Четвер, 27.02.2020, 19:45
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Публікації | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Студентська конференція МДАУ 2009 [67]
Студентська конференція МДАУ 2010 [24]
ЧДТУ 2010 [38]
VII Міжнародна науково-практична конференція "Облік, контроль і аналіз в управлінні підприємницькою діяльністю" 14-16.04.2010. м. Черкаси
Фінансовий словник
Конкуренція недобросовісна
Конкуренція недобросовісна - будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності; неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання, створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції, неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці.
ст. 32 Господарського кодексу України
Пошук
Статистика
Кафедра фінансів
Головна » Статті » Матеріали конференцій

У розділі матеріалів: 129
Показано матеріалів: 11-20
Сторінки: « 1 2 3 4 ... 12 13 »

Бондарець Ю.О., студентка групи Е3/5
Наук. керівник – к.е.н., доцент Бурковська А.В.
Миколаївський державний аграрний університет

З перших днів набуття Україною незалежності одним з найгостріших питань є створення власної грошової системи. Проблема полягає не тільки в тому, що без власної грошової одиниці держава не може вважатись державною, а й у тому, що без власної грошової системи не можна побудувати економіку держави, мати стабільне фінансове становище [3, С. 15].

Серед комплексу заходів щодо оздоровлення і впорядкування грошового обороту особливе місце займають грошові реформи. Вони являють собою повну чи часткову перебудову грошової системи, яку проводить держава з метою оздоровлення грошей чи поліпшення механізму регулювання грошового обороту стосовно нових соціально-економічних умов чи одне і друге водночас [2, С. 236].

Грошовій реформі має передувати створення власної грошової системи. Без її створення і законодавчого закріплення проведення грошової реформи мало що дасть.

Необхідність оздоровлення фінансово-грошової системи посилює актуальність проведення економічних реформ. Економічна політика України 1995 – першої половини 1996 р. забезпечила посилення стабілізаційних процесів в економіці, зокрема:

  • істотно уповільнилась інфляція;
  • було знищено так зване грошове нависання, коли пропозиція грошей значно перевищує попит на них;
  • зміцнів та стабілізувався курс національної валюти;
  • уповільнилися темпи зниження промислового виробництва та обсягів валового внутрішнього продукту;
  • зросла активність домогосподарств як суб'єктів економіки;
  • зросли доходи та заощадження населення;
  • поліпшились результати зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до Указу Президента України "Про грошову реформу в Україні" в країні було проведено низку підготовчих заходів.

Усі установи банків та підприємств зв'язку були забезпечені готівкою необхідних номіналів (банкнот і монет) для проведення обміну карбованців на гривні, а також нормативними, інструктивними та наочними матеріалами (буклетами та плакатами із зображеннями банкнот і розмінної монети).

Проводилася широка роз'яснювальна робота через засоби масової інформації щодо характеру та механізму здійснення грошової реформи. У всіх регіонах України було проведено наради-семінари, куди виїжджали відповідальні працівники Національного банку України.

У цілодобовому режимі працювала електронна пошта Національного банку, яка забезпечувала безперебійний зв'язок НБ з комерційними банками та обласними управліннями НБУ. Цілодобово працювали оперативні групи в банках. Отже, банківська система України на кінець дня 1 вересня 1996 р. була готова до проведення грошової реформи [1, С. 255].

Відповідно до Указу Президента України грошова реформа в Україні проводилась з 2 по 16 вересня 1996 р. Початком реформи стало впровадження в обіг гривні, що обмінювалась у співвідношенні 1 гривня за 100000 купоно-карбованців. Одночасно відбулось зменшення у тій самій пропорції всіх цінових показників та грошової маси. В результаті нова грошова одиниця виявилася в 100 000 разів сильнішою від попередньої, у стільки ж разів зросли масштаб цін, купівельна спроможність та валютний курс гривні порівняно з купоно-карбованцем. Проте співвідношення між товарною та грошовою масами в обігу не змінилося. Це очевидна ознака грошових реформ, що проводяться шляхом деномінації. Підсумки свідчать про те, що в цілому реформа проходила організовано, якнайзручніше для населення і без значних соціальних конфліктів.

За час проведення реформи Національний банк України випустив у готівковий оборот 3132,5 млн. гривень. Випуск гривні здійснювався обміном на карбованці, видаванням коштів на оплату праці, закупку сільсько-господарських продуктів, з вкладів населення, підкріпленням відділень зв'язку, а також іншими видачами [5, С. 235].

До найхарактерніших особливостей грошової реформи належать:

  • багаточинникова зумовленість та багатоцільове спрямування;
  • тривалий період проведення;
  • застосування тимчасових грошей як перехідних та їх гіпервисоке знецінення;
  • створення в ході реформи нового механізму монетарного регулювання;
  • особлива соціальна спрямованість реформи та ін.

Головним досягненням було утримання стабільності грошового, споживчого й валютного ринків. Прогнози щодо наслідків реформи, які були розроблені Урядом і Національним банком України, цілком справдилися: вдалося утримати інфляцію у прогнозованих параметрах: 5,7 % – за серпень, 2,0 % – за вересень, 1,5 % – за жовтень;з перших днів реформи Національний банк України підтримував стабільний курс гривні до іноземних валют; проведення реформи прискорило обіг грошей і сприяло поліпшенню стану грошово-кредитного ринку України; грошова реформа поліпшила стан фінансово-грошової системи й створила умови для позитивних соціально-економічних змін [1, С. 257].

Література

  1. Івасів Б.С. Гроші та кредит: Підручник / Б.С. Івасів. – Тернопіль: Карт-бланш.–2000.– 510 с.
  2. Савлук М.І. Гроші та кредит: Підручник / М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкін та ін.; За заг. ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2002. – 258 с.
  3. Василик О.Д. Грошова реформа як метод фінансової стабілізації/ О.Д. Василик // Фінанси України.– 1996.– № 7.
  4. Савлук М.І. Гроші та кредит / М. І. Савлук. — К.: Либідь.– 1992.
  5. http://www.nbuv.gov.ua/Portal/chem_biol/nvnltu.html
Студентська конференція МДАУ 2010 | Просмотров: 1325 | Добавил: fin | Дата: 27.04.2010 | Комментарии (0)

Новак Е.А., студентка групи Б4/3
Наук. керівник – асистент Долгоаршинова А. Ю.
Миколаївський державний аграрний університет

Сутність державного регулювання банківської системи проявляється через реалізацію функцій, які визначаються суспільством та станом фінансового сектора держави. Від того, наскільки адекватно система державного регулювання реалізуватиме функції координації у банківському секторі залежатиме розвиток банківського бізнесу та подальше економічне зростання у вітчизняній економіці.

На сучасному етапі розвитку банківського бізнесу важливо чітко визначити функції, за допомогою яких найефективніше здійснюватиметься державне регулювання банківської системи, віднайти оптимальні варіанти розподілу цих функцій між органами державної влади.

У Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» подано розширений перелік функцій державного регулювання ринку фінансових послуг, до складу яких зокрема входить ринок банківських послуг. Законодавець визначає їх наступним чином: проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг; захист інтересів споживачів фінансових послуг; створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг; створення умов для ефективної мобілізації і розміщення фінансових ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства; забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників; додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства; запобігання монополії та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг; контроль за прозорістю та відкритістю ринків фінансових послуг; сприяння інтеграції у європейський та світовий ринки фінансових послуг [1].

Саме наведені функції згідно чинного законодавства визначають мету державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні, його економічну сутність.

Беручи до уваги теоретичні розробки існуючих наукових досліджень та законодавчі положення стосовно функцій регулювання банківської системи, на нашу думку, за умови максимального врахування економічної сутності державного регулювання банківської системи доцільно виділити такі його функції:

  1. Інституційна (функція формування та розвитку інституційного середовища). Формування інституційного середовища забезпечується діяльністю органів державного регулювання через визначення правил гри для учасників банківського ринку.
  2. Регламентуюча (функція регулювання банківської діяльності та реалізації регуляторної політики). Дана функція передбачає здійснення регламентації процесу організації банківського бізнесу, регулювання діяльності банків на кредитному, валютному та фондовому ринках.
  3. Соціальна (функція забезпечення соціальної допомоги та захисту прав учасників банківського ринку).
  4. Контрольна (функція реалізації державного контролю за діяльністю об’єктів державного регулювання банківського бізнесу).
  5. Функція забезпечення безпеки банківського сектора країни.
  6. Координаційна (функція налагодження взаємодії між регулюючими органами державної влади). Дана функція набуває вагомого значення при оптимізації процесу регулювання, що в кінцевому результаті веде до підвищення ефективності функціонування банківської системи.
  7. Інтеграційна (функція сприяння входженню у світовий банківський ринок).

Такому входженню може сприяти адаптація міжнародних принципів та правил ведення банківської діяльності до реалій вітчизняного банківського ринку, використання досвіду провідних країн світу щодо застосування прогресивних форм державного регулювання банківського сектора.

А це можливо внаслідок налагодження тісної співпраці з міжнародними організаціями, які здійснюють регулювання міжнародних валютно-кредитних та фінансових відносин, з організаціями, які є форумом для міжурядового обговорення проблем банківського регулювання та нагляду, з організаціями, які забезпечують збір належної інформації та здійснюють статистичні та науково-дослідні роботи з актуальних питань банківського регулювання.

Отже, економічна сутність державного регулювання банківської системи повною мірою здатна проявити себе лише за умови забезпечення належної реалізації наступних функцій: інституційної, регламентуючої, соціальної, контрольної, координуючої, інтеграційної та функції забезпечення безпеки банківського сектора країни. При цьому важливо зауважити, що належна реалізація кожної з названих функцій державного регулювання банківської системи потребує всебічного теоретичного та практичного дослідження. Такі дослідження, на нашу думку, сприятимуть подальшому розвитку системи банківського регулювання, зростанню ефективності банківської системи та забезпечать фінансову стійкість країні.

Література

  1. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12 липня 2001 р.
  2. Суржинський М. Поняття та сутність банківського регулювання та банківського нагляду в Україні / М. Суржинський /Юридичний журнал. – 2004. – № 8. – С. 1–11
  3. Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності: Закон України / Відомості Верховної Ради. – 2004. – № 9. – Ст. 79.
Студентська конференція МДАУ 2010 | Просмотров: 918 | Добавил: fin | Дата: 27.04.2010 | Комментарии (0)

Бузнік А.О., студентка групи Б4/3
Наук. керівник - асистент Долгоаршинова А.Ю.
Миколаївський державний аграрний університет

Більшість країн згодні з тим, що громадяни безпосередньо не повинні сплачувати за лікування, коли вони хворіють. Медичне обслуговування повинне бути безоплатним, якщо в ньому з'являється необхідність. Саме так формується система медичного страхування, чи то обов'язкове державне соціальне страхування чи добровільне медичне страхування, або їх комбінація.

Сьогодні в Україні на ринку добровільного медичного страхування працює понад 90 страхових компаній. Українські страховики працюють за правилами “добровільного медичного страхування (безперервне страхування здоров’я)” та “добровільного страхування здоров'я на випадок хвороби”. На підставі цих правилам і формується все розмаїття страхових програм, які пропонуються українським громадянам [1].

Найбільш поширені страхові продукти передбачають у випадку настання страхової події оплату страхової суми або її частини безпосередньо медичній установі. При цьому страховики гарантують вибір медичної установи, контроль якості лікування та оплату лікування, що дає почуття захищеності застрахованій особі.

В свою чергу страхові компанії України пропонують приблизно однаковий набір страхових продуктів і програм. Найчастіше це поліси добровільного медичного страхування з програмами надання амбулаторно-поліклінічної, стаціонарної, швидкої та/або невідкладної медичної допомоги, реабілітаційної, стоматологічної допомоги.

Будь-яка родина в Україні може придбати сімейний поліс і скористатися послугами сімейного лікаря. Існують програми, що охоплюють усі види допомоги або їх комбінації, можна також застрахуватися від грипу, можливих медичних ускладнень після операцій. Поліси передбачають відшкодування витрат на лікування, медикаменти, харчування, будь-які види оперативних втручань, перебування в палатах поліпшеної комфортності. У разі потреби страхові компанії можуть в екстреному порядку доставити в медичний заклад необхідні медикаменти і матеріали, чи зробити передоплату за лікування свого клієнта, щоб медичний заклад самостійно придбав все необхідне [3].

На сьогодні зростає кількість страхових компаній, які займаються медичним страхуванням. При цьому спостерігається значне зниження вартості страхових полісів. Така тенденція радісна для страхувальників, однак викликає занепокоєння страховиків і призводить до зниження якості медичних послуг. Страховики змушені включитися в демпінгову політику тарифів добровільного медичного страхування, але при цьому розуміють, що існує межа, нижче якої тарифи не можуть бути зменшені без ризику втратити професіоналізм і якість надання медичної допомоги.

Страховики прагнуть залучити та утримати клієнта різними послугами щодо супроводження медичного поліса. Значна кількість страхових компаній йдуть по шляху створення власних асістанських (диспетчерських) центрів, які координують та контролюють надання медичних послуг. Багато в чому від роботи асістанського центра буде залежати, чи залишиться клієнт задоволений сервісним обслуговуванням страхової компанії, чи відчує він турботу про своє здоров'я і чи продовжить договір страхування на наступний термін.

Страхова компанія та асістанський центр завжди пропонує людині найбільш вигідні умови страхування та лікування, і орієнтуються на розумну цінову політику (в залежності від страхового внеску, що заплатила застрахована особа) [4].

З огляду на те що страховий ринок України ще не дає лікувальним установам у достатній кількості заробляти кошти, працівники медичних закладів не вельми зацікавлені в роботі з страховими компаніями. Враховуючи те, що кошти надходять на розрахунковий рахунок лікарні, у наданні послуг застрахованим особам зацікавлене керівництво лікарні — головний лікар, його заступники, завідувачі відділеннями, співробітники бухгалтерії. У зарплату лікаря, середнього і молодшого медичного працівника навряд чи попадають кошти, які перераховує страхова компанія за лікування застрахованого пацієнта. У страхових компаній в теперішній час немає реального механізму впливу на поліпшення якості обслуговування в закладах охорони здоров’я державної і комунальної форми власності.

Трохи інша ситуація з приватними клініками, які вже починають орієнтуватися на страхові компанії. При цьому клініки погоджуються на зменшення тарифів на лікування, надають знижки та можливість контролю за лікуванням з боку страхових компаній, пропонують участь у різних програмах медичного страхування. Не секрет, що деякі приватні клініки мають свої членські, дисконтні картки, але при достатньому розвитку системи добровільного медичного страхування вимушені від них відмовлятися, тому що вартість страхового медичного поліса виявляється нижче, ніж вартість придбання членської картки.

Таким чином, застрахувавши своє здоров'я в українській страховій компанії, яка серйозно займається добровільним медичним страхуванням, наші співвітчизники мають право розраховувати на своєчасну і кваліфіковану медичну допомогу.

Література

  1. http://forinsurer.com
  2. http://pension.com.ua
  3. http://www.likar.info
  4. http://books.efaculty.kiev.ua
Студентська конференція МДАУ 2010 | Просмотров: 929 | Добавил: fin | Дата: 27.04.2010 | Комментарии (0)

Мисліцька Н.С., студентка групи Б4/3,
Наук. керівник - Долгоаршинова А.Ю.
Миколаївський державний аграрний університет

Ринок державних цінних паперів – важливий сегмент економіки будь–якої країни. А за ринкової системи господарювання державні цінні папери можуть стати дійовим інструментом, здатним позитивно впливати на інвестиційні процеси в країні. З одного боку, за умови спрямування коштів, залучених у результаті випуску державних цінних паперів, на інноваційно–інвестиційні цілі може відбуватися фінансування новітніх пріоритетних проектів, що, у свою чергу, сприятиме забезпеченню економічного зростання держави. З другого, за умови стабільної економічної ситуації в країні державні цінні папери виступають привабливим інвестиційним інструментом, який надає можливість приватним інвесторам тримати кошти в низькоризикових і високоліквідних активах, які приносять стабільний дохід, а великим інституційним інвесторам – збалансовувати свої портфелі. Разом із тим державні цінні папери слугують орієнтиром для визначення дохідності по інших фінансових інструментах.

Подальший розвиток вітчизняного ринку державних цінних паперів має відбуватися не лише за рахунок використання стандартних, простих і звичних видів цінних паперів, а також за рахунок запровадження в обіг принципово нових цінних паперів для задоволення потреб різноманітних інвесторів.

Розвиток так званих базових цінних паперів є важливим елементом ефективного функціонування ринку державних цінних паперів будь – якої країни. Шляхом концентрації нових державних цінних паперів у відносно обмежену кількість типових випусків із стандартними строками обігу держава може керувати ліквідністю цих інструментів, паралельно зменшуючи вартість розміщення. Такі ліквідні випуски ринок використовує як базу для визначення ціни на інші інструменти [1; С. 72].

Слід зазначити : ситуація в Україні склалася так, що існуючі види державних цінних паперів не задовольняють певною мірою потреби інвесторів. Як свідчать численні дослідження, потенційні інвестиційні можливості населення країни, страхових компаній, пенсійних фондів не використовуються вповні, оскільки кожна з перелічених груп інвесторів має певні особливості функціонування, які визначають різні цілі інвестування.

На сучасному етапі розвитку цінних паперів механізм операцій на ньому визначається складною структурою співробітництва його учасників – мережею, утвореною багатьма фінансовими установами. Саме тому М. Кастельс називає сучасну економіку “глобальною мережевою економікою”, оскільки в основі її інфраструктури – глобальні інформаційні мережі, створенні завдяки розвиткові інформаційних технологій [2; С. 54].

Досить важливим є поділ державних цінних паперів на ринкові та неринкові. Ринкові цінні папери вільно продаються і купуються, а тому є основними при фінансуванні бюджетного дефіциту. А неринкові, навпаки, - не можуть вільно змінювати свого власника і випускаються державою, як правило, з метою залучення окремих інвесторів.

Самодостатність фінансового ринку, що яскраво проявилася за останнє десятиріччя, стає основним дестабілізуючим чинником, який сприяє виникненню й поширенню криз на глобальному ринку цінних паперів. Фінансовий капітал, відокремлений від реального сектору економіки, став надзвичайно мобільним, що спричиняє нестабільність фінансової системи. Однак, ця відокремленість умовна, оскільки в постіндустріальній економіці сектор послуг і обробки інформації є невід’ємною частиною матеріального виробництва.

На основі вищевикладеного, можна виділити такі заходи щодо запровадження в обіг нових видів державних боргових зобов’язань:

  1. Використання механізмів індексації дохідності залежно від рівня інфляції.
  2. Створення надійних і захищених довгострокових фінансових інструментів як об’єктів інвестування пенсійних фондів, страхових компаній і подібних до них фінансових інституцій.
  3. Випуск надійних цінних паперів для залучення заощаджень населення, що перебувають за межами банківської системи.

Таким чином, для стимулювання інтересу різноманітних інвесторів до державних цінних паперів при їх розробці потрібно знайти компроміс між бажанням уряду продовжити строк і знизити вартість боргу та недовірою інвесторів до довгострокової економічної політики. На сьогодні без вжиття дійових заходів з боку держави активізація даного ринку неможлива.

Удосконалення та розвиток ринку державних цінних паперів України потребують розробки і запровадження цілісної стратегії, яка поєднуватиме завдання вдосконалення нормативно – правового та інституційного забезпечення політики державних запозичень, інструменти радикального підвищення ефективності інвестиційної складової бюджетних видатків [3; С. 81].

Література

  1. Рак. Р.В. Інновації на ринку державних цінних паперів України/ Рак. Р.В. //Фінанси України – 2009, №12;
  2. Мошенський С.З. Трансформаційні процеси на світових ринках цінних паперів / Мошенський С.З. //Фінанси України – 2009, №7;
  3. Приказюк Н.В., Моташко Т.П. Ринок державних цінних паперів :світовий досвід та вітчизняні реалії./ Приказюк Н.В.//Фінанси України – 2009, №2
Студентська конференція МДАУ 2010 | Просмотров: 1882 | Добавил: fin | Дата: 27.04.2010 | Комментарии (1)

Мацуєва С. В., студентка групи Б4/3
Наук. керівник – асистент Долгоаршинова А.Ю.
Миколаївський державний аграрний університет

Концентрація банківського капіталу та забезпечення механізмів підвищення рівня капіталізації банківської системи є актуальним завданнями її подальшого розвитку. Однією із характерних ознак розвитку банківських систем багатьох країн світу є підвищення рівня концентрації банківського капіталу на основі консолідації банків. І хоча в Україні цей процес ще не набув ознак стійкої тенденції, є всі передумови для його розвитку шляхом реорганізації банків на основі реалізації процесів їх злиття, приєднання або перетворення.

Загальновизнаним теоретичним підходом до розгляду зазначеної проблеми, підтвердженим багаторічною практикою на прикладі розвинених країн світу, є визнання тісного взаємозв'язку між рівнем концентрації банківського капіталу та рівнем економічного розвитку країни.

Відзначимо, що цей зв'язок є взаємозалежним, тобто розвиток економіки стимулює розвиток банківської системи, а остання, в свою чергу, забезпечує розвиток економіки.

Виключно важлива роль у забезпеченні високого рівня концентрації капіталу вітчизняних банків належить розгортанню процесу консолідації, який визначають як "процес, під час якого бізнес одних банків переходить до інших". З організаційно - правої точки зору, на відміну від капіталізації, він більш складний, а його характер і форми значною мірою залежать від загальної економічної та політичної ситуації в країні, політики Національного банку, особливостей та перспектив розвитку фінансових ринків, намірів власників банків тощо.

Відповідно до статті 26 Закону України „Про банки і банківську діяльність" реорганізація банківських установ може здійснюватися добровільно за рішенням власників або примусово за рішенням Національного банку України шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення чи перетворення. Однак, власне процес консолідації банківської системи відображують лише злиття та приєднання, оскільки саме вони характеризують підвищення рівня концентрації банківського капіталу внаслідок реорганізації.

Головними причинами, що стимулюють процеси консолідації вітчизняної банківської системи, на нашу думку, є:

  • необхідність підвищення рівня концентрації капіталу в зв'язку з розвитком як банківської системи, так і реального сектору та сектору домашніх господарств, які постійно потребують для свого розвитку все більшого й більшого обсягу фінансових ресурсів;
  • посилення конкуренції та нестабільності фінансових ринків, необхідність посилення позицій банку на відповідному сегменті ринку та підвищення рівня прибутковості банківського бізнесу;
  • ускладнення виходу вітчизняних банків на міжнародні ринки капіталу та грошові ринки і підвищення вартості зовнішніх запозичень;
  • законодавче підвищення рівнів мінімального статутного та регулятивного капіталу банків, а також посилення регулятивних вимог з боку Національного банку України, зокрема, забезпечення високого рівня прозорості діяльності банків та стабільності функціонування банківського сектору в цілому;
  • вихід на вітчизняний ринок іноземних банків, які, зазвичай, мають більш високі рівні концентрації капіталу та здатні залучати значні обсяги відносно недорогих ресурсів від своїх материнських структур або на зовнішніх ринках, що посилює конкуренцію в банківському середовищі;
  • недружні поглинання одних банків іншими;
  • підвищення рівнів ризику банківської діяльності, що вимагає значних обсягів резервування коштів, збільшення економічного капіталу та підвищення рівня ліквідності банківських установ.

Сучасна нормативно-правова база діяльності вітчизняних банків спрямована на сприяння процесам консолідації банківського сектору шляхом використання всіх форм, апробованих у світовій практиці. Починаючи з 2000р. Національний банк України щорічно реєструє 1-2 випадки злиття або поглинання банків.

Консолідація банківської системи та підвищення рівня концентрації банківського капіталу, на нашу думку, дозволять вітчизняним банками:

  • підвищити рівень конкурентоспроможності, спростити вихід вітчизняних банків на внутрішні та світові грошові ринки та ринки капіталу;
  • забезпечити більш високий рівень ліквідності, фінансової стійкості банківських установ та стабільність всієї економічної системи;
  • збільшити обсяги активів, поліпшити їх структуру, розширити спектр банківських послуг та знизити загальні витрати на здійснення банківської діяльності;
  • забезпечити необхідні обсяги капіталу для підтримання банківських інновацій;
  • передбачати та своєчасно запобігати фінансовим ризикам, а також забезпечувати достатній рівень ліквідності банків і банківської системи в цілому.

Найбільш вірогідним і ефективним напрямом реорганізації, на наш погляд, найближчим часом має стати злиття та приєднання банківських установ, а також, як засвідчив вітчизняний і зарубіжний досвід, створення банківських корпорацій, банківських і фінансових холдингових груп.

Таким чином, проведене дослідження дозволяє зробити висновок, що процеси консолідації, які започатковуються в банківській системі України, знаходяться під постійним контролем Національного банку України. Подальшої розробки потребує обґрунтування конкретних форм і механізмів проведення консолідації банківського капіталу, особливо з використанням нових форм і процедур реорганізації банків, які добре зарекомендувати себе у світовій практиці.

Студентська конференція МДАУ 2010 | Просмотров: 1521 | Добавил: fin | Дата: 27.04.2010 | Комментарии (0)

Коваленко В.В., студент групи Б 4/3
Наук. керівник - асистент Долгоаршинова А.Ю.
Миколаївький державний аграрний університет

Ринок фінансових послуг є одним з механізмів забезпечення конкурентоспроможності економіки країни, оскільки розподіл фінансових ресурсів на цьому ринку відбувається на конкурентній основі, що дозволяє спрямувати інвестиційні потоки у найбільш привабливі сегменти економіки і тим самим сприяти економічному зростанню.

Об'єктивною підставою функціонування фінансового ринку є неспівпадіння потреби в фінансових ресурсах з наявністю джерел задоволення цієї потреби.

Оскільки фінансовий ринок є ринком, де відбувається обмін фінансовими ресурсами, надання кредиту та мобілізація капіталу, то конкуренція на цьому ринку в глобальному та регіональному масштабі полягає в конкуренції щодо залучення світового фінансового капіталу [1].

Залучення інвестицій вимагає існування спеціальних інфраструктур, таких як фондовий ринок, банківська система, які б виконували роль нагромадження та перерозподілу фінансових ресурсів. Те, наскільки ефективно організована діяльність цих інфраструктур у певній країні, в кінцевому випадку і визначає її конкурентоспроможність на ринку фінансових послуг.

В сьогоднішній ситуації, коли темп зростання світової економіки, а зокрема, економіки розвинених країн уповільнюється, інвестиції в країни з перехідною економікою, зважаючи на значний потенціал росту такої економіки, є досить привабливими.

Проблема українського ринку фінансових послуг полягає у відсутності в нього фінансових ресурсів для забезпечення інвестиційного попиту з боку реального сектору економіки.

Відповідно вирішення цієї проблеми передбачає створення умов, які б дозволили додатково залучити внутрішні фінансові ресурси, зокрема, заощадження населення та "тіньовий капітал", до інвестиційної діяльності, а також створити привабливі умови для іноземних інвесторів.

Нерозвиненість законодавчої бази, зокрема з питань захисту прав інвесторів та емітентів, ускладнює залучення інвестицій. Перешкодою на цьому шляху є також нерозвиненість страхової справи. Адже страхові установи відіграють вагому роль в інвестиційному процесі, забезпечуючи інвесторам страховий захист від різного виду ризиків.

Актуальним є питання лібералізації ринку страхових послуг, оскільки на сьогодні відповідно до закону України "Про страхування" національний страховий ринок захищається від іноземної конкуренції протекціоністськими нормами [2].

Основним напрямами розвитку фондового ринку є:

  1. Удосконалення базового спеціального законодавства.
  2. Створення дієвої системи розкриття інформації емітентами цінних паперів.
  3. Упорядкування і підвищення ефективності інфраструктури фондового ринку.
  4. Вжиття заходів для залучення емітентів та інвесторів до взаємодії на організованих фондових ринках.
  5. Розвиток інститутів колективного інвестування.

Розвиток інфраструктури фінансових ринків вимагає об'єднання зусиль держави та професійних учасників цих ринків з метою забезпечення необхідного ресурсного потенціалу перетворень. Лібералізація функціонування ринків фінансових послуг передбачає створення умов для більшої самостійності та незалежності від держави їх учасників.

Особливу увагу необхідно приділити просвітницькій діяльності серед населення України, яка б забезпечила підтримку впроваджуваних заходів населенням, підвищення його інвестиційної активності тощо.

Література

  1. Учасники фондового ринка : функции, организация деятельности: Справ. Узд/Лысенков Ю.М., Рымарчук А.И., Падь Н.В., Поважный А.С. – К. : Вісник фондового ринку, 2002 р.
  2. Ходаковський В.П., Данілов О.Д. – Ринок фінансових послуг. Навчальний посібник – Ірпінь: Академія ДПС Україна, 2001.
Студентська конференція МДАУ 2010 | Просмотров: 1272 | Добавил: fin | Дата: 27.04.2010 | Комментарии (0)

Денисова Н.В., студентка групи Б4/3
Наук. керівник - Долгоаршинова А.Ю.
Миколаївський державний аграрний університет

Сьогодні банківська система України переживає складні часи, що зумовлені світовою фінансовою кризою і як наслідок кризою ліквідності вітчизняних банків. Природа всіх економічних криз є абсолютно однаковою, вони виникають унаслідок порушення макроекономічної рівноваги. Очевидно, що подолання кризи пов’язано з встановленням нової макроекономічної рівноваги.

Тому актуальним є дослідження загальних тенденцій розвитку банківської системи України з метою визначення пріоритетних напрямків діяльності банків та прогнозів на майбутнє, в умовах викликів світової фінансової кризи.

З самого початку, слід зауважити, що розгортання масштабів фінансової глобалізації, які справляють суттєвий вплив на систему міжнародних економічних відносин, трансформують напрями і визначають тенденції розвитку національних економік. Як відомо, фінансова глобалізація є об’єктивним суперечливим процесом, який на певному етапі розвитку міжнародних господарських зв’язків має свої переваги та недоліки стосовно окремих країн. З одного боку, зростаюча інтеграція і концентрація іноземного капіталу, потоки якого різко збільшились за останні роки, його висока мобільність та диверсифікація міжнародних фінансових ресурсів, розширення кредитно-інвестиційної діяльності транснаціональних корпорацій і банків, а також зміни у банківській сфері в цілому створюють передумови для прогресу. З іншого боку, про що свідчить сучасна світова фінансова криза, іноземний капітал таїть у собі потенційну загрозу для національної економіки, оскільки за несприятливих умов він може так же швидко „втекти” з тієї чи іншої країни, як і з’явився в ній [1].

Що стосується України, то вона не є високо інтегрованою до міжнародного фінансового сектора, і світова фінансова криза як зовнішній виклик, не спричинила на її економіку значного негативного впливу. Але, за висновками міжнародних фінансових організацій [3], вона є однією з найбільш уражених світовою фінансовою кризою держав, про що свідчать значні обсяги падіння ВВП та високі темпи інфляції.

Найбільшою проблемою у банківській системі України є нестабільність банківської ліквідності, що з самого початку спричинили іноземні інвестори, які в умовах світової фінансової кризи в спішному порядку повернули свої кошти до національних економік з метою їх стабілізації і більшої захищеності. Такі дії іноземних інвесторів, у свою чергу, спровокували вітчизняних корпоративних клієнтів банків, які в короткі терміни конвертували значні фінансові ресурси і вивели їх за кордон.

Скорочення ресурсної бази банків зумовлено також і скороченням зовнішніх запозичень та значними виплати за зовнішніми займами, оскільки недостатність ресурсної бази українських банків спричинила їх фінансову залежність від міжнародних ринків капіталів через накопичення боргів. Хоча, на думку експертів таких міжнародних рейтингових агентств, як Standard & Poor's та Fitch, на зниження рівня ліквідності більшою мірою вплинули низький менеджмент ліквідності [2].

Вагомою причиною кризового стану вітчизняних банків є також надмірна їх активність на ринку споживчого та іпотечного кредитування, оскільки криза економіки погіршує соціальне становище населення, пов’язане зі зростанням безробіття, заборгованістю з виплат заробітних плат і їх знеціненням через інфляцію, що постійно збільшує кількість неякісних і проблемних щодо погашення банківських кредитів.

На сьогодні світова практика засвідчує те,що кожна держава вже аналізує ефективність запроваджених заходів, але в Україні до цього часу поки що не визначено плану конкретних дій, не розроблено модель поведінки тих чи інших секторів економіки і владних структур в умовах кризи. Виходить, що наша держава лише «наздоганяє» кризу, замість того, щоб завчасно упереджувати вплив її нищівних ударів.

Нецільове використання 40 мільярдів гривень, які в порядку рефінансування було надано НБУ комерційним банкам, також не сприяє вирішенню кризових проблем, оскільки вони не були використані для кредитування матеріального виробництва. Частина з них була використана для погашення банківських депозитів, але значною мірою вони були використані банками на придбання іноземної валюти у спекулятивних цілях, що посилило ажіотажний попит на неї і, як наслідок, зростання її курсу, послаблення і дефіцит національної валюти.

Отже, Україні та її банківській системі негайно потрібно використати повний арсенал запобіжних заходів, спроможних замортизувати негативний вплив світової фінансової кризи і значною мірою скористатися потенціалом внутрішніх резервів для подолання внутрішніх негараздів [3].

В кінцевому підсумку слід зауважити, що всі фінансові кризи та подолання їх наслідків призводять до структурних змін банківських систем, оскільки банківська сфера є найчутливішою до їх впливу. З іншого боку, банки все-таки найбільш гнучкі структури в умовах ринку, тому вони найшвидше реагують на події, що відбуваються на міжнародних фінансових ринках і покликані виступати. Головний урок, який має винести Україна з нинішньої ситуації, – це своєчасно прогнозувати як зовнішні, так і внутрішні кризові явища, розробляти механізми їх упередження та пом’якшення.

Література

  1. Новікова О.В. «Світова фінансова криза: шляхи виходу з неї»// Фінанси України, №2 2010 року.
  2. Петрик О. «Вплив фінансової економічної кризи на банківську діяльність в Україні»//Вісник НБУ, №2 2010 року.
  3. Поляк Н., Вовчак О. «Причини та наслідки впливу світової кризи на сектори економіки України»//Вісник НБУ, №1 2010 року.
Студентська конференція МДАУ 2010 | Просмотров: 4201 | Добавил: fin | Дата: 27.04.2010 | Комментарии (0)

Алєксєєва А.В., студентка групи ЗЕД 3/2
Наук.керівник – к.е.н. Бурковська А.В.
Миколаївський державний аграрний університет

За свідченням істориків перші банківські операції з обміну грошей існували ще за дві тисячі років до нашої ери у Стародавній Греції (IV ст. до н.е.), у Стародавньому Вавилоні (VI ст. до н.е.), у Стародавньому Єгипті та Римі [1].

Згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 банк — це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучати як вклади грошові кошти фізичних та юридичних осіб; розміщувати вказані кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик; відкривати і вести банківські рахунки фізичних та юридичних осіб [2].

Банківська система України виявилася не спроможною протистояти викликам кризи. З початку 2009 року спостерігалось зменшення чистих активів на 6,7%, кредитів – на 5,8%, депозитів суб’єктів господарської діяльності – на 18,9%, депозитів населення – на 6,6%. Істотно зросла проблемна заборгованість банків: у 2008 році загальний обсяг проблемних кредитів банків виріс у 2,8 разів, що майже вдвічі пере вищило показник 2007 року, а з початку 2009 року проблемні кредити зросли вже у 2,6 рази.

За перше півріччя 2009 року збитки банків становили 14,3 млрд грн, понад половину втрат (9,1 млрд грн) припало на банки І групи. Найбільших збитків зазнали Укрпромбанк (4,6 млрд грн), «Райффайзен Банк Аваль» (1,1 млрд грн), Надра (1,0 млрд грн), Укрсиб банк (0,8 млрд грн), ПУМБ (0,6 млрд грн), ОТП Банк (0,5 млрд грн). Збитки банків виникли через зниження відсоткових доходів, значні відрахування до резервів (резерви під проблемні кредити зросли у І півріччі 2009 року майже вшестеро порівняно з аналогічним періодом 2008 року і склали 32 млрд грн), погіршення якості кредитних портфелів, значні адміністративні витрати.

Банківська система України визначається високим рівнем концентрації капіталу у І та ІІ группах банків. Станом на 1 липня 2009 року 79,4% капіталу банківської системи зосереджено у банках І і ІІ груп, частка цих банків в активах банківського сектору становить 84,2%, вони ж отримали 79,8% усіх збитків. За цих умов для банків ІІІ та ІV груп необхідним є нарощування капіталу, яке можливе шляхом їх реорганізації через злиття чи приєднання, створення банківських об’єднань і входження банків до складу промислово фінансових груп. Активні тенденції скорочення кількості самостійних банків і концентрації на цій основі банківського капіталу притаманні нині як розвинутим країнам (зокрема, у США кількість банків зменшилась у понад 1,5 разу в період 1996 –2007 рр.), так і пострадянським.

Угоди щодо злиття та поглинання сприяють зростанню розміру власного капіталу банківської системи, збільшенню обсягів активних і пасивних операцій, розширенню спектра послуг. Саме банківські об’єднання сприятимуть зміцненню банківської системи України, мінімізації наявних ризиків, підвищенню стабільності та поверненню довіри населення до держави.

Рейтинг банків України за розміром капіталу, згідно данним Асоціації українських банків:

  1. Ощадбанк - 16 447,57 млн грн
  2. Укрексімбанк - 13 853,74 млн грн
  3. Приватбанк - 10 883,19млн грн
  4. УкрСиббанк - 7133,1506 млн грн [3].

В Україні для підтримки банківського сектору здійснюються рекапіталізація банків за рахунок державних коштів, рефінансування банків, запровадження мораторію на дострокове повернення депозитів, цільові валютні аукціони для задоволення потреб клієнтів банків, здійснення валютних інтервенцій на ринку. Проте ці заходи характеризуються непрозорістю та неефективністю, а деякі взагалі суперечать світовій практиці і грубо порушують права людини.

Рекапіталізація банків здійснюється надто повільно, заважає відсутність узгоджених дій влади та висока заполітизованість цього процесу.

З початку 2010 року суттєво знизилась дохідність депозитів на 1,85% в гривні, 0,99% - по доллорових вкладах, близько 4% у євро - це свідчить про те, що кредитна система відновлюється. Чим менші відсоткові ставки по депозитам, тим менші відсотки на кредити, які видає банк. На думку експертів банки почнуть конкурувати на ринку кредитування вже у другій половині 2010 року, і тоді можно очікувати зниження відсоткових ставок по кредитам.

Література

  1. Капран В.І. Банківські операції: Навч.посібник для студентів вищих навч.закладів./ Капран В.І., Кривченко М. С., Коваленко О.К., Омельченко С.І. - К.: ЦНЛ.–2006.– 206 с.
  2. Закон України «Про банки і банківську діяльність» [електронний ресурс] // Відомості Верховної Ради України.—2001.—№5-6.–Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.
  3. Рейтинг АУБ [електронний ресурс] // Інтернет-журнал про банківську справу.
Студентська конференція МДАУ 2010 | Просмотров: 4135 | Добавил: fin | Дата: 27.04.2010 | Комментарии (0)

Гросова Т.Ю., студентка групи Б 4/3
Наук. керівник – асистент Долгоаршинова А.Ю.
Миколаївський державний аграрний університет

Однією з головних характеристик сучасної світової економіки є тісний взаємозв’язок економік окремих держав. Міжнародний поділ праці, міжнародна торгівля, туризм, обмін новітніми технологіями, глобалізація фінансових відносин сприяють економічному розвитку як окремої держави, так і всього світового суспільства загалом. Проте інтеграція світової економіки має і певні негативні риси. Однією з них є вплив деструктивних явищ економіки однієї держави на економічну ситуацію в інший.

Фінансова криза, яка, як вважають більшість експертів, розпочалася з кризи іпотечного ринку США у 2007 року, поступово поширилась на всю світову економіку. Сьогодні її вплив відчувається у функціонуванні більшості галузей економіки нашої держави. В цих умовах першочерговим завданням, що стоїть перед суспільством, є недопущення поширення кризи на всю економіку України та забезпечення розвитку галузей, які інтегровані в міжнародні фінансово-економічні процеси [1].

Світова економічна криза набирає оберти. Вже цілком серйозно експерти говорять про її нечувані масштаби: в ряді випадків зниження макроекономічних показників, темпів зростання соціальних індикаторів, занепад соціальної сфери, що триває, більше, ніж під час Великої депресії. Основними причинами виникнення світової кризи є: переваги фінансової складової у світовій економіці. Фінансова система практично перестала адекватно відображати стан реальної економіки. Вона потребує негайних реформ, щоб слугувати економіці, а не навпаки, як це відбувається в епоху фінансової глобалізації; відсутність прозорості діяльності найбільших компаній світу; використання кредитних деривативів як засобу синтетичного придбання активів; схема кредитування за плаваючою процентною ставкою.

Світова криза вплинула на економічний розвиток України, яка інтегрувала у світову економіку. Для України притаманні такі характерні риси економічної кризи як дефіцитний платіжний баланс, велика залежність від експорту металів і зерна (ринки підвищеної конкуренції) та імпорту капіталу, високих технологій, нафти і газу (ринки заниженої конкуренції); висока концентрація виробництва і капіталу, обмежені можливості щодо децентралізації ризиків; значна соціальна поляризація, відсутність практики і інструментів адресної соціальної політики; невисокий рівень міжнародних резервів НБУ, відсутність накопичених резервних фондів уряду; хиткість політичної системи, її нездатність швидко ї ефективно розв’язувати економічні проблеми; порівняно низька частка малого і середнього бізнесу у ВВП [2].

Тобто, негативні наслідки світової фінансової кризи на економіку України можна розглянути в таких аспектах, як зниження темпів розвитку ринку фінансових послуг в Україні, зниження сукупного попиту населення внаслідок негативних очікувань, що в свою чергу призведе до зниження темпів зростання ВВП, послаблення ділової активності суспільства, скорочення обсягу виробництва кредитно залежними підприємствами, прагнення деяких українських політиків «перекласти» проблеми фінансового ринку на промисловість та населення України загалом.

З огляду на основні проблеми економіки України, для усунення цих недоліків необхідно здійснити комплекс заходів, спрямованих на розширення внутрішнього попиту на групу експортних товарів і тим самим посилити внутрішнє виробництво. Для цього достатньо буде започаткувати нові інфраструктурні й житлові будівельні проекти, що фінансуються з бюджету. Зважаючи на ризики виникнення фінансової нестабільності, доцільно переглянути проект держбюджету, збільшивши обсяги капітальних видатків не посилюючи при цьому дефіцит бюджету. Важливо також передбачити створення Стабілізаційного фонду, кошти якого спрямовуватимуться на забезпечення всіх гарантійних зобов’язань держави, що посилить довіру до намірів уряду проводити виважену і збалансовану бюджетну політику.

В умовах фінансової кризи стратегічним напрямком діяльності уряду є стимулювання збільшення інвестицій у реальний сектор національної економіки.

Для запобігання банківської кризи, Нацбанку України доцільно прийняти низку рішень, які встановлюють принципи рефінансування комерційних банків із проблемами короткострокової ліквідності [3].

Сучасна світова економічна система є надзвичайно вразливою і саме тому проблема розвитку економічної системи, зважаючи на всеохоплюючий характер світової економічної кризи і взаємозалежності країн , є надзвичайно актуальною. І лише реалізація послідовної макроекономічної політики всіма гілками влади допоможе пом’якшити наслідки світової економічної кризи та забезпечити поступовий вихід з неї.

Отже, фінансова криза виникла в силу багатьох факторів, найголовнішим з яких, на нашу думку, все ж є диспропорція між фінансовим та промисловим капіталом. Світова економіка отримала залежність від складних фінансових інструментів, недосконалість яких призвела до світової фінансової кризи, вплив якої відчули економіки більшості держав світу.

Література

  1. 1.Барановський О.І. Сутність і різновиди фінансових криз // Фінанси України. – 2009.- №6. –С.3-13.
  2. Багратян Г.А., Кравченко І.С. Світова криза та Україна: проблеми й нові підходи до фінансового регулювання // Фінанси України. – 2009.-№4.-С.33-41.
  3. Боднар І.Р. Наслідки фінансової глобалізації для України // Фінанси України. – 2009.- №8. – С.68-75.
Студентська конференція МДАУ 2010 | Просмотров: 4281 | Добавил: fin | Дата: 27.04.2010 | Комментарии (0)

Гордієнко О. Ю., студентка групи Б4/3
Наук. керівник – асистент Долгоаршинова А.Ю.
Миколаївський державний аграрний університет

Науково-технологічний розвиток сприяє залученню інвестицій у підприємства, установи, об'єднання, які займаються розробкою нових технологій, методів виробництва або навчання та пошуком нових шляхів діяльності і вдосконалення вже існуючих. Загалом від цього залежить економічне зростання країни. Провідні держави світу у практиці мають такий спосіб фінансування проектів та програм розвитку як державне інвестування, яке здійснюється державними, регіональними органами влади або органами місцевого самоврядування за рахунок бюджетних коштів, позабюджетних фондів або позикових ресурсів.

У розвинутих країнах світу, держава здійснює фінансування переважної більшості фундаментальних наукових досліджень і науково-технічних розробок. Також, дуже поширеним об'єктом фінансування є вкладання значних коштів у венчурні підприємства. Особливого значення в системі державною інвестування мають об'єкти виробничої інфраструктури (транспорт і транспортне господарство, лінії електропередач, засоби передавання та опрацювання інформації тощо). Крім цього значні державні вкладення здійснюються у соціальну сферу (будівництво об'єктів охорони здоров'я, освіти, культури та інше). Після визначення джерел фінансування вибирають інструменти залучення капіталу і визначають тип фінансування.

У західних країнах, крім традиційних способів залучення капіталу (акціонування, боргове фінансування, кредитування, оренда тощо), з'явились нові, такі як франчайзинг, лізинг, форфейтинг, венчурне фінансування, селенг та інше.

Економічна модель розвитку зарубіжних країн в основному грунтується на економіці знань, що означає здійснення інвестицій в людський капітал. Так, Російська Федерація з 2005 року сформувала національні проекти, де передбачається посилене державне інвестування соціальної сфери. Охорона здоров'я, освіта, доступне житло, розвиток АПК - названі пріоритетними національними проектами, які почнуть виконуватись у першу чергу.

Промислово-розвинуті країни світу інвестують значну частку інноваційних процесів. При цьому застосовують адміністративно-відомчу форму державного регулювання інновацій, що передбачає пряме дотаційне фінансування, згідно із законами про сприяння інноваціям, та програмно-цільову форму державного регулювання, що передбачає контрактне фінансування інновацій шляхом державних цільових програм підтримки нововведень, надання фірмам спеціальних кредитних пільг тощо.

Невід'ємним елементом ефективного механізму інвестування є система гарантій, яка покликана забезпечувати умови для досягнення кінцевих цілей фінансування, задаючи параметри його окремих ланок. Нею має передбачатися не лише формування страхових резервних фондів на покриття кредитних ризиків, фонду гарантування вкладів населення, інших страхових фондів, які вже нині стають вагомим фактором зміцнення довіри до вітчизняної банківської системи та інших інвестиційних інститутів. Так, потребує коригування діючий у даний час механізм використання іноземних кредитів, залучених під гарантію уряду України, коли право на користування ними надається юридичній особі - резиденту згідно з рішенням Кабінету Міністрів за поданням Валютно-кредитної ради. Тобто всі комерційні ризики щодо повернення іноземних кредитів у разі ненадання уповноваженим урядом банком-агентом зустрічних гарантій відшкодовуються із державного бюджету. Такий порядок збільшує витрати держбюджету і не сприяє підвищенню ефективності інвестиційних рішень.

Стосовно вибору стратегічних цілей інвестування доводиться констатувати, що державні економічні програми та концепції не містять системи підпорядкованих цілей (дерева цілей), визначених економічними інтересами держави. Цілі забезпечення державної економічної політики (зокрема, перелік пріоритетних галузей) підміняються в них індикаторами (наприклад, фінансовими), які, по суті, не є самоціллю і повинні лише сигналізувати про відхилення від цілей. Бракує також аналізу відповідності вибраних інструментів державного регулювання економікою заявленим цілям, сумісності окремих засобів регулювання тощо. Інвестиційні процеси, які відбуваються у Франції, мають програмно-орієнтовані ознаки, що означає високу частку державних інвестицій, широкі кредитні та податкові стимули, державні гарантії, скеровані на реалізацію державних інвестиційних планів. При цьому уряд не втручається в діяльність окремих фірм, але водночас сприяє припливу інвестиційну малоприбуткові галузі. Реалізація цього типу інвестиційного процесу вимагає суттєвих бюджетних видатків.

У Великобританії діє державна програма надання субсидій підприємствам, згідно з якою підприємці мають можливість відшкодування до 50 % витрат на здійснення інновацій.

Отже, інвестиційна політика промислово-розвинених країн світу характеризується двома основними рисами: по-перше, збільшенням обсягу інвестицій у наукомісткі і такі, що визначають науково-технічний прогрес, галузі і виробництва; по-друге, високою питомою вагою капіталовкладень, що спрямовуються на модернізацію і реконструкцію традиційних галузей економіки на основі новітніх досягнень науки і техніки.

Студентська конференція МДАУ 2010 | Просмотров: 1138 | Добавил: fin | Дата: 27.04.2010 | Комментарии (0)

Створити безкоштовний сайт на uCozCopyright І.В.Кушнір © 2008-2020