А. Г. Фурсова, студентка Б 3/1
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник А. Ю. Долгоаршинова

На сьогодні Україна попри політичну нестабільність, лишається інвестиційно привабливою державою, через що не виключається можливість появи суверенних фондів. Знання механізму та мотивації суверенних фондів дозволить передбачити і мінімізувати вплив негативних наслідків, а також отримати вигоди від них.
Трансформаційні процеси спричинили великі інвестиційні втрати в економіці України. Останніми роками інвестиції зростали дуже нерівномірно, з великими перепадами.
Актуальним питанням формування фондів суверенного розвитку та функціонування присвячено праці І. Бланка, П. Гайдуцького, А. Пехника, Малютіна О. К., Гаврилюка О. В.
Традиційно суверенні фонди створюються державами – головноми товарними експортерами, зокрема нафтоекспортерами, такими, наприклад, як Кувейт або Норвегія.
Характерною рисою недавнього різкого збільшення фондів суверенного розвитку є бурхливе економічне зростання. Причини створення суверенних фондів. пов’язані з тим, що спрямування надлишкових коштів у економіку становить загрозу, особливо в умовах невеликих національних господарств із високим ВВП на одну особу населення й розвинутою приватною пенсійною системою, оскільки може викликати перегрів економіки.
Позитивний момент функціонування суверенних фондів полягає і в націленості на перспективу, через що в основі їхньої стратегії лежать довгострокові пріоритети, а не примат короткострокових ефектів – отримання швидкоплинного спекулятивного прибутку.
Для забезпечення прозорості функціонування суверенних фондів необхідно задіяти такі заходи, як щорічне проходження аудиту з розкриттям масштабів інвестицій, розміщення та структури їх активів, джерел ресурсів і прав власності, структури валют, засобів державного регулювання.
Еволюція функціонування та розвитку суверенних фондів потребує постійного моніторингу, контролю їх діяльності, забезпечення регулювання та вивчення, оскільки прогресуючі відкритість економіки України та масштаби вільних коштів у глобальній економіці можуть спричинити появу нових учасників і відповідно передбачених загроз і наслідків для національних економік.
Таким чином, можна спрогнозувати, що найближчим часом активність державних інвестиційних фондів зростатиме.

Є. Ткачук, студент ЗЕД 5/2
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.Ю. Долгоаршинова

Сучасний стан розвитку аграрного страхування в Україні не відповідає його першочерговому завданню – бути ефективним механізмом управління ризиками в аграрному секторі та забезпечувати стабільність виробництва та доходів сільськогосподарських виробників.
В Україні процеси реформування аграрного сектору проходять непросто. На сьогодні їх результатом є складний фінансовий стан сільськогосподарських підприємств, значне зменшення поголів’я сільськогосподарських тварин, збитковість тваринницької галузі, а також зниження рівня життя в сільській місцевості. Однією з причин такого стану є те, що на початку реформ в аграрно виробництві не були враховані можливі ризики реформування та їх вплив на результати діяльності сільгосппідприємств, а також не були напрацьовані адекватні інструменти та механізми їх мінімізації.
Нині основні напрями реформування ринку агрострахування в Україні знаходяться в центрі уваги багатьох вчених, зокрема Клюй С. В., Криворучко А.В., Точилін В.О., Городній В.В. та інші.
Сучасний стан розвитку системи аграрного страхування диктує потребу у формуванні системного підходу до його розбудови. Системний підхід передбачає визначення та законодавче оформлення форм взаємодії трьох головних учасників аграрного страхування – сільськогосподарських виробників, страхових компаній та уряду.
Необхідність розбудови системи аграрного страхування зумовлена потребами стабілізації виробництва та доходів у аграрному секторі економіки, залучення сільськогосподарських виробників до управління ризиками та стимулювання використання кращих здобутків технології сільськогосподарського виробництва. Повноцінний розвиток системи аграрного страхування потребує також розвитку допоміжних організацій (професійних та громадських об’єднань, експертно-правових структур). Центральне місце серед цих організацій належить об’єднанням сільськогосподарських виробників [1].
Таким чином, сучасний стан розвитку системи аграрного страхування диктує потребу у формуванні системного підходу до його розбудови, який передбачає визначення та законодавче оформлення форм взаємодії трьох головних учасників аграрного страхування – сільськогосподарських виробників, страхових компаній та уряду.

ЛІТЕРАТУРА
1. Криворучко А.В. Розвиток страхового ринку в сільському господарстві // Економіка АПК. — 2008. - № 12. - С. 66-70.
2. Клюй С. В. Добровільне страхування врожаю сільськогосподарських культур на основі індексу врожайності // Економіка АПК - 2008. - №9. - C. 55 - 59 .

І.О.Корсак , студентка Е 3/1
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівик асистент А.М.Бойко

Акціонерні товариства займають досить важливе місце в економіці України. В акціонерних товариствах сконцентровано 30,1% основних засобів та 30,3% оборотних активів, формується 26,1% чистого доходу (виторгу) і 79,6% чистого прибутку підприємств всіх сфер економіки. За офіційним даними, кількість акціонерних товариств (АТ) в Україні в 2008 році становить близько 32 тис., з них 11 тис. - відкриті (ВАТ) і майже 21 тис. - закриті (ЗАТ). Вони провадять майже 75% ВВП країни. Саме в АТ зосереджено понад 60% промислово-виробничого потенціалу України [1].
Питання розвитку діяльності АТ досліджували чимало вчених: В.В.Корнєєв, О.М.Мозговий, В.В.Оскольський, присвячували свої праці зарубіжні вчені Т.Коупленд, Т.Коллер. Тому, питання про розвиток сучасних акціонерних товариств залишається відкритим та актуальним і зараз.
Поява акціонерних товариств (АТ) пов’язана з розвитком і вдосконаленням продуктивних сил. Основна причина виникнення акціонерних товариств полягає в протиріччі між зростаючим обсягом виробництва та обмеженими розмірами індивідуального капіталу.
Згадані причини змушують підприємців укладати угоди про заснування акціонерних товариств і мобілізацію капіталів завдяки випуску (емісії) акцій.
Ефективне функціонування акціонерних товариств визначається такими обставинами, що одні обумовлені самою сутністю акціонерного товариства, інші – умінням вести його виробничу, комерційну і господарську діяльність.
Перша група обставин: ступінь правової захищеності прав акціонерів від некоректних дій управляючих, наявність реальної можливості контролю господарської діяльності та управління з боку акціонерів. Друга група обставин – скорочення витрат виробництва, підвищення якості виробів, що випускаються, оптимальна маркетингова політика – це впливає на ефективність діяльності будь-якої виробничої чи комерційної структури [2].
Важливим аспектом функціонування акціонерного товариства є дивідендна політика корпорації. Тому самий ефективний шлях – контролювати виплату дивідендів, щоб мінімізувати фінансування за рахунок зовнішніх джерел. Емісія акцій — відносно дешеве джерело фінансових ресурсів, які не обтяжені борговими зобов'язаннями, що безпосередньо впливає на збільшення величини статутного капіталу і чистих активів акціонерного товариства.
Уся історія розвитку акціонерних товариств свідчить про те, що формування і методи їх створення змінювалися залежно від потреб розвитку продуктивних сил та раціонального використання факторів виробництва. Основними проблемами в подальшому розвитку акціонерних товариств є: приватизація, жорстка політика регулювання держави, доступне придбання акцій для будь-якої особи. Тому зазначені вище проблеми зумовили значний спад розвитку акціонерних товариств в Україні.

ЛІТЕРАТУРА
1. Король В.А. Проблеми управління фінансами ВАТ / В.А. Король // Фінанси України. - 2007. - №2. – С.54-57.
2. Ватаманюк З.Г. Перспективи розвитку ринку цінних паперів в Україні / З.Г. Ватаманюк, О.В.Баула // Фінанси України. - 2008. - №5. – С.110-113.

Н.Ю. Шепель, студентка Б 3/3
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.Ю. Долгоаршинова

Розвиток іпотечного кредитування в Україні стримується існуванням рядом проблем, що не дозволяють повною мірою використовувати іпотеку як гарантію своєчасного повернення банківських позик і не сприяють розвитку іпотечного кредитування.
У результаті аналізу діяльності українських іпотечних банків cлід відзначити, що українські іпотечні банки є обмежені кількісно, мають неглибоку спеціалізацію і незначну роль у кредитній системі. Центральною проблемою розвитку іпотечного кредиту в Україні є нестача (обмеженість) вільних фінансових ресурсів і пошук інвесторів.
Одна з головних проблем становлення вітчизняного іпотечного ринку - формування необхідних грошових ресурсів для здійснення іпотечного кредитування. До числа факторів, які перешкоджають розвитку іпотечного кредитування, слід віднести: інфляційні ризики, нерозвиненість механізмів залучення коштів населення, непрозорість взаємовідносин учасників ринку, незначна роль Державної іпотечної установи на ринку іпотечних кредитів.
Серйозні проблеми для іпотечного кредитування створює наявність тотальної дебіторської заборгованості між вітчизняними підприємствами. До проблеми в іпотечному кредитуванні можна також віднести істотну валютизацію.
Виходячи з вищевикладеного, аналізуючи досвід іпотечного кредитування в Україні, аналітики прогнозують декілька сценаріїв впровадження і розвитку іпотечного кредитування в Україні:
1. локальна банківська ініціатива
2. ініціатива держави
3. ініціатива місцевої влади
4. ініціатива зарубіжних банків
5. ініціатива забудовника.
В даний час найбільш перспективними сценаріями впровадження і розвитку іпотечного кредитування в Україні є державна ініціатива і локальна ініціатива банків.
Наявність вторинного ринку іпотечних кредитів є запорукою успіху в реалізації програм довгострокового іпотечного кредитування.
Одним з найбільш вагомих факторів, що стримують розвиток іпотечного кредитування, є відсутність у банків дешевих довгострокових ресурсів. Встановлені пруденційні норми у вигляді нормативів достатності капіталу та ліквідності, а також необхідність диверсифікації активів за строками та обсягами змушують банки шукати шляхи рефінансування.
Таким чином, іпотечне кредитування має стати невід'ємним елементом ринкової економіки, що формується в Україні, і сприяти економічному і соціальному розвиткові нашої держави.

І.О. Корсак, студентка Е 3/5
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник: А.В. Бурковська

З 1990 року в Україні почався етап відродження фондових бірж. Цей процес в умовах глибокої кризи проходив дуже боляче. По суті, ринок фінансових активів формувався в умовах економічної та політичної нестабільності. Тим не менше, в останні роки стає помітною тенденція до його успішного формування та подальшого розвитку.
1991 рік став роком утворення Української фондової біржі, родоначальником якої вважається Київська біржа, утворена у 1865 році. Серед її акціонерів (усього їх біля 30) такі великі республіканські банки, як Укрінбанк, Агропомбанк, Укрсоцбанк, Агропромбанк “Україна”, Ощадний банк України, регіональні банки в Одесі, Дніпропетровську, Харкові, Донецьку, Ужгороді, Криму. Перші торги на УФБ відбулися 6 лютого 1992 р. В даний час, крім основної біржі, функціонують 25 її філій по всієї Україні. 13 грудня 1993 р. відбулися перші електронні торги.
1996 рік ознаменував собою прийняття і введення в дію Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”. Цей закон визначає правові основи здійснення державного регулювання фондового ринку і державного контролю за випуском і обертанням цінних паперів та їх похідних в Україні.
Треба зазначити, що розвиток фондових бірж на Україні не був однозначним. Про це свідчать статистичні дані, щодо кількості фондових бірж та обсягів торгів на офіційно оформлених ринках. Так у 1996 році обсягів торгів підвищилися на 30,3%, у 1997 – майже в 30 разів, а у 2005 знизився на 28,6%. Це свідчить, про нестабільний розвиток фондової справи в Україні.
Операції, здійснювані на українському фондовому ринку, показують, з одного боку, те, що його зародження відбулося, а з іншого, - що він може і законсервуватися, не стати тим інститутом, що є ядром сучасних ринкових відносин, якщо не відбудеться дійсне роздержавлення і приватизація, не будуть створені акціонерні товариства, самостійні підприємства, не з'являться цінні папери, що будуть відображати реальний капітал - засоби виробництва, землю, товар. Лише в цьому випадку можна сподіватися на створення умов для ринкової середи, переміщення капіталу від інвестора до виробника, переливу його з однієї галузі до іншої.
УФБ вважає за необхідне створення централізованого фондового ринку України, і одним з головних елементів цього ринку є єдина національна фондова біржа. Фондова біржа сприяє встановленню єдиної ціни на цінні папери, оскільки їхня вартість визначається ринковим шляхом у процесі торгів. Це дає можливість протидіяти спекуляціям цінними паперами внаслідок створення їхнього штучного курсу в різних регіонах, а також унеможливлює продаж фіктивних паперів.
Як видно з вищесказаного, в умовах перехідної економіки приватизаційні процеси та розвиток фондового рину є взаємозалежними категоріями, що потребують ретельного вивчення впливу одне на одного. Практика функціонування фондового ринку показує, що ринок недержавних цінних паперів розвивається більш високими темпами. Проблема також в тому, що біржа знаходиться на “голодному пайці”, тобто немає товару - цінних паперів.

Література
1. Костіна Н.І., Марахов К.С. Проблеми формування фондового ринку в Україні // Фінанси України. – 2000. – №2. – С. 30 – 36
2. Мозговий О.М. Фондовий ринок: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 1999. – 316 с.

О.В.Симоненко, студентка Е 3/3
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.М.Бойко

Сучасні лізингові відносини в Україні знаходяться на стадії становлення. Існує об’єктивна потреба в розвитку лізингового бізнесу, що зумовлено необхідністю залучення інвестицій до процесу технічного оновлення виробничих потужностей підприємств. Так, понад 90% наявних у підприємствах АПК сільськогосподарських машин відпрацювали свій амортизаційних строк, а темпи списання зношеної техніки в кілька разів перевищують її закупівлі. Світовий досвід свідчить, що одним із ефективних методів інвестування, який дає змогу без різкої фінансової напруги підприємства забезпечити формування матеріально-технічної бази,є лізинг – один із найпрогресивніших методів матеріально-технічного забезпечення. В Україні в загальному обсязі інвестицій в основі засоби частка лізингу поки що не перевищує 3-5%. Низький рівень лізингового бізнесу в країні зумовлений як недосконалістю законодавчої бази, так і неврегульованістю організаційно-економічного механізму лізингової діяльності.
Економічна ситуація в Україні характеризується досить складною ситуацією: з одного боку, одні підприємства мають готову до реалізації продукції(машини,обладнання, сільгосптехніка тощо),з іншого – є такі, що не мають достатньо коштів для її придбання. При цьому понад 80% наявної в агропідприємствах сільгосптехніки відпрацювали свій амортизаційний строк, а темпи її оновлення становлять 10-15% від потреби. Щоб зупинити катастрофічне руйнування технічного потенціалу агровиробництва необхідним є пошук нетрадиційних шляхів оновлення основних засобів. Лізинг дає можливість не залучати позичений капітал і не «заморожувати » власний, економити на витратах, пов’язаних із володінням майном, встановлювати за погодженням з лізингодавцем гнучкий порядок здійснення лізингових платежів. Лізинг – це економічно вигідніша, ніж інші, форма найму завдяки відносно високому рівню лізингових платежів. Лізинговоодержувач може скористатись пільгами: лізингові платежі відносять на собівартість продукції, включають до валових витрат і, таким чином, зменшують суму оподаткованого прибутку. За умови використання лізингу, лізингоодержувач надається можливість оперативного поновлення виробничих фондів за рахунок одержання в користування нового дорогого обладнання без його повної оплатив.
Лізинг одночасно активізує інвестиції приватного капіталу у сферу виробництва, поліпшує фінансове становищє безпосередніх товаровиробників і підвищує конкурентоспроможність малого й середнього вітчизняного бізнесу. Для виробників, завдяки лізингу, розширюються можливості збуту власної продукції, особливо дорогої. Широко розповсюджений у розвинутих країнах лізинг є досить складним і багатогранним економічним явищем, оскільки в ньому поєднуються операції купівлі й продажу, оренди, кредитування та інвестування, підприємницька і фінансова діяльність. В економічному середовищі України такий вид взаємовідносин ще мало поширений через його відносну новизну, брак досвіду і недосконалість законодавчої бази Отже, впровадження лізингу завжди супроводжується багатьма труднощами. Однак без застосування лізингових схем аграрний сектор може залишитися взагалі без можливості придбати нову техніку – транспортну, сільськогосподарську чи будівельну. До основними напрямів удосконалення лізингових відносин у регіональних АПК слід віднести: доопрацювання механізму залучення фінансових інвестицій у Державний лізинговий фонд;зменшення величини лізингової маржі (до 3-4%);звільнення сільських лізингоодержувачів від сплати лізингового платежу за перший рік дії лізингової угоди з компенсацією його за рахунок державного бюджету.

Е.А. Новак, студентка Б3/3
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник: Г.М.Рябенко
У сучасних умовах господарювання, за наявності на вітчизняному фінансовому ринку альтернативних варіантів капіталовкладення із різним ступенем ризику та доходності, великого значення набуває кредитний аналіз підприємства, як об’єкта інвестування. Таке комплексне оцінювання передбачає застосування цілої низки методів фінансового та економіко-математичного аналізу з метою прогнозування ймовірності дефолтів (банкрутства) підприємства та визначення надійності відповідних капіталовкладень. Систематизація й удосконалення існуючих підходів до кредитного аналізу підприємств полегшать вибір методів діагностування окремо взятого підприємства для прийняття ефективних інвестиційних рішень.
Здійснення оцінки надійності підприємств грунтується на проведенні трьох етапів, причому на кожному етапі суб’єкт аналізу може отримати певний висновок щодо надійності об єкта аналізу. Далі, залежно від цілей, організаційних та інших умов аналізу, суб’єкт може переходити або на наступний етпа , або відмовитись від подальшого аналізу.
Здійснення оцінки надійності підприємств здійснюється за наступними етапами. Перший етап - експрес-аналіз надійності підприємства. Вихідними даними для проведення експрес-аналізу є окремі статті балансу підприємства, які використовуються для розрахунку незалежних змінних. Експрес-аналіз надійності підприємства починається з розрахунку інтегрального показника його фінансового стану з допомогою дискримінатного та інших методів математико-статистичного аналізу.
У деяких випадках після знаходження інтегрального показника за певною моделлю дискримінатного аналізу однозначний висновок про фінансовий стан підприємства зробити неможливо (значення інтегрального показника потрапляє в зону невизначеності з позитивною чи негативною динамікою) У такому разі потрібно провести додатковий фінансовий і якісний (експертний) аналіз надійності піприємства.
Другий етап – стандартний аналіз надійності підприємства. Вихідними даними для проведення стандартного аналізу є основна фінансова звітність підприємства (форми 1-3). Стандартний аналіз ґрунтується на загальній оцінці фінансового стану підприємства за звітний період за допомогою методів фінансового аналізу.
Загальна оцінка фінансового стану підприємства проводиться за такими основними етапами: складання агрегованого балансу та його оцінка; розрахунок системи коефіцієнтів; порівняння коефіцієнтів із нормативними і середніми по галузі; висновки щодо загальної оцінки фінансового стану підприємства.
Третій етап – деталізований аналіз надійності підприємства. Вихідними даними для проведення деталізованого аналізу є повна фінансова звітність підприємства й додаткова інформація про якісні чинники діяльності підприємства.
Після проходження всіх трьох етапів кредитного аналізу відповідно до запропонованого алгоритму робиться остаточний висновок щодо надійності (кредитоспроможності) підприємства та ймовірності його банкрутства. Системність зазначеного підходу досягається шляхом застосування певної системи методів і моделей оцінки та прогнозування надійності підприємств. Так, на етапі експрес-аналізу застосовано математико-статистичні методи , передусім дискримінантний ; на етапі стандартного аналізу – фінансові методи; на етапі деталізованого аналізу додається якісна оцінка чиників діяльності підприємства з допомогою експертних методів.
Універсальність цього підходу обумовлена можливістю заміни або додавання на будь-якому за етапів окремих методів і моделей аналізу без порушення загального алгоритму оцінки надійності підприємства.

І.С.Нікітенко, студентка Е 3/1
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.М.Бойко

Відсутність належного теоретико-методичного забезпечення санації та замала державна фінансова підтримка виробничих структур, призвели до невпинного зростання кількості фінансово неспроможних підприємств. На сьогоднішній день постало питання нейтралізації причин такої ситуації для вирішення проблеми банкрутства підприємств в Україні. Адже підприємства та організації є базовою ланкою економіки і їх банкрутство завдає збитків не лише акціонерам та кредиторам, а й державі, оскільки це створює передумови для зменшення податкових надходжень до бюджету та зростання безробіття. Саме тому особливої актуальності набувають дослідження щодо механізму та інструментів санації, які можуть реально застосовуватись при проведенні оздоровчих процедур на українських підприємствах.
Одним із найбільш важливих аспектів антикризового управління є проведення оздоровчих і відновлювальних заходів подолання кризи на підприємстві. Щодо механізмів за допомогою яких досягаються цілі санації, то можна виділити наступні: усунення неплатоспроможності, відновлення фінансової стійкості, зміна фінансової стратегії з метою прискорення економічного зростання.
Санація в залежності від глибини кризи може бути спрямована на реорганізацію підприємства або на рефінансування боргів підприємства. Напрямки та форми санації: перший напрямок застосовується у випадках виникнення глибокої фінансової кризи і оздоровчі заходи передбачають зміну організаційно-правової форми, власності або перше і друге. Такий напрямок санації може мати наступні форми: злиття, поглинання, розділення, перетворення, приєднання підприємства в акціонерне товариство, передача підприємства в оренду, приватизація підприємства.
Другий напрямок санації застосовується на підприємствах, де виникає легка фінансова криза чи її ознаки. Такий напрямок оздоровлення підприємства не супроводжується зміною статусу юридичної особи санує мого підприємства. Такий напрямок санації може мати наступні форми: погашення боргу підприємства за рахунок коштів бюджету, санаційні заходи за рахунок коштів кредиторів (надання цільового банківського кредиту, пролонгація кредиту, переказ боргу на іншу фізичну та іншу юридичну особу, випуск облігацій під гарантію санатора).
Основні передумови проведення санації: правові (нормативно-законодавчі) передумови; загальноекономічні передумови ( наявність попиту на продукцію кризового підприємства; здатність до формування та утримання конкурентних переваг; стратегічна важливість підприємства для держави); ресурсні передумови (достатність часу на вирішення задачі, достатній обсяг повноважень кризових управляючих стосовно вибору методів вирішення задачі, достатність фінансів для вирішення задачі, трудові ресурси, капітальні ресурси, земля); мінімальний набір фінансово-економічних передумов (здатність підприємства до забезпечення ліквідності, здатність до відновлення прибутковості).
Таким чином, санація підприємств являє собою сукупність усіх можливих заходів, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення. Приведення ж підприємства до оздоровлення здійснюється одним із двох напрямків: рефінансуванням боргів або реорганізацією підприємства.

Н.Б. Іванова, студентка групи Б 2/5
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник Н.В. Данік

Економічна криза в Україні – найактуальніша проблема насьогодні в державі. Хоча для когось вона лише проблема і не суттєво вдарила по гаманцю, чийсь гаманець вона зовсім спустошила, ставши для них катастрофою, а чиєсь життя вона перерізала навпіл, забравши усе, навіть життя і здоров’я. Тому економічна криза зараз є найважливішим питанням у країні. Більшість населення не може зрозуміти: чи то гривня тане на очах, чи то долар швидко росте, чи то так впливає на нас загальний стан світової економіки чи то так глибоко занепала наша власна економіка у вирлі політичних криз. Звісно, на сьогоднішнє економічне становище вплинуло все: і скрутне становище світових банків, і банкрутство фінансових бірж, промислових гігантів, іпотечних систем, і не готовність України до подібного перебігу подій через політичну нестабільність, фінансову і економічну недосвідченість у таких питаннях. Слід детально доопрацювати плани подолання Україною кризи, опрацювати кожну галузь, з’ясувати її стан, потреби і перспективи, а потім активно діяти. І все це потрібно робити дуже швидко, адже Україна вже стоїть так близько до дефолту. Резервів Національного банку України на кінець 2009 року буде достатньо для того, щоб країна уникла суверенного дефолту. Про це йдеться в повідомленні інвестиційної компанії "Конкорд Капітал". Згідно з прогнозом, з огляду на отримання траншу МВФ розміром 9,75 млрд. дол., дефіцит платіжного балансу (поточний рахунок "плюс" фінансовий рахунок) в 2009 році складе 8,2 млрд. дол., а резерви НБУ на кінець досягнуть 23,3 млрд. дол., чого цілком достатньо, щоб уникнути суверенного дефолту в цьому році. При цьому, для даного сценарію існують певні ризики. Зокрема, у разі подальшої девальвації гривні можуть зрости обсяги використання резервів для підтримки внутрішнього попиту на валюту.
Крім того, серед ризиків є збільшення частки неплатоспроможних боржників, що може призвести до використання резервів для рекапіталізації банківської системи. Він також допускає ймовірність того, що доступ до зовнішнього борговому капіталу буде більш обмежений, ніж закладали ІК "Конкорд Капітал" у прогноз платіжного балансу, а також імовірність несподіваних заходів при реалізації економічної політики країни. Побоювання суверенного дефолту України грунтуються на необхідності погашення 38,2 млрд. дол. корпоративного боргу в 2009 році, 15% якого, згідно з прогнозом "Конкорд Капітал", можуть бути не погашені.
Важливим комплексом заходів щодо подолання економічної кризи є створення в економіці мотиваційного механізму піднесення виробництва. Його головною метою є, по-перше, створення умов рівновигідності різних сфер економічної діяльності при певному пріоритеті виробничої діяльності на період виходу з кризи. По-друге, мотиваційний механізм має створювати умови для забезпечення вигідності збільшення маси прибутку (доходу) головним чином не за рахунок підвищення його норми, а в результаті розширення обсягу виробництва і реалізації товарів та послуг. Тобто треба створити систему мотивацій зниження цін (або хоча б стримування їх зростання) для відповідного збільшення обсягу продажу згідно із законом попиту. По-третє, сюди слід віднести створення пільгового режиму для прямих вітчизняних та зарубіжних інвестицій безпосередньо у виробничу сферу в поєднанні з фінансово-кредитною політикою та виробничою діяльністю за критерієм — мінімальний строк подолання кризи виробництва.
Для стимулювання нагромадження власного капіталу норма доходу має визначатися не щодо собівартості товару (щоб запобігти штучному її завищенню), а щодо власного капіталу без урахування обігових коштів (останні, як відомо, у позитивній тенденції повинні відносно зменшуватися).

О.О.Борисова, студентка ЗЕД 4/1
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.М.Бойко
В Україні практика організації системи місцевого оподаткування виявила недоліки, зумовлені невирішеністю суто теоретичних проблем, які стосуються ідеї місцевих податків у контексті зміцнення місцевого самоврядування. Тому важливого значення в сучасних умовах набуває осмислення процесу реформування системи місцевого оподаткування України. На жаль, в Україні роль і значення місцевих податків і зборів, їхній вплив на розвиток органів місцевого самоврядування недооцінюється. Так, за офіційними статистичними даними середні надходження до місцевих бюджетів від місцевих податків і зборів не перевищує 4 % [1]. Види місцевих податків і зборів, їх граничні розміри та порядок обчислення встановлено Декретом Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки і збори”. Але в усій цій історії мало знайдеться прикладів ефективності місцевих податків та зборів. Однак на сьогодні норми цього Декрету не дають змоги суттєво вплинути на формування дохідної частини місцевих бюджетів, які на половину складаються і трансфертів з державного бюджету: у 2007 р. – 51,5 %, у 2008 р. – 47,7 %. Порівняно з 2001 р. цей показник зріс більше ніж удвічі. Виникає нагальна потреба докорінної зміни системи місцевих податків і зборів та підвищення їх ролі як джерела доходів бюджетів органів місцевого самоврядування [2]. Доцільним є скасування малоефективних для бюджету таких місцевих податків і зборів, як збір за проведення гастрольних заходів, податок на промисел, фіксований податок з фізичних осіб від підприємницької діяльності, збір за участь у бігах на іподромі. Сума надходжень від цих податків за 2007 р. становила 729,9 млн грн, або 0,7 % від загальної суми надходжень до місцевих бюджетів. З метою зменшення навантаження на фонд оплати праці передбачається об’єднати всі внески на державне соціальне страхування в один платіж – єдиний соціальний податок [2]. На думку одних дослідників місцеві бюджети необхідно забезпечити стабільними та значимими джерелами доходів, головним з яких має стати податок на нерухоме майно. Він забезпечить стабільне надходження коштів до місцевих бюджетів, нерухоме майно не може бути переміщене тому можливі регіональні особливості в його ставках не спричинять небажані наслідки [3]. Законопроектом “Про місцеві податки і збори” ухваленим Верховною Радою України у першому читанні буде скасовано 10 видів податків, зокрема ринковий збір. Замість нього буде запроваджено ринковий податок, який передбачає плату не за торгове місце, а за кожен метр земельної площі, в тому числі за проходи, проїзди, за ставкою в 700 – 7000 разів більшою, ніж нинішня ставка ринкового збору. При введенні ринкового податку для підприємців не було жодного іншого збору, це призведе до знищення малого підприємництва, ринки закриють і 2,5 – 3 млн громадян втратять роботу, а велике коливання ставок податку (від 0,5 до 2,5% ) призведе до збільшення корупції [4]. Такими чином, система місцевих податків і зборів має бути багатогранною та гнучкою в плані використання фіскальних інструментів. Основним напрямом вдосконалення системи місцевого оподаткування має стати збільшення її фіскально значення як за рахунок нових податків, так і за рахунок податків можуть бути передані місцевим органам влади.

ЛІТЕРАТУРА

1. Сунцува О.О. Оптимізація місцевих податків і зборів та оцінка податкової конкуренції як чинники регіонального розвитку / О.О. Сунцува // Актуальні проблеми економіки. – 2009. - №1 - С.134-141.
2. Влащук М. Податки ліквідувати! Які? / М. Влащук // Вісник податкової служби. – 2009. - №4 – С.6-8.
3. Бондарук Т.Г. Реформування місцевого оподаткування в Україні / Т.Г. Бондарук // Актуальні проблеми економіки. – 2008. - №6 – С.213-221.