ДОЦІЛЬНІСТЬ ЗАТВЕРДЖЕННЯ ЗАКОНОПРОЕКТУ ПРО ПОДАТОК НА НЕРУХОМІСТЬ
О. Р. Алексєєва, студентка ЗЕД 4/1
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.М. Бойко
Нерухомість є традиційним об’єктом оподаткування. Володіння нерухомістю здавна вважалось проявом багатства людей. Податок на нерухомість у вигляді податку з володіння нерухомим майном – один із найстаріших видів податку відомих фінансовій науці. Одним із важливих питань, що має вагоме значення для економічного розвитку України, адаптації національного законодавства до Європейських стандартів, є введення саме податку на нерухомість. На думку вітчизняних фахівців, запровадження такого податку зробить неможливими спекуляції на ринку нерухомості, зможе вплинути на політику регулювання цін у цій сфері, податок на нерухомість виконає функцію компенсаційного податку, стане додатковим джерелом збільшення надходжень до місцевих бюджетів. Крім того, податок на нерухомість: 1) відносно простий та прозорий в адмініструванні; 2) у короткостроковій перспективі такий податок є фіксованим; 3) заохочує перерозподіл фондів від менш ефективного до більш ефективного власника, що є надзвичайно важливим в Україні, зважаючи на непрозорий та часто неефективний розподіл власності в процесі приватизації; 4) сприяє кращій оцінці власних активів підприємствами; 5) передбачає оподаткування тіньової діяльності, зменшується стимул до приховування прибутків; 6) забезпечує відносно стабільні надходження до бюджету.
В Україні це питання ще й досі не врегульоване на законодавчому рівні. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2007 р. № 56-р схвалено Концепцію реформування податкової системи України, де визначено, що базою оподаткування може бути оціночна вартість нерухомості; ставки податку встановлюватимуться на мінімальному рівні з поступовим їх підвищенням: спочатку 0,05-0,1% від вартості нерухомості з поступовим підвищенням починаючи з 2012 р. За прогнозами КМУ, у разі введення податку на нерухоме майно, надходження від нього в 2009 р. складуть 471,2 млн грн., або 0,06% ВВП, в 2010 р. – 553 млн грн., або 0,06% ВВП. Концепцією також передбачено зменшення бази оподаткування для громадян, які не мають надлишку житла, а також соціально вразливих верств населення. Так, пропонується не оподатковувати до 200 квадратних метрів загальної площі основного житла на одного власника, 100 квадратних метрів загальної площі садових (дачних) будинків; 30 квадратних метрів загальної площі індивідуальних гаражів. Це означає, що введення податку на нерухомість не торкнеться 70 % населення держави, а податок платитимуть ті, хто має велику площу нерухомості. Щодо недоліків податку на нерухомість, ще й досі не запропоновано альтернативи складному, обтяжливому механізму його стягнення, який полягає у поданні до органів Державної податкової служби декларацій про майновий стан та доходи, наданні протягом року відомостей про зменшення бази оподаткування (зокрема про народження дітей, одруження). Не визначено порядок проведення оцінки нерухомого майна, не передбачено функціонування органу, який вестиме Державний реєстр прав власності на нерухоме майно. В окремих проектах Закону закладено можливість масових зловживань із метою ухилення від сплати податку, зокрема, через пільги для різних соціальних груп (розпочнеться перереєстрація житла на чорнобильців, ветеранів, інвалідів). Встановлено норми, які прямо суперечать Конституції України. Наприклад, посадовим особам органу ДПС надається право входити на територію, де розташована будівля або споруда, з метою уточнення розрахунку бази оподаткування.
Перспективи цього податку залежать від політичних конфігурацій в Україні. Шанси подібного законопроекту набрати необхідний кворум у Верховній Раді України практично нульові, оскільки депутати належать до розряду майбутніх платників податку на нерухомість.

К.В. Звягінцева, студентка групи Е3/4
Науковий керівник: асистент А.М.Бойко
Миколаївський державний аграрний університет
Проблема ефективності капіталовкладень в економіку нашої країни на сьогодні стоїть особливо гостро. Для здійснення перетворень в економіці України потрібні значні інвестиційні вкладення. Потреба в інвестиціях для реформування й перебудови економіки постійно зростає внаслідок необхідності відновлення діючих виробничих фондів. У такій ситуації при практично повній відсутності власних коштів, здобувають значення іноземні інвестиції, як додаткове не інфляційне джерело фінансування. Загальна потреба тільки першочергових іноземних інвестицій у нашу економіку становить більше 40 мільярдів доларів США, а в умовах економічної кризи ця цифра подвоюється, в той час, як уже кілька років кількість інвестицій тримається на рівні 1—1,2 млрд. доларів на рік, чого аж ніяк не достатньо. Підвищення інвестиційної привабливості нашої держави для іноземних інвесторів є проблемою, яка потребує нагального вирішення.
Країни з перехідною економікою, такі як наша держава не в змозі вийти з економічної кризи без залучення та ефективного використання інвестицій, забезпечуючи цим самим доступ до сучасних технологій і менеджменту, інвестиції сприяють формуванню національних інвестиційних ринків, але й роблять динамічними інші фактори розвитку ринків товарів і послуг. Інвестиції сприяють заходам макроекономічної стабілізації, дозволяють вирішувати багато проблем соціального характеру.
Нажаль інвестиційний процес в Україні гальмується в силу суб'єктивних й об'єктивних факторів:1) політичну та економічну нестабільність;2) часті зміни законодавства. В Україні так часто переглядалися закони, що стабільною можна вважати лише постійну їх зміну. Тому, відповідно до оцінок міжнародних експертів, за створенням надійного інвестиційного клімату посідає 140 місце;3) відсутність налагодженого надійного митного контролю та недоліки у Митному кодексі України, що значно ускладнює співпрацю з іноземними інвесторами;4) корумпованість влади в Україні;5) повільні темпи приватизації;6) нерозв'язаність питань земельної власності й т.п.. Все це жадає від Уряду нашої країни проведення вивіреної, науково-обґрунтованої й, у той же час, активної інвестиційної політики, основою якої повинне бути в першу чергу створення чіткої й стабільної нормативно-правової бази господарської діяльності як вітчизняних, так й іноземних інвесторів. Україна має величезний, промислово-виробничий потенціал, розвинену інфраструктуру, вигідне географічне положення. Підвищенню ефективності капітальних вкладень в Україні, на мою думку, сприятиме: оптимізація відтворювальної структури капітальних вкладень, підвищення питомої ваги капітальних витрат на технічне переозброєння діючих підприємств, їх розширення, реконструкцію;широке використання найновітніших досягнень у галузі техніко-технологічних і організаційних рішень, будівельних матеріалів і конструкцій;удосконалення організації і технології будівельно-монтажних робіт; підвищення рівня спеціалізації і кооперування в будівництві.
Отже капітальні вкладення в економіку нашої держави виступають найважливішими засобом виходу зі сформованої економічної кризи, структурних зрушень у народному господарстві, забезпечення технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності. Активізація інвестиційного процесу є одним з найбільш діючих механізмів соціально-економічних перетворень.Обсяги прямих іноземних інвестицій із країн Європейського Союзу в українську економіку станом на 1 липня 2008 року збільшилися до $30 млрд, що свідчить про те, що наша держава стрімко рухається до вирішення проблеми інвестування вітчизняної економіки.

С. Л. Ткачук, студент Е 3/3
Науковий керівник, асистент А. М. Бойко
Миколаївський державний аграрний університет

В період ринкових перетворень, що супроводжуються затяжною економічною кризою в агропромисловому комплексі країни, особливу актуальність набувають проблеми забезпечення фінансової стійкості сільськогосподарських підприємств. Погіршення фінансового стану підприємств, зниження їх дохідності й рентабельності, звуження можливостей простого і розширеного відтворення – все це виступає важливою економічною передумовою для дослідження з даної тематики.
Питанням забезпечення фінансової стійкості сільськогосподарських підприємств в Україні та забезпечення умов стабільного розвитку агропромислового комплексу присвячують свої праці вітчизняні вчені: Н.І. Соловйова, Д.С. Олійник В.Я. Амбросов, М.Я. Дем’яненко, М.Й. Малік, В.Я. Месель-Веселяк та інші. Однак область досліджень з цього питання залишається ще розкритою не до кінця.
У фінансовому забезпеченні сільськогосподарського товаровиробництва суттєву роль повинні відігравати кооперативні й кредитні установи, зокрема кредитні кооперативи, їх союзи та кооперативні банки. У зв’язку з цим необхідно створити сприятливі умови для розширення мережі таких установ та підвищення гарантій повернення запозичених фінансових ресурсів.
Відновленню платоспроможності й стабілізації фінансового стану сільськогосподарських виробників аграрного сектора сприятиме практичне впровадження запропонованої програми фінансового оздоровлення сільськогосподарських товаровиробників, в основу якої покладено принцип об’єднання матеріальних і земельних ресурсів підприємств різного рівня ефективності господарювання.
Кількість фінансово нестійких сільськогосподарських підприємвст невплинно зростає. У 2008 році їх кількість зросла майже на 6% в порівнянні з 2007 роком.
Благополучний фінансовий стан сільськогосподарського підприємства - це важлива умова його безперервного й ефективного функціонування. Для його досягнення необхідно забезпечити постійну платоспроможність суб'єкта, високу ліквідність його балансу, фінансову незалежність і високу результативність господарювання.

ЛІТЕРАТУРА
1. Соловйова Н.І. Основні компоненти фінансової стійкості сільськогосподарських підприємств / Н. І. Соловйова // Економіка АПК. – № 1. – 2009. – С.81-89.
2. Олійник Д.С. Необхідність та напрями бюджетної підтримки сільськогосподарського виробництва в Україні / Д. С. Олійник // Наукові праці НДФІ.–2008.–Вип.4(29).–С.13-19.

І.В.Марчук,студентка ЗЕД 4/1
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.М.Бойко

Платність стала основним фактором переведення сфери природокористування на ринкову модель розвитку. Особливо актуалізувалось завдання підвищення результативності земельного оподаткування. . Першочергового значення набуває проблема посилення диференційованості та стимулюючої ролі плати за землю, щоб вилучати у землекористувачів та землевласників ту частину ренти, яка утворюється під впливом природного чинника, і тому закономірним є її розподіл між членами суспільства.
Актуальність даного питання досліджували,вивчали і присвятили цій темі свої роботи такі автори: Б. Данилишина, С. Дорогунцова, І. Бистрякова, М. Хвесика, А. Третяка, В. Медведева, І. Пліско, В. Криська, Л. Тулуша, В. Янковського, В. Бондаренко, О.Петриченко, В. Фінашка, К. Гривнак та інші. Проте дане питання так і не було вирішене, і даний момент залишається відкритим.
Плата за землю в Україні - обов'язкова норма для всіх землекористувачів, крім випадків, передбачених законодавством. Вона є джерелом формування коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання й охорони земель, підвищення родючості грунтів; відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості, і ведення земельного кадастру; здійснення землеустрою та моніторингу земель; проведення земель-ної реформи; здійснення витрат на розвиток інфраструктури населених пунктів. Плата за землю належить до прямих податків і є одним з найстаріших в історії податком, його платниками є власники землі та землекористувачі, у тому числі й орендарі.
Цей податок стимулює ефективне використання землі за рахунок запровадження диференційованих ставок залежно від регіону, сприяє більш рівномірному розміщенню продуктивних сил на території країни. переваги від справляння цього податку на практиці реалізуються не повною мірою через недостатню розвиненість фінансової підтримки українського сільгоспвиробника. У спектрі проблем земельного оподаткування вагоме місце посідає встановлення взаємозв'язку між надходженнями плати за землю та їх цільовим використанням, визначення форм та методів відчуження земельних ділянок, застосування корегувальних коефіцієнтів для оптимізації земельного оподаткування, удосконалення оцінки земель як основи встановлення земельних податків та ефективних схем купівлі-продажу окремих складових земельноресурсного потенціалу.
3 метою збільшення надходжень плати за земт лю у найближчій перспективі варто переглянути методику грошової оцінки різних категорій земель і.підвищити ставки земельних податків та орендної плати, щоб максимальною мірою вилучати земельну ренту, яка виникає під дією природного чинника і має розподілятись, у першу чергу, в інтересах місцевого населення.

Література
1. Голян В.А. Земельне оподаткування: інституціональні бар’єри та нові пріоритети / В.А.Голян // Економіка АПК. - 2008. - №7. – С. 34-37.
2. Петриченко О. Особливості оподаткування земельних ділянок / О. Петриченко / Вісник податкової служби України. – 2008. - №18-19. – С.24-27.

О.С. Устименко, студентка Е 3/1
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник: А.В. Бурковська
За останнє десятиліття золото подорожчало більш ніж утричі, додаючи в ціні щороку в середньому по 12%. Це перекривало інфляцію, а реальний прибуток становив 6-8%. Отримати ж можна від 10 до 20% щороку від вкладу у дорогоцінні метали, в цьому випадку можна виграти на тому, що золото просто зросте в ціні. Хоча, металеві депозити в Україні пропонують декілька банків у середньому під 5% річних, а це в 4 менше, ніж прогнозувала на цей рік інфляція. Банк за самопереведення з цінних металів до грошей і назад бере комісії. Комісія може становити всі 10%; викуповуючи золото банк бере гроші ще й за експертизу, тож в результаті, навіть з урахуванням подорожчання самого металу, замість заробітку можна зазнати збитків[3].
Офіційна ціна золота на COMEX у відповідності до його активного ф’ючерсу (квітень 2008) склала 12 лютого 949,2 дол./унція, а її котирування в ході торгів досягли значення 954,0 дол./унція - це найвищі показники з середини липня 2008р. Хоча долар 12 лютого закріпив свої позиції на ринку світових валют, а ціна нафти на біржі в Нью-Йорку впала до найнижчого рівня за останні два місяці, покупки золотих злитків продовжились через збереження стабільного інвестиційного попиту на золото, котре дуже швидко може перевищити цінову відмітку 1000 дол./унція[1].
Золото поважають у всьому світі за його цінність і багату історію. Перші монети, що мали в собі золото, датуються 800 рр. до н.е., і на протязі наступних століть люди продовжили копити золото. На відміну від паперових грошей, монет або інших активів, золото зберігає свою цінність надовго - люди бачать в ньому спосіб зберегти і передати своє багатство від одного покоління до наступного, передає NEWSru.com. Хоча долар - одна з найважливіших резервних валют у світі, коли його купівельна сила падає, це часто спонукає людей цінити стійкість золота. Ціна золота майже втричі збільшилася з 1998 по 2008 роки, майже досягнувши рівня 1000 доларів за унцію на початок 2008. Золото історично слугувало чудовим бар’єром проти інфляції, тому що його ціна має тенденцію підвищуватись, коли прожитковий мінімум зростає. Відносна купівельна спроможність золота в період дефляції зростає, у той час як інші ціни різко падають. Золото зберігає свою ціну не тільки у часи фінансової, але й геополітичної нестійкості. Його часто називають "кризисним товаром", - тому що ціна золота зростає в часи політичних криз. Так, ціни на золото виростали помітніше всього, коли загострювалася напруженість у відносинах США з Іраном і Іраком в 2007 і 2008 роках. Більша частина поставок золота на ринок з 1990- х років полягала в продажах золота в злитках зі сховищ глобальних центральних банків. Цей процес сповільнився в 2008 році. Видобуток золота із шахт знижується з 2000 року. Згідно Bullionvault.com, щорічний видобуток золота впав від 2,573 тис. тонн в 2000 році до 2,444 тис. в 2007- му. Розробка нового родовища займає від п'яти до десяти років, а скорочення поставок неминуче приводить до росту цін на дорогоцінний метал. Ріст економік країн, що розвиваються підвищив попит на золото. У багатьох із цих країн золото - частина культури. Індія - одна з найбільших споживачів золота у світі, особливо в жовтневий весільний сезон - традиційна пора року, коли росте попит на золоті прикраси. Хоча ціна золота може змінюватися в найближчій перспективі, цей дорогоцінний метал завжди мав довгострокову цінність. Золото слугувало перешкодою проти інфляції й ерозії основних валют[2].
Література
1. Цена золота на COMEX второй день сохраняется на рекордном уровне за последние семь месяцев. РБК-Украина, - Киев, 13.02.2009.
2. Восемь причин инвестиций в золото. Ореанда-Новости, - Москва, 12.11.2008.
3. http://www.interfax.com.ua/rus/eco/8321/ Цена на золото выросла до максимума за 7 месяцев.

А.В. Лук'янчук, студентка Е 3/1
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.М.Бойко
Продовольча безпека є невід’ємною складовою загальноекономічної безпеки будь-якої країни. Підвищення її рівня на основі нарощення виробництва продуктів харчування, поліпшення їх якості та збалансованості за поживними елементами, а також забезпечення доступності до екологічно чистих продовольчих ресурсів всіх верств населення має стати пріоритетним напрямком розвитку агропромислового комплексу України, в тому числі харчової промисловості. Вирішення цього завдання можливе лише за умови впровадження активної інвестиційної політики, спрямованої на збалансування та пропорційний розвиток основних сфер і інфраструктурних ланок комплексу, оновлення й підвищення техніко-технологічного рівня його виробничої бази.
Дану проблему досліджували вітчизняні та зарубіжні вчені: І.В. Гончаренко, А.П. Дука, І.М. Крупка, Т.В. Майорова, К.С. Мартиненко, А.А. Пересада, С.Ф. Покропивний та інші.
На початок 2008 року аграрний сектор економіки Миколаївської області складався з 644 сільськогосподарських підприємств та 4260 фермерських господарств. У 2007 р. в економіку області 20 підприємств залучили та зареєстрували 31 інвестицію на загальну суму 14,6 млн. USD, що у 3,5 рази більше, ніж за відповідний період попереднього року. Усього присутніх іноземного капіталу в економіці області складає 50,7 млн. USD. Найбільшими інвесторами є Кіпр, Туреччина, Нідерланди, Франція, Туреччина, Литва [1]. У 2004 році іноземний капітал, який надходить в область на 18% складався з грошових внесків, а на 87% - з нерухомого майна. У 2008 році навпаки: 70% надходження іноземного капіталу складаються з грошових внесків і приблизно на 11% - з нерухомості та обладнання. Це пов’язано з тим, що стимулююча політика держави в цьому напрямку за чотири роки впливала на інвестиційний клімат. Тобто створювалися необхідні умови для інвестора, які б гарантували йому захист його інвестицій і сприяли привабливості економіки для іноземного інвестування. Було прийняте інвестиційне законодавство України, яке забороняє органам влади втручатися в діяльність суб’єктів інвестиційної діяльності. Так, у 2008 році інвестори купили акції підприємств агропромислового комплексу Миколаївської області на 9,9 млн. USD. Більше всього інвесторам, зокрема британським, сподобалася харчова промисловість. У неї вклали 72% всіх інвестицій. Але цього недостатньо для комплексного розвитку аграрного сектору в цілому [2].
Разом з тим, стан агропромислового комплексу України свідчить, що система регуляторів, які перебувають в руках держави, ще не створює необхідних умов для швидкого і наступального розвитку даної сфери економіки. Більшість інвесторів не бажають вкладати свій капітал у сільськогосподарські підприємства. Тому розробка саме регіональної системи страхування інвестицій, надання спеціальних пільг і гарантій для інвестиційних проектів бажаної спрямованості на рівні регіону, створення підприємств агробізнесу для забезпечення довгострокових інвестицій та нових технологій в агропромисловий комплекс значно покращить привабливість області для потенційного інвестора.

ЛІТЕРАТУРА
1. Мартиненко К.С. Поліпшення інвестиційної привабливості підприємств агропромислового комплексу Миколаївської області / К.С. Мартиненко // Вісник аграрної науки Причорномор’я. – 2008, вип. 5. – С. 124-125.
2. Гончаренко І.В. Стан іноземного інвестування аграрного сектору Миколаївської області / І.В. Гончаренко, А.В. Ключник // Вісник аграрної науки Причорномор’я. – 2008, вип. 1. – С. 31-35.

Д.А.Гросу,студент групи Е 3/3
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.М.Бойко
Забезпечення сталого розвитку національної економіки та подальше зростання всіх її показників - є першочерговим завданням керівництва України, основною метою державної інвестиційної політики, що здійснюється сьогодні. Проте досвід економічно розвинених країн свідчить: розбудова економіки держави неможлива без збільшення обсягів інвестиційних коштів, які залучаються до всіх галузей вітчизняного виробництва; без поліпшення загального рівня інвестиційної діяльності, що може здійснюватись лише на базі інноваційних структурно – технологічних змін.
Вагомий внесок у розв’язання проблем підвищення ефективності інвестиційно-інноваційної діяльності зробили українські вчені: В.М. Геєць, Б.Є. Кваснюк, І.В. Кушнір, А.П. Новак, А.Е. Абрамов, Л.М. Алексєєнко.
На жаль, лише незначні обсяги інноваційної діяльності в Україні фінансуються за рахунок державного та місцевих бюджетів. Так, в 2007 році за рахунок бюджетів всіх рівнів було профінансовано 64941,4 тис. грн., що склало тільки 1,4% від всього обсягу фінансування інноваційної діяльності сільського господарства. У 2008 році на 126,8 % збільшився загальний показник фінансування інноваційної діяльності в Україні, але виділення бюджетних коштів знизилось з 1,4% до 0,8%. У 2008 році, в порівнянні з 2007 роком збільшились показники загального обсягу фінансування інноваційної діяльності з інших джерел, а саме: надходження коштів від вітчизняних інвесторів - з 0,2% до 1,4%; інвестування іноземними інвесторами - з 2,5% до 2,7%. Більшість грошей, що виділялись на інноваційну діяльність, надходили за рахунок власних коштів підприємств. Так, у 2007 році на інноваційні розробки вони витратили 3501451,2 тис. грн або 77,2% від загального обсягу фінансування, а у 2008 році – 5045390,9 тис. грн або 87,7%[1].
Позитивні тенденції спостерігаються у фінансуванні інноваційної діяльності підприємств переробної галузі АПК. З кожним роком частка коштів, у загальному обсязі фінансування, що вкладаються у розвиток інновацій в цій сфері, зростає. Якщо у 2007 р. в інноваційну діяльність підприємств харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів було вкладено 692332,2 тис. грн або 15,3% від загального обсягу фінансування інноваційної діяльності в Україні, то у 2008 році цей показник зупинився на позначці 1026455,5 тис. грн або 17,8%[2]. Збільшення інтересу з боку зарубіжних і вітчизняних інвесторів, розробка державних програм, що мають на меті поширити інноваційну складову у сучасній національній переробній промисловості, свідчить про перспективність та стабільне майбутнє працюючих виробництв, які займаються переробкою сільськогосподарських продуктів, про ріст їх чисельності в подальшому.
Таким чином, збільшення обсягів фінансування інноваційної діяльності в найближчий час, створення стабільної бази для проведення науково – технічних розробок є необхідними умовами сталого розвитку національної економіки України. Проведення державою раціональної інноваційно - інвестиційної політики дозволить: здійснити повне технічне переозброєння переробних підприємств АПК; оновити їх морально застарілі та фізично зношені основні фонди; значно збільшить обсяги виробництва; зробить вітчизняні підприємства конкурентоспроможними на міжнародному ринку; що, в підсумку, призведе до подолання кризових явищ в економіці країни та забезпечить її продовольчу безпеку.

Література
1. Абрамов А.Е. “ інноваційні залучення в фонди с/г підприємств ” /А.Е.Абрамов // Фінанси України. - 2009. - №1. - С.10-12.
2. Алексєєнко Л.М. “ залучення інноваційних коштів в с/г підприємства ” / Л.М. Алексєєнко // Фінанси України. - 2008. - № 12. – С.26-30.

Н.В.Безпалько, студентка Е 3/1
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.М.Бойко

Економіка України перебуває у стадії трансформації, тому суспільство повинно мати відповідну стратегію, можливість реалізації якої значною мі-рою залежить від багатьох чинників. Важливою умовою економічного зрос-тання є зростання на основі інвестиційно-інноваційного розвитку. Водночас залучення й ефективне використання інвестицій є однією з найактуальніших проблем сучасної економіки, у розв’язанні якої відіграє інвестиційний потен-ціал країни. Саме інвестиційний потенціал, його раціональне використання створюють передумови для розвитку підприємств, галузей і національного виробництва в цілому.
Незважаючи на значні наукові дослідження та вагомі практичні розро-бки недостатньо вивченими залишаються питання щодо покращення умов інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств, підвищення ефективності інвестиційних процесів.
Інвестиції – встановлюють стабільні зв’язки, забезпечують перспектив-ну зацікавленість іноземних суб’єктів у сталому розвитку фінансових, вироб-ничих і торгівельних відносин із нашою державою.
В перспективі такий чинник як інвестиційний клімат в Україні сприя-тиме збільшенню інвестиційних потоків із ЄС до України. Але в перспективі ,на даному етапі розвитку він має суперечливий характер, оскільки з одного боку ,зростання обсягів прямих іноземних інвестицій в Україні відбувається досить динамічно. З іншого боку деякі заходи українських урядів призвели до відлякування іноземних інвесторів.
Шляхи розв’язання проблеми залучення прямих іноземних інвестицій пов’язані із тенденціями світових інвестиційних процесів, динамікою прямих іноземних інвестицій, умовами формування інвестиційного іміджу України на міжнародному ринку та її місця у світових інвестиційних рейтингах ,а та-кож рівнем державного впливу на інвестиційні процеси.
Стратегія розвитку країни залежить від потенціалу регіону. Зокрема структурні елементи інвестиційного потенціалу у складі підприємств і орга-нізацій, що значною мірою формується під впливом соціально-економічного розвитку регіону.
Слід зазначити, що „за обсягами залучення іноземних інвестицій в аг-рарний сектор Миколаївської області дуже відстає від економіки в цілому, в якій рівень залучення іноземного капіталу порівняно з іншими дуже низький. Разом з тим, стан агропромислового комплексу України свідчить, що система регуляторів, які перебувають в руках держави, не створює необхідних умов для швидкого розвитку даної сфери економіки. Більшість інвесторів не ба-жають вкладати свій капітал у сільськогосподарські підприємства. Тому розроблення саме регіональної системи страхування інвестицій, надання спеціа-льних пільг і гарантій для інвестування проектів бажаної спрямованості на рівні регіону, створення підприємств агробізнесу для забезпечення залучен-ня довгострокових інвестицій – це об’єктивна необхідність.”
На кінець 2008 року прямі іноземні інвестиції в сільське господарство України склали 552,7тис.дол.США що в структурі інвестицій в галузі склало 1,9%.Понад 70% інвестицій в АПК України здійснено у вигляді фінансових інвестицій , насамперед внесків до статутного капіталу.
Таким чином, ситуація в країні негативно впливає на інвестування з бо-ку іноземців в Україну взагалі, а кризовий стан сільського господарства мак-симально обмежує приток іноземних інвестицій в агропромисловий комплекс Держави, регіону та підприємств зокрема як комплектуючих.

Л.В. Швець, студентка групи Б 2/1
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник Н.В. Данік

Проблема сутності інтернет-технологій в обслуговуванні клієнтів банку сьогодні досить актуальна. Масштабна інтернетизація суспільства, поява все нових і нових банків, зростання потреб, які клієнт висуває до банку і банківської системи як такої, спричинили виникнення такого феномену як інтернет-банк (повне віддзеркалення послуг, що надає звичайний банк, в Інтернеті).
У світовій практиці наявність інтернет-послуг, які надають банки, вже стала звичною і сприймається клієнтами як належне. Проблема полягає в тому, що організація та впровадження таких систем в Україні є досить складною у зв’язку з відсутністю відповідного законодавства та неможливістю оподаткування через Інтернет.
Взагалі спостерігаємо таку тенденцію, що поступово сучасні банки переходять від «швейцарського консерватизму» до американського «хай-тек». Невід’ємною частиною переходу до вищого рівня банківської системи є вдосконалення обслуговування клієнтів банку – зручність, якість та швидкість обслуговування. Саме для задоволення цих потреб більшість сучасних і закордонних банків використовують Інтернет.
При обслуговуванні клієнтів через Інтернет банку необхідно дотримуватись таких принципів банківського обслуговування: доступності, простоти використання, конфіденційності (особливо актуально для обслуговування клієнтів через Інтернет) оперативності, комплексності, збереження цілісності інформації, аутентифікації (покупці і продавці мають бути впевнені, що всі сторони, що беруть участь в операції, є тими, за кого себе видають). Зручність користування Інтернетом для клієнтів банку обумовлена тим, що скориставшись мережею Інтернет, клієнт отримує можливість у режимі реального часу відстежувати надходження коштів на його рахунки і оперативно здійснювати всі необхідні платежі.
На жаль, сьогодні жоден з вітчизняних банків не може видати кредит через Інтернет з повною функціональністю.
Пасивні операції, що надаються через Інтернет, як правило, зводяться до управління рахунком та отриманням інформації про нього.
Діють такі інтернет-системи взаємодії клієнта з банком:
• Інтернет-банкінг – технологія віддаленого банківського обслуговування, яка дає змогу клієнтові отримувати банківські послуги, не відвідуючи банківський офіс(домашній банк). Ця технологія з’явилась на початку 80-х років ХХ ст. І з того часу набула популярності у світовій практиці банківської діяльності.
• Wap-банкінг – схема роботи аналогічна, з тією відмінністю, що всі операції клієнт виконує з мобільного телефону, а не зі стаціонарного комп’ютера.
• Sms- та e-mail-банкінг – мають лише інформаційний характер (надають інформацію про залишок коштів, про щоденний рух коштів).
• Інтернет-еквайринг і процесінг – забезпечують роботу банку з платіжними картками в Інтернет.
Таким чином банківські операції в Інтернет вигідні і для користувачів(заощадження часу, зручність використання), і для банків(залучення клієнтів). Але банківській системі України ще далеко до європейських стандартів інтернет-обслуговування через недосконалість дистанційних операцій(відсутність системи цифрових підписів, обов’язкове хоча б разове відвідування банку). Та незважаючи на труднощі з впровадженням інтернет-технологій у банківській сфері, з кожним днем кількість бажаючих зайняти свій сегмент ринку банківських інтернет-технологій збільшується. Саме тому можна припустити, що саме банки, які першими досягнуть відображення своєї діяльності в Інтернеті, займуть провідні позиції на банківському ринку України.

І.І. Бендерська, студентка групи Б 2/3
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник Н.В. Данік
Інформатизацію і впровадження новітніх інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) в усі сфери суспільного життя, діяльність органів державної влади й органів місцевого самоврядування визначено одним із пріоритетних напрямів державної політики в Україні.
Головним завданням розвитку інформаційної інфраструктури у сфері фінансів є забезпечення інформаційної підтримки ефективної системи управління державними фінансами, яка сприятиме поліпшенню державного управління бюджетною сферою, задоволенню інформаційних потреб державних установ, підтримуватиме розширення функціональності фінансової системи з метою забезпечення прозорості й цілісності звітності.
Головне завдання сучасного етапу розвитку системи державних фінансів полягає у побудові якісно нової інтегрованої системи, здатної забезпечити формування й реалізацію узгодженої державної податково-бюджетної і макроекономічної політики, підтримувати й координувати дії її учасники, бути ефективним інструментом соціально-економічного розвитку країни та підвищення соціальних стандартів життя, населення, забезпечити економічну й фінансову стабільність у державі. Система має забезпечити ефективність і результативність державних фінансів, цільове й ефективне використання фінансових ресурсів.
У вересні 2008 року Верховна Рада України ратифікувала Угоду щодо реалізації Проекту модернізації системи управління державними фінансами між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку (МБРР). Головною метою впровадження Проекту є об'єднання учасників системи управління державними фінансами в єдину централізовану інформаційно-аналітичну Систему управління державними фінансами (СУДФ) в Мінфіні, Держказначействі та ГоловКРУ, що сприятиме вдосконаленню управління державними фінансами завдяки підвищенню його операційної ефективності й прозорості.
Стосовно існуючої інформаційної інфраструктури,то головним недоліком є дезінтеграція інформаційно-аналітичних відомчих систем учасників системи управління державними фінансами та розпорошеність відповідних інформаційних ресурсів, зокрема, відсутність інтегрованої бази даних державних органів влади, які мають певне відношення до планування, використання або контролю фінансових потоків держави. Проблемними також є автономне функціонування окремих компонент системи управління державними фінансами, низький рівень вирішення питань прозорості й публічності інформації, низька адаптивність щодо впровадження у практику зарубіжного досвіду роботи у сфері державного внутрішнього фінансового контролю, відсутність уніфікації нормативно-довідкової інформації, відсутність стандартів щодо реалізації електронних адміністративних регламентів і послуг.
Одним із основних напрямів удосконалення системи управління державними фінансами й функціонування державного бюджету є розробка та впровадження інтегрованої системи управління, завданнями якої є:
— підтримання реорганізації, задоволення інформаційних потреб та нової
функціональності (бізнес-процеси та інформаційні потоки) Мінфіну;
— розширення функціональності казначейської системи з метою забезпечення кращої підзвітності, прозорості й цілісності;
— надання нових можливостей для ефективного інформаційного обміну між фінансовими й фіскальними органами, що входять до складу цієї системи;
— покращання державного управління та забезпечення оперативності інформації щодо стану надходження доходів і оцінки ефективності державних видатків.