Гриліцька А.В., к.е.н., доцент Черкаський державний технологічний університет

Основними шляхами підвищення ефективності використання основних фондів, зокрема її основного показника - фондовіддачі - є збільшення обсягу реалізації продукції за рахунок більш інтенсивного їх використання і зниження середньорічної вартості цих фондів за рахунок ліквідації зношених, малопродуктивних та невикористовуваних у процесі діяльності підприємства основних засобів.

Завданням аналізу стану та ефективності використання основних фондів є: встановлення забезпеченості підприємства та його структурних підрозділів основними фондами - відповідність величини, складу і технічного рівня фондів потребі в них; визначення обсягів їх росту, оновлення та вибуття; вивчення технічного стану основних засобів і особливо їх активної частини - машин та устаткування; визначення ступеня використання основних фондів, визначення впливу використання основних фондів на обсяг товарообороту та інші економічні та фінансові показники діяльності підприємства; виявлення резервів зростання фондовіддачі, збільшення обсягу товарообороту та прибутку за рахунок покрашення використання основних фондів.

Підвищення ефективності використання основних фондів на підприємствах споживчої кооперації на стадії їх експлуатації потрібно за рахунок:

• здійснення раціонального розміщення основних фондів, підвищення тривалості корисного використання роботи обладнання;
• покращення контролю за дотриманням правил експлуатації та технічне обслуговування обладнання;
• удосконалення планування, управління і організації праці;
• удосконалення добору та підготовки кадрів, що здійснюють експлуатацію та технічне обслуговування обладнання;
• зниження фондомісткості, підвищення фондовіддачі та продуктивності праці на підприємстві;
• впровадження систем матеріального стимулювашія робітників за безаварійну роботу обладнання, подовження ремонтного циклу та періоду експлуатації тощо.

Однією з головних умов підвищення ефективності використання основних засобів та їх відновлення є оптимальність термінів експлуатації основних фондів, і передусім активної їх частини, відповідно до первинного технологічного призначення. Скорочення термінів експлуатації основних фондів, з одного боку, уможливлює прискорення їх оновлення, зменшення морального старіння, зниження ремонтно-експлуатаціиних витрат, а з іншого, — зумовлює зростання собівартості продукції за рахунок амортизаційних сум.

Подовження періоду функціонування основних фондів дає змогу зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих засобів праці й за рахунок цього спрямовувати більше ресурсів на розширене відтворення, але при цьому знижується загальна продуктивність діючих основних фондів.

Саме тому, терміни експлуатації машин і устаткування мають бути оптимальними, тобто такими, що забезпечують найменші витрати суспільної праці на їх виготовлення і використання у виробничому процесі протягом усього періоду їх функціонування.

Інтенсивне використання основних фондів підвищується через технічне удосконалення засобів праці та технології виробництва, скорочення строків досягнення проектної продуктивності техніки, удосконалення наукової організації праці, виробництва и управління, підвищення кваліфікації та професійної майстерності працівників.

Досить значними резервами кращого екстенсивного та інтенсивного використання основних фондів є удосконалення структури основних виробничих фондів. Оскільки збільшення товарообігу досягається тільки у магазинах та складах, то важливо підвищувати їх частку в загальному обсязі основних фондів. Збільшення основних фондів на допоміжних ланках підприємства веде до зростання фондомісткості продукції, оскільки безпосередньо обсяги товарообігу не збільшує, але і без пасивної їх частки неможлива діяльність підприємства.

Петкова Л.О., д.е.н., професор Черкаський державний технологічний університет

Дослідження науково-технологічних факторів економічного розвитку в Україні, як і в цілому у світі, є досить поширеними. Численні наукові публікації, аналітичні дослідження засвідчують постійну увагу та визнання пріоритету інновацій в забезпеченні довгострокового економічного зростання, підвищення на цій основі якості життя населення, нарощування конкурентоспроможності національної економіки. Однак, реальних зрушень в напрямі запровадження інноваційно-інвестиційної моделі національного економічного розвитку на рівні державної політики немає. Тим самим, залишаються актуальною розробка стратегічних засад науково-технологічного розвитку України з метою підвищення її міжнародної конкурентоспроможності.

Внесок інновацій та нових технологій в розвиток провідних країн світу зростає, що обумовлює зростаючу поляризацію геоекономічного та геополітичного простору. Так, якщо в США з 1920 по 1957 рр. приріст душового національного доходу за рахунок «прогресу знань» склав 40 %, то в останні два десятиріччя XX ст. частка приросту ВВП за рахунок інновацій та нових технологій наблизилась до 90 %. Економічне зростання країн Західної Європи, Японії, Південної Кореї також суттєво базується на інноваціях та нових технологіях. Навіть в СРСР, економічний потенціал якого базувався на видобутку значних обсягів нафти, газу, кам'яного вугілля, залізної руди, внесок інтенсивних факторів в економічне зростання 70-80 х рр. склала 60%.

Науково-технологічна політика, що здійснювалась в Україні в період планової економіки належала до традиційного типу, яка бере за основу стимулювання НДДКР, тобто, фактори, які визначають пропозицію інновацій. Сьогодні більшість провідних країн світу здійснює інноваційну політику другого типу, що спирається на системи та коопераційні мережі.

Одночасно зароджується і політика третього покоління - спрямована на підтримку інноваційного потенціалу в різних секторах та галузях економіки з одночасною міжгалузевою оптимізацією. Забезпечення горизонтальної узгодженості різних заходів інноваційної політики видається тим важливішим, що сприяє мінімізації протиріч та дозволяє узгоджувати цілі індивідуальної та галузевої політики.

Крім необхідності враховувати сучасні тенденції інноваційного розвитку, кращі національні практики здійснення державної політики, для створення сприятливого науково-технологічного середовища в Україні, важливо зберегти національні традиції інноваційної діяльності та реалії інституціональних умов.

Сучасний стан науково-технічної активності в Україні, незважаючи на численні декларації щодо інноваційно-інвестиційної національної економічної моделі, принципово не змінюється. Так, частка державного фінансування в загальній сумі витрат на технологічні інновації збільшилась лише з 0,44 % в 2000 р. до 2,8 % в 2008 р. Левову частку фінансування технологічних інновацій забезпечують власні кошти підприємств (від 70,2 до 60,6 % у вказаний період). Щороку зменшується кількість підприємств, що займаються інноваціями: з 18,0% в 2000 р. до 13,0 % в 2008 р. Майже в півтора рази знизилась питома вага обсягу виконаних науково-технічних робіт у ВВП в зазначений період - з 1,36 % до 0,9%. Майже незмінною (в межах 5,6 - 7,0 %%) залишається питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промисловості.

Втрата позицій Україною в світових економічних рейтингах значною мірою визначається пониженням інноваційної активності. Не викликає сумнівів той факт, що ключовим фактором досягнення збалансованого довгострокового економічного зростання, підвищення продуктивності національної економіки та якості життя населення є активне продукування технологічних інновацій. Згідно рейтингу Світового економічного форуму, Україна стала 62 за рівнем інноваційності серед 133 країн, що аналізувались. При цьому суттєвого покращення рейтингової ситуації протягом останніх років не спостерігається.

Сучасна технологічна диференціація країн залежить не лише від технічних інновацій. Вона обумовлена ефективною державною стратегією, спрямованою на генерування інновацій для технологічної модернізації економічного розвитку. Ключовими передумовами розвитку інноваційного потенціалу національної економіки є ефективна система освіти та сприятливе середовище інноваційних зрушень, що можливо завдяки обґрунтованій стратегії національного розвитку та адекватній державній політиці.

Проблема сутності інтернет-технологій в обслуговуванні клієнтів банку сьогодні досить актуальна. Масштабна інтернетизація суспільства, поява все нових і нових банків, зростання потреб, які клієнт висуває до банку і банківської системи як такої, спричинили виникнення такого феномену як інтернет-банк (повне віддзеркалення послуг, що надає звичайний банк, в Інтернеті).
У світовій практиці наявність інтернет-послуг, які надають банки, вже стала звичною і сприймається клієнтами як належне. Проблема полягає в тому, що організація та впровадження таких систем в Україні є досить складною у зв’язку з відсутністю відповідного законодавства та неможливістю оподаткування через Інтернет.
Взагалі спостерігаємо таку тенденцію, що поступово сучасні банки переходять від «швейцарського консерватизму» до американського «хай-тек». Невід’ємною частиною переходу до вищого рівня банківської системи є вдосконалення обслуговування клієнтів банку – зручність, якість та швидкість обслуговування. Саме для задоволення цих потреб більшість сучасних і закордонних банків використовують Інтернет.
При обслуговуванні клієнтів через Інтернет банку необхідно дотримуватись таких принципів банківського обслуговування: доступності, простоти використання, конфіденційності (особливо актуально для обслуговування клієнтів через Інтернет) оперативності, комплексності, збереження цілісності інформації, аутентифікації (покупці і продавці мають бути впевнені, що всі сторони, що беруть участь в операції, є тими, за кого себе видають). Зручність користування Інтернетом для клієнтів банку обумовлена тим, що скориставшись мережею Інтернет, клієнт отримує можливість у режимі реального часу відстежувати надходження коштів на його рахунки і оперативно здійснювати всі необхідні платежі.
На жаль, сьогодні жоден з вітчизняних банків не може видати кредит через Інтернет з повною функціональністю.
Пасивні операції, що надаються через Інтернет, як правило, зводяться до управління рахунком та отриманням інформації про нього.
Діють такі інтернет-системи взаємодії клієнта з банком:
• Інтернет-банкінг – технологія віддаленого банківського обслуговування, яка дає змогу клієнтові отримувати банківські послуги, не відвідуючи банківський офіс(домашній банк). Ця технологія з’явилась на початку 80-х років ХХ ст. І з того часу набула популярності у світовій практиці банківської діяльності.
• Wap-банкінг – схема роботи аналогічна, з тією відмінністю, що всі операції клієнт виконує з мобільного телефону, а не зі стаціонарного комп’ютера.
• Sms- та e-mail-банкінг – мають лише інформаційний характер (надають інформацію про залишок коштів, про щоденний рух коштів).
• Інтернет-еквайринг і процесінг – забезпечують роботу банку з платіжними картками в Інтернет.
Таким чином банківські операції в Інтернет вигідні і для користувачів(заощадження часу, зручність використання), і для банків(залучення клієнтів). Але банківській системі України ще далеко до європейських стандартів інтернет-обслуговування через недосконалість дистанційних операцій(відсутність системи цифрових підписів, обов’язкове хоча б разове відвідування банку). Та незважаючи на труднощі з впровадженням інтернет-технологій у банківській сфері, з кожним днем кількість бажаючих зайняти свій сегмент ринку банківських інтернет-технологій збільшується. Саме тому можна припустити, що саме банки, які першими досягнуть відображення своєї діяльності в Інтернеті, займуть провідні позиції на банківському ринку України.

З посиленням позицій золота як грошового еквівалента нині виникає низка питань, які потребують висвітлення та аналізу, а саме: зростання його функціонального значення, оцінки сучасного світового ринку золота, головних його гравців, основних ризиків і тенденцій, зокрема на вітчизняному ринку золота, з урахуванням впливу глобальних світових фінансових процесів на українську економіку. Золото супроводжує людство майже від початку його історії. Цей метал став незамінним елементом спочатку примітивних обмінних операцій, а згодом і складніших товарно-грошових та ринкових відносин. Унікальні можливості золота зробили його універсальним еквівалентом для здійснення обміну(згодом - засобом платежу, нагромадження та обігу) в усіх первісних суспільствах.
Сьогодні мало хто з наших експертів не коментує питання щодо впливу світової фінансової кризи на українську економіку. Природно з інтеграцією у світовий фінансовий простір неодмінно впливає чутливість вітчизняного ринку до подій на ринку світовому. Зокрема, істотну роль відіграє значна порівняно з іншими країнами СНД частка іноземного капіталу. Вступ до СОТ теж вносить багато змін у роботу українського фінансового ринку, в тому числі банківського та страхового.
Якщо говорити про ринок золота в Україні, то сьогодні для нього характерні такі загальні риси, як молодість, нерозвинутість, непрозорість тощо. Процес формування вільного внутрішнього ринку золота й дорогоцінних металів в Україні розпочався переходом країни до ринкових перетворень, коли були започатковані реформи зі скасування державної монополії та операції з дорогоцінними металами та лібералізацією загальної системи державного контролю й регулювання їх обороту всередині країни. Ці реформи проведено із запізненням через п’ять років після того як почалася ринкова трансформація,що затримала становлення й розвиток вітчизняного ринку дорогоцінних металів у цілому та й ринку золота зокрема. Тому процес його формування ще й сьогодні не можна вважати завершеним, зокрема через низку прогалин у нормативно-правовій базі та брак центральної бізнес-ланки в організації торгівельних відносин. В більшості країн такою бізнес-ланкою є спеціалізовані біржі дорогоцінних металів, які, крім організації торгівлі, сприяють внесенню актуальних змін у чинне законодавство, що регулює обіг дорогоцінних металів.
Сьогодні Україна – чистий імпортер банківських металів, оскільки власного видобутку фактично не має. Однак слід зазначити, вітчизняні ювеліри досягли значних успіхів у просуванні своєї продукції на сусідні ринки країн СНД і навіть Європи. З цієї точки зору зростання імпорту банківських металів є важливим фактором і показником розвитку української ювелірної промисловості.
Сьогодні Національний банк України активно проводить зміни у структурі активів – зростають вкладення в цінні папери й золото. За станом на 30 вересня 2007 року золотовалютні резерви НБУ дорівнювали 30618.57 млн. доларів США. Частка монетарного золота в резервах становила 422.19 млн. дол., інших резервів у іноземній валюті-17277.70 млн. доларів. На 1 серпня 2008 року частка золотовалютних резервних активів НБУ становила37916.54 млн. доларів США в тому числі золото – 772.77 млн. доларів, або близько 2%.
З огляду на нові реалії, зокрема й стосовно ролі золота у сучасному світі, сьогодні є потреба у професійно розробленій стратегії усіх учасників банківської системи України – стратегії,яка б враховувала високий рівень інтегрованості вітчизняної економіки у світовому просторі та її вразливість до змін на світовому ринку.

У тезах проаналізовано низку заходів, спрямованих на стабілізацію економіки Угорщини, вжитих урядом Ференца Дюрчаня. З огляду на угорський досвід розроблено рекомендації для українського уряду, які мають на меті запобігти «борговому сценарію» розвитку національної економіки.
Протягом років постсоціалістичної трансформації в Угорщині було побудовано «державу добробуту» з високим ступенем боргової залежності. Процвітання економіки зумовлювалося проведенням ефективних реформ, пов'язаних із роздержавленням, лібералізацією економічної діяльності і запровадженням ринкових стимулів та жорстоких бюджетних обмежень для суб'єктів підприємництва. Значну позитивну роль відігравало залучення іноземного капіталу до розбудови і модернізації угорської економіки (50 % угорського експорту становить внутрішньо фірмовий обіг транснаціональних корпорацій).
Зростання економіки Угорщини мало переважно боргову природу. Розмір державного боргу відносно ВВП 1995 року становив 87%, 2000-го – 54%, 2005-го – 62%, 2007 року – 66%. Некероване зростання боргових зобов'язань держави породжувало загрози для дотримання макроекономіч-ної стабільності у країні та посилювало тиск боргових виплат на державні фінанси.
Західні держави, починаючи з кінця 1980-х років у різних формах надавали економічну підтримку Польщі й Угорщині для створення прецедентів успішної трансформації соціалістичної економіки і прискорення переходу до ринкової економіки інших держав Європи й Азії.
Консолідація бюджету уряду Ференца Дюрчаня в Угорщині поширюється на випадкову і на дохідну частину бюджету. Для підвищення рівня доходів держави реалізуються такі заходи: ставку ПДВ підвищено з 20% до 25%; акцизні збори на основні види підакцизних товарів збільшено; підвищено податкові ставки на процентні доходи від зростання вартості капіталу до 20%; запроваджено спеціальний «солідарний податок» для високооплачуваних найманих працівників і підприємців у розмірі 4% від сукупного доходу; модифіковано систему спрощеного оподаткування суб'єктів малого бізнесу та підвищено рівень податкових ставок у рамках цієї системи; зменшено податкові вилучення за іпотечними кредитами при розрахунку податкових зобов'язань для фізичних осіб.
Проведення жорстокішої податкової політики у фінансовому вимірі дало збільшення доходу бюджету на 5,4%, або 1,4 млрд. євро.
У довгостроковому періоді реалізація реформаторських заходів уряду Ференца Дюрчаня в Угорщині матиме позитивні результати, зміцняться державні фінанси й підвищиться довіра до фіскальної політики.
Економіка Угорщини тривалий час огорнута подвійними дефіцитами (бюджету і платіжного балансу), які підривають стійкість її фінансового стану і посилюють вразливість до ситуації на світових ринках товарів і капіталів.
У цьому контексті доцільно проаналізувати ситуацію в Україні та розробити рекомендації для економічної політики уряду, спрямовані на недопущення реалізації «боргового сценарію» розвитку національної економіки.
Для забезпечення довгострокової фінансової стабільності в Україні в умовах інтеграції національної фінансової системи у світову важливе значення має проведення як поміркованої зовнішньо боргової політики – утримання низького обсягу дефіциту бюджету, регулювання зовнішніх запозичень державних підприємств, стримування надмірної позикової активності банків засобами пруденційного регулювання, так і зваженої макроекономічної політики.

Економічна криза в Україні – найактуальніша проблема насьогодні в державі. Хоча для когось вона лише проблема і не суттєво вдарила по гаманцю, чийсь гаманець вона зовсім спустошила, ставши для них катастрофою, а чиєсь життя вона перерізала навпіл, забравши усе, навіть життя і здоров’я. Тому економічна криза зараз є найважливішим питанням у країні. Більшість населення не може зрозуміти: чи то гривня тане на очах, чи то долар швидко росте, чи то так впливає на нас загальний стан світової економіки чи то так глибоко занепала наша власна економіка у вирлі політичних криз. Звісно, на сьогоднішнє економічне становище вплинуло все: і скрутне становище світових банків, і банкрутство фінансових бірж, промислових гігантів, іпотечних систем, і не готовність України до подібного перебігу подій через політичну нестабільність, фінансову і економічну недосвідченість у таких питаннях. Слід детально доопрацювати плани подолання Україною кризи, опрацювати кожну галузь, з’ясувати її стан, потреби і перспективи, а потім активно діяти. І все це потрібно робити дуже швидко, адже Україна вже стоїть так близько до дефолту. Резервів Національного банку України на кінець 2009 року буде достатньо для того, щоб країна уникла суверенного дефолту. Про це йдеться в повідомленні інвестиційної компанії "Конкорд Капітал". Згідно з прогнозом, з огляду на отримання траншу МВФ розміром 9,75 млрд. дол., дефіцит платіжного балансу (поточний рахунок "плюс" фінансовий рахунок) в 2009 році складе 8,2 млрд. дол., а резерви НБУ на кінець досягнуть 23,3 млрд. дол., чого цілком достатньо, щоб уникнути суверенного дефолту в цьому році. При цьому, для даного сценарію існують певні ризики. Зокрема, у разі подальшої девальвації гривні можуть зрости обсяги використання резервів для підтримки внутрішнього попиту на валюту.
Крім того, серед ризиків є збільшення частки неплатоспроможних боржників, що може призвести до використання резервів для рекапіталізації банківської системи. Він також допускає ймовірність того, що доступ до зовнішнього борговому капіталу буде більш обмежений, ніж закладали ІК "Конкорд Капітал" у прогноз платіжного балансу, а також імовірність несподіваних заходів при реалізації економічної політики країни. Побоювання суверенного дефолту України грунтуються на необхідності погашення 38,2 млрд. дол. корпоративного боргу в 2009 році, 15% якого, згідно з прогнозом "Конкорд Капітал", можуть бути не погашені.
Важливим комплексом заходів щодо подолання економічної кризи є створення в економіці мотиваційного механізму піднесення виробництва. Його головною метою є, по-перше, створення умов рівновигідності різних сфер економічної діяльності при певному пріоритеті виробничої діяльності на період виходу з кризи. По-друге, мотиваційний механізм має створювати умови для забезпечення вигідності збільшення маси прибутку (доходу) головним чином не за рахунок підвищення його норми, а в результаті розширення обсягу виробництва і реалізації товарів та послуг. Тобто треба створити систему мотивацій зниження цін (або хоча б стримування їх зростання) для відповідного збільшення обсягу продажу згідно із законом попиту. По-третє, сюди слід віднести створення пільгового режиму для прямих вітчизняних та зарубіжних інвестицій безпосередньо у виробничу сферу в поєднанні з фінансово-кредитною політикою та виробничою діяльністю за критерієм — мінімальний строк подолання кризи виробництва.
Для стимулювання нагромадження власного капіталу норма доходу має визначатися не щодо собівартості товару (щоб запобігти штучному її завищенню), а щодо власного капіталу без урахування обігових коштів (останні, як відомо, у позитивній тенденції повинні відносно зменшуватися).

Бюджет — план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.
Бюджет держави є зведеною відомістю доходів та витрат держави, яка являє собою основний фінансовий план держави на поточний рік і має силу закону.
Бюджет виступає центральною ланкою державних фінансів, основним знаряддям економічного планування, економічного зростання і є одним із найважливіших інститутів економічного суверенітету держави.
Бюджет як економічна категорія знаходить своє матеріальне відображення у централізованому фонді грошових коштів, тобто бюджет є матеріальною базою існування держави. В умовах переходу до ринку бюджет не втрачає своєї ролі, він є основним інструментом регулювання соціально-економічних процесів. Надходження до бюджету прямо залежать від стану виробництва. У свою чергу, можливість утримувати соціальну сферу, забезпечувати соціальні гарантії населенню залежить від стану надходжень до бюджету. Формування дохідної та видаткової частин бюджету пов'язано з основними макропоказниками економічного і соціального розвитку держави на відповідний рік.
У ринковій економіці бюджет виконує роль інструмента впливу на розвиток суспільного відтворення й економічне зростання в країні.
Він забезпечує не тільки акумулювання коштів, необхідних для фінансування держави, використовується не лише для часткового перерозподілу доходів із метою формування сприятливого соціального середовища у державі, але й активно впливає на економічні, соціальні, національні, регіональні процеси у суспільстві та впровадження вищими органами влади відповідної національної стратегії розвитку, спрямованої на зміцнення державної безпеки.
Держава мобілізує фінансові ресурси для своїх потреб у формі податків, зборів і платежів. Витрачає ці ресурси шляхом надання асигнувань на різні заходи загальнодержавного призначення, тобто оборону, забезпечення громадського порядку, утримання органів влади й управління, збереження довкілля, надання громадянам безплатних послуг у формі освіти, медичної допомоги, одержанні професії, а також грошових виплат громадянам у формі допомоги.
Роль бюджету в регулюванні соціальних процесів у державі зводиться до того, як і кому слугуватимуть результати фінансової стабілізації — реальному поглибленню майнової диференціації населення чи більшою мірою формуванню рівномірного розподілу доходів, становленню середнього класу, який є запорукою стабільності в державі.
Головне питання, яке стоїть сьогодні перед нашим суспільством, це засади ведення фінансового господарства держави, її бюджетних устрій та бюджетний процес.
Посилення функцій, які виконує бюджет, потребує вдосконалення управління його дохідною і видатковою частинами. Реформування державних видатків дасть змогу здійснити реформу податкової системи. До того часу, доки не буде виконана така робота, вдосконалення податкової системи залишиться тільки намірами, оскільки бюджет — це фінансовий план держави і внесення в нього будь-яких змін має здійснюватися комплексно. Все взаємопов'язано — зменшення податків потребує скорочення певних витрат. Якщо цього не відбувається, то виникає дефіцит бюджету, який теж є певною мірою податком.