Гебуза А.В. студентка групи Б 3/5
Костирко А.Г., старший викладач
Миколаївський державний аграрний університет

Проблеми, які існують на сучасному етапі розвитку в Україні дуже гостро стоять в державі. Вони потребують швидкого вирішення, оскільки наша держава розвивається швидкими темпами і просто необхідним є контроль з боку незалежних органів, які б могли надати цілком правдиву, точну та достовірну інформацію про результати діяльності підприємств. Таку функцію на себе взяли аудиторські фірми.

У світовій практиці аудит набув значного поширення. Аудит є обов'язковою частиною цивілізованого функціонування ринкової економіки кожної країни.

Однак на сучасному етапі розвитку аудиту в Україні постало багато проблем.

Першою проблемою є недостатня кількість методичних розробок з аудиторського контролю, які б регулювали діяльність аудиторів України. Недостатність прийомів, методів тягне за собою неточність аудиторського висновку на міжнародному рівні.

Також проблемою є недостатня кількість кваліфікованих аудиторських кадрів. Недостатня кількість кваліфікованих кадрів тягне за собою не освоєння ринку аудиторських послуг.

Відсутність методичних рекомендацій з питань комп'ютеризації аудиту дуже негативно впливає на швидкість роботи аудитора та на систематизацію даних про клієнтів. Розробка комп’ютерних програм щодо роботи з аудиторською документацією сприятиме зменшенню завантаженості аудитора по документообороту, а також дасть змогу розробити комп’ютеризовану клієнтську базу, яка у випадку необхідності зможе видати інформацію того чи іншого клієнта [1].

Серйозну стурбованість також викликає якість роботи більшості українських аудиторських фірм. Це питання піднімається не лише користувачами аудиторських послуг і державними органами, але й самими аудиторами, які зацікавлені в стабільному розвитку ринку аудиторських послуг, підвищенні престижу аудиторської професії. Не кваліфікованість аудиторів дуже серйозна проблема, яка вимагає швидкого вирішування шляхом підвищення контролю при отриманні сертифікатів аудиторів та збільшення державного контролю при проведенні аудиторської діяльності. Підвищувати податковий тиск не є доцільним, оскільки аудитори сплачують немалу суму при отриманні сертифіката і їх податкове навантаження є досить серйозним.

Для вирішення такого роду проблем аудиторські фірми намагаються враховувати рівень професійної компетентності своїх співробітників у вигляді кваліфікаційних вимог, що висуваються до посад, передбачених структурою їх управління. Тому серед фірм, які користуються високим попитом на ринку аудиторських послуг немає у штаті некваліфікованих працівників та тих, які не мають професійного стажу у даній галузі.

Поряд з цим обов’язковими умовами якісного проведення аудиту є планування і документування цього процесу. Аудиторською палатою України затверджено вимоги обов’язковості таких елементів організації процесу аудиту, які аудиторські фірми неухильно повинні виконувати, щоб не залишитися без сертифіката на проведення роботи. Поряд з цими недоліками аудит має і свої переваги, які протягом років роботи аудиторів вдосконалюються і стають нормою для кожної аудиторської фірми та аудитора-підприємця:

• значна економія державних коштів, які витрачаються на утримання контрольно-ревізійного аппарату. Оплата аудиторських послуг відбувається за рахунок клієнта і не потребує витрат з боку держави;
• надходження додаткових коштів до бюджету за рахунок сплати аудиторськими фірмами (аудиторами-підприємцями) податків. Оскільки аудиторські фірми – це юридичні особи, то вони сплачують податки до держави, тим самим збільшуючи надходження державного бюджету;
• незалежність, конкурентна боротьба, професіоналізм аудиторів, що сприяє підвищенню якості перевірок. Конкурентність на українському ринку аудиторських послуг є досить високою і тому потрібно бути висококваліфікованим спеціалістом, щоб задовольнять потреби та умови замовників;
• можливість вибору аудитора замовником. Це досить позитивне явище, оскільки аудитор не нав’язується державою. Підприємство-замовник може опиратися на поради інших при виборі аудиторської фірми, або ж звертатися до аудитора, який працював на підприємстві і повністю задовольнив вимоги замовника, тобто опиратися на власний досвід [2].

Аудиторські послуги в Україні розвиваються швидкими темпами, хоча і має проблеми у його застосування. На вирішення проблем впливатиме збільшення конкурентів на ринку аудиторських послуг, тобто кількість аудиторів збільшується і тому потрібно мати високу обізнаність у цій сфері, щоб мати постійних клієнтів, які були б задоволені роботою аудитора. Таким чином, питання про необхідність змін в аудиті має винятково позитивний характер.

Література

1. Усач Б.Ф. Проблеми розвитку аудиту в Україні/ Б. Усач. – К.: Знання-Прес.,2007.- с.217-222. 2. Бондар В.П.. Удосконалення системи організації аудиторської діяльності в Україні/ В.П. Бондар. – К.: КНЕУ., 2008. – с.16-19.

Вишневська Т.В., студентка групи Б 5/3
Науковий керівник - к.е.н., доцент Вишневська О. М.
Миколаївський державний аграрний університет

В сільському господарстві спостерігається найнижча тенденція збільшення обсягів інвестування в основний капітал. Основною складовою залишаються ризики. В попередні роки обсяг інвестування зріз в 3,4 рази, в той час як у промисловості –в 2,4 рази, транспорті і зв’язку –в 2,1 рази. Характерно те, що протягом декількох років основною проблемою сільськогосподарських підприємств Миколаївської області була нестача ресурсів навіть для простого відтворення виробничого процесу та підвищення його ефективності. Проте попит на інвестиції значно перевищував пропозицію, що призвело до їх високої вартості, а забезпечувати інвестування виробництва за рахунок власних джерел у змозі була лише невелика кількість прибуткових підприємств. Що свідчить про пряму залежність інвестування від фінансової стійкості підприємства.

Стратегічним напрямком подальшого розвитку регіону є активізація інвестиційної діяльності.

Це вимагає вдосконалення, а в багатьох випадках кардинальної перебудови управління інвестиційною діяльністю на всіх рівнях. За 2008 р. до області надійшло іноземних інвестицій на суму 151,8 млн дол. (проти 7,2 млн дол. у 2005 р.), переважно у формі грошових внесків.

Переважна частка з них (74,8%)- це інвестиції в промисловість, 6,4%-транспорт, 5,6%- оптова та роздрібна торгівля, 2,4%- сільське господарство, мисливство та лісове господарство.

Серед внутрішніх джерел інвестування переважає така форма, як кредитування комерційними банками. У 2008 році зменшилась до 10,26%, у 2006 році сільськогосподарські підприємства Миколаївщини отримали лише 28,3% від можливого обсягу кредитів комерційних банків юридичним особам. У 2007 р. ця частка скоротилась до 22,5% [1].Більше ніж 90% всіх наданих кредитів сільському господарству області є короткостроковими. Це свідчить про небажання банків ризикувати, надаючи сільськогосподарським підприємствам довгострокові кредити.

За даними Головного управління агропромислового розвитку Миколаївської обласної Державної адміністрації в останні роки у результаті здешевлення кредитів в аграрний сектор області вдалося залучити суттєву суму кредитних ресурсів. Цільова програма фінансової підтримки підприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення кредитів виявилася ефективною. За порівняно короткий термін її існування вдалося подолати кризовий стан у кредитуванні сільськогосподарського виробництва; збільшити надходження короткострокових кредитів в аграрний сектор; досягти рівня кредитного забезпечення сільськогосподарського виробництва до 60-70% від потреби. Можливість її реалізації залежить від перерозподілу коштів Державного бюджету у 2010-2012 рр.

В сучасних умовах державна та регіональна політика повинна бути спрямована на фінансову підтримку галузей агропромислового виробництва.

Одним з напрямків підтримки агропромислового виробництва може бути використання державних та регіональних фондів кредитування сезонних розривів, довгострокового кредитування й інвестування.

В кредитній інфраструктурі основними формами повинні стати спеціалізовані кредитні підприємства з обслуговування товаровиробників аграрного сектору. Напрями їх діяльності — залучення тимчасово вільних коштів підприємств агропромислового виробництва та населення, видача кредитів, у тому числі пільгових, заставні операції та довгострокова оренда з викупом технічних засобів. Інший напрям – формування фінансово-агропромислових груп з банками та фінансово-розрахунковими центрами. Запровадження таких форм — це шлях до створення локальних кредитних систем, з пільговими умовами надання кредитів їх учасникам. Для більшості господарств регіону придбання нової техніки або модернізація існуючого обладнання лишаються практично нездійсненими. В результаті, продуктивність техніки залишається низькою, а собівартість продукції зростає.

Однією з реальних і ефективних форм подолання проблем відсутності інвестиційних коштів є лізинг. Як альтернативний засіб інвестування лізинг прискорює оновлення матеріально-технічної бази, створює конкуренцію у сфері фінансових послуг, посилює безпечність інвестицій в умовах економічної нестабільності. Важливою проблемою залишається визначення ефективності лізингових проектів. Жорсткі умови встановлено законодавством щодо співвідношення (1:5) власних і залучених коштів для лізингу. Цим обмежується число суб’єктів лізингу.

Література

1. Іртищева І.О.Фінансово-кредитне забезпечення аграрного сектору: питання теорії і практики / І.О.Іртищева, М.І.Стегней [ монографія]- Миколаїв: Дизайн та поліграфія, 2009.-152с.
2. Web-сайт Головного управління статистики у Миколаївській області (www.stat.nk.ukrpack.net)

Бончук М.В., магістр обліково-фінансового факультету
Науковий керівник - к.е.н., доцент Вишневська О. М.
Миколаївський державний аграрний університет

Проблема втілення етичних засад у господарську діяльність – одна із найскладніших в соціально-економічній теорії. З різних ракурсів цю тему розглядали класики соціальної філософії і етичної думки – Аристотель, Вебер, Гегель, Кант, Платон, Сміт, Сократ, Вебер. Разом з тим ціла низка робіт українських теоретиків досліджують моральні аспекти господарчої діяльності в умовах становлення ринкової трансформації.

Сучасна теорія підприємницької діяльності передбачає не лише ефективну організацію праці, але й соціально відповідальні дії. Носіями і виразниками ділової етики є фахівці «продуктивного типу», діяльність яких тісно пов’язана з етично орієнтованим способом життя.

Принципово новим для бізнесової етики є вимоги уважного ставлення до позавиробничих складових морального клімату в колективі співробітників («соціальне розширення мандату підприємця»). Ця особливість в бізнес-етиці кореспондує такій тенденції соціального життя, як гуманізація, демократизація, солідаризм, корпоративізм [1].

Принцип соціальної відповідальності бізнесу є стрижневим положенням підприємницької етики. У міжнародному бізнес-середовищі існує думка, що принципи соціальної відповідальності є однією із складових успішної стратегії, що зміцнює імідж і репутацію компанії, приваблює клієнтів та утримує найкращих працівників. Саме завдяки співпраці бізнесу значна частина екологічних, соціальних та демографічних проблем могла б бути успішно вирішеною. Проте основною проблемою є не небажання працювати в даному напрямку, а підміна терміну „соціальна відповідальність” поняттям „благодійність”. Насправді ж, корпоративна соціальна відповідальність (Corporate Social Responsibility) є відкритою і прозорою діловою практикою, що базується на етичних цінностях, повазі до своїх працівників, акціонерів, користувачів і на опіці навколишнім середовищем [2].

Суб’єкту бізнесу слід діяти як добропорядному „корпоративному громадянинові ” і, водночас, як моральній особистості, яка не примушується до етично орієнтованого способу життя виключно вимогами закону або ж міркуваннями здорового глузду. В Україні, на жаль, втілення в практику ведення бізнесу вимог соціально-моральної відповідальності відбувається надто повільно. Незадовільно здійснюється освітня підготовка професіоналів „ділового кола".

Соціальна відповідальність виступає як відносно самостійний вид відповідальності, якому притаманні специфічні риси. У широкому розумінні соціального, соціальну відповідальність тлумачать як сукупність різних її видів – економічної, політичної, правової, моральної тощо. У вузькому, суто соціологічному сенсі, йдеться про специфічні характеристики, які віддзеркалюють міру, ступінь прийняття будь-яким соціальним суб'єктом, групою соціально-значущих цілей суспільства, готовність до виконання взаємних прав і обов'язків у процесі спільної діяльності з метою мінімізації можливості нанесення збитку у сталому розвитку як суспільства в цілому, так і окремим спільнотам, особистостям. Це – надання переваги інтересам широких верств населення, навіть коли вони не співпадають з інтересами бізнес-середовища. Це широке системне поняття, що передбачає урахування вимог як суспільства в цілому, так і всіх його структурних елементів. Його не можна звести до будь-якого окремого виду відповідальності і воно не є їхньою сукупністю.

Література

1. Ткаченко Л. Г. Соціальна відповідальність підприємця у вимірах масової свідомості / Л.Г. Ткаченко // Соціальна перспектива і регіональний розвиток: філософія, політика, соціологія : Збірник наукових праць. – Запоріжжя : ЗНУ, 2006. – № 1. – С. 64-70.
2. Алоні Гаді. Етика бізнесу як соціоморальна праксеологія / Г. Алоні // Мультиверсум. Філософський альманах. – 2005. – № 49.
3. Горчаков Д.П. Відповідальність як категорія політичної науки [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.library.ukma.kiev.ua

Денисова Н.В., студентка групи Б 4/3
Науковий керівник - к.е.н., доцент Вишневська О. М.
Миколаївський державний аграрний університет

Необхідність здійснення інвестицій у сільськогосподарське виробництво є об’єктивною через специфіку процесу сільськогосподарського виробництва. Обсяг інвестицій у сільське господарство завжди був недостатнім порівняно з потребою. В умовах, що виникли, інвестиційна проблема в сільському господарстві особливо загострилась. Виходячи з обмеженості внутрішніх ресурсів сільськогосподарських підприємств України, найпривабливішим джерелом ресурсного забезпечення сільського господарства тут можуть бути іноземні інвестиції.

Незважаючи на певну небезпеку від іноземних інвестицій для економіки країн, що розвиваються, їх залучення – це позитивне явище. Без масштабного залучення іноземного капіталу в формі кредитів, прямих і портфельних інвестицій, неможливі не тільки економічне зростання, а й економічна стабілізація. Суть проблеми на сьогодні полягає в пошуку шляхів підвищення інвестиційної привабливості сільськогосподарських підприємств в умовах кризи.

Сьогодні можна стверджувати, що механізм здійснення та використання іноземної допомоги має чимало суттєвих недоліків. Потребують першочергового опрацювання проблеми класифікації іноземних інвестицій; співвідношення між ключовими й пріоритетними секторами програм; методики оцінки ефекту або збитків від іноземних інвестицій. Досі недосконалий механізм одержання і використання іноземних інвестицій, який нагадує радше комплекс проблем, ніж реакцію на них, тому належно не впливає на стабілізацію виробництва та подолання кризи в АПК. Отож, низькі темпи зростання обсягів іноземного інвестування та недостатній рівень його віддачі в АПК в умовах зростання дефіциту ресурсів і зменшення джерел його покриття надалі залишають дослідження проблеми ефективності іноземних інвестицій актуальним [4].

Розвиток інвестиційної діяльності в Україні передбачає вирішення складних завдань, а саме: вдосконалення системи залучення інвестиційних ресурсів, їх раціонального розподілу та використання [3]. Тобто визначальним у цьому комплексному завданні є залучення інвестицій, ефективність якого залежить від рівня інвестиційної привабливості інвестиційних об’єктів.

Інвестиційний клімат, стосується, зазвичай, країни в цілому, тому що неабияк пов’язаний із її правовим полем і спеціальним законодавством, хоча й має вплив на інвестиційну привабливість кожного регіону зокрема.

Потенційно про користь залучення іноземних інвестицій в економіку України вказують такі факти:

• багаті природні ресурси та можливості їх експлуатації;
• кваліфікована й дешева робоча сила;
• потенційно місткий ринок [2].

Основним чинником, що знижує якість інвестиційного клімату в Україні, є політична нестабільність і відповідна невизначеність та недосконалість законодавчого забезпечення інвестування щодо власне іноземних інвестицій, створення кредитних спілок, концесій, власності на землю, механізмів державного страхування інвестицій, створення страхових фондів.

Під інвестиційною привабливістю регіону йдеться про ступінь сприятливості ситуації, що виникає в ньому, щодо інвестицій, які можуть бути зроблені в регіон. Оцінка інвестиційної привабливості ґрунтується на аналізі чинників, що визначають інвестиційний клімат і сприяють економічному зростанню. Миколаївська область є привабливим для інвестування регіоном на півдні України завдяки значному промисловому і науково-технічному потенціалу, вигідному географічному положенню, розвинутій транспортній інфраструктурі, високому освітньому рівню населення, висококваліфікованим трудовим ресурсам, наявності природних багатств, доступності до ринків країн СНД, Європи, Азії й Африки.

Найважливіші складові інвестиційної привабливості регіону: рівень розвитку економіки, природні ресурси і стан екології; енергетичні ресурси; якість робочої сили; рівень розвитку і доступність інфраструктури; географічне положення й територіальне наближення до кордонів держави; адміністративні, технічні, інформаційні та інші перешкоди входження на національний ринок. Важливими чинниками привабливості в кожній державі для інвесторів є політична й економічна стабільність, а також, згідно з аналізом світового досвіду, — рівень розвитку ринкового середовища і ринкової інфраструктури, стале правове поле, ступінь стимулювання інвесторів створенням певного податкового клімату та валютного режиму, міра економічної свободи, позиція країни на світових ринках, рівень її міжнародної конкурентоспроможності, розвинута банківська мережа, наявність суб'єктів, котрі повністю відповідальні за ефективність процесу інвестування, приватизація, розумні темпи інфляції, а також розвиненість наукового маркетингового забезпечення інвестиційних процесів [1].

Загалом рівень інвестиційної привабливості галузі, загалом й сільського господарства, для іноземних інвесторів в умовах кризової ситуації залежить від двох основних чинників: дешевизни робочої сили й можливості експортувати продукцію цієї галузі чи просто вивозити її за кордон з метою реалізації на зовнішніх ринках. Пояснюється це низькою купівельною спроможністю на місцевих ринках в умовах кризи та низькою ефективністю функціонування сільськогосподарських (як і всіх інших) підприємств у таких умовах.

На рівні підприємства інвестиційну привабливість окреслюють так: економічний стан підприємства, рівень його ліквідності, співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості, платоспроможність, рівень кваліфікації працівників і персоналу, маркетингове середовище, рівень готовності до ефективного сприйняття інвестицій. Для того щоб підприємство змогло отримати інвестиції, йому необхідно довести свою спроможність, засновану на аналізі низки чинників: майнового стану підприємства, матеріального забезпечення інвестицій та кредитів, здатності прибутково функціонувати, правоздатності й дієздатності клієнта [5].

Особливості кризового стану економіки суттєво впливають на розуміння сутності та пріоритетність чинників рівня інвестиційної привабливості сільськогосподарських підприємств, остаточний рівень якої формується в умовах загального інвестиційного клімату в країні та в окремих регіонах, а також, як у жодній іншій галузі, визначається рівнем інвестиційної привабливості галузі загалом. Рівень інвестиційної привабливості сільського господарства в Україні є надзвичайно низьким унаслідок неефективності цієї галузі та незадовільного інвестиційного середовища, що загалом і визначає низький рівень інвестиційної привабливості сільськогосподарських підприємств. Відносну перевагу в залученні іноземних інвестицій у сільськогосподарському секторі економіки України можуть мати підприємства, які, по-перше, функціонують на засадах приватної власності на засоби виробництва та результати функціонування; по-друге, для продукції яких є можливості експортувати або вивозити її за кордон для реалізації на зовнішніх ринках.

Література

1. Бражко О. В. Особливості формування оцінки інвестиційної привабливості економіки / О. В. Бражко // Інвестиції : практика та досвід. — 2009. – № 12. – С. 16–20.
2. Гайдуцький А.П. Прямі іноземні інвестиції в аграрному секторі економіки України / А.П. Гайдуцький // Економіка АПК. — 2009. - №12. – с. 91 – 95.
3. Демчук Н. І. Ефективність механізму створення інвестиційного середовища в Україні / Н. І. Демчук //Інвестиції: практика та досвід. — 2009. – № 11. – С. 3–6.
4. Мазур Н. А. проблеми і перспективи інвестицій в АПК України / Н.А. Мазур // Економіка АПК. — 2009. – №11. – с. 73 – 77.
5. Ривак О.С. Інвестиційна діяльність в агропромисловому комплексі України / О.С. Ривак // Актуальні проблеми економіки. — 2010. - №1. – с.12 – 17.

Саваренюк Н.В., магістр обліково-фінансового факультету
Науковий керівник - к.е.н., доцент Вишневська О. М.
Миколаївський державний аграрний університет

В ХХІ столітті перед людством постала значна кількість проблем, а саме енергетична, продовольча, фінансова криза, значне забруднення навколишнього середовища, а як наслідок зміна клімату на планеті, в результаті чого відбуваються природні катастрофи з жахливими наслідками, які прогресують значно швидше ніж саме людство. За оцінкою вчених запасів нафти в надрах землі залишилось приблизно на 20-45 років, залежно від темпів розвитку та способів використання даного продукту, у зв’язку з цим виникає багато питань, в тому числі, що буде замінником паливно-мастильних матеріалів. Обмеженість мінерального палива (особливо нафти) та постійне його подорожчання, викид чадного та вуглекислого газу, змушує всі країни шукати та розвивати альтернативні джерела енергії, які б дали змогу зменшити залежність країн від імпортованого палива та значно покращити екологічну ситуацію у світі.

До альтернативного палива належить біопаливо, яке включає біодизель, біогаз, біоетанол.

Офіційне визначення біопалива — будь-яке паливо мінімум з 80 % вмістом (за об'ємом) матеріалів, отриманих від живих організмів, зібраних в межах десяти років перед виробництвом.

Сільськогосподарська продукція, яку вирощують для використання як біопаливо, включає кукурудзу, сою, льон, ріпак, цукровий очерет і пальмову олію. Виготовлення готового продукту - біопалива є набагато вигіднішим для України ніж експорт сировини, в основному в Польщу та Німеччину.

Бажання представників аграрного бізнесу отримати дешевше паливо, яке забезпечить зниження затрат на виробництво сільськогосподарської продукції, в результаті чого зменшиться собівартість даної продукції, а отже зросте загальний фінансовий результат, викликало потребу в будівництві заводів по виробництву біопалива.

Побудова примітивних установок для виробництва біопалива дала поштовх для спорудження заводів високого технологічного рівня. Для прикладу, один із перспективних заводів високого технологічного рівня є у дослідному господарстві Національного університету біоресурсів та природокористування. Проектом цього заводу передбачено виробляти 3 тис т біодизеля на рік у сировинній зоні площею близько 15-20 тис га.

Національний університет біоресурсів та природокористування разом з Могилів-Подільським машинобудівним заводом розробили котли-автомати потужністю 25 та 50 кВт у яких спалюють отримані з соломи ріпаку брикети та гранули. Рентабельність цієї технології при урожайності ріпаку 32 ц/га становить 300% та додатково зменшення викидів двоокису вуглецю в атмосферу на 24%.

Україна щорічно споживає близько 200 млн тонн паливно-енергетичних ресурсів, покриває свої потреби в енергоспоживанні приблизно на 53%, імпортуючи 75% необхідного обсягу природного газу та 85% сирої нафти і нафтопродуктів, а для проведення сільськогосподарських робіт за технологічними нормами щороку необхідно близько 2 млн тонн дизельного палива і 620 тис тонн бензину, на виробництво яких використовується приблизно 4,5 млн тонн нафти, в цей же час з 2,8 млн тонн ріпаку вирощеного в Україні, експортується 2,5 млн тонн.

У грудні 2006 року Кабмін затвердив Програму розвитку виробництва дизельного біопалива на 2007—2010 роки. Обсяг фінансування даної Програми складає 8 млрд 904,9 млн грн [3].

Враховуючи зростання дефіциту Державного та місцевих бюджетів, в тому числі під негативним впливом кризових явищ, дана програма для України зорієнтована на інвестований капітал. Прикладом є Бразилія, яка має значні обсяги державного фінансування вирощування сировини та виробництва біопалива.

Важливим є визначення оптимального розміру посівних площ під вирощування ріпаку, що дозволить покращити сировинну базу та уникнути продовольчої кризи. Відповідно до Програми розвитку ріпаківництва в Україні на 2008-2015 роки було розроблено план по збільшенню посівних площ та валового виробництва ріпаку в розрізі областей України [7].

Реалізація Програми розвитку ріпаківництва можлива лише за умови фінансування всіх передбачених заходів, в обумовлений термін. За недостатності державного фінансування постає питання залучення інвестованого ресурсу, що вимагає значних зусиль у досягненні віддачі вкладеного капіталу для потенційних інвесторів та зацікавленості на всіх рівнях управління в реалізації Програми розвитку ріпаківництва в Україні.

Ще однією проблемою, яка значно гальмує розвиток біопаливної галузі є продовольча криза, адже забезпечення людей продовольством стоїть досить гостро не тільки в зонах конфліктів чи стихійного лиха, а й у глобальному вимірі, адже у світі щорічно голодують понад 1 мільярд людей.

Література

1. Михайлов Ю. Про науку, освіту, біопаливо та державну політику / Ю. Михайлов // Пропозиція. — 2009. - №7. – С.14-17.
2. Карпенко О. Біодизель: міф чи реальність? або Коли у нас розпочнеться біопаливна ера? / О. Карпенко // Сільські вісті. — 2009. - №63(18349). – С.2-3.
3. Оверченко Б. Перспективи та проблеми виробництва біодизелю в Україні / Б. Оверченко // Пропозиція. — 2009. - №3. – С.110-115.
4. Карпенко О. Заокеанський партнер України / О. Карпенко // Сільські вісті. — 2009. - №110(18396). - С. 2-3.
5. Калетник Г.М. Альтернативна енергетика для суспільства / Г.М. Калетник //Агросвіт. — 2008. - №21. - С.17-23.
6. Калетник Г.М. Перспективи виробництва біодизельного палива в Україні / Г.М. Калетник //Агросвіт. — 2008. - №22. - С.16-19.
7. Соціально-економічний розвиток України [Електронний ресурс]: www.minagro.gov.ua – Міністерство аграрної політики України.

Юрченко Євгенія, студентка
Науковий керівник: Костирко А. Г.
Миколаївський державний аграрний університет

Питанням етики в економіці зазвичай не приділяють багато уваги. Вважається, що стандарти моралі та принципи поведінки є об’єктами соціології, а не економіки. Втім, саме діяльність людини, її бачення картини світу, свого місця в ньому, способів самореалізації впливають на результат економічної активності. Діяльність багатьох міжнародних та регіональних компаній наприкінці 2008 року постала перед загрозою припинення внаслідок фінансової кризи. Ланцюг банкрутств, що розпочався ще влітку 2008 року в банківському секторі США та Європи, став передвісником змін на глобальному рівні [2]. Цікавим є той факт, що попередні аудиторські перевірки більшості зба-нкрутілих компаній не виявили істотних ризиків миттєвого зниження ліквідно-сті та платоспроможності, що стало результатом їх звернення до суду щодо на-дання захисту від кредиторів (розпочато процедуру банкрутства).

Аудит як незалежна форма публічного контролю за діяльністю суб’єктів господарювання переважно в економічній сфері дозволяє багатьом зовнішнім користувачам приймати управлінські рішення щодо інвестування коштів, розширення сфер діяльності, диверсифікації ризиків тощо. В одних випадках така діяльність є легальною, узгодженою із нормами національного та міжнародного законодавства. Однак іноді, управлінський персонал окремих фірм допускає певні неточності у фінансових звітах з метою підвищення котирувань акцій та отримання додаткової винагороди [1]. Особливістю банкрутств 2001-2008 років є те, що вони зростають в усіх без винятку галузях економіки традиційного укладу [2]. Це свідчить про те, що припинення діяльності компаній має спільні риси, а, отже, і спільну причину. Зважаючи на різноплановість технологій, циклів та способів виробництва можна зробити припущення, що основна причина кри-зи має соціальний характер – зниження рівня етичної відповідальності та моралі. Друге місці у переліку найбільших банкрутств за останнє сторіччя в світовій історії займає енергетична компанія Енрон (Enron Corp.), що була свого часу сьомою за розміром чистих активів компанією в США. Через півроку після банкрутства компанії суд присяжних визнав аудиторську фірму винною у чиненні опору правосуддю, в злочинній змові, спрямованій на укриття результатів аудиторських перевірок. Компанія визнала, що повідомляла завищені показники прибутку. Протягом 15 років аудитори підтверджували стабільний стан компанії, а за чотири дні до банкрутства знищили більшість робочих документів, пов’язаних з перевірками корпорації. Отож, на тлі глобалізації партнери змушені поступатися етичними принципами, сформованими національною релігійною ідентичністю, на користь економічних важелів взаємодії – доходу та прибутку.

Проведене дослідження кризи етичних стандартів в аудиті виявило ряд проблем, для вирішення яких необхідно ввести більш жорсткі заходи для порушників етичних стандартів (анулювання сертифікатів, заборона займатися аудиторською діяльністю протягом тривалого періоду часу, обіймати керівні посади в приватно-публічних (акціонерних) компаніях), поглибити межу відповідальності (до кримінальної) за зумисне маніпулювання фінансовою звітністю, аудиторськими висновками. Також необхідно приділяти більше уваги питанням взаємодії аудитора та клієнта на переддоговірному етапі, оскільки саме тоді відбувається первинна оцінка аудитором можливих ризиків суттєвих викривлень, оцінка доцільності проведення аудиту та перевірка загроз етичної поведінки для кожного конкретного випадку.

Література

1. Чикунова Е.П. Современное состояние этического регулирования аудита /Е.П Чикунова //Аудитор. – 2003. – № 3. – С. 10-17.
2. Крупнейшие банкротства компаний [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gaap.ru/news/gaap_ifrs/496/

Безугла Н. С.. студентка групи Б 4/3
Наук. Керівник – Долгоаршинова А. Ю.
Миколаївський державний аграрний університет

Розвиток ринкових відносин обумовив необхідність появи іпотечного кредитування в економіці нашої країни. Іпотечне кредитування - розповсюджений в країнах з ринковою економікою ефективний механізм, здатний інтегрувати ринки нерухомості, фінансових послуг, фондовий ринок та ряд суміжних ринків, трансформувати приватні заощадження в інвестиційні ресурси, активізувати споживчий попит, згладжувати кон'юнктурні коливання і стабілізувати ринки, забезпечувати надійність і ліквідність інвестиційних вкладень в реальний сектор економіки, сприяти розв'язанню ряду актуальних соціально-економічних проблем суспільства та стійкому економічному зростанню.

Для України розбудова іпотечного ринку є важливим та актуальним завданням на шляху подальшого реформування економіки і створення адекватного сучасним вимогам фінансового ринку з відповідною структурою та інституціональними складовими. При цьому розвиток іпотечного ринку вирішує як економічні проблеми активізації та ефективного використання фінансових ресурсів, так і соціальні завдання щодо залучення різних соціальних верств населення до задоволення своїх потреб через механізм фінансового ринку. Це визначає необхідність розробки і реалізації державної програми забезпечення даних процесів в Україні, їх теоретичне обґрунтування з врахуванням особливостей національної економіки та існуючих загальносвітових тенденцій в розвитку іпотечного кредитування [1].

У сучасному законодавстві різних країн термін «іпотека» використовується для позначення кількох категорій:

1. застави нерухомого майна з метою отримання спеціальної іпотечної позики;
2. іпотечного кредиту, тобто грошової позики, яка надається під заставу нерухомості;
3. заставної або іншого боргового свідоцтва, яке підтверджує право заставотримача щодо забезпечення іпотекою зобов'язання [3].

Існує велика кількість ризиків для кредиторів, які працюватимуть за програмою іпотечного кредитування на вторинному ринку нерухомості. Нині банки фінансують операції іпотечного кредитування переважно за рахунок депозитів фізичних осіб, термін яких не перевищує трьох років, а іпотечні кредити надаються тільки від трьох років. Крім того, конкуренція спонукає підвищувати депозитні процентні ставки. Усе це збільшує процентні ризики та зменшує ліквідність банку. Завищення вартості кредитів, що надаються, значною мірою зумовлюється високою ціною залучених ресурсів; зростання інфляції і зниження ринкової вартості застави; несвоєчасним виконання кредитних зобов'язань; ризиками пов'язаними із правовими і судовими складнощами при відчуженні житла - предмета застави.

Українців запевняють, що банки потроху відновлюються після кризи. Перша ознака пожвавлення - початок кредитування фізичних осіб. Фінансові аналітики прогнозують, що масово споживчі кредити банки почнуть видавати вже в липні, а іпотечні - до кінця року.

Зниження ставок за іпотекою однозначно різко збільшить попит на житлову нерухомість, вважають фахівці Knight Frank. А враховуючи, що нового житла високого ступеня готовності на ринку стає все менше, підвищення попиту неминуче призведе до зростання цін.

Безперечно, ефективну іпотечну систему, на зразок тих, що діють у європейських країнах, важко побудувати за п'ять - десять років, тим більше що становлення іпотечних відносин у цих країнах має 200-річну історію. Варто застосувати у вітчизняній практиці досвід розвитку іпотечного ринку Угорщини, де законодавчо встановлено певні обмеження, зокрема принципи здійснення діяльності;обмеження щодо діяльності; позики вважаються забезпеченими, якщо вони забезпечені нерухомістю або державними гарантіями; вимоги до іпотечних позик ; вимоги до іпотечних цінних паперів.

Також, можна збільшити обсяги іпотечних кредитів на будівництво житла шляхом зменшення процентних ставок, подовження терміну кредитування; збільшення розміру кредиту відносно вартості предмета застави; зменшення суми витрат на оформлення кредиту; страхування ризиків; вдосконалення процедури іпотечного кредитування [2].

Отже, попри позитивну динаміку розвитку іпотечного кредитування в Україні визнати його рівень задовільним не можна: впровадження дворівневої моделі використання іпотечного кредитування в Україні відбувається надто повільно. Це, у свою чергу, загострює ризики, притаманні однорівневій моделі іпотечного ринку зокрема, короткострокові джерела фінансування довгострокових іпотечних активів первинних іпотечних кредиторів можуть призвести до ризиків ліквідності іпотечних кредитів, особливо малих і середніх банків, які поступово обмежуватимуть надання іпотечних кредитів; неприйняті для більшості населення умови кредитування, з огляду на високі процентні ставки, не залежать від рівня ставок за депозитами, посилюють вплив кредитного ризику загострюються й ризики, пов'язані із браком на фондовому ринку ліквідних ринкових інструментів.

Література

1. Бассова Н. Стан та перспективи розвитку іпотечного кредитування в Україні / Н. Бассова // Економіст. - 2006. - № 9. - С. 36-39.
2. Берегуля О. Іпотечне кредитування як банківська операція: теоретичні основи й умови проведення / О. Берегуля // Вісник Національного банку України. - 2007. - № 10. - С. 46-48.
3. Терещенко Г.М. Особливості іпотечного кредитування: зарубіжний досвід і вітчизняна практика / Г.М. Терещенко, С.М. Яковенко // Фінанси України. - 2008. - № 8. - С. 20-26.

Ю.А. Король, магістр обліково-фінансового факультету
Наук. керівник - Долгоаршинова А.Ю.
Миколаївський державний аграрний університет

Процеси глобалізації світової економіки не могли і не зможуть обминути ні Україну, ні її фінансово-банківську систему, особливо з огляду на відкритість вітчизняної економіки, що більшість позитивних і негативних явищ зовнішнього світу буде "імпортуватися" в нашу країну з відповідними наслідками. Вітчизняна банківська система однією з перших переживає процес прискорення інтеграції шляхом розширення присутності в ній іноземного капіталу.

В умовах глобальної інтеграції банківської системи у світовий фінансовий ринок, проблемою є те, що розвинуті країни шукають можливості для ефективного розміщення капіталів, а країни з трансформаційною економікою потребують капіталів для розвитку. Дефіцит капіталу внаслідок недостатніх внутрішніх накопичень є значним.

За умови збереження сьогоднішніх темпів економічного розвитку, попри всі законодавчі й інші перепони, іноземці виявлятимуть підвищений інтерес до нашої країни, а отже, і до банківського сектора. І щойно на нашому ринку з’явиться кілька значних іноземних «гравців», це спричинить нову хвилю злиття й поглинання наших банків. Їх стане набагато менше. Західні експерти, котрі спостерігають за українським фінансовим сектором, вважають: банки з капіталом менш як 50 млн. дол. США взагалі не мають перспектив на ринку.

Банківська система України сьогодні повністю відкрита для входження іноземного капіталу. Чинне законодавство дає можливість створювати в Україні банки із 100% іноземним капіталом, але з обов’язковою вимогою – це мають бути дочірні банки, що діють у правовому полі України.

Капіталізація нашої банківської системи складає 26 млрд. грн.

На сьогодні частка іноземного капіталу в банківській системі України досягла 24%, і ці показники щодня зростають.

Основними напрямами оптимізації доступу іноземного банківського капіталу мають знайти системне вирішення піл час розробки та реалізації національної стратегії розвитку банківської системи.

Однак заходи можна запропонувати та сформулювати у вигляді рекомендацій.

По-перше, збільшення частки іноземного капіталу у банківській системі має відбуватися поступово – відповідно до створення сприятливих внутрішніх умов розвитку банківського сектора та підвищення конкурентоспроможності національного банківського капіталу.

По-друге, не забувати про зміцнення та подальший розвиток сегмента банків з державним капіталом, які спеціалізуються на забезпеченні стратегічних соціальних, структурних та зовнішньоекономічних завдань економічного зростання (Ощадбанк, Ексімбанк).

По-третє, слід запровадити нормативно-організаційну селекцію та моніторинг доступу іноземного банківського капіталу на основі національних пріоритетів розвитку; запровадити заборону на доступ банків з офшорних зон.

Таким чином реалізація запропонованих заходів дасть змогу нейтралізувати або принаймні мінімізувати негативні наслідки збільшення частки іноземного капіталу в банківській системі України, і сповна скористатися перевагами такої подальшої розбудови національної економіки, зміцнення грошово-кредитного ринку та загалом фінансової системи України.

Шепель Н.Ю., студентка групи Б4\3
Наук. керівник – асистент, Долгоаршинова А.Ю.
Миколаївський державний аграрний університет

На сьогодні продовжує залишатися актуальним питання повернення депозитів з банків України. Держава неспроможна законодавчо врегулювати існуючи проблеми на ринку банківських послуг.

Нещодавно фінансова ситуація в деяких банках ще ускладнилась, через що НБУ увів у них тимчасову адміністрацію, з часу запровадження якої протягом шести місяців неможливо забрати свій депозит, навіть за рішенням суду.

Станом на 09.02.2010 року тимчасові адміністратори знаходяться в: ВАТ КБ "Надра", ПАТ "Західпромбанк", АКБ "Трансбанк", ВАТ Банк "Біг Енергія", ПАТ "Родовід банк", ВАТ КБ "Арма", ВАТ "Селянський комерційний банк", ПАТ КБ "Володимирський", ПАТ "Столиця", ВАТ "Інноваційно-промисловий Банк", ВАТ КБ "Іпобанк", ТОВ "Діалог

За станом на 25 січня 2010 року у ВОО "Захисту прав споживачів фінансових послуг" звернулося 5448 чоловік, з яких 55,8% склали жителі Києва і Київської області, відповідно 44,2% - жителі регіонів.

Найбільш частими запитами звернень у ВОО є питання бездіяльності "проблемних" кредитних спілок (56,2%) і роботи банківських установ (28,5%).

По кредитних спілках основною проблематикою є невиплати вкладів. В результаті проведеного аналізу був складений "чорний список" кредитних спілок, які не виплачують вклади: Тринадцята зарплата, Кингс Кэпитал, Бізнес партнерство, Український фінансовий союз, Християнська злагода, Всеукраїнське кредитне народне товариство, Профит-центр 2004, Фортеця, Флагман, Український фінансовий союз, Спартак, Меотида, Морська кредитна спілка, Патрнер Чернигивщина Перше кредитне товариство, Діалог, Витязь-инвест, Акорд, Український кредит, Кредитна спілка пенсіонерів.

Велика частина проблемних запитів по банках, торкалася проблем з депозитами, а саме неможливості їх забрати - 78,2.

Як показує практика лише 25 % вкладників звертається до фахівця за захистом свого права щодо повернення депозиту. При чому, лише у 18% вкладників мають місце суб’єктивні обставини (хвороба, виплата кредиту, інше).

Цивільним кодексом (ст. 536) передбачається сплата відсотків за користування чужими коштами. Обов’язковою умовою отримання цих відсотків є звернення вкладника в банк із заявою про дострокове розірвання депозитного договору або про повернення коштів по закінченні терміну його дії. Від дати отримання заяви банк стає боржником вкладника і зобов’язаний сплатити йому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми (ч. 2 ст. 625 ЦКУ).

Банк не звільняється від відповідальності за порушення грошових зобов’язань, навіть коли не має можливості їх виконати (ч. 1 ст. 625 ЦКУ). Це означає, що і в період дії постанови №319 банк зобов’язаний сплатити відсотки за користування чужими коштами.

Ця норма закону — імперативна, що виключає внесення в депозитний договір умов із відмовою вкладника від компенсації за користування чужими коштами. Якщо такі умови в договорі прописані, то вони можуть бути визнані недійсними.

Єдиною причиною повернення банками вкладу без компенсації за користування чужими коштами є відсутність заяви вкладника про дострокове розірвання депозитного договору або про повернення коштів по закінченні терміну його дії.

Існує декілька способів повернення депозитів:

1. заміна депозиту на кредит. Такий спосіб має місце, якщо у Вас або у Ваших родичів в одному банку є кредит і депозит. Можна спробувати домовитися про взаємозалік і в різних банках;
2. при закінченні терміну депозитного договору, можна перевести гроші на поточний рахунок. Хоча гроші з картки не знімете, але в магазині розрахуватися можна;
3. необхідно звертатися до суду.

Вирішувати спірні питання з банком потрібно не усно, а неодмінно письмово – писати заяви з вимогою повернути вкладені кошти. У разі дострокового зняття тимчасової адміністрації, тобто якщо банк раніше відновить свій фінансовий стан, до виконання насамперед візьмуть письмові заяви. Якщо в банку пропонують продовжити депозит, це можна зробити, але не погоджуватися на шість місяців, а тільки на короткий термін, саме через те, що мораторій можуть зняти достроково. До суду слід подавати відразу позовну заяву про витребування суми депозиту, а не заяву про видачу судового наказу.

Сабат Вікторія, студентка групи Е 3/5
Наук. керівник - к.е.н., доцент Бурковська А. В.
Миколаївський державний аграрний університет

Сучасний світовий грошовий ринок характеризується стрімким розвитком процесів глобалізації, інтеграції та універсалізації, поширенням сек'юритизації (тобто заміщення традиційних банківських кредитів емісією цінних паперів), фінансових нововведень (нові фінансові інструменти - валютні, процентні, фінансові ф'ючерси та опціони, операції СВОП та ін.). Критерієм їх розмежування можуть бути строки кредитів та їх цільова спрямованість. Кошти, що надаються на тривалий строк, належать до ринку капіталів, а короткострокові кошти - до ринку грошей. Формування сучасного світового ринку позичкових капіталів відбулося на початку 60-х років XX ст. Загалом, ринок грошей та капіталів почав нормально розвиватися лише у 70-80- тих роках. До цього в умовах світової економічної кризи, валютних обмежень ринок капіталів був паралізований.

Потоки світового капіталу, що з кожним роком зростають, посилюють фінансову конкуренцію між країнами. Ця тенденція тисне на уряди окремих країн, що сприяє зменшенню втручання держави у діяльність суб’єктів на внутрішньому ринку та лібералізації міжнародного руху капіталів.

Міжнародний ринок капіталів та грошей - це сукупність кредитно-фінансових установ, через які здійснюється рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. До таких установ належать: приватні фірми, банки, насамперед ТНК, фондові біржі, державні та муніципальні органи, міжнародні та регіональні валютно-кредитні та фінансові організації, регіональні банки розвитку та ін.

Міжнародний ринок грошей - це сектор фінансового ринку, на якому купуються та продаються короткострокові боргові інструменти (строк погашення яких менший ніж один рік). Інструментами міжнародного ринку грошей є: векселі державної скарбниці, обігові сертифікати банківських депозитів, комерційні папери, банківські акцепти, угоди про зворотний викуп, федеральні резервні фонди, євродолари. Міжнародні ринки грошей розрізняються за територіальною та валютною ознаками. У першому випадку мова йде про національні грошові ринки. Покупцями та продавцями на них є представники з інших країн. Здійснення операцій на них регулюється національним законодавством, а міжнародний характер їх виявляється в тому, що як мінімум одна зі сторін проводить операції в іноземній валюті. Але це не «чисті» міжнародні ринки. Вони є провідними національними грошовими ринками. Такі ринки можуть отримати міжнародне значення лише внаслідок адекватної політики центрального банку.

Міжнародний ринок капіталів - це такий ринок, на якому купуються та продаються довгострокові (строк погашення яких більше одного року) боргові зобов'язання та акції. Інструменти ринку капіталів: акції, заставні, облігації, цінні папери урядових установ, споживчі та банківські комерційні позички.

Традиційний інструмент на міжнародному ринку капіталів - іноземні облігації. Ці облігації продаються у зарубіжній країні і номіновані у валюті цієї країни. Найбільшим міжнародним ринком грошей та ринком капіталів є євроринок, або євродоларовий, євровалютний ринок.

Між традиційними міжнародними фінансовими ринками та євроринками існує певний зв'язок. Якщо міжнародний позичальник бажає отримати велику позику, яка не може бути надана одним кредитором, він може одержати синдиційовані позики на євроринках. Євровалюта — це строковий депозит, що перебуває в банку за межами країни — емітента валюти. Понад 90% євродоларових депозитів є строковими вкладами, причому більше половини з них — сертифікати депозитів зі строками тридцять днів або більше. Загальна сума непогашених євродоларів перевищує 2 трлн дол., що робить ринок євродоларів одним з найважливіших фінансових ринків у світовій економіці.

Отже, з вищесказаного можна зробити висновок, що міжнародний ринок грошей та капіталів дуже важливий для економічного розвитку країн. Так як покупцями та продавцями на цих ринках є представники різних країн, то, за допомогою цих ринків встановлюються міжнародні відносини, одні країни співпрацюють з іншими, спостерігається зростання економічних та соціальних відношень цих країн. Створення євроринку сприяло залученню усіх світових капіталів в одне місце. Також це дало змогу брати великі кредити для країн, які це потребують, без забруднень. Якщо міжнародний позичальник бажає отримати велику позику, яка не може бути надана одним кредитором, він може одержати позики на євроринках. На сьогодні спостерігається рух великих капіталів у світі, це спричиняє конкуренцію між країнами. Але це небезпечне явище, бо це може призвести до негативних явищ та процесів. Від розвитку одного ринку залежить розвиток іншого. Ця тенденція має характер відображаєтися на добробуту як всієї країни, так і окремого громадянина.