Четвер, 27.02.2020, 21:48
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Публікації | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Студентська конференція МДАУ 2009 [67]
Студентська конференція МДАУ 2010 [24]
ЧДТУ 2010 [38]
VII Міжнародна науково-практична конференція "Облік, контроль і аналіз в управлінні підприємницькою діяльністю" 14-16.04.2010. м. Черкаси
Фінансовий словник
Фінансовий апарат
Фінансовий апарат — органи, що здійснюють управління фінансами. До них належать працівники фінансових органів, податкової служби, фінансових відділів чи управлінь підприємств (організацій та установ), міністерств І відомств, які здійснюють функції оперативного управління фінансами.
Кушнір І.В. Фінанси
Пошук
Статистика
Кафедра фінансів
Головна » Статті » Матеріали конференцій » Студентська конференція МДАУ 2009

У категорії матеріалів: 67
Показано матеріалів: 1-10
Сторінки: 1 2 3 ... 6 7 »

Сортувати по: Даті · Назві · Коментарям · Переглядам
О.І.Білик, студентка ЗЕД 4/1
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.М.Бойко

На сьогодні основною стратегією реформування законодавства з акцизного збору має бути поступове наближення до норм, прийнятих в країнах-членах Європейського Союзу з урахуванням національних інтересів та особливостей оподаткування країн-сусідів.
В даний час рівень цін на тютюнові вироби в Україні є неприпустимо низьким у порівняні з країнами ЄС.
За даними Інформаційного центру з проблем алкоголю та наркотиків (ІЦПАН) в останні роки обсяг споживання сигарет в Україні коливається в межах - 65-70 мільярдів штук (або 1600 – 1700 сигарет в рік на кожну дорослу людину віком від 15 років і старше). Не останню роль ціна тютюнових виробів відіграє в тому, що багато молоді починає вживання тютюну. Одним із найбільш ефективних податкових засобів, що безпосередньо впливає на ціну тютюнових виробів є акцизний збір.
Акцизний збір визнано ефективним інструментом зниження споживання сигарет Європейським Союзом, який має достатньо довгу практику його використання. За цей період було сформульовано і закріплено відповідними нормативними актами ЄС підходи до розбудови системи справляння акцизного збору на сигарети.
Проектом пропонується збільшити всі компоненти акцизного збору на всі сигарети, а саме:
- ставки, встановлені у твердій сумі із одиниці реалізованого товару (продукції) – на 16 грн. (для сигарет з фільтром) та на 7,5 грн. ( для сигарет без фільтру);
- ставки, встановлені у процентах до обороту з реалізації товару (продукції) на 3,5%;
- мінімальне податкове зобов’язання збільшити – на 22 грн.(для сигарет з фільтром) та на 10 грн. ( для сигарет без фільтру).
Зокрема, в поточному році підвищення ставок акцизного збору на тютюнові вироби передбачено у два етапи: на 25% - з 1 лютого, та ще на 25% - з 1 липня.
Підвищення ставок акцизного збору у запропонований спосіб дозволить:
1. Створити економічні передумови для підвищення цін на тютюнові вироби;
2. Забезпечити збереження цінового паритету із сусідніми державами, що не створюватиме передумов для активізації нелегального обігу тютюнових виробів;
3. Буде кроком у напрямі виконання зобов’язань України за Рамковою конвенцією ВООЗ із боротьби проти тютюну.
Таким чином, до кінця цього бюджетного року (за умови введення в дію змінених ставок з 1 серпня 2008 р.), навіть без урахування підвищення цін на сигарети, податкові надходження до Державного бюджету складуть майже 1 млрд. гривень. Прогнозний розрахунок на наступний 2009 рік, також без урахування підвищення цін, становить близько 2,5 млрд. гривень.

Студентська конференція МДАУ 2009 | Просмотров: 1631 | Добавил: fin | Дата: 23.02.2009 | Комментарии (0)

В.А.Солнишкова , студентка ЗЕД 4/1
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.М.Бойко

Акцизний збір – досить важливий фінансовий інструмент регулювання економічних і соціальних процесів у державі. При акцизному оподаткуванні імпорту здійснюється захист власних товаровиробників. Оподаткування предметів розкоші має на меті перерозподіл доходів між різними верствами населення. Запроваджуючи акцизний збір на тютюнові та горілчані вироби, держава добивається обмеження їх споживання. Застосування акцизного збору дає змогу вилучати частку прибутку підприємств – монополістів з виробництва окремих товарів.
Дослідженням акцизного збору та його ролі у доходах бюджету займалися такі вчені та науковці: М.Я. Азаров, Ю.Б. Іванов, І.І. Д’якова, А.М. Поддєрьогін, Д.П. Костюк.
Акцизний збір - це непрямий податок на продаж товарів масового вжитку і послуг на внутрішньому ринку. Як правило, ставки акцизного збору встановлюються в твердих сумах з одиниці товару. Це дає змогу ефективніше впливати на процес виробництва та реалізаціх товарів.
Різке підвищення ставок акцизного збору на тютюнові вироби у 2008 р. суперечить нормам чинного законодавства, є економічно необґрунтованим і негативно позначиться на ринку тютюнових виробів. Акцизні збори за два роки збільшилися на 65 відсотків на лікеро-горілчані вироби і становлять 34-х гривень за літр, на тютюнові вироби підвищився - більш ніж удвічі. Внаслідок цього скоротилося легальне виробництво продукції і підвищиться тінізація ринку. Для того, щоб дійсно дізнатись чи сплачувався акцизний збір існує маркування товару.
За даними статистичних зведень у 2008 році до загального фонду Держбюджету надійшло 3,35 млрд. грн акцизного збору з виробленої в Україні лікеро-горілчаної продукції, що майже на 18% більше, ніж за аналогічний період минулого року [1].
Державна податкова адміністрація в Миколаївській області у 2008 році перерахувала до держбюджету 131,6 млн. грн акцизного збору. Як повідомляє прес-служба адміністрації, в порівнянні з 2007 роком надходження збільшилися на 45,1 млн. грн. У податкових інспекціях Миколаївської області зареєстроване 17 субєктів підприємницької діяльності - платників акцизного збору. 83% надходжень забезпечило ВАТ " Сан-Інтербрю України", виробники-винарі ВАТ " Зелений Гай", ВАТ "Коблево", ТОВ "Сандора" і ВАТ "Радсад" мають 16% від загальних надходжень збору по області [2].
Таким чином, акцизний збір дозволяє через цінові механізми непрямо впливати на обсяги виробництва та реалізації окремих підакцизних товарів як на митній території України, так і в сфері зовнішньоекономічної діяльності. Також необхідно жорстко контролювати встановлення ставок та об’єм оподаткування, щоб не спричиняти підробок товару. Необхідне поступове реформування законодавства, підвищення ставок акцизного збору та гармонізація їх структур, з урахуванням національних інтересів.

Література:
1. Мігунов І.В. Акцизний збір / І.В.Мігунов // Вісник податкової служби України. - 2008. - №1-2. - С. 19-20.
2. Шварц Д.П. Підвищення акцизних зборів в Миколаєві / Д.П. Шварц // Бізнес новини Миколаєва. – 2008. - №23. - С.14-16.

Студентська конференція МДАУ 2009 | Просмотров: 2244 | Добавил: fin | Дата: 23.02.2009 | Комментарии (0)

Н.В. Буячок, студентка Е 3/5
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.В. Бурковська

Останнім часом динаміка рівнів інфляції в Україні викликає занепокоєння. Якщо в 2006 році споживчі ціни зросли на 11,6%, в 2007— на 16,6%, то у першому півріччі 2008 року —- на 14,9 %. Урядові експерти вважають найважливішою причиною сплеску інфляції спадок 2007-го та підвищення світових цін на енергоресурси та продовольчі товари.
Деякі дослідники вважають, що інфляція в Україні має насамперед монетарний характер. Швидке зростання експорту в умовах відносно стабільного обмінного кусу долару призводить до надмірного приросту грошової маси, що є потенціалом майбутньої інфляції. Реалізація цього потенціалу залежить від номінального підвищення заробітної плати, що за відсутності відповідної пропозиції товарів та послуг спричиняє зростання рівня цін [2]. Однак чому в Україні підвищення попиту не стимулює зростання виробництва, як це відбувається у розвинених країнах, а призводить до розбалансування грошової та товарної маси?
Ряд економістів пояснюють високий рівень інфляції насамперед штучно завищеними доходами населення. Інфляційна модель економіки сформувалася у нас із 2005 року, оскільки із цього часу темпи приросту реальної зарплати істотно перевищують темпи росту ВВП. Тому для подолання інфляції необхідно зменшити соціальне навантаження на економіку. Витрати на оплату праці (включаючи відрахування на соціальне страхування) в 2004 році становили 6,6%, а в 2006 році — 7,9% витрат на реалізовану продукцію.
Середня вартість години праці у ЄС (включаючи соціальні виплати, здійснювані роботодавцями) становила в 2006 році 20,35 євро. Українські працівники одержують значно меншу частку створеного ними продукту в порівнянні з колегами з розвинених країн. Якщо в Україні частка заробітної плати у ВВП становила в 2006 році 49,4%, то відповідний показник у країнах ЄС — в середньому 65%. Постійне вилучення у працівників значної частини необхідного продукту негативно впливає на економіку, призводить до злиденності більшості населення, «відтоку мізків» за кордон, тому без радикальної зміни існуючих пропорцій розподілу доходів не обійтися. Це — найважливіша умова подолання бідності, збільшення обсягу внутрішнього ринку, соціальної переорієнтації економіки. Однак наближення частки заробітної плати у ВВП до рівня розвинених країн потребує випереджаючого зростання реальної зарплати порівняно із продуктивністю праці.
Хоча зростання цін на енергоресурси, підвищення зарплати та монетарні чинники вплинули на динаміку цін, ці фактори далеко не ПОВНОЮ мірою пояснюють причини спалаху інфляції. Існують більш важливі чинники, які заслуговують на увагу з боку дослідників. Будь-який підприємець прагне до збільшення прибутку. Найпростіший шлях досягнення цієї мети — підвищення цін. Головний стримуючий фактор — механізм конкуренції. Саме формування конкурентного середовища в Україні в результаті ринкових реформ, проведених у 90-ті роки минулого століття, стало одним з найважливіших факторів, що дозволили перебороти гіперінфляцію [1].
Отже, інфляція не є самостійною проблемою. Це— симптом того, що економіці не дають нормально розвиватися, реакція підприємців на несприятливі умови господарської діяльності. Розвиток підприємництва та конкуренції — єдиний шлях забезпечення стабільного, економічного зростання при мінімальній інфляції. Однак формування сприятливого для підприємництва середовища та справедливих умов конкуренції вимагає чітко продуманої довгострокової програми.
Література
1. Башко В.Й., Карпенко Г.В. Аналіз основних факторів інфляції в Україні //Фінанси України. – 2008. - №11. – с. 29-41.
2. Щербак А. Як приборкати інфляцію в Україні // Економіст. – 2008. - №9. – с.43-45.

Студентська конференція МДАУ 2009 | Просмотров: 3083 | Добавил: fin | Дата: 23.02.2009 | Комментарии (1)

Є. Юрченко, студентка Е 3/5
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник: А.В. Бурковська
Фондовий ринок, і його організований сегмент, осередком якого виступає фондова біржа, виконує найважливіші функції у ринковій економіці, насамперед, як складова ринку капіталу. Станом на 31.12.2006 року він налічував у своєму складі 8 фондових бірж і 2 позабіржові торгово-інформаційні системи, все ж зараз їх роль в економіці, в її інвестуванні, залишається незначною.
Визначити ступінь розвитку фондового ринку України неможливо без кількісної та якісної оцінки структури цінних паперів, що представлені на ньому.Фондовий ринок України є таким, що динамічно розвивається та постійно пропонує інвесторам нові види цінних паперів. Станом на 01.01.2007 загальний обсяг випусків цінних паперів, зареєстрованих Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР), дорівнював 291,08 млрд грн. У 2006 році ДКЦПФР було зареєстровано 1419 випусків акцій на загальну суму 43,54 млрд грн, що на 18,73 млрд грн більше, ніж у 2005-му.[1] Український фондовий ринок унікальний тим, що організований ринок цінних паперів займає на ньому вкрай вузький сегмент. У період 2000-2006 рр. питома вага ринку акцій у загальному торговельному обороті фондового ринку зросла в 1,56 рази. Аналогічний показник на організованому ринку знизився в 3,18 рази. Частка цього сегмента ринку в загальних обсягах угод із акціями на фондовому ринку й у торговельному обороті організованого ринку цінних паперів України знизилася у 2006 р. порівняно з 2000-м, відповідно, в 5,97 та 3,18 рази. За 2000-2006 pp. торговий оборот фондового ринку України збільшився з 39,2 млрд, до 492,8 млрд. грн, (у 12,6 раза). У той самий період торговий оборот організованого ринку цінних паперів зріс із 2,8 млрд. до 29,5 млрд. грн. (у 10,5 р.), а його відношення до ВВП - з 1,6 до 5,4% (у 3,4 р.). Разом з тим частка організованого ринку в загальному обсягу угод на фондовому ринку знизилася з 7,1 до 6%, а частка організованого ринку акцій у відповідному сегменті фондового ринку - з 18,5 до 3,1 %[2].
За оцінками фахівців, рівень "free-float" українських публічних компаній не перевищує 8 %, тоді як для російського ринку акцій цей показник становив 17,9 % у 2005 році і 21,4 % — у 2006-му, а для польського — відповідно, 35,0 % і 37,2 %[2]. При цьому,15 компаній, які становили 5,1 % від загальної кількості емітентів акцій, що були занесені до котирувальних списків, забезпечили 58,9 %. За період 2000-2006 рр. обсяг угод на вітчизняному фондовому ринку збільшився з 7,21 до 97,58 млрд. дол., або в 13,53 р., а відношення його торговельного обороту до ВВП зросло з 23,0 % до 91,6 %, і або в 3,98 р., що свідчить про значну й зростаючу роль фондового ринку в економіці України.
Аналіз фондового ринку в Україні виявив цілу низку проблем: високий ступінь маніпулювання, асиметричність інформації, низька ліквідність і капіталізація, невеликі обсяги. Виникає нагальна потреба удосконалення інфраструктури вітчизняного фондового ринку, докорінних перетворень на організованому фондовому, захист державних інтересів на шляхом обмеження доступу нерезидентів та впровадження такого виду цінних паперів, як "золота акція"; вжиття заходів щодо централізації та організованості фондового ринку: заборона укладати угоди купівлі-продажу цінних паперів на неорганізованому ринку, що підвищить ліквідність, підвищення рівня компетентності,як з боку фахівців, так і з боку населення, що сприятиме залученню вільних фінансових ресурсів домашніх господарств.
Література:
1. Розвиток фондового ринку: проблеми й перспективи./ Чернишук В. Р.// Фінанси України.-2008.-№8.- ст. 96-103.
2. Аналіз стану та перспективи розвитку фондового ринку України./ Назарчук М. І.// Фінанси України.- 2007.-№12.- ст. 83-91.
Студентська конференція МДАУ 2009 | Просмотров: 4025 | Добавил: fin | Дата: 23.02.2009 | Комментарии (0)

В.В. Коваленко, студент Б 3/1
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник А. Ю. Долгоаршинова

На даному етапі сфера використання векселя в Україні значно звужена через порушення еквівалентності обігу оборотних і необоротних активів, високу тонізацію економіки тощо. На фондовому ринку вексель існує лише на первинному ринку (при його випуску) та на пасивному позабіржовому ринку (при його авалі, акцепті, передачі по індосаменту, протесті у неплатежу та неакцепті, а також погашенні).
Використання векселів у господарській діяльності дозволяє суб'єктам господарювання збільшувати обігові кошти, знижувати вартість залучених ресурсів, ліквідовувати касові розриви та формувати позитивний інвестиційний імідж.
Для відновлення та активізації повноцінних вексельних відносин в Україні на сучасному етапі актуальними є проблеми правильності здійснення операцій з векселем, починаючи з випуску і до його погашення, запобігаючи застосуванню кримінальних схем та забезпечення інформаційної «прозорості» ринку.
Поширення вексельного обігу неможливе без наявності механізму захистів інтересів кредиторів та підвищення надійності і довіри до векселедавців, акцептантів, індосантів тощо.
За активізації вексельного обігу на фондовому ринку України явно визначилися прогалини у вітчизняному законодавстві, яке регулює порядок випуску та обігу зазначених цінних паперів. У першу чергу на законодавчому рівні необхідна регламентація умов та розмірів оподаткування операцій з векселями, встановлення відповідальності за правопорушення, повязані з вексельним обігом, а також обмеження випуску векселя сумою сплаченого статутного фонду, резервного фонду або вартості чистих активів, або процентного співвідношення цих величин.
Впровадження вексельного обігу в Україні та його регулювання банківською системою повинно відбуватися одночасно з створенням спеціалізованих вексельних центрів, які будуть продавати, погашати векселі, надавати консультативні послуги щодо їх бухгалтерського обліку, дисконту, дослідження ланцюгів неплатежів та контролю безпеки вексельного обігу.
Таким чином, важливість та величезні обсяги поставлених задач перед учасниками вексельного обігу в Україні, практично необмежене коло господарських зв’язків та економічних відносин вимагають кооперації діяльності державних і комерційних структур щодо скорочення сум неплатежів і впровадження вексельного обігу.
Студентська конференція МДАУ 2009 | Просмотров: 1965 | Добавил: fin | Дата: 23.02.2009 | Комментарии (0)

А. Артюшенко, студентка групи Б 2/2
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник Н.В. Данік
Рівень життя населення будь-якої країни включає в себе як економічний та фінансовий, так і культурний та освітній розвиток. Значна соціальна диференціація населення і великий розрив у рівнях доходів по різних регіонах вимагають концентрації бюджетних ресурсів для вирішення першо-чергових проблем і проведення політики,яка була б протилежною звичайній державній доброчинності:бюджетні допомоги повинні стимулювати трудову активність,прагнення до здобуття нових професій, підвищення рівня життя тощо.Значну роль у забезпеченні суспільного добробуту відіграють міжбюджетні відносини,сутність і значення яких полягає в узгодженні інтересів держави,регіонів,територій,ефективному розподілі між ними функціональних обов’язків та відповідних фінансових ресурсів.
На нашу думку,фінансову систему України можна віднести до такого варіанта мідбюджетних відносин,як децентралізація бюджетів та місцево-бюджетна автономія.Основними проблемами організації міжбюджетних відносин є розподіл доходів і видатків між бюджетами різних рівнів.Розподіл видатків між бюджетами різних рівнів базується на ідеї поділу благ та послуг, які надаються державою,на ті,що призначені для населення всієї країни, і ті, якими користуються жителі тільки певної території.Мідбюджетні суперечності є об’єктивними,тому завжди постає завдання їх ефективного регулювання в інтересах країни з метою зміцнення,а не руйнування держави. Ще одним фактором,який впливає на рівень життя населення, є підтримка сімей з дітьми, а особисто багатодітних.
Порівняльний аналіз,проведений на базі різних критеріїв визначення масштабів,рівня та глибини бідності,дає підстави для висновку про те,що більшість найманих робітників заробили в березні 2008 року менше 1500 грн.
ООН наголошує на чотирьох основних проявах бідності,тобто низького рівня життя населення:невелика тривалість життя,низька професійно-освітня підготовка,відсутність необхідної бази для нормального життя,ізольованість від суспільного життя.
Крім того,незадовільний рівень життя випливає з неякісної системи охорони здоров’я, яку Україна, як й інші країни постсоціалістичного простору, успадкувала від старого режиму і яка перебуває в жахливому стані через 15 років після початку процесу трансформації загальні результати діяльності цієї сфери залишаються незадовільними.
Згідно з Конституцією України,у нас гарантом права громадян на отримання послуг охорони здоров’я є держава, її бюджет. Оскільки коштів недостатньо,необхідно залучити додаткові джерела фінансування шляхом широкого застосування державного медичного страхування,не виключаючи розвиток добровільного медичного страхування і приватної медицини.
У світовій практиці в організації медичного обслуговування склалися 3 системи економічного функціонування сфери охорони здоров’я:держава, страхова і приватна.У більш широкому розумінні страхова медицина являє собою систему суспільної охорони здоров’я,система відносин якої склада-ється через фінансування зі спеціальних страхових фондів.Ще одним фінансовим важелем,що впливає на рівень життя населення,є сфера внутрішнього виробництва товарів та послуг, в якій дедалі більшої гостроти набуває проблема вичерпання виробничих потужностей.
Прискорення економічного зростання і підвищення рівня життя населення будуть зумовлені також прискореним збільшенням реальної заробітної плати і, відповідно, доходів домогосподарств. Таким чином,збалансовуючи негативний та позитивний впливи фінансових важелів на рівень життя населення,необхідно визначити певні пріоритети,які б відображалися в усіх загальнодержавних програмах розвитку.Тільки за умов дотримання єдиних правил на всіх рівнях й в усіх гілках влади можна говорити про прискорення темпів зростання рівня життя населення.
Студентська конференція МДАУ 2009 | Просмотров: 1223 | Добавил: fin | Дата: 23.02.2009 | Комментарии (0)

Ю.В. Бізікова, студентка групи Б 2/3
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник Н.В. Данік
Глибока фінансова криза, найгірша криза з часів великої депресії, яка перебуває в активній фазі станом на середину листопада 2008 р. Криза ясно проявилась у вересні 2008 року під час банкрутства, злиття або консервації декількох великих американських фінансових фірм. Причини, що викликали цю кризу, повідомлялись в ділових журналах за декілька місяців до вересня, разом із коментарями про фінансову стабільність провідних інвестиційних банків, страхових фірм та іпотечних банків США та Європи постраждалих від іпотечної кризи. Розпочавшись з банкрутства великих фінансових установ в США, вона швидко розрослась у глобальну кризу, що призвела до банкрутства декількох європейських банків та падіння різних біржових індексів та значного падіння вартості акцій та товарів по всьому світу. Криза призвела до проблем ліквідності та дерегулювання фінансових установ в США та Європі, що далі посилило кризу ліквідності. Криза продовжується та продовжує змінюватись, перетворюючись в кінці жовтня у валютну кризу, викликану бажанням інвесторів перевести свої капітали в сильніші валюти, такі як єна, долар та швейцарський франк, спонукаючи багато національних економік шукати допомогу в Міжнародного валютного фонду. Криза була викликана іпотечною кризою та є гострою фазою фінансової кризи 2007-2008рр. В кожній країні розвиток фінансової кризи має свій специфічний характер, в Україні він проявився в наступному - з одного боку, кризові явища пов'язані з моделлю економічного розвитку держави та можливостями здійснення відчутних економічних реформ, з іншого — нестабільність у валютній сфері характеризується проблемами внутрішньої та зовнішньої боргової залежності країни. Сучасний розвиток валютно-фінансової системи нашої країни характеризується дією так званих позаекономічних чинників, які відчутно впливають на її розвиток. Криза, яка нині зароджується у валютно-фінансовому, банківському, виробничому та інших секторах економіки України не є кризою в її канонічному розумінні, адже за своєю специфікою вона не є циклічною. проблеми розгортання кризових явищ в Україні мають досить специфічні характеристики. З одного боку, кризові явища пов'язані з моделлю економічного розвитку держави та можливостями здійснення відчутних економічних реформ. З іншого — кризові явища відрізняються певною специфічністю залежно від сфери їх прояву. З метою стабілізації фінансового ринку та допомоги комерційним банкам, Національний банк України залучив 16.5 млрд. дол. США кредиту від Міжнародного валютного фонду. В листопаді урядом було залучено кредит в розмірі 3 млрд. гривень для покриття бюджетного дефіциту. Кожна дія як відомо веде за собою наслідок отож наслідками фінансової кризи є: уперше з початку року в Україні знизився показник середньої заробітної плати. За підсумками серпня він становив 1870 гривень. Це на 60 гривень менше, ніж у попередньому місяці. Протягом жовтня 2008 борги по зарплатах зросли ще на 2 відсотки і станом на листопад становили близько мільярда гривень. Найбільше заборгували працівникам машинобудівної, металургійної, транспортної і аграрної галузі. Про затримки зарплат повідомляють також ті, хто працює у бюджетній сфері. Вперше за кілька років невчасно виплачують пенсії. За попередніми прогнозами Міністерства фінансів України, валовий внутрішній продукт знизиться на 5 %. Однак у варіанті бюджету, ухваленому Верховною Радою 26 грудня, прогноз зростання ВВП у розмірі 0.4%. За даними аналітиків фінансова криза набуде справжнього розмаху влітку 2009 року і продовжуватиметься протягом першого півріччя 2010 року, а на спад піде лише на при кінці 2010 року. І в висновку можна сказати що,лише спільна робота уряду та Нацбанку, підтримана Верховною Радою, а також безпосередньо бізнесом, дозволить успішно пройти тест на зрілість української економіки в умовах світової фінансової кризи.
Студентська конференція МДАУ 2009 | Просмотров: 3664 | Добавил: fin | Дата: 23.02.2009 | Комментарии (1)

Бузнік А.О. , студентка групи Б3/3
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник Рябенко Г.М.
В Україні гостро стоїть завдання досягнення економічного зростання випереджальними порівняно з розвинутими країнами темпами, адже нині спостерігається значне технічне і технологічне відставання нашої країни від держав зі сталою ринковою економікою.
Вирішення окреслених завдань передбачає формування розвинутого господарського комплексу з високою конкурентноспроможністю вітчизняних підприємств, зміцнення їх пропозицій як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.
Для досягнення таких результатів Україні потрібно активізувати свою державну фінансову політику, спрямувавши її на забезпечення сталого економічного зростання високими темпами.
За сучасних умов у розвинутих країнах держава активно впливає на економічне зростання. Державне регулювання передбачає оптимізацію рівня нагромадження капіталу та заощаджень, а також обсягів і напрямів (до різних секторів господарського комплексу) інвестиційної діяльності. Важливу роль відіграють державні видатки на економічну діяльність, створення достатніх умов для залучення і раціонального використання іноземних інвестицій. Державному регулюванню також підпадає проведення експортно-імпортних операцій з метою формування найбільш раціональної їх структури для забезпечення економічного зростання.
Особливу увагу привертає питання активізації фінансової політики, спрямованої на формування інфраструктури, необхідної для нормального функціонування ринкової економіки.
В Україні на особливу увагу заслуговує питання активізації державної фінансової політики, спрямованої на створення достатніх умов для підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств. При цьому держава повинна диференційовано підходити до його різних складових: великих господарських комплексів, середніх підприємств, малого бізнесу. Стимули до впровадження інновацій в Україні залишаються слабкими. Практично відсутня підтримка встановлення венчурного підприємництва.
В Україні вимагає вдосконалення і грошово-кредитна політика, яку слід спрямувати на забезпечення високих і стійких темпів економічного зростання. Для цього необхідно обмежити немонетарні (передусім фіскальні) фактори інфляції. З виконанням важелів кредитної політики інвестиційні ресурси слід орієнтувати, у першу чергу, на розвиток вітчизняного бізнесу. Важливим фактором є зважене регулювання обсягів і структури бюджетного дефіциту і державного боргу. Нагальною залишається і боротьба з тіньовою економікою.
Державна підтримка економічного зростання відіграє важливу роль у підвищенні рівня життя громадян. В Україні проведення такої політики ускладнюється перехідним станом економіки та відставанням від передових країн. Розв’язання цих проблем вимагає активізації державної підтримки економічного зростання та її спрямування на реалізацію довгострокових програм.
Пропонуються такі засоби активізації підтримки економічного зростання в Україні: збільшення обсягів та підвищення результативності державного фінансування інфраструктури, посилення стимулюючої функції оподаткування, спрямованого на підтримку інноваційної активності бізнесу (запровадження податкових пільг для збільшення інвестицій та впровадження інновацій), забезпечення стабілізації розвитку грошово-кредитної системи шляхом обмеження дії немонетарних факторів інфляції.
Студентська конференція МДАУ 2009 | Просмотров: 976 | Добавил: fin | Дата: 23.02.2009 | Комментарии (0)

Н. С. Безугла, студентка групи Б 3/3
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник - Г. М. Рябенко

Ризиковий характер підприємницької діяльності, невизначеність і непередбачуваність багатьох факторів зовнішнього середовища, а також політична й економічна нестабільність в Україні та підвищення рівня конкуренції значно актуалізували проблему виживання підприємства в існуючих умовах господарювання. Такий стан зумовлює потребу в коректному визначенні рівня економічної безпеки підприємства, виявленні зон ризику та своєчасній розробці комплексу антикризових заходів. Діагностика рівня економічної безпеки має бути не тільки інструментом визначення здатності підприємства до виживання, а й індикатором характеру й напрямків оздоровчих заходів.
З метою формування ефективного й адекватного вітчизняним умовам господарювання інструмента виявлення і прогнозування кризових явищ підприємства та визначення шляхів підвищення його економічної стійкості необхідно використовувати «тримірну діагностику рівня економічної безпеки підприємства», що залежить від трьох основних параметрів: поточної, тактичної та стратегічної економічної безпеки. Особливість цього підходу – рівень економічної безпеки залежить від певного проміжку часу.
Поточна економічна безпека передбачає відсутність дотримання загроз, здатних призвести до припинення життєдіяльності підприємства; дотримання необхідного рівня поточної безпеки є обов’язковою умовою функціонування підприємств. Для оцінки цієї складової запропоновано використовувати ряд фінансово-економічних показників, які характеризують: рівень фінансової незалежності підприємства; стан ліквідності його активів; фінансово-економічні результати діяльності підприємства.
Тактична економічна безпека відображає здатність підприємства до відтворювання у процесі реалізації ним господарської діяльності; характеризує ефективність організації виробничо-господарської й комерційної діяльності підприємства, раціональність використання його економічного потенціалу. Необхідно оцінювати такі основні складові:
- виробничо-технічну, яка відображає ефективність використання основних і оборотних засобів підприємства у процесі здійснення ним виробничої діяльності;
- інтелектуально-кадрову, що характеризує ефективність використання трудових ресурсів підприємства, позитивний ефект, який досягається в ході роботи промислово-виробничого персоналу та зумовлений раціональною організацією й мотивацією трудової діяльності;
- комерційну, яка визначає маркетингову й постачальну тактику підприємства, залежить від ступеня ризику діяльності, що пов'язаний із реалізацією готової продукції та закупівлею сировини й матеріалів.
Стратегічна економічна безпека характеризує рівень економічного потенціалу підприємства, який обумовлює здатність підприємства до подальшого успішного функціонування та є підтвердженням правильності обраного напрямку розвитку.
Основні складові стратегічної безпеки підприємстві: ринкова, яка відображає конкурентоспроможність підприємства на галузевому ринку, перспективи реалізації продукції підприємством; соціальна, що характеризує інтелектуально-кадровий потенціал; інноваційно-технологічна, яка характеризує ступінь відповідності рівня технологічного розвитку підприємства науково-технічному розвитку галузі народного господарства і світової економіки; сировинна і енергетична; екологічна.
Запропонований тримірний підхід найкраще відбиває теоретичну сутність економічної безпеки підприємства як його здатність до ефективного функціонування сьогодні й успішного розвитку в майбутньому.

Студентська конференція МДАУ 2009 | Просмотров: 3507 | Добавил: fin | Дата: 23.02.2009 | Комментарии (0)

О.С.Устименко, студентка Е 3/1
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.М.Бойко
Внаслідок реформування аграрного сектора на базі колишніх колективних господарств та частини державних виникли нові формування, засновані на приватній власності на землю та майно. Система виробничих відносин у сільському господарстві стає більш адаптованою до умов ринкової економіки. Водночас ситуація в галузі залишається дуже складною. Збитковість більшості сільськогосподарських підприємств є наслідком низької ефективності їх діяльності. Підприємства галузі мають велику заборгованість перед постачальниками, бюджетом, з оплати праці. У них недостатньо фінансових ресурсів для забезпечення необхідного рівня інтенсифікації виробництва, оновлення матеріально-технічної бази.
У даний час сільське господарство є галуззю з низьким рівнем оподаткування і пільговим режимом кредитування. Пошук можливостей підвищення економічної ефективності сільськогосподарських підприємств є необхідною умовою їх виживання в реаліях ринкової економіки, інтеграції України у світову економічну систему.
Проблеми економічної ефективності сільськогосподарських підприємств досліджуються в різних аспектах у наукових працях В.Г.Андрійчука, П.С.Березівського, В.Г.Галанця, М.Я.Дем’яненка, І.Г.Кириленка, М.Й.Маліка, С.М.Онисько, П.Т.Саблука, В.В.Юрчишина та інших вітчизняних вчених.
Докладніше розглянемо сферу державної допомоги аграрному сектору у вигляді дотації. На даний момент галузь сільське господарство перетворене в донора для інших сфер економіки, що проявилося в наростанні диспаритету цін на сільськогосподарську і промислову продукцію. Тому економічний стан сільськогосподарських підприємств оцінюється як критичний. У всьому світі сільське господарство традиційно виступає дотаційною галуззю економіки, оскільки є високоризиковою сферою господарювання з повільним оборотом капіталу.
Обсяги державної фінансової підтримки аграріїв в Україні щороку зростають: у 2007 р. було передбачено виділення для сільського господарства 3,2 млрд. грн., що на 1 млрд. грн. більше, ніж у попередньому році. Однак велика кількість державних програм фінансової підтримки сільського господарства (у 2007 р. – близько 50-ти; у 2006 р. – 67) не дозволяє сконцентрувати кошти на пріоритетних напрямах діяльності комплексу, а відтак освоєння бюджетних засобів селом не приносить бажаного ефекту.
Найвагомішою статтею видатків Державного бюджету України на сільське господарство є фінансування дотацій у рослинництво й тваринництво (2007 р. – 71,9% бюджетних асигнувань). Слід також відзначити високу позитивну динамічність державної фінансової підтримки виробництва рослинницької і тваринницької продукції. Так, за даними Міністерства аграрної політики України розмір такої допомоги в 2006 р. становив 2,0 млрд. грн., а у 2005 р. – лише 0,7 млрд. грн., що, відповідно, на 15% і в 3,3 рази менше, ніж заплановано на 2007 р.
На 2008 рік загалом на галузь сільського господарства було виділено більше одинадцяти мільярдів гривень. Існує так званий сукупний вимір підтримки сільського господарства, і так от із розрахунку Україна може із бюджету кожного року виділяти близько восьми мільярдів гривень. Цього року виділено 4,4 мільярди гривень.
На нашу думку, дотації мають право на існування, що підтверджується тривалою практикою їх застосування в розвинутих країнах світу, а також нинішнім критичним станом основних засобів сільського господарства, але при посиленні контролю і персоніфікації відповідальності за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів.
Студентська конференція МДАУ 2009 | Просмотров: 934 | Добавил: fin | Дата: 23.02.2009 | Комментарии (0)

Створити безкоштовний сайт на uCozCopyright І.В.Кушнір © 2008-2020