сплачувати до бюджетів різних рівнів три податки і три збори. Тому, загалом перехід на ФСП є вигідним для товаровиробників сільськогосподарської продукції [3].
ЛІТЕРАТУРА:
1.Фінашко Ф. Фіксований сільськогосподарський податок /Ф.І. Фінашко// Вісник податкової служби України. - 2008. - №43. - С. 24-25.
2.Гривнак К. Терміни подання розрахунку ФСП у 2009р / К.Л. Гривнак // Вісник податкової служби України. - 2009. - №3. - С. 16-17.
3.Шумський О. Подовження терміну дії ФСП. /О.П. Шумський // Вісник податкової служби України. - 2008. - №48. - С.- 11.

О.В. Березницький, студент ЗЕД 5/1
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.Ю. Долгоаршинова

На сьогодні організована злочинність активізувалася у багатьох сферах, серед яких необхідно виділити шахрайство з фінансовими ресурсами, “відмивання“ (легалізацію) доходів, отриманих злочинним шляхом, шахрайство у сфері страхування тощо. Ці правопорушення мають високий ступінь суспільної небезпеки, а їх вчинення викликає резонанс у суспільстві та напруженість у міжнародних відносинах.
Організована злочинність стала одним із вкрай негативних дестабілізуючих факторів громадського життя, вона протистоїть конституційному і суспільному ладу та несе реальну загрозу національній безпеці України.
В Україні основні проблеми боротьби з організованою злочинністю у сфері зовнішньоекономічної діяльності досліджували О.І. Алгазин, С.Н. Балін, А.Г. Бойко, М.І. Дідівський, В.І. Литвиненко та інші.
Питання про злочинність у сфері страхування є досить актуальним. Будучи затребуваним суспільством як основний важіль допомоги при настанні несприятливих подій, що підривають економіку країн, підприємницьких структур і родин, страхування саме спрямованістю своєї діяльності дає можливість застосовувати проти нього різні форми правопорушень – від простого обману до витончених комбінацій.
Одним з видом страхових правопорушень, які вчинюються організованими групами та злочинними організаціями у сфері ЗЕД є хабарництво та відмивання “брудних” коштів, що отримані шляхом незаконного переказу безготівкових коштів у готівку. Таке правопорушення вчинюється злочинною групою, до складу якої входять посадові особи страхової компанії і комерційних структур – страхувальників.
Ще одним розповсюдженим правопорушенням цієї сфери є легалізація доходів, отриманих злочинним шляхом. Досить поширеним способом легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, є укладення фіктивної угоди страхування з використанням страхової компанії.
Надзвичайно прикрим є те, що на сьогодні правопорушники діють не лише поодинці, а створюють організовані групи і злочинні організації для задоволення власних інтересів та потреб.
Криміналізація сфери страхування є значною суспільною небезпекою, оскільки ускладнює або блокує виконання його основних завдань, пов’язаних з формуванням страхових фондів, підвищенням економічної стабільності, обмеженням економічних ризиків, стимулюванням підприємницької ініціативи, збільшенням кредитоспроможності тощо.
Дослідження цих тенденцій підтверджують значні збитки, що заподіяні злочинністю в цій сфері. В 10 % випадків страхове відшкодування або завищене, або виплата здійснена незаконно. У цілому ж, якщо це перевести на клієнтів, які одержали відшкодування від страхової компанії, 2-3 % від їх загальної кількості одержали відшкодування оманливим шляхом за рахунок коштів інших страхувальників.
Таким чином, боротьба з організованими групами і злочинними організаціями як взагалі, так і безпосередньо у сфері страхування ЗЕД, вимагає насамперед не лише чіткого знання норм чинного законодавства, а й неухильного його дотримання.

ЛІТЕРАТУРА
1. Бойков А.Г. Попередження та викриття зловживань в установах, що здійснюють діяльність у сфері страхування та в інших організаціях, пов’язаних з відшкодуванням шкоди при настанні страхового випадку/А.Г. Бойков // Актуальні проблеми економіки.- 2008.- № 11.- С. 22-25.
2. Сущенко В.Д. Окремі прояви організованої злочинності на ринку страхових послуг/ В. Д. Сущенко // Фінанси України.- 2008.- № 12.- С. 17-19

С.Корнєєва, студентка Е 3/1
Миколаївський державний аграрний Університет
Науковий керівник асистент А.М.Бойко

Розвиток інноваційних процесів в агропромисловому виробництві потребує відповідних інвестиційних ресурсів. Але, в умовах низької дохідності сільськогосподарських підприємств, слабкої державної підтримки аграрного сектору, недостатнього кредитування агропромисловим формуванням фінансувати інноваційну діяльність досить складно.У зв’язку з цим, постає проблема пошуку нових додаткових джерел інвестування, що мають інноваційне спрямування. Успішне розв’язання цієї проблемі, на думку багатьох економістів, значною мірою залежить від раціонального використання переваг ринкового механізму господарювання.
Різні аспекти проблеми інвестування агропромислового виробництва висвітлені у працях таких економістів, як В.Г.Андрійчук, М.І.Крупка, І.В. Кушнір, А.М.Михайлов, Л.О.Петкова, П.Т.Саблук, В.М.Трегобчук, В.М.Яценко та інші.
Поліпшення інвестиційного клімату в АПК пов’язане із підвищенням ефективності господарювання сільськогосподарських підприємств, посиленням державної підтримки виробників–аграріїв, залученням іноземних інвестицій тощо. Але особливий інтерес викликає розвиток інвестиційно-інноваційного процесу з функціонуванням інтегрованих структур нового типу. Розвиток цих структур нині здійснюється у ринковому середовищі, яке відтворює умови функціонування капіталістичної економіки.
Господарсько-виробнича діяльність сучасних агроформувань опосередковує рух капіталу в агропромисловому виробництві. Саме завдяки їм здійснюється нагромадження капіталу, досягається його подальше зростання. В цьому полягає своєрідність нагромадження інвестиційних ресурсів в аграрній сфері.
Нині у сільському господарстві України майже відсутні умови для капіталізаціі прибутку аграрних підприємств. Це пов’язано з низькою рентабельністю виробництва, постійним вимиванням коштів із галузі внаслідок диспаритету цін на промислову і сільськогосподарську продукцію. Наприклад, загальний рівень рентабельності продукції рослинництва знизився з 30,8% у 2001 році до 7,9% у 2008 році. За 2001 – 2008 роки збитки сільськогосподарських підприємств від диспаритету цін становили 56,4 млрд. грн. У цілому ж по сільському господарству разом з особистими селянськими і фермерськими господарствами ця сума перевищує 24 млрд. грн.
Централізація коштів за допомогою інтегрованих структур повинна обовязково супроводжуватись інноваційними змінами в сільськогосподарському виробництві. Нарощування капіталу здійснюватиметься за рахунок зростання економічного ефекту від використання інновацій. Тому вважаємо інноваційні зміни результатом централізаціі капіталу і передумовою його концентрації в аграрному виробництві.
Отже, розвиток капіталізації агропромислового виробництва виявляється в особливостях нагромадження і руху інвестиційних ресурсів. Уособленням руху капіталу стають інтегровані структури АПК, завдяки яким здійснюється міжгалузевий перелив капіталу, його централізація, відбувається інноваційна розбудова сільського господарства, сворюються умови для подальшої концентрації виробництва і капіталу в аграрній сфері. Таким чином, в агропромисловому виробництві відбувається своєрідне формування механізму відтворення капіталу, адекватного засадам ринкової економіки.