І.Каверіна, студентка групи Б 2/1
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник Н.В. Данік

З посиленням позицій золота як грошового еквівалента нині виникає низка питань, які потребують висвітлення та аналізу, а саме: зростання його функціонального значення, оцінки сучасного світового ринку золота, головних його гравців, основних ризиків і тенденцій, зокрема на вітчизняному ринку золота, з урахуванням впливу глобальних світових фінансових процесів на українську економіку. Золото супроводжує людство майже від початку його історії. Цей метал став незамінним елементом спочатку примітивних обмінних операцій, а згодом і складніших товарно-грошових та ринкових відносин. Унікальні можливості золота зробили його універсальним еквівалентом для здійснення обміну(згодом - засобом платежу, нагромадження та обігу) в усіх первісних суспільствах.
Сьогодні мало хто з наших експертів не коментує питання щодо впливу світової фінансової кризи на українську економіку. Природно з інтеграцією у світовий фінансовий простір неодмінно впливає чутливість вітчизняного ринку до подій на ринку світовому. Зокрема, істотну роль відіграє значна порівняно з іншими країнами СНД частка іноземного капіталу. Вступ до СОТ теж вносить багато змін у роботу українського фінансового ринку, в тому числі банківського та страхового.
Якщо говорити про ринок золота в Україні, то сьогодні для нього характерні такі загальні риси, як молодість, нерозвинутість, непрозорість тощо. Процес формування вільного внутрішнього ринку золота й дорогоцінних металів в Україні розпочався переходом країни до ринкових перетворень, коли були започатковані реформи зі скасування державної монополії та операції з дорогоцінними металами та лібералізацією загальної системи державного контролю й регулювання їх обороту всередині країни. Ці реформи проведено із запізненням через п’ять років після того як почалася ринкова трансформація,що затримала становлення й розвиток вітчизняного ринку дорогоцінних металів у цілому та й ринку золота зокрема. Тому процес його формування ще й сьогодні не можна вважати завершеним, зокрема через низку прогалин у нормативно-правовій базі та брак центральної бізнес-ланки в організації торгівельних відносин. В більшості країн такою бізнес-ланкою є спеціалізовані біржі дорогоцінних металів, які, крім організації торгівлі, сприяють внесенню актуальних змін у чинне законодавство, що регулює обіг дорогоцінних металів.
Сьогодні Україна – чистий імпортер банківських металів, оскільки власного видобутку фактично не має. Однак слід зазначити, вітчизняні ювеліри досягли значних успіхів у просуванні своєї продукції на сусідні ринки країн СНД і навіть Європи. З цієї точки зору зростання імпорту банківських металів є важливим фактором і показником розвитку української ювелірної промисловості.
Сьогодні Національний банк України активно проводить зміни у структурі активів – зростають вкладення в цінні папери й золото. За станом на 30 вересня 2007 року золотовалютні резерви НБУ дорівнювали 30618.57 млн. доларів США. Частка монетарного золота в резервах становила 422.19 млн. дол., інших резервів у іноземній валюті-17277.70 млн. доларів. На 1 серпня 2008 року частка золотовалютних резервних активів НБУ становила37916.54 млн. доларів США в тому числі золото – 772.77 млн. доларів, або близько 2%.
З огляду на нові реалії, зокрема й стосовно ролі золота у сучасному світі, сьогодні є потреба у професійно розробленій стратегії усіх учасників банківської системи України – стратегії,яка б враховувала високий рівень інтегрованості вітчизняної економіки у світовому просторі та її вразливість до змін на світовому ринку.

В.М. Влас, студентка Е 3/5
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А. М. Бойко

З розвитком ринкових відносин фермерське господарство стає рівноправною ланкою в системі АПК поряд з державними, колективними, кооперативними, акціонерними та іншими підприємствами, організаціями і установами.
Питаннями функціонування фермерського господарства в Україні займалися такі вчені як А. Лісовий, Б. Пасхавер, О. Чаянов, В. Зіновчук та інші. Вони досліджували роль функціонування фермерських господарств в Україні в умовах ринкової економіки та вплив інтенсивного розвитку фермерського господарства на сільське господарство і на АПК в цілому.
Протягом останніх років в Миколаївській області відмічається стала тенденція росту кількості фермерських господарств. Станом на 1 січня 2008 року було зареєстровано 4638 фермерських господарств, що на 1.7% більше, ніж на відповідну дату попереднього року (10.7% від їх наявності в цілому по Україні).
На початок 2008 року фермерські господарства мали у користуванні 325.6 тис. га сільськогосподарських угідь, з яких на ріллю припадало 98.5% площі сільгоспугідь фермерських господарств порівняно з початком 2007 року зросли на 5%. Більше половини сільськогосподарських угідь, які знаходяться у користуванні фермерів, орендовані.
Фермерські господарства є роботодавцями не тільки для членів своєї родини, а й для працездатного населення. За результатами вибіркового обстеження фінансово-господарської діяльності в Миколаївській області, на роботах у фермерських господарствах торік, було зайнято 7.4 тис. осіб. Із загальної кількості працюючих 31.3% становили жінки. Фермерськими господарствами протягом 2007 року засіяно 254.4 тис. га ріллі, що на 1.7 % менше ніж у попередньому році (19.2% загальної посівної площі регіону).
У загальному виробництві зернових культур сільськогосподарськими підприємствами частка фермерів у 2007році порівняно з 2006 роком становила 18.3%, соняшнику – 24.1%, овочів 30.2%.
Тваринницька галузь отримала у фермерів значно менший розвиток. У загальному виробництві продукції тваринництва Миколаївської області частка фермерських господарств залишається досить незначною – 0.6 %, а в структурі аграрної продукції фермерів – 4.9%.
На початок 2008р. у фермерських господарствах Миколаївської області отримувалось 845 голів великої рогатої худоби, що на 13.3% менше, ніж попереднього року, свиней – 3542 голів (на 33.5%), птиці – 13.7 тис. голів (на 38.6% менше).
Одним із найважливіших процесів фермерської діяльності є реалізація виробленої продукції. За 2007 р. виручка від реалізації аграрної продукції фермерськими господарствами порівняно з попереднім роком зменшилась на 18.3% і становила 132.2 млн. грн.. Основна частина доходу від реалізації сільгосппродукції надійшла в господарства від реалізації продукції рослинництва і тільки 2.3% - тваринництво. За результатами дослідження фермерськими господарствами у 2007 р. отримано 109.9 млн. грн.. чистого прибутку, що в розрахунку на одне господарство становило 30.5 тис. грн.
Провівши дане дослідження спостерігається інтенсивний розвиток фермерських господарств не тільки в Миколаївській області, а й в Україні в цілому, що має позитивний вплив економіки сільського господарства і АПК в цілому.

Література:
1. Кудла Н., багатофункціональний розвиток сільських територій від базових ідей до активізації місцевого підприємництва”//Економіка України, №9, - 2008р.
2. Статистичний довідник Миколаївської області за 2008рік.

О.ОБурдейна, студентка Е 3/1
Науковий керівник асистент А.М.Бойко
Миколаївський державний аграрний університет
Формування конкурентоспроможного агропродовольчого виробництва в умовах нестабільного розвитку економічного стану країни потребує розробки та впровадження ефективного механізму банківського кредитування. Однією із головних особливостей аграрного виробництва є те, що воно має сезонний характер виробництва. Тому для забезпечення стабільного розвитку аграрного сектора, розширення та оновлення виробничих фондів потрібно, перш за все довгострокові кредити, оскільки короткострокові розв’язують лише проблему отримання коштів для проведення сезонних робіт.
Останнім часом простежується тенденція до зростання обсягів довгострокового кредитування економікою України, у тому числі і сільського господарства. Питома вага довгострокових кредитів, отриманих суб’єктами господарювання у 2008 році становило 21,3%, а сільськогосподарськими підприємствами 1,46 % в загальному обсязі коштів наданих економікою України на умовах кредиту.
Позитивні тенденції спостерігаються не лише в обсягах та структурі банківських кредитів, але в умовах їх надання. Так, у період з 2005 по 2008 роки процентні ставки банків за кредитами у національній валюті знизилися з 40,3 % до 16,4 %, тобто майже на 24 пункти.
На сьогодні в умовах кризового стану економіки країни обсяг довгострокових кредитів знизився на 50%, порівнюючи з минулими роками. Така ситуація виникла в результаті того, що сільськогосподарські виробники не спроможні погасити суми заборгованості за позиками.
Існуюче співвідношення вартості кредитних ресурсів і рентабельності аграрних підприємств є причиною заборгованості сільськогосподарських товаровиробників, погашення якої приводить до витрачання прибутку. Крім того, зменшення розміру кредитних ставок не усуває ризику не повернення позичених коштів, оскільки рівень рентабельності вітчизняних аграрних підприємств не лише не покриває, але і залишається значно нижчим від їх рівня, тому банки в процесу співпраці висувають підприємствам ряд вимог. По-перше, позичальник повинен забезпечити кредит ліквідною заставою, предметом якої виступають переважно сільськогосподарська техніка, худоба, майбутній урожай. Другою умовою є страхування майні та майбутнього урожаю, тобто у випадку втрати застави зобов’язання щодо погашення позики бере на себе страхова компанія.
Основною причиною низького рівня кредитування агропромислового комплексу є незадовільний фінансовий стан підприємства, що не взмозі повернути позичені кошти, тому впроваджена з 2000 року програма часткової компенсації кредитних ставок підприємствам АПК є значним кроком держави у стимулюванні банківського обслуговування аграрного сектора, характерною особливістю механізму реалізації якої є перевищення частки компенсації вартості довгострокових кредитів, спрямованих на оновлення і технічне переоснащення над часткою короткострокових, що використовується переважно на поточне фінансування.
Таким чином, банківський кредит грає головну роль у забезпеченні функціонування аграрного виробництва. На сьогодні банки зменшили обсяг надання кредиту через не стійкий фінансовий стан та неплатоспроможності сільськогосподарських підприємств щодо повернення позичок. Також негативна ситуація щодо нестабільності валютного курсу призвела до інфляційного процесу, який безпосередньо впливає на підвищення рівня цін на сировину, і тим самим збільшилася собівартість продукції в результаті чого знизилася прибутковість та рентабельність підприємства в цілому.

А.С. Горєва, студентка групи Б 2/2
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник Н.В. Данік

Бюджет — план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.
Бюджет держави є зведеною відомістю доходів та витрат держави, яка являє собою основний фінансовий план держави на поточний рік і має силу закону.
Бюджет виступає центральною ланкою державних фінансів, основним знаряддям економічного планування, економічного зростання і є одним із найважливіших інститутів економічного суверенітету держави.
Бюджет як економічна категорія знаходить своє матеріальне відображення у централізованому фонді грошових коштів, тобто бюджет є матеріальною базою існування держави. В умовах переходу до ринку бюджет не втрачає своєї ролі, він є основним інструментом регулювання соціально-економічних процесів. Надходження до бюджету прямо залежать від стану виробництва. У свою чергу, можливість утримувати соціальну сферу, забезпечувати соціальні гарантії населенню залежить від стану надходжень до бюджету. Формування дохідної та видаткової частин бюджету пов'язано з основними макропоказниками економічного і соціального розвитку держави на відповідний рік.
У ринковій економіці бюджет виконує роль інструмента впливу на розвиток суспільного відтворення й економічне зростання в країні.
Він забезпечує не тільки акумулювання коштів, необхідних для фінансування держави, використовується не лише для часткового перерозподілу доходів із метою формування сприятливого соціального середовища у державі, але й активно впливає на економічні, соціальні, національні, регіональні процеси у суспільстві та впровадження вищими органами влади відповідної національної стратегії розвитку, спрямованої на зміцнення державної безпеки.
Держава мобілізує фінансові ресурси для своїх потреб у формі податків, зборів і платежів. Витрачає ці ресурси шляхом надання асигнувань на різні заходи загальнодержавного призначення, тобто оборону, забезпечення громадського порядку, утримання органів влади й управління, збереження довкілля, надання громадянам безплатних послуг у формі освіти, медичної допомоги, одержанні професії, а також грошових виплат громадянам у формі допомоги.
Роль бюджету в регулюванні соціальних процесів у державі зводиться до того, як і кому слугуватимуть результати фінансової стабілізації — реальному поглибленню майнової диференціації населення чи більшою мірою формуванню рівномірного розподілу доходів, становленню середнього класу, який є запорукою стабільності в державі.
Головне питання, яке стоїть сьогодні перед нашим суспільством, це засади ведення фінансового господарства держави, її бюджетних устрій та бюджетний процес.
Посилення функцій, які виконує бюджет, потребує вдосконалення управління його дохідною і видатковою частинами. Реформування державних видатків дасть змогу здійснити реформу податкової системи. До того часу, доки не буде виконана така робота, вдосконалення податкової системи залишиться тільки намірами, оскільки бюджет — це фінансовий план держави і внесення в нього будь-яких змін має здійснюватися комплексно. Все взаємопов'язано — зменшення податків потребує скорочення певних витрат. Якщо цього не відбувається, то виникає дефіцит бюджету, який теж є певною мірою податком.

О.О.Пепуль, студентка групи Б 2/5
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник Н.В. Данік

У тезах проаналізовано низку заходів, спрямованих на стабілізацію економіки Угорщини, вжитих урядом Ференца Дюрчаня. З огляду на угорський досвід розроблено рекомендації для українського уряду, які мають на меті запобігти «борговому сценарію» розвитку національної економіки.
Протягом років постсоціалістичної трансформації в Угорщині було побудовано «державу добробуту» з високим ступенем боргової залежності. Процвітання економіки зумовлювалося проведенням ефективних реформ, пов'язаних із роздержавленням, лібералізацією економічної діяльності і запровадженням ринкових стимулів та жорстоких бюджетних обмежень для суб'єктів підприємництва. Значну позитивну роль відігравало залучення іноземного капіталу до розбудови і модернізації угорської економіки (50 % угорського експорту становить внутрішньо фірмовий обіг транснаціональних корпорацій).
Зростання економіки Угорщини мало переважно боргову природу. Розмір державного боргу відносно ВВП 1995 року становив 87%, 2000-го – 54%, 2005-го – 62%, 2007 року – 66%. Некероване зростання боргових зобов'язань держави породжувало загрози для дотримання макроекономіч-ної стабільності у країні та посилювало тиск боргових виплат на державні фінанси.
Західні держави, починаючи з кінця 1980-х років у різних формах надавали економічну підтримку Польщі й Угорщині для створення прецедентів успішної трансформації соціалістичної економіки і прискорення переходу до ринкової економіки інших держав Європи й Азії.
Консолідація бюджету уряду Ференца Дюрчаня в Угорщині поширюється на випадкову і на дохідну частину бюджету. Для підвищення рівня доходів держави реалізуються такі заходи: ставку ПДВ підвищено з 20% до 25%; акцизні збори на основні види підакцизних товарів збільшено; підвищено податкові ставки на процентні доходи від зростання вартості капіталу до 20%; запроваджено спеціальний «солідарний податок» для високооплачуваних найманих працівників і підприємців у розмірі 4% від сукупного доходу; модифіковано систему спрощеного оподаткування суб'єктів малого бізнесу та підвищено рівень податкових ставок у рамках цієї системи; зменшено податкові вилучення за іпотечними кредитами при розрахунку податкових зобов'язань для фізичних осіб.
Проведення жорстокішої податкової політики у фінансовому вимірі дало збільшення доходу бюджету на 5,4%, або 1,4 млрд. євро.
У довгостроковому періоді реалізація реформаторських заходів уряду Ференца Дюрчаня в Угорщині матиме позитивні результати, зміцняться державні фінанси й підвищиться довіра до фіскальної політики.
Економіка Угорщини тривалий час огорнута подвійними дефіцитами (бюджету і платіжного балансу), які підривають стійкість її фінансового стану і посилюють вразливість до ситуації на світових ринках товарів і капіталів.
У цьому контексті доцільно проаналізувати ситуацію в Україні та розробити рекомендації для економічної політики уряду, спрямовані на недопущення реалізації «боргового сценарію» розвитку національної економіки.
Для забезпечення довгострокової фінансової стабільності в Україні в умовах інтеграції національної фінансової системи у світову важливе значення має проведення як поміркованої зовнішньо боргової політики – утримання низького обсягу дефіциту бюджету, регулювання зовнішніх запозичень державних підприємств, стримування надмірної позикової активності банків засобами пруденційного регулювання, так і зваженої макроекономічної політики.

К.Є.Ісаєва, студентка Е 3/2
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А. М.Бойко

Питання інвестиційної діяльності у сфері сільського господарства на сьогоднішній день має актуальний характер, тому що інвестиції є основою відтворення виробничого потенціалу аграрного сектору економіки. Уповільнення інвестиційних процесів — одна з головних причин кризових явищ, що мають місце у більшій частині сільськогосподарських підприємств.
На жаль, нині сільське господарство не є привабливою для інвесторів галуззю. Основними причинами цього є сезонність виробництва, тривалість періоду обігу капіталу, велика залежність від ґрунтових і погодних умов тощо. У сучасних економічних умовах інвестиції в розвиток сільського господарства нашої країни є незначними. При цьому частка вкладень в аграрну сферу економіки як в Україні в цілому, так і в Миколаївській області є мізерною.
Порівнюючи країну в цілому з Миколаївщиною, як позитивне явище необхідно зазначити, що в останній на частку аграрної сфери припадає трохи більший відсоток загальної суми інвестицій в основний капітал. Водночас темпи збільшення інвестицій у сільське господарство і в економіку країни є вищими, ніж в області. Зокрема, якщо по країні в цілому загальний обсяг інвестування у розвиток сільського господарства за 2003—2006 роки зріс у 3,5 раза, то по Миколаївській області — в 2,7 раза.
На жаль, інвестиційна активність як внутрішніх, так і зарубіжних інвесторів у нашій країні є досить низькою, основні причини чого такі: неоднакові «правила гри» для учасників фінансового ринку; надмірно великий податковий тиск на товаровиробників; гостра нестача оборотних засобів у підприємств; бартеризація взаєморозрахунків між партнерами; велика плинність висококваліфікованих науково-технічних кадрів; недосконалість правових і законодавчих основ інвестиційної діяльності. До основних заходів щодо регулювання інвестиційних потоків у нашій країні на лежать наступні:
- видача інвесторам податкового кредиту із сплати податку на прибуток підприємств: а) у розмірі витрат на облаштування доріг у сільській місцевості; б) у розмірі 50 % витрат на створення або придбання очисних споруд;
- надання безпроцентної позики терміном до одного року на придбання оборотних активів при реалізації інноваційних проектів;
- відстрочення сплати податку на додану вартість терміном до двох років для інвесторів, які здійснюють вкладення у розбудову соціальної сфери села.
До пріоритетних напрямів інвестування в сільське господарство насамперед слід віднести: технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств; вкладення в охорону навколишнього природного середовища; активізацію науково-технічних розробок та їхнє впровадження у практичну діяльність підприємств; В Україні необхідно прийняти комплексну програму залучення інвестицій, що передбачатиме: розробку та впровадження механізмів залучення іноземних інвестицій; підвищення рівня гарантій і прав інвесторів, налагодження автоматизованої інформайційної системи для забезпечення оперативного пошуку партнерів у сфері іноземного інвестування, належного режиму консультаційного обслуговування з питань права фінансування та страхування; Ураховуючи підвищення самостійності регіонів у здійсненні інвестування розвитку сільського господарства і пов'язаних з ним переробних галузей, в кожному з них необхідно визначити регіональні потреби суб'єктів господарювання в інвестиціях і можливості останніх освоїти очікуванні їх суми. Метою інвестиційної політики держави та її регіонів є залучення інвесторів до певної території й об'єкта, що здійснюється за допомогою системи конкретних заходів, які сприяють мобілізації інвестиційних ресурсів.

О.Ю. Толчева, студентка ЗЕД 5/1
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.Ю. Долгоаршинова

Сільське господарство - одна з ключових і життєво важливих галузей суспільного виробництва - є водночас однією з найбільш ризикових галузей економіки, оскільки відтворювальний процес повязаний з природно-кліматичними та біологічними чинниками. Тому одним із ключових факторів забезпечення стабільного розвитку виробництва є страхування сільськогосподарських ризиків.
Більш того, ця проблема є для України більш актуальною, ніж для багатьох інших країн тому, що лише порівняно недавно українські підприємства отримали змогу самостійно, без обмежень виходити на зовнішні ринки.
Вагомий внесок у вивченні основних напрямків розвитку механізму страхування сільськогосподарських ризиків здійснили такі вітчизняні науковці: О.Д. Василик, В.І. Грушко, М.Я. Дем’яненко, І.І. Лукінов, Р.В. Пікус, П.Т. Саблук, О.М. Шпичак та інші.
Сільськогосподарське страхування – один із самих тяжких видів страхування з точки зору його організації і проведення. Рівень наукових розробок у сфері аграрного страхування залишаються значно нижчими порівняно з іншими сегментами страхування.
По своїх характеристиках сільськогосподарські ризики можна цілком віднести до категорії ризиків, що являють собою небезпеку нанесення збитку сільськогосподарському підприємству внаслідок порушення нормального ходу виробничого процесу.
Слід зазначити, що при страхуванні сільськогосподарських культур в Україні на сьогодні застосовують лише страхування затрат та страхування очікуваного врожаю. Страхування доходу, що захищає виробника не тільки від падіння врожайності культури, але й від падіння закупівельної ціни.
На основі показників Мінагрополітики України, сума страхових платежів аграрних ризиків в 2006 р. становила 12,8 млн. грн. (державою компенсовано 5,8 млн. грн.), в 2007 р.- 28,5 млн. грн.(10,1 млн. грн.), в 2008 р.-116,9 млн. грн. (47,8 млн. грн.).
Найбільш активно використовується агрострахування сільгоспвиробників Вінницької, Луганської, Ровенської, Тернопільської, Черкаської, Чернігівської області.
Причинами низького рівня страхування є: незадовільне фінансове становище аграрного ринку, відсутністю вільних оборотних засобів, нерозуміння вигод страхування, незначний рівень довір до страхування.
Таким чином, правильне управління сільськогосподарськими ризиками здатне підвищити стабільність доходів від агробізнесу, підвищити конкурентоспроможність вітчизняних сільгоспвиробників на зовнішньому ринку, сприятиме більш інтенсивному залученню іноземних інвестицій в агропромислових комплекс, а також підвищити прибутковість окремих операцій завдяки зменшенню втрат від настання неочікуваних або не застрахованих подій.

ЛІТЕРАТУРА
1. Ґудзь О.Є. Страхування агроризиків та напрями розвитку агро страхування в Україні / О.Є. Ґудзь //Економіка АПК.- 2007.- №8. – С. 72-76
2. Навроцький С.О. Страховий захист фермерів від ризику зниження урожайності/ С.О. Навроцький // Бухгалтерія в сільському господарстві. - 2008. - №13.- С. 18-22.
3. Лукінов І.І. Агрострахування: дві сторони однієї медалі/ І.І. Лукінов // Фермер України.- 2008. - №11. – С. 5-7.

Н.В.Вєтрова студентка ЗЕД 4/1
Науковий керівник асистент А.М.Бойко
Миколаївський державний аграрний університет
На шляху переходу нашої країни до ринкових відносин особливо актуальною є проблема своєчасного забезпечення грошовими ресурсами дохідної частини державного бюджету. Вирішення цієї вкрай важливої проблеми значною мірою залежить від ефективності діяльності податкової служби, а також розробки науково-обґрунтованої системи оподаткування, яка б відповідала реаліям сьогоднішнього дня, забезпечувала зростання податкових надходжень до бюджету та підвищувала рівень збору податкових платежів. Податок на додану вартість останнім часом привертає до себе значну увагу, тому що він став предметом широких дискусій щодо доцільності його застосування та наслідків справляння для економічного розвитку і бюджету країни.
ПДВ зберігає переваги багаторівневого податку з обороту щодо оподаткування усіх ступенів руху товару, але одночасно ліквідує його основний недолік — кумулятивний ефект. Специфіка нарахування та сплати ПДВ полягає в його нарахуванні на кожному етапі руху товару від виробника до споживача — при цьому з оподатковуваного обороту виключаються податки, сплачені на попередніх етапах, в результаті чого об'єктом оподаткування виступає вартість, створена на конкретному ступені руху товару (цим зумовлюється й назва податку).
Значне поширення ПДВ у податкових системах країн світу обумовлене фіскальними, психологічними та економічними перевагами даного податку. широке використання ПДВ в більшості країн зумовлене насамперед фіскальними вигодами — він має широку базу оподаткування. Проте, слід зазначити, що фіскальна ефективність ПДВ в Україні не є високою і це передусім пов'язано із не відпрацьованістю та певними недоліками механізму бюджетного відшкодування даного податку. Важливою є регулювальна функція ПДВ, адже його застосування впливає на інфляцію та ціноутворення. Регулюючи величину цін за допомогою ПДВ, можна безпосередньо впливати на споживання й доходи суб'єктів господарювання. Ціноутворювальний ефект ПДВ великою мірою залежить від того, зменшує ПДВ бюджетні доходи чи просто заміщує собою інші податки, скасовані або знижені в результаті його впровадження. Розглядаючи питання впливу ПДВ на процеси ціноутворення, доцільно також звернути увагу на те, що при заміні кількох податків на ПДВ здійснюється доволі складний процес, що виявляється у змінах цін виробничих факторів (землі, капіталу, праці) та цін відпуску фірм-виро6ників.
ПДВ забезпечую нейтральність оподаткування за умови правильного застосування та врахування особливостей даного податку. Причому нейтральність оподаткування в більшості випадків не є притаманною та властивою іншими податковими формами, тоді як ПДВ має нейтральний і всеохоплюючий характер, що призводить до позитивного впливу на економіку. Виділяють і специфічні функції ПДВ, що реалізуються в окремих галузях народного господарства. Зокрема , в окремих випадках спеціальні режими справляння ПДВ слід розглядати як непряме бюджетне фінансування розвитку сільськогосподарського виробництва, Результатом реалізації такого механізму є те, що ПДВ перетворюється з інструменту фіску в елемент фінансового забезпечення, завдяки якому поліпшується рівень фінансування підприємств здійснюється їхня фінансова підтримка. Такі механізми непрямої фінансової підтримки суб'єктів господарювання спрямовуються на стимулювання розвитку пріоритетних галузей економіки — це дає можливість виділити підтримувальну функцію податку на додану вартість.
Протиріччя та неприйняття використання ПДВ пояснюється його недоліками, зумовленими не відпрацьованістю механізму справляння даного податку внаслідок відсутності належного досвіду застосування такої форми універсального акцизу.

І. Валько, студентка Б 3/5
Науковий керівник: асистент А.М.Бойко
Миколаївський державний аграрний університет
З кожним роком в Україні все гостріше постає проблема відшкодування державою податку на додану вартість (ПДВ). З року в рік сума заборгованості з ПДВ перед платниками податків зростає, набуваючи катастрофічних розмірів, що зменшує можливості держави щодо її повного відшкодування, а також штовхає платників податків до використання схем ухилення від оподаткування ПДВ.
Зважаючи, що ПДВ є одним з основних дохідно-формуючих податків Зведеного бюджету України, як уже зазначалося, запровадження будь-яких змін у його справлянні матиме істотний вплив на державні фінанси. Водночас слід враховувати і необхідність підвищення дієвості регулюючого потенціалу, закладеного в цьому податку.
ПДВ зберігає переваги багаторівневого податку з обороту щодо оподаткування усіх ступенів руху товару, але одночасно ліквідує його основний недолік – кумулятивний ефект. ПДВ сплачується на кожному етапі виробничо-комерційного циклу не тільки на додану вартість , а й на раніше нарахований податок на додану вартість, тобто кінцевий споживач сплачує податок на додану вартість, створену на всіх етапах руху товару, та на податок, що був доданий на цих етапах до ціни товару. І чим більше ланок у цьому ланцюгу просування товару до покупця, тим вищим буде розмір податку в ціні товару, що реалізується кінцевому споживачеві.
Виходить, проблема функціонування податку на додану вартість полягає не тільки в тому, що існують розбіжності між особою, яка сплачує податок до бюджету, і фактичним носієм податку, а й у подвійному (а то і багаторазовому) оподаткуванні. Сума ПДВ збільшується, рухаючись від продавця до покупця, і лягає на плечі кінцевого споживача. Однак така універсальна схема перекладання можлива лише тоді, коли не порушується дія закону попиту і пропозиції, що має в ринкових умовах об’єктивний характер, тоді як податкова політика – суб’єктивна. В Україні необхідно відмовитися від радикального зниження ставки ПДВ. Більш прийнятною є пропозиція зменшити її до 18%, оскільки цей показник відповідає європейським стандартам. Адже мінімальна ставка ПДВ в Європейському Союзі не може бути меншою за 15%.
Cтавка ПДВ у країнах з розвинутою ринковою економікою є дещо нижчою, порівняно з Україною, і широко практикується її диференціація. Тобто підтверджується виправданість запропонованих напрямів реформування оподаткування доданої вартості, вказаних вище. Доцільним виглядає введення пільгової ставки ПДВ (10–12 насамперед на продукцію харчової та легкої промисловості, що стимулюватиме зростання сукупного попиту. Введення підвищеної ставки ПДВ з погляду економіки та соціології виправдане для цілого ряду товарів, які сьогодні доступні невеликому прошарку населення чи соціально шкідливі.
Розглядаючи ПДВ, слід особливу увагу звернути на розмір ставки. Спочатку її було встановлено на рівні 28%, її розміри перевищували всі допустимі межі. Тому рішення про доведення ставки ПДВ до 20 % є виправданим. Однак у сучасних умовах господарювання і такий розмір податкової ставки є завищеним. У період становлення ринкових відносин рівень оподаткування товарів народного споживання має бути поміркованішим.
Однак у будь-якому разі не викликає сумніву потреба удосконалення бази оподаткування. Сьогодні згідно з діючим порядком, до оподаткованого обороту входять складники, що не є доданою вартістю (амортизація, нарахування на фонд оплати праці, інші податки та збори, які згідно з законодавством включаються до собівартості продукції і разом з нею входять до ціни). Ці складники необхідно вилучити з бази оподаткування.

Н.В.Буячок, студентка Е 3/5
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.М.Бойко

Підприємництво в Україні після більш ніж 70-літньої перерви має невелику історію. Тому його становлення і розвиток пов'язані з чисельними проблемами фінансового характеру. Економіка України до початку 90-х років була в основному повністю одержавленою, тобто абсолютна маса підприємств перебувала у власності держави чи під таким її контролем, що говорити про інші форми власності реально було просто неможливо. Найбільше малих підприємств зосереджено у сфері торгівлі й громадського харчування - близько 50%. У галузях промисловості та будівництва - відповідно 14% і 10%. У сфері побутового обслуговування населення було створено понад 5% малих підприємств, в інших галузях частка їх становила від 0,4% до 2,4%. У сільському господарстві частка малого бізнесу дорівнює лише 2,3% у 2006 році.
З 197 127 малих підприємств, зареєстрованих у країні, реально здійснювали свою діяльність тільки 155 456, або 78,8%. Найбільший обсяг продукції був виконаний у торгівлі - 39,3% від загального обсягу в середньому на одне діюче торгівельне підприємство припадає 0,117 млн. грн виконаних робіт і послуг. У розрахунку на одне торгове мале підприємство в 2007 році припадало 2,2 тис. грн прибутку, водночас у цілому в Україні прибуток на одне мале підприємство становив лише 0,8 тис. грн. Малий бізнес не лише виготовляє продукцію, формує валовий дохід і прибуток, а й досить активно бере участь у процесі утворення централізованих державних фондів коштів за рахунок податкових платежів.
Частка приватних малих підприємств у загальній кількості функціонуючих підприємств становила близько 30%, але основна частина малих підприємств припадала на колективну форму власності (понад 65%). Малі підприємства колективної форми власності виробили більш як 3/4 усієї продукції, тоді як приватні малі підприємства тільки 16,5%. Колективні малі підприємства забезпечили одержання майже 3/4 валового доходу від реалізації продукції, у той час як приватні лише 24%. Однак прибутковими виявилися приватні підприємства, а малі підприємства інших форм власності одержали балансовий збиток. У розрахунку на одне приватне підприємство було отримано 4,85 тис. грн. балансового прибутку. З метою виходу з економічної кризи та виправлення становища, що склалося в державі у сфері малого підприємництва, Верховна Рада України намагається підтримувати підприємницькі структури.
Законом передбачається фінансування програм підтримки малого підприємництва за рахунок Державного бюджету України, місцевих бюджетів, позабюджетних коштів, у тому числі коштів, одержаних від приватизації державного і відчуження комунального майна, та інших джерел фінансування, не заборонених законом.
На 2008 рік у видатковій частині Державного бюджету України на підтримку малого і середнього підприємництва було виділено 27,0 млн. грн., які спрямовані на: впровадження регіональної політики - 65,7%, активізацію фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки - 12,1%, сприяння створенню інфраструктури - 22,2%. Що стосується окремих програм сприяння розвитку і підтримки малого підприємництва, в 2007 році кошти в сумі 32,3 млн. грн. мали бути спрямовані на фінансування значних програм.
Таким чином, необхідний диференційований підхід до малих підприємств, що повинен знайти відображення у всіх законодавчих актах України, у тому числі в законах з оподаткування, податковому кодексі. Однак мало звільнити підприємців від необгрунтованого податкового тягаря, треба надати їм, особливо на початковому етапі, відповідну фінансову підтримку.