Четвер, 27.02.2020, 19:17
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Публікації | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Студентська конференція МДАУ 2009 [67]
Студентська конференція МДАУ 2010 [24]
ЧДТУ 2010 [38]
VII Міжнародна науково-практична конференція "Облік, контроль і аналіз в управлінні підприємницькою діяльністю" 14-16.04.2010. м. Черкаси
Фінансовий словник
Курс акцій, облігацій та інших цінних паперів
Курс акцій, облігацій та інших цінних паперів — ціна акцій, інших цінних паперів на фондовій біржі. Курс прямо пропорційний розмірам дивідендів і процентів та пропорційний величині позикового процента.

Кушнір І.В. Фінанси

Пошук
Статистика
Кафедра фінансів
Головна » Статті » Матеріали конференцій » ЧДТУ 2010

У категорії матеріалів: 38
Показано матеріалів: 1-10
Сторінки: 1 2 3 4 »

Сортувати по: Даті · Назві · Коментарям · Переглядам

Берднікова Т.М., к.е.н., доцент Нікопольський інститут ВНЗ Запорізького національного університету

Сучасний етап функціонування економічної системи характеризується зростанням інформаційного навантаження як на управлінський персонал, так і на працівників бухгалтерії, що вимагає перегляду організаційних форм ведення бухгалтерського обліку. Істотних змін в умовах реформування національного бухгалтерського законодавства потребує не тільки облік, а й контроль, покликані забезпечити всі ланки управління оперативною та деталізованою в необхідному розрізі інформацією, швидко реагувати на зміну нормативної бази, відхилення від запланованих показників діяльності тощо. Тому з метою удосконалення управління сільськогосподарським підприємством слід використовувати сучасні методи управління і запроваджувати комплексну автоматизацію облікової, аналітичної та управлінської діяльності, що базується на новітніх інформаційних технологіях.

Як свідчать наукові публікації, в умовах повної чи часткової автоматизації галузей економічної діяльності за межами більшості наукових досліджень і нормативної регламентації залишаються питання проектування комп'ютерних технологій, створення оптимальної бази даних для сільськогосподарських підприємств, зв'язку операторів виробничих дільниць з мережею бухгалтерії та управлінських працівників. Більше того, сільськогосподарські виробники в основному здійснюють облік без застосування програмного забезпечення, що унеможливлює їх своєчасне реагування на зміну ринкових умов господарювання, знижує привабливість вкладення інвестицій іноземними інвесторами, а інформація бухгалтерського обліку загалом та обліку фінансових результатів, зокрема, не має необхідної аналітичності, оперативності, достовірності, а отже, й релевантності.

Проблеми створення комп'ютерних інформаційних систем бухгалтерського обліку та аналізу розглядаються фахівцями кількох галузей знань: спеціалістами з інформаційних систем, бухгалтерами, менеджерами. Зокрема, ці проблеми досліджували В. Завгородній, В. Сопко, С. Івахненков, В. Ситник, В. Антонов і Г. Яловий та інші вітчизняні, російські й іноземні вчені. Проте такі дослідження ускладнюються тим, що розробнику треба володіти не тільки знаннями про сучасні інформаційні системи і технології, а й знати облік, аналіз, планування, враховувати особливості діяльності підприємства для якого розробляється програмний продукт. Саме тому проблемами комп'ютерних обліково-аналітичних систем займаються небагато науковців і практиків, а програмні продукти не завжди повною мірою задовольняють вимоги управління.

На сучасному етапі удосконаленню управління і поліпшенню якості економічної інформації сприяє використання засобів комп'ютерної техніки для обліку, аналізу господарської діяльності та планування виробництва. Принципово змінюються технологія відображення операцій, призначення та зміст облікових регістрів. З первинних форм узагальнення та групування інформації вони перетворюються на вихідні форми аналітичної спрямованості, що, в свою чергу, дозволяє вести облік не тільки в синтетичних, айв аналітичних розрізах. Це значно покращує ситуацію, оскільки за умов використання комп'ютерних технологій є можливість робити вибірки відповідно до потреб керівника, як по кожному контрагенту окремо, так і попередньо згрупувавши їх за необхідними ознаками.

Вибору програмного забезпечення для автоматизації обліково-аналітичної системи слід приділяти пильну увагу. Варто вивчити не тільки особливості діяльності власного підприємства та пропозицію продуктів на ринку, але й прогнозувати майбутнє підприємства, оскільки не завжди поточна система влаштовуватиме користувачів через декілька років. Наведений перелік факторів, на які доцільно спиратися при проведенні автоматизації обліково-аналітичної ділянки роботи, та алгоритм вибору програми для цього процесу дозволяють вивести прийняття рішень про автоматизацію на якісно новий рівень, оскільки охоплюють всі сфери господарської діяльності підприємства.

Важливість дослідження полягає в тому, щоб вибрати програмний продукт, який би не обмежував дії бухгалтера-аналітика запропонованим набором алгоритмів, а давав змогу широко використовувати його творчі здібності, розвиваючи їх. Варто відзначити, що українські розробники плідно працюють у цьому напрямку. Вони створили та удосконалюють власний продукт автоматизації бухгалтерського обліку, який би відповідав сучасним вимогам та був зорієнтований на вдосконалення практичної діяльності практикуючого бухгалтера-економіста.

Перспективні комп'ютерні інформаційні системи, які розроблені і працюють у бізнесових структурах високорозвинених країн не адаптовані до середовища і методів організації українського бізнесу. Тому слід зосередити увагу на впровадженні вітчизняних програмних продуктів, які б враховували тенденції розвитку програмного забезпечення обліку та менеджменту підприємств, що склалися у світі. Проблеми організації обліку в умовах мережевих комп'ютерних технологій оброблення інформації вбачаємо у необхідності інтеграції окремих інформаційних систем підприємств (обліку, аналізу, планування, підготовки прийняття рішень тощо) в єдину інформаційну систему управління підприємством; постійного удосконалення концептуальної, а на її основі логічної і фізичної моделі комп'ютерної інформаційної системи менеджменту підприємств з урахуванням у ній сучасних досягнень науки і техніки.

ЧДТУ 2010 | Просмотров: 1717 | Добавил: fin | Дата: 19.04.2010 | Комментарии (0)

Демиденко В.В., к.е.н., доцент
Демиденко С.Л., старший викладач
Черкаський державний технологічний університет

Дослідження конкурентоспроможності підприємства в умовах економічної ситуації, яка склалась в Україні, дає змогу розглядати її як комплексну характеристику потенціальних можливостей забезпечення конкурентних переваг в перспективі. Однією з головних проблем конкурентоспроможності підприємства є можливість утримувати конкурентну перевагу. Щоб добитися успіху і процвітання, будь-яка фірма повинна знайти джерела цієї переваги, створити умови для його стійкості і на цій основі розробити свою конкурентну бізнес-стратегію.

Конкурентна перевага - це становище фірми на ринку, яке дозволяє їй долати сили конкуренції та приваблювати покупців. Конкурентні переваги створюються унікальними матеріальними та нематеріальними активами, якими володіє підприємство, тими стратегічно важливими для даного бізнесу сферами діяльності, котрі дозволяють перемагати в конкурентній боротьбі.

У сучасній економічній літературі, присвяченій проблемам виживання та стратегічного успіху фірм в умовах висококонкурентного середовища, велика увага приділяється конкурентним перевагам, критеріями визначення яких є ключові та ринкові фактори успіху підприємства.

До ключових факторів успіху (КФУ) належить сукупність чинників ринкової та ресурсної орієнтації, які можуть вплинути на формування довгострокової конкурентоспроможності фірми і, відповідно, на її стратегічний успіх. Мова йде про компетенції, ресурси та можливості, якими обов'язково повинно володіти підприємство, щоб розвиватися у певному напрямку діяльності.

Зовнішній аспект забезпечення конкурентних переваг - ринкові фактори успіху. Сучасні фахівці, які багато уваги приділяють розробці концепції факторів успіху підприємства, поділяють всі реалізовані фірмою КФУ на дві групи: стратегічні фактори успіху та ключові компетенції.

Перша група - стратегічні фактори успіху — включає реалізовані фактори успіху, які мають ринкове походження і безпосередньо сприймаються клієнтом. З цього визначення можна побачити, що слово „стратегічні" не відповідає тому змісту, який вкладають ці автори у наведене поняття. Тому більш коректним буде назвати першу групу чинників „ринковими" факторами успіху. Прикладами ринкових факторів успіху можуть бути: якість продукції, додаткові послуги, ціна, тощо. Тобто, ті фактори, завдяки яким споживачі отримують для себе додаткову корисність.

Внутрішній аспект забезпечення конкурентних переваг - ключові компетенції. Вони являють собою сукупність навичок і технологій, яка базується на явних та прихованих знаннях, забезпечує формування цінностей у системі клієнта, є оригінальною по відношенню до конкурентів і відкриває доступ до нових ринків. Поняття „ключові компетенції" означає знання і вміння людей, які ширше їх посадових обов'язків. Ключові компетенції складно імітувати та передавати. Ресурси фірми приймають форму ключових компетенцій, якщо відбір і комбінація ресурсів здійснюється краще, оригінальніше, швидше за конкуренті».

Результатом реалізації підприємством ключових факторів успіху є конкурентна перевага. На сьогоднішній день наукова література пропонує до нашої уваги значну кількість визначень поняття конкурентної переваги, які були запропоновані видатними науковцями різних часових епох. На думку видатного науковця М. Портера, конкурентні переваги проявляються або в більш низьких, ніж у конкурента витратах, або у спроможності вимірювати і контролювати додаткову вартість, яка перевищує додаткові витрати від диференціації. О. Зозульова вважає, що конкурентні переваги - це сукупність заходів, спрямованих на вдосконалення власної діяльності, безпосереднє ослаблення конкурентів і вплив на зміну ринкового середовища [1].

Р.А. Фатхутдинов трактує конкурентні переваги, як ексклюзивну цінність, якою володіє система і яка дає їй перевагу над конкурентами [2]. За визначенням І.З.Должанського та Т.О. Загорної конкурентна перевага це рівень ефективного використання наявних у розпорядженні фірми всіх видів ресурсів [3]. Існує визначення конкурентної переваги як конкретного компонента зовнішнього або внутрішнього його середовища, за яким воно випереджає підприємства, високої компетентності підприємства в будь-якій галузі діяльності або у виготовленні продукції у порівнянні з конкуруючими організаціями. Деякі вчені є прихильниками визначення конкурентних переваг як унікальних відчутних і невідчутних активів, якими володіє фірма, тих галузей діяльності, які стратегічно важливі для даного бізнесу, які допомагають перемагати в конкурентній боротьбі. У загальному можна сказати, що конкурентна перевага це становище фірми на ринку, яке дозволяє їй долати сили конкуренції та приваблювати покупців.

Тобто, як ми бачимо, єдиного визначення даної економічної категорії немає. Але, не зважаючи на різноманітність, сутність даного поняття є досить чіткою. Проаналізувавши наведені трактування категорії „конкурентні переваги" можна сказати, що конкурентна перевага, насамперед, - це здатність фірми якнайкраще розподілити свої обмежені ресурси, досягаючи більш стійкого і тривалого положення на ринку ніж конкуренти. Тобто, фірмі потрібно визначити, куди вигідніше спрямовувати ресурси та які можливості їй слід розвивати, щоб забезпечити високий рівень конкурентних переваг.

З метою здійснення ефективного процесу управління конкурентними перевагами підприємства необхідно враховувати всі ті зміни, які відбуваються в сфері діяльності підприємства і реально оцінювати своє становище по відношенню до найбільш впливових конкурентів.

Важливе значення у процесі формування конкурентних переваг підприємства має їх оцінка та аналіз, які можна провести за допомогою різних методів - SWOT, GAP, LOTS, PIMS, „Мак-Кінзі" та ін.

Метод аналізу GAP являє собою спробу знайти методи розробки стратегії й управління, завдяки яким можна привести справи у відповідність з найвищим рівнем вимог. Аналіз GAP можна назвати організаційною атакою на ліквідацію розриву між бажаною й прогнозованою діяльністю.

Метод LOTS виходить із того, що компанія повинна прагнути й уміти пристосувати свої дії до вимог покупців. Він включає детальне, послідовне обговорення ряду проблем бізнесу на різних рівнях і різній мірі складності — від корпоративної місії компанії в цілому до індивідуального проекту усередині підприємства. Кінцевою метою є вироблення позиції, що дасть компанії, підрозділу або індивідууму можливість правильно будувати свої взаємини із зовнішнім світом.

Метод PIMS - це метод аналізу впливу ринкової стратегії на прибуток. Він являє собою спробу узагальнити всі змінні, які впливають на довгострокову прибутковість компанії.

Вважають, що за цією моделлю, яка використовує майже 30 змінних, можна виявити близько 67% факторів успіху компанії.

Модель аналізу „Мак-Кінзі" включає сім факторів, сім слів (що починаються в англійській мові буквою „S"): стратегія, навички, цінності, структура, системи, кадри, стиль. Дана модель передбачає проведення оцінки стратегічного положення фірми та привабливості ринку. Найбільш поширеною у використанні є модель SWOT-аналізу, яка використовується при розробленні стратегічних планів на багатьох фірмах. Основним завданням SWOT-аналізу є визначення та забезпечення найбільш оптимального поєднання внутрішніх можливостей (сильні і слабкі сторони фірми) та зовнішньої ситуації (можливості та загрози).

Управління конкурентними перевагами — це свідомий процес формування (збереження та розвитку наявних, створення нових) конкурентних переваг з метою адаптації до вимог зовнішнього середовища і забезпечення довгострокового успіху підприємства. Мета управління конкурентними перевагами полягає у забезпеченні довгострокового успіху підприємства на ринку шляхом розробки та реалізації дієвих конкурентних стратегій. До основних завдань управління конкурентними перевагами відносять ідентифікацію досягнутого рівня конкурентного потенціалу та конкурентоспроможності підприємства, встановлення взаємоузгоджених цільових орієнтирів, досягнення яких забезпечить підтримку та підвищення конкурентоспроможності фірми, опрацювання комплексу ефективних конкурентних стратегій та забезпечення їх реалізації, оцінку ефективності управління конкурентними перевагами.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Павлова В.А. Конкурентоспроможність підприємства: оцінка та стратегія забезпечення: Монографія. - Дніпропетровськ: Вид-во ДУЕП, - 2006. - С.37.
  2. Фатхутдинов Р.А. Управление конкурентоспособностью организации: Учеб. пособие.-М.: Эксмо, 2004.-544 с.
  3. Должанський 1.3., Загорна Т.О. Конкурентоспроможність підприємства. - К.: Центр навчальної літератури, 2002. - 282 с.
  4. Портер М. Стратегія конкуренції і методика аналізу галузей і діяльності конкурентів. - К.: Основи, 1997. - 451 с.
ЧДТУ 2010 | Просмотров: 4395 | Добавил: fin | Дата: 18.04.2010 | Комментарии (0)

Бенько М.М., к.е.н., доцент, Київський національний торговельно-економічний університет

Розвиток інформаційних технологій (ІТ) характеризується тривалим історичним періодом.

Економічна Наука ділить цей період на етапи. Етапам відповідають певні засоби обробки та носії інформації [3, с. 10-11], [4, с. 20]:

Перший етап - до другої половини XIX ст. панувала «ручна» ІТ. Усю обробку облікової інформації працівник виконував вручну за допомогою пера, рахівниці, книг. Зв'язок (комунікація) зводився фактично до звичайних поштових листів.

Другий етап - з другої половини XIX ст. по 30-ті роки XX ст. розвивалася «механізована» ІТ, на базі друкарської машинки, телефону, телеграфу, модернізації системи поштового зв'язку, створення арифмометра, математичної машини, машино-рахункових станцій, рахунково-перфораційних машин, що дозволило істотно вдосконалити технологію обліку окремих господарських операцій й технологічний процес обробки облікової інформації в цілому, значно підвищити продуктивність обліково-управлінської праці.

Третій етап - протягом 30-х - першої половини 50-х років XX ст. розвивалася «електрична» («електро-механізована») ІТ. Вона ґрунтувалася на використанні електричних друкарських машинок, копіювальних апаратів, клавішних сумарних записуючих машин, перфораторів, контрольників електромеханічної дії, електромеханічних сумарних табуляторів, десяти клавішних обчислювальних напівавтоматичних машин, електромеханічних сортувальниць. Різко підвищились якість, кількість та швидкість обробки первинних документів та облікової інформації.

Четвертий етап - друга половина XX ст. - «комп'ютерна» ІТ. Комп'ютерна ІТ, у свою чергу, також пройшла декілька етапів. Ці етапи пов'язують із розвитком елементної бази обчислювальної техніки та організаційними формами її використання [4, с. 20], [3, с. 10-11].

На всіх етапах розвитку ІТ бухгалтерського обліку відбувалося їх удосконалення за відповідними параметрами [2, с. 98]:

  • підвищення рівня механізації та автоматизації виконання технічних операцій, що у бухгалтерському обліку часто повторюються;
  • створення нових засобів введення та виведення облікових даних;
  • збільшення обсягу пам'яті комп'ютера;
  • розробка нових носіїв облікової інформації.

Перші обчислювальні машини були механічними. Далі були створені електромеханічні та електронні.

Першим застосуванням ЕОМ у бухгалтерському обліку є 1954 рік. Американська компанія "Дженерал Електрик" на заводі у м. Луісвілль в штаті Кентуккі (США) впровадила комп'ютерну систему нарахування заробітної плати [2, с. 96].

У нашій країні з 1973 року почався серійний випуск машин «ЄС ЕОМ». Велися роботи по створенню комплексів технічних засобів для вводу, виводу і зберігання облікової інформації, засобів передачі і з'єднання ліній зв'язку з ЕОМ [1,с. 3.].

Вхідна облікова інформація, пройшовши етап приймання і контролю, надходила на таксування. Автоматизація виконання таксування досягалась за рахунок використання постійної (нормативно-розціночної) інформації, що заздалегідь вносилась в комп'ютер. Така операція виконувалась машиною автоматично відповідно заздалегідь розробленим алгоритмом.

Облікові дані, що були результатом машинної обробки, як правило, видавались у формі друкованих зведень.

Таким чином, інноваційний розвиток технології обробки інформації призвів до запровадження автоматизованих ІТ бухгалтерського обліку - це людино-машинна система, що функціонує на базі локальних обчислювальних мереж та інших сучасних засобів обчислювальної техніки, що забезпечують автоматизоване виконання функцій облікового працівника.

Застосування ПК у бухгалтерському обліку, призвело до суттєвих змін в організації, методології бухгалтерського обліку. Зокрема таких:

  • засоби обчислювальної техніки стали доступними не тільки для бухгалтерій великих та середніх, але й малих підприємств;
  • можливість вирішення облікових задач в реальному масштабі часу, тобто під час здійснення господарських операцій, виникнення фактів господарської діяльності;
  • персонал безпосередньо працює з АСБО (всі працівники бухгалтерії);
  • змінилась форма представлення вхідної інформації (паперова, електронна);
  • зріс обсяг задач, що є об'єктом алгоритмізації (від окремих об'єктів обліку до повної автоматизації задач обліку і аналізу);
  • бухгалтерська програма отримала відкритий характер (форма бухгалтерського обліку, взаємозв'язок з іншими комп'ютерними програмами і системами, в т.ч. Word, Excel, Internet тощо);
  • інші.

Отже, сучасний стан розвитку комп'ютерної техніки, інформаційних технологій і бухгалтерського обліку забезпечує децентралізовану і централізовану технологію обробки облікової інформації відповідно концепції розподіленої системи обробки даних, за багаторівневою системою управління об'єктами бухгалтерського обліку в єдиній інтегрованій системі господарського обліку.

Терміни «механізований», «автоматизований», «автоматичний» слід розуміти в таких значеннях:

  • механізований - такий, при якому частина функцій перекладена на машину (обчислення показників за певним алгоритмом);
  • автоматизований - такий, при якому переважна більшість функцій покладена на машину;
  • автоматичний - машинальний, мимовільний, несвідомий.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Бегоцкая Г.К. Обработка учетной информации с использованием вычислительной техники / Бегоцкая Г.К., Умнова З.А. - М. : «Финансы», 1977.-70 с.
  2. Інформаційні системи бухгалтерського обліку / [підручник для студ. вищ. навч. закл. спеціальності 7.050106 "Облік і аудит"] / Ф.Ф.Бутинець, С.В.Івахненков, Т.В.Давидюк, Т.В.Шахрайчук. За редакцією проф..Ф.Ф.Бутинця. - Житомир : ПП "Рута", 2002. - 544 с.
  3. Кузьмінський Ю.А. Автоматизація оперативного обліку та контролю міжнародних економічних операцій : Монографія. - К.: КНЕУ, 2001. - 268 с.
  4. Мельниченко С.В. Інформаційні технології в туризмі: теорія, методологія, практика : Монографія. - К. : Київ. Нац. Торг.-екон. ун-т, 2007. - 493 с.
  5. Умнова Е.А. Системи автоматизированной обработки учетной информации / Умнова Е.А., Шакиров М.А. - М.: Финансы и статистика, 1988. - 271 с.
ЧДТУ 2010 | Просмотров: 1325 | Добавил: fin | Дата: 18.04.2010 | Комментарии (0)

Кобко В.І., к.е.н., доцент
Черкаський державний технологічний університет

Широкий розвиток кредитних відносин зумовлює підвищення кредитного ризику. Збільшення кількості проблемних кредитів суттєво позначається на ефективності функціонування банків, а відтак і на всій системі фінансових відносин в процесі розвитку економіки країни.

Зрозуміло, що негативні наслідки проблемних кредитів в першу чергу беруть на себе банки та інші кредитори. Саме тому проблема кредитних ризиків є предметом аналізу багатьох вчених-економістів та практиків-фінансистів. Разом з тим дана проблема має багатоаспектний характер і далеко не всі аспекти з'ясовані до кінця, значна їх частина потребує свого вирішення.

Серед проблем кредитного ризику ключовим аспектом є виявлення клієнтів з високим рівнем ризику. Аналіз показує, що найбільший ризик має місце під час укладання кредитних угод в фазі піднесення економіки. Найменший же ступінь ризику мають ті кредитні угоди, які укладаються в фазі рецесії або коли економіка перебуває в найнижчій точці спаду.

Така закономірність зумовлюється тим, що при стійкому економічному становищі підприємства мають суттєві доходи, є прибутковими або ж високоприбутковими, у них з'являється бажання розширювати підприємницьку діяльність і вони звертаються за кредитами до банків. В свою чергу банки., виходячи з поточної рентабельності підприємств екстраполюють позитивні показники роботи підприємств на перспективу і легко ідуть на розширення кредитування.

Коли в економіці розпочинається криза, оптимізм суттєво падає. Фірми зосереджують основну увагу на розрахунках з кредиторами, адже прибутки помітно скорочуються. При досягненні найнижчої точки спаду або ж при рецесії банки дуже обережно підходять до позичальників, а тому значно рідше приймають ризиковані рішення щодо кредитів. Виходячи з цього, в період піднесення банки повинні особливо уважно віднестися до можливих перспектив підприємств.

Можна виділити кілька причин, які зумовлюють появу проблемного кредитування саме на фазі економічного піднесення. До них слід віднести такі взаємопов'язані причини, як випуск і реалізація продукції понад оптимальний обсяг, раптове припинення надходження грошових коштів внаслідок зміни умов реалізації на ринку тощо. В умовах загальноекономічного піднесення фірма дуже високо оцінює свої можливості і намагається підтримати надвисокий рівень виробництва при недостатніх джерелах фінансування. Тоді фірма використовує кредитні ресурси, і все більше залежить від них. Вона вибирає такий обсяг випуску продукції, за якого граничні витрати виявляються більшими за граничний дохід. За таких обставин конкурентна фірма в короткостроковому періоді втрачає частину прибутку.

Припинення надходжень грошових коштів може спричинюватись непередбачуваними обставинами. Коли споживачі, наприклад, зменшують за купки товару даної фірми і замінюють їх іншим товаром, тоді підприємство втрачає частину ринку, а отже, і доходів.

Кредитори мають також проаналізувати структуру короткострокових витрат позичальника. Якщо питома вага витрат припадає на постійні витрати, фірма може мати суттєву вигоду при збільшенні обсягів виробництва і реалізації продукції, адже при збільшенні обсягів випуску середні постійні витрати будуть зменшуватись. Та коли обсяги реалізації, з тих чи інших причин, зменшаться, то середні витрати зростуть і фірма може втратити частину прибутку не лише від спаду обсягів випуску продукції, але і від зростання середніх постійних витрат. Грошові надходження зменшаться.

Отже, фірми, які мають високий рівень постійних витрат і функціонують па рийку з нестабільним обсягом реалізації, мають високий рівень кредитного ризику.

Треба також враховувати і рівень інвестування фірми. В період піднесення підприємство може взяти на себе непомірно високі інвестиційні зобов'язання і ,отже, витрачати суттєві грошові кошти на капіталовкладення. Звичайно, кредиторам важко проконтролювати непомірні витрати фірми, проте вони можуть і зобов'язані проаналізувати плани фірми по капіталовкладеннях за допомогою останніх фінансових звітів. Таким чином, для зменшення проблемних кредитів, кредитори повинні бути пильними не лише і не стільки в період кредитного спаду, скільки в період піднесення. Врахування важко передбачуваних ситуацій, які до того ж не піддаються чіткому розрахунку має вагоме значення для зниження рівня проблемного кредитування.

ЧДТУ 2010 | Просмотров: 836 | Добавил: fin | Дата: 25.04.2010 | Комментарии (0)

Пилипів Н.І., д.е.н., професор, Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника Максимів Ю.В., викладач
Івано-Франківський інститут менеджменту Тернопільського національного економічного університету

В сучасних умовах розвитку ринкових відносин важливою є проблема забезпечення всіх рівнів управління підприємств своєчасною аналітичною інформацією для прийняття рішень.

Розв'язання такої проблеми можливе на основі побудови системи бухгалтерського обліку, яка вміщує всю необхідну інформацію для задоволення потреб менеджерів і ґрунтується на дотриманні принципів їх побудови.

Принципи бухгалтерського обліку не тільки складають теоретичну основу, вони виступають практичними вказівками бухгалтеру до дій. Від їх застосування залежить формування найважливіших показників діяльності суб'єкта господарювання, вони є основою для отримання достовірної бухгалтерської інформації [1, с. 19].

Підтвердження цього знаходимо у тлумачному словнику, де термін "принцип" (від лат. principium - основа, начало) трактується як особливість, покладена в основу створення або здійснення чого-небудь [2]. Слід зазначити, що трактування принципу в бухгалтерському обліку є дещо іншим і означає усталені, загальноприйняті, найпоширеніші правила господарських дій і властивості економічних процесів [3].

Хоча в економічній літературі принципів бухгалтерського обліку описується більше двох десятків, основними є: обачність, повне висвітлення, автономність, послідовність, безперервність, нарахування та відповідність доходів і витрат, превалювання сутності над формою, історична (фактична) собівартість, єдиний грошовий вимірник, періодичність [4].

Наведені принципи є однаковими для всіх суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та галузевих особливостей і забезпечують єдині підходи щодо ведення бухгалтерського обліку.

Розуміння та узгодження таких принципів є одним із важливих завдань бухгалтерського обліку.

Із врахуванням вищенаведеного, вважаємо за доцільне дослідження принципів обліку виробничих відходів. Адже на окремих промислових підприємствах утворюється значна кількість відходів, якісне управління використанням яких часто залежить від наявності інформаційної бази, тобто даних бухгалтерського обліку.

Як зазначає Гуцайлюк З.В. існують загальні для всіх промислових виробництв принципи обліку відходів, які не можна ігнорувати, оскільки це може призвести до втрати частини інформації, а отже, до неефективності процесу управління ними, [5, с.10]. До таких принципів належать:

  • обов'язковість оприбуткування. Обов'язковість оприбуткування від ходів з виробництва є однією з умов їх подальшого ефективного використання. Крім того, повнота оприбуткування справляє безпосередній вплив на зниження витрат, пов'язаних з виробництвом основної продукції;
  • чіткий облік руху;
  • науково обґрунтовану оцінку, тобто переведення з кількісного вимірника у вартісний;
  • облік процесу переробки;
  • облік процесу реалізації;
  • розрахунок впливу величини та вартості відходів на величину валових витрат, які відносять до основних продуктів;
  • облік ефективності використання відходів [5, с.10].

Вважаємо доцільним також застосування такого принципу обліку виробничих відходів як системний підхід. Проявом останнього є існування взаємної зумовленості та зв'язку між процесами, які відбуваються у виробничій системі підприємств. Саме від дотримання чи не дотримання зазначеного принципу одночасно із іншими залежить ефективність чи неефективність роботи господарюючих суб'єктів та забезпечення потреб менеджерів у необхідній інформації на всіх рівнях управління.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Бухгалтерський фінансовий облік [текст]: підручник для студентів спеціальності "Облік і аудит" вищих навчальних закладів [Ф.Ф. Бутинець та ін.]; під заг. ред. [і з передм.] Ф.Ф. Бутинця. - 8-ме вид., доп. і перероб. - Житомир: ПП "Рута", 2009. - 912с.
  2. Новий тлумачний словник: [у 4- томах] / [уклад, проф. В.В. Яременко та ін.]. - Київ: "АКОНІТ", 1998 р. - 927.С.
  3. Бухгалтерський словник / За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. - Житомир, 2001. -224 с.
  4. Закон України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-14, з наступними змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - №40. - Ст.365.
  5. Гуцайлюк З.В. Облік виробничих відходів: проблеми методики та організації // Бухгалтерський облік та аудит. - 2004. - № 3. - С.9-12.
ЧДТУ 2010 | Просмотров: 1187 | Добавил: fin | Дата: 18.04.2010 | Комментарии (0)

Котова С.С., аспірант
ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Сьогодні в Україні чітко визначився незадовільний стан фінансування галузі медичної допомоги. Дана ситуація зумовлена рядом політичних та економічних чинників. В першу чергу це низький рівень забезпечення витрат на охорону здоров'я з бюджету країни. Якщо у 80-х роках XX ст. витрати медичної галузі коливались у межах 100-150 дол. США, у 90-х - 15-20 дол., то за останні роки вони зросли - лише 20-25 дол. США [1].

Однією з причин такого стану є безкоштовне медичне обслуговування громадян, впроваджене ще за часів Радянського Союзу. Безумовно, в той час, означена модель мала не лише соціальний, а й політичний характер, однак в умовах української дійсності, фінансування із загального бюджету призвело до того, що охорона здоров'я отримує кошти за «залишковим принципом», фінансування відбувається на рівні «утримання закладів охорони здоров'я» і лікування звелось до формально-безкоштовного і відповідно - безвідповідального. Водночас, не забезпечуються механізми економічного стимулювання установ охорони здоров'я в наданні медичної допомоги, в ефективному використанні наданих їм коштів. Відсутня прозорість фінансування галузі - населення, яке платить податки, не має можливості контролювати використання коштів, направлених на охорону здоров'я.

Ситуація, що склалася, потребує вжиття невідкладних заходів, спрямованих на підвищення її рівня. Важливе значення у зв'язку із цим має вироблення і впровадження системи обов'язкового медичного страхування, яка забезпечила б право кожного громадянина на одержання гарантованої і якісної медичної допомоги, а також подальший розвиток добровільного медичного страхування.

Слід наголосити, що питання розвитку страхового ринку розглядались в працях вітчизняних та зарубіжних спеціалістів і вчених, зокрема: Е. В. Коломина, К. Е. Турбіної, Є. С. Гребєнщикова, М. Тайлмайера, В. Д. Базилевича, С. К. Осадца, Н. Н. Внукової, В. Й. Плиси, М. С. Дворак, В. Черняховського.

На нашу думку, медичне страхування заслуговує на особливу увагу, як і система медичного забезпечення [2, с. 6]. Його головним завданням має стати збільшення частки національних витрат на фінансування охорони здоров'я в Україні [3, с. 224-226].

Впровадження такої системи фінансування має на меті вирішення трьох основних проблем: дисбаланс між розмірами державного фінансування охорони здоров'я та гарантіями надання населенню безоплатної медичної допомоги; неузгодженість дій та взаємовідносин суб'єктів системи обов'язкового медичного страхування та державного фінансування; відсутність ринкової конкуренції серед медичних закладів та страхових організацій [4].

У порівнянні зі світовими тенденціями, український страховий ринок має скромні показники, на Україну припадає менш ніж один відсоток страхових премій отриманих у світі, і відставання від країн, які панують на страховому ринку, більш ніж суттєве.

Враховуючи всі ці факти, Міністерство охорони здоров'я розробило законопроект про обов'язкове державне соціальне медичне страхування і вважає оптимальним варіантом перехід від системи охорони здоров'я, які фінансується з державного бюджету, до системи, що ґрунтується на соціальному медичному страхуванні. 4 грудня 1998 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про створення мережі закладів з організації надання медичної допомоги "Асистанс-Україна"». Створення її може сприяти збільшенню кількості страхових компаній, які пропонують послуги з медичного страхування. «Асистанс-Україна» повинна не тільки взяти на себе функцію щодо укладення договорів з медичними установами, а й координувати роботу з обслуговування страхувальників.

Соціально-економічне реформування, що здійснюється в нашій державі, одним із завдань ставить досягнення більш високого рівня життя і соціальної захищеності населення. Невід'ємною частиною останньої є медичне забезпечення, що передбачає реформування і моделі охорони здоров'я. Поєднуючи бюджетне і додаткове фінансування медичної допомоги на страховій основі, громадяни зможуть отримати безплатну медичну допомогу за рахунок певної частки бюджету і певної частки добровільного медичного страхування. Тому побудова системи змішаних форм фінансування медичного страхування і управління ним виглядає найбільш перспективною формою забезпечення здоров'я громадян і взаємозалежно покращує якість людського ресурсу України в майбутньому.

Необхідно на державному рівні чітко і однозначно визнати, що медицина - найдорожча за витратами галузь народного господарства, і держава не може її забезпечити без залучення додаткових коштів населення.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Корнацький В. М., Шевченко О. М. Проблеми фінансування медичної допомоги в сучасних умовах України // Тези доповідей X Конгресу Світової федерації українських лікарських товариств: Чернівці - Київ –Чикаго. С. 110-111.
  2. Григорович В. Введение нових принципов коренным образом изменит ситуацию // Финансовые услуги. - 2001 ,-№1-2.-С. 6-8.
  3. Куценко В. І., Трілленберг Г. Г. Сфера охорони здоров'я: соціально-економічні та регіональні аспекти. - К.: Рада по вивченню продуктивних сил чини ПАН України, 2005. - 366 с.
  4. Державна політика та економіка охорони здоров'я. Практикум / М. Білінська, В.Григорович, Л. Жаліло та ін.; За заг. ред. І. Розпутенка, і І. Солоненка.-К.:К.І.С., 2002. -216 с.
ЧДТУ 2010 | Просмотров: 1887 | Добавил: fin | Дата: 20.04.2010 | Комментарии (0)

Скрипник М.І., к. е. н., доцент Національна академія статистики, обліку та аудиту

Сучасні іноземні західні дослідники пов'язують виникнення теорії управління витратами з другою половиною XIX століття, коли в 1887 році було опубліковано перше видання теоретичної праці англійців Джона Матера Фелса (1858-1925) і Еміля Гарке (1858-1930) "Виробничі рахунки: принципи і практика їх ведення". Дана робота витримала шість перевидань і здобула на рубежі століть найбільшу популярність серед видань на дану тему.

Первинно і протягом тривалого часу витрати виявляли і враховували так званим "котельним" методом, тобто в єдиному бухгалтерському регістрі з початку звітного періоду враховували всі засоби, витрачені на виробництво, незалежно від ділянок їхнього споживання і цільового призначення, потім ці витрати розподілялися пропорційно прийнятої бази. Недолік цього методу полягав в тому, що підраховуючи підсумкову суму витрат за той або інший період, він не показував їх структуру, і отже, не дозволяв визначити, які витрати можуть бути зменшені і на яких ділянках виробництва.

Підхід до управління витратами, запропонований Фелсом і Гарке, припускав створення системи, покликаної підвищити інформативність даних про засоби, що витрачаються, і посилити контроль за їхнім використанням. Основне нововведення полягало в тому, що всі витрати поділялися на фіксовані і змінні. При цьому вважалося, що зміна фіксованих витрат не залежить від напряму різних господарських операцій або обсягів виробленої продукції. Це привело до думки, що збільшити обсяги виробництва можна при витраті менших ресурсів, ніж вважалося раніше, оскільки умовно—постійні витрати збільшуються нерівномірно. Виділення із загальної маси умовно-змінних витрат багато в чому визначило можливість їх нормування та встановлення норми використання ресурсів на певний обсяг готових виробів. Крім того, був встановлений більш точний зв'язок між витратами на виробництво готового виробу і його собівартістю, що дало можливість сформувати в майбутньому систему "Стандарт-кост".

Наступним етапом розвитку теорії управління витратами є поява класифікації Джона Маннома (1863- 1955). В 1891 році він ввів поняття умовно-постійних або накладних витрат, тобто витрат, які не можуть бути безпосередньо віднесені на одиницю продукції, на витрати, пов'язані із закупівлею сировини; реалізацією готових виробів; безпосередньо з процесом виробництва. Таким чином, виявлення накладних витрат, пов'язаних із закупівлею сировини і реалізацією готової продукції, дозволило надалі виключити їх з нормування і зосередитися тільки на витратах, пов'язаних з виробництвом. І як наслідок більш достовірно визначати результат виробництва, не спотворений ніякими невиробничими накладними витратами.

Подальшим розвитком теорії управління витратами стали дослідження Олександра Гамільтона Черча (1866-1936) щодо розподілу накладних витрат по виробах залежно від продуктивності устаткування (величини машино-годин).

На початку 20 століття підхід до розподілу умовно-постійних витрат залежно від обсягу випуску і калькуляції продукції не мав такого значного розповсюдження на підприємстві. Адже в даний час поняття "собівартість" і методи розподілу витрат залишаються таємницею для деяких керівників.

Одним із завдань подальшої роботи в області управління витратами став пошук відповіді на питання: в якій пропорції необхідно включати в собівартість умовно-постійні витрати; тобто визначення собівартості і створення практично застосованих систем планування витрат і оперативного контролю за випуском продукції.

В середині 20 століття на американських підприємствах почали використовувати метод управління витратами "Директ-костінг", який базується на виключенні непрямих витрат, пов'язаних з періодом, і управління умовно-змінними витратами. Але якщо притримуватися концепції "Директ-костінг", то необхідність розподілу накладних витрат зникає.

Сучасні тенденції в області управління витратами характеризуються активним впровадженням нових методів управління накладними витратами. Це пояснюється тим, що останніми роками частка даного елемента в структурі загальних витрат різко збільшується. До перспективних методів управління накладними витратами відносять побудований на основі обліку витрат за функціями функціонально-вартісний аналіз, бюджетування на нульовому базисі, формування цільових витрат підприємства. При цьому значну увагу прогресивні західні компанії зосереджують на стратегічному управлінні витратами.

Таким чином вищевикладене дає можливість зробити висновок про те, що з розвитком ринкових відносин кардинально змінюються підходи до побудови системи управління витратами та виникнення методів калькулювання собівартості продукції.

ЧДТУ 2010 | Просмотров: 2191 | Добавил: fin | Дата: 18.04.2010 | Комментарии (0)

Яценко О.В., к. е. н., доцент, Черкаський державний технологічний університет

Агропромисловий комплекс України знаходиться у стані докорінної соціально-економічної перебудови. Реформування сільськогосподарського виробництва і становлення ринкових відносин в цій галузі полягає у зміні відносин власності та розвитку різних форм господарювання, що вимагає структурної збалансованості й ефективного використання виробленої продукції - як ресурсного потенціалу для переробної і харчової промисловості України. Економічний аналіз сучасного стану сировинних ресурсів для переробної і харчової промисловості, наукові дослідження та практичний досвід як вітчизняних і зарубіжних науковців та виробників у цьому напрямку стверджують, що розвиток сільського господарства, переробної і харчової промисловості значною мірою залежать від досягнутого рівня виробництва сировинних ресурсів їх збалансованості з потужностями переробної і харчової промисловості.

Науковий і практичний досвід свідчить, що Україна маючи 23% Європейських і 3% світових чорноземів, а також багатовіковий досвід аграрного розвитку, реально може бути самодостатньою для забезпечення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, зокрема, сировинних ресурсів для переробної і харчової промисловості, продовольчих продуктів для внутрішнього і зовнішнього ринків на рівні міжнародних стандартів. Проблеми формування і ефективного використання ресурсного аграрного та переробного потенціалу в різні часи вивчалися такими відомими вченими: В.Г. Андрійчук, Г.А. Андрусенко, Л.М. Анічин, В.Г. Більський, О.А. Бугуць-кий, Ю.В. Василенко, П.Ф. Веденичев, П.І. Гайдуцький, Н.І. Єрін, А.П. Зінченко, І.І. Лукінов, А.В. Македонський, В.П. Мартьянов, А.М. Онищенко, Б.Й. Пасхавер, Г.М. Підлесецький, М.Ф. Соловйов, А.М. Стельмащук, В.М. Трегобчук, В.Й. Шиян, А.Е. Юзефович, В.М. Яценко. Накопичений досвід служить доброю базою для подальших наукових досліджень у цій галузі. Зокрема залишаються не вирішеними питання застосування економічних важелів взаємодії сільськогосподарських і переробних підприємств.

Економічна інтеграція в агропромисловому виробництві являє собою багатоплановий процес поєднання виробництва сільськогосподарської продукції та її промислової переробки, спрямований на заінтересованість його учасників в одержані високоякісного кінцевого, готового до споживання, продукту за умов зниження виробничих витрат.

Діючий в аграрному секторі України господарський механізм ще не в повній мірі створив такі економічні умови, які б орієнтували працівників сільськогосподарських та переробних підприємств на підвищення технічного рівня та якості продукції, зростання продуктивності праці, впровадження науково-технічних досягнень. У зв'язку з цим виникає необхідність перегляду методичних підходів у аналізі, вивченні й узагальненні новітньої сільськогосподарської політики цивілізованих держав, аналітичних методів регулювання віддачі ресурсних можливостей економіки. Перехід до ринку та пов'язаний з ним процес децентралізації управління розвитком суспільних систем і деконцентрації виробництва значною мірою актуалізує проблему використання аграрного ресурсного потенціалу та його складових.

Але при сьогоднішньому, недостатньому рівні розвитку продуктивних сил, який набагато відстає від розвинених країн і до того ж незмінно знижується, не можна перейти на якісно новий рівень розвитку, тому перетворення, що стосуються зміни виробничих відносин повинні супроводжуватися докорінними змінами у продуктивних силах.

Основні причини вищевказаних негативних тенденцій викликані нестачею наукового забезпечення з проблем економічного захисту ресурсного потенціалу високою вартістю основних виробничих фондів, сталим відтоком трудових ресурсів, певною розбалансованістю сукупного ресурсного потенціалу. Від вирішення цих питань значною мірою залежать шляхи виходу з кризового становища, в якому знаходиться національний агропромисловий комплекс.

Тому вважаємо обрану тему даної праці актуальною.

Для більш глибокого вивчення процесів взаємодії названих галузей агропромислового комплексу проведемо економічний аналіз загального стану сировинних ресурсів, переробної та харчової промисловості.

Аналіз свідчить, що обсяг продукції сільського господарства у 2008 році в усіх категоріях господарств у фактичних цінах становив 103,9 млрд. грн. Характерним є стабільне зростання з 2000 року обсягів виробництва продукції рослинництва як зернових та технічних культур, крім 2003 р., так і продукції тваринництва в цілому за 2000 та 2008 роки.

З проведеного аналізу загального стану сировинних ресурсів, переробної і харчової промисловості України можна зробити наступні висновки. Не має сумніву, що в новій структурі економіки визначальна роль належатиме її" аграрному секторові і особливо - сільському господарству. Однак тепер на перший план виходитимуть переробні галузі харчової та легкої промисловості.

Разом з тим слід пам'ятати: сільське господарство як складова аграрного сектора є сировинною галуззю, яка, природно, була і залишатиметься малоприбутковою, а тому новий вітчизняний капітал, основне завдання якого - одержати високий прибуток, туди направлено не буде, тобто в сучасних умовах практично відсутні реальні фінансові та інші матеріальні можливості щодо ефективного розвитку АПК.

Отже фінансові ресурси формуються в сільському господарстві, але реалізуються в інших галузях (зокрема у переробній промисловості та торгівлі), а тому їх треба у відповідній пропорції повернути туди, де вони створювалися, але для цього необхідно створити реальний і ефективний механізм, який би забезпечував це повернення. Такий механізм повинен передбачити вирішення великого спектра завдань щодо розвитку всього аграрного сектора економіки - формування внутрішніх фінансових ресурсів і широких інвестицій на базі організаційного, технологічного і фінансового з'єднання виробників сировинних ресурсів, переробної і харчової промисловості України.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Лукінов І. Економічні трансформації. К., „Книга", 1997, с. 240-289.
  2. Саблук П. Особливості аграрної реформи в Україні. К.: „Нічлава", 1997, 302 с.
  3. Юрчишин В. До аналізу причин і наслідків занепаду сільського господарства. „Економіка України". - №2, 2001, с. 54-62.
  4. Пархомець М.К. Економічний механізм розвитку молокопродуктового підкомплексу АПК Західного регіону України. - Тернопіль: Економічна думка, 2001.-328 с.
  5. Ефективність сільськогосподарського виробництва в особистих господарствах громадян. К., Мінагрополітики, УААН, ІАЕ, 2001, с. 5.
ЧДТУ 2010 | Просмотров: 1350 | Добавил: fin | Дата: 19.04.2010 | Комментарии (0)

Полішкевич О.Р., Миколаївський державний аграрний університет

Глобалізація світової економіки не залишає в ізоляції практично жодну з країн світу, а тому формування і функціонування національних ринків, у тому числі ринку зерна кукурудзи, так чи інакше відбувається у взаємозв'язку з розвитком продуктивних сил і суспільних відносин держави. Оскільки Україна обрала напрям інтеграції у світову економіку, то стратегія розвитку агропромислового комплексу повинна бути спрямована на формування продуктових ринків і галузей виробництва, які б відповідали принципам ефективного їх функціонування, забезпечення пріоритету національного сільського господарства та не суперечили б інтеграції у світову економіку.

Враховуючи досвід зарубіжних країн, галузь зернових культур, а саме кукурудзяному підкомплексу належатиме чільне місце у забезпеченні не лише продовольчої, але й енергетичної безпеки як фактора енергетичної, економічної і політичної незалежності.

Сільськогосподарські підприємства Миколаївщини не враховують загальносвітових тенденцій та не розширюють обсяги виробництва кукурудзи, частка валового збору кукурудзи Миколаївської області у загальноукраїнському протягом 1995-2008 років скоротилася з 3% до 1%.

Протягом 2005-2008 років виробництво кукурудзи в Миколаївській області характеризується скороченням посівних площ в середньому на 8,37 тис. га на рік при середньому показнику за період на рівні 45,3 тис. га, а також скороченням рівня урожайності культури в середньому на 3 ц/га на рік при середньому показнику за період на рівні 26,7 ц/га. У відповідності до карти опадів, що є основним лімітуючим фактором по урожайності для Миколаївської області, виробництво кукурудзи зосереджене в північних районах області. 6 районів (третина від загальної кількості) забезпечують 2/3 валового збору кукурудзи області.

Через нестачу у господарствах грошових коштів матеріально-технічне забезпечення виробництва кукурудзи в області є незадовільним: мінеральні добрива під культуру вносяться в розмірі до 60 кг діючої речовини на га, органічні добрива практично не вносяться, кількість кукурудзозбиральних комбайнів скоротилася протягом 1996-2008 років з 568 до 140 одиниць, у багатьох районах з поширеним виробництвом кукурудзи нараховується менше 5 кукурудзозбиральних комбайнів на весь адміністративний район.

Протягом 2005-2008 відзначається зниження урожайності кукурудзи в Миколаївській області на 30% через несприятливі природно-кліматичні умови, а також зростання собівартості 1ц кукурудзи на 62,2% через непокриття понесених витрат очікуваним врожаєм. Водночас, не зважаючи на різке погіршення виробничих показників, має місце зростання показника рентабельності виробництва кукурудзи за даний період на 24,2 відсоткових пункти, що обумовлено суттєвим підвищенням цін реалізації на культуру дослідження внаслідок зростання загальносвітового попиту на культуру.

Коефіцієнт кореляції зв’язку між урожайністю та рівнем рентабельності виробництва кукурудзи в Миколаївській області протягом періоду дослідження становить лише 0,192, що вказує на слабкий прямий кореляційний зв’язок між даною парою показників.

Дещо суттєвіше на рівень рентабельності впливає ціна реалізації, коефіцієнт лінійної парної кореляції становить 0,216, та собівартість реалізованої продукції, по якій коефіцієнт кореляціє дорівнює –0,348, що вказує на слабкий обернений кореляційний зв’язок між парою показників дослідження.

Середній обернений кореляційний зв’язок між урожайністю та собівартістю виробництва кукурудзи характеризується значенням парної лінійної кореляції на рівні -0,529. І таким чином на показник рентабельності виробництва кукурудзи її урожайність більшим чином впливає не прямо, а опосередковано через показник собівартості виробництва культури.

Після проведення розрахунків та аналізу залежностей ефективності технологій виробництва зернових нами з’ясовано, що запропонована технологія вирощування кукурудзи на зерно в Миколаївській області має інтенсивний напрямок, найкращі показники узагальнюючих коефіцієнтів за останні три роки мають: кукурудза – 1,89; озима пшениця – 1,75; та ячмінь – 1,24. Проведенні розрахунки підтверджують доцільність вирощування кукурудзи на зерно в Миколаївській області та показує конкурентноздатність цієї технології в порівнянні з іншими культурами.

Ціни на біоетанол у порівнянні з кукурудзою уп’ятеро вищі та зростають швидшими темпами, що обумовлює набагато вищу рентабельність виробництва біоетанолу ніж вирощування кукурудзи, відповідно 124,1% та 35,2% у 2008 році в Миколаївській області. І тому набагато вигіднішим для виробників кукурудзи є не її реалізація, як сировини, а реалізація продукту її переробки – біоетанолу.

В Миколаївській області відсутні заводи з переробки кукурудзи на біоетанол. Нами розраховано потенціал сировинного забезпечення регіону у розрізі адміністративно-територіальних районів області.

Так наприклад, при збереженні умов виробництва кукурудзи незмінними, потенціал області у виробництві біоетанолу становить лише 53 тис. літрів на рік. А при використанні факторів інтенсивного та екстенсивного розширення виробництва кукурудзи потенціал Миколаївщини може становити 717 тис. л біоетанолу в рік.

Новостворений заводу з виробництва біоетанолу повинен враховувати інтереси виробників кукурудзи, і тому останні мають бути його акціонерами, пайовиками чи співзасновниками.

ЧДТУ 2010 | Просмотров: 1798 | Добавил: fin | Дата: 17.04.2010 | Комментарии (0)

Кривов'язюк І. В., к.е.н., доцент, професор,
Кость Я.О., аспірант Луцький національний технічний університет

Фінанси сучасного підприємства, як результат і водночас передумова його функціонування й розвитку, мають здатність відображати економічні ситуації, в які потрапляє суб'єкт господарювання. Будь-яка ситуація може бути розпізнана за допомогою системи параметрів зовнішнього та внутрішнього Середовища й інтерпретована як сприятлива, нейтральна чи загрозлива.

Ситуативний підхід, що зазвичай використовується для діагностики фінансової стійкості та фінансового забезпечення, на нашу думку, вимагає розширення меж застосування. Це пов'язано зі складністю побудови універсального механізму встановлення поточного становища підприємства, що враховував би увесь комплекс взаємозв'язків та був придатний до використання у будь-якій ситуації. Використання вказаного підходу сприятиме полегшенню управління фінансами, оскільки досягнення поставлених цілей розглядатиметься як задача зміни однієї ситуації із менш задовільними параметрами на іншу, що володіє більш привабливими характеристиками.

Для ефективного використання ситуативного методу в діагностиці слід насамперед чітко визначити термінологію його елементів.

Під ситуацією розумітимемо стан системи й зовнішнього середовища, що характеризується набором значимих параметрів. Для опису стану, що склався використовуватимемо вектор із параметрами, підібраними з позиції найбільш повного відображення стратегії та основних цілей підприємства.

Що стосується параметрів оцінки вектора ситуації, тут слід розмежувати поняття "показника" та "індикатора". З позиції діагностування, на думку О. Мельник [1, с.49], доцільніше використовувати поняття "індикатор", оскільки "показник" є кількісним, вимірником властивостей, стану, розвитку певного об'єкта, процесу, явища, суб'єкта тощо. Показники перетворюються на індикатори тоді, коли з їх допомогою дослідник відстежує, аналізує та - прогнозує тенденції змін окремих сфер діяльності організації. Значення індикаторів, використовуваних для квантифікації економічних процесів, які проходять на підприємстві та поза його межами, залежить не лише від природи й сутності процесу, а й від застосовуваних методичних прийомів його дослідження - набору базових даних, вибору розмірності та умов вимірювання, економічної інтерпретації результатів.

Дослідження ситуації за допомогою індикаторів дає змогу отримати сигнали про порушення у роботі підприємства. Сила дії сигналу залежить від ступеня складності стану, що склався, а також від правильності підібраного для діагностування набору індикаторів. Якщо в ході дослідження обрана ефективна система індикаторів, то негативні впливи та прорахунки управління діють на її елементи як на чутливі сенсори, які акумулюють цю інформацію та сигналізують про загрози діяльності підприємства. Під сигналом у фінансовій діагностиці розуміємо результат взаємодії того конкретного значення, що набуває індикатор і способу його пояснення.

Тому не менш важливим завданням діагностичного дослідження є розробка ефективних правил інтерпретації обраних індикаторів, адже від їх тлумачення залежить достовірність отриманого діагнозу і дієвість наступних управлінських рішень для покращення ситуації. Саме ця обставина дозволяє вважати правила обробки, перетворення та поєднання індикаторів у кінцевий діагноз за основоположний елемент моделі фінансової діагностики підприємства.

Найбільш розповсюдженим методом є дискримінантами аналіз. Визначення ситуації відбувається шляхом віднесення результуючого показника (що визначає діагноз) до одного із класів ситуацій (наприклад, безпечного, допустимого, критичного). Класифікація ситуацій здійснюється на основі дослідження статистики підприємств щонайменше за 3 останні роки та враховує вплив найбільш значущих індикаторів (при цьому сила дії впливу на ситуацію характеризується вагою індикатора у дискримінантній функції). Щодо вибірки статистичних даних, то слід наголосити на доцільності розгляду підприємств конкретної сфери діяльності для врахування специфічних особливостей їх функціонування і підвищення таким чином достовірності результатів класифікації.

Використання інструментарію дискримінантного аналізу дозволяє побудувати математико-статистичну модель, що об'єднує сигнали різної сили впливу та відображає ситуацію із математичною точністю конкретним діагнозом на виході. Перевагою такого поєднання є також прийняття статистичної інформації в якості бази дослідження. Недоліками застосування методу дискримінантного аналізу є висока трудомісткість побудови моделі, потреба у значному інформаційному забезпеченні для її настроювання, а також низька адаптивність (неможливо швидко замінити чи виключити вхідні індикатори).

Принципово відмінним від попереднього є підхід до формалізації параметрів поточної ситуації, що грунтується на застосуванні методичного апарату нечіткої логіки. Перевагами використання моделей даного підходу у порівнянні із дискримінантними є [2, с. 23-24]: більша відкритість та зрозумілість на відміну від факторних (представлення результатів у виразах природної мови); висока точність відтворення вихідної статистики; можливість дії моделі без настроювання на реальних даних, - лише базуючись на закладених до неї наборах логічних правил і встановлених параметрах функцій належності; прийнятність до використання індикаторів на розсуд дослідника без попереднього дослідження наявності між ними функціональних залежностей. Використання апарату нечіткої логіки у ситуаційному підході до діагностування передбачає, що в якості пояснюючих змінних розглядаються індикатори, множина значень яких поділена на якісні лінгвістичні терми.

Варто також зауважити, що досягнення вірогідності результатів діагностування вимагає обов'язкового здійснення експериментальної перевірки. Завдяки адаптивності методики це дозволить оптимізувати параметри функцій належності результуючої характеристики, вдосконалити набір правил постановки діагнозу, уточнити якісні терми ситуацій та індикаторів.

Як бачимо, розглянуті в рамках пропонованого підходу методики формалізації ситуаційних параметрів опираються головним чином на значення індикаторів та правила трактування цих значень, що в конкретній моделі набувають форми сигналів. На нашу думку, суттєво підвищити якість діагностування дозволить включення до моделі інструментів аналізу динаміки обраних індикаторів, що описує напрям дії визначених сигналів.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Мельник О.Г. Фінансовий потенціал машинобудівного підприємства: сутність та фактори оцінювання / О.Г. Мельник // Вісник національного університету "Львівська політехніка. Серія: Менеджмент та підприємництво в Україні: Етапи становлення і проблеми розвитку. - 2007. - № 606. - С. 46-51.
  2. Матвійчук А. Діагностика банкрутства підприємств / А. Матвійчук // Економіка України. - 2007. - № 4. - С. 20-28.
ЧДТУ 2010 | Просмотров: 968 | Добавил: fin | Дата: 25.04.2010 | Комментарии (0)

Створити безкоштовний сайт на uCozCopyright І.В.Кушнір © 2008-2020