Кошулько О. П., к.е.н., доцент Філатова К. Р.,
Черкаський державний технологічний університет

Актуальність теми. В Україні відбувається поступовий процес ринкової трансформації економіки. Система оподаткування підприємств, як інструмент державного регулювання економічних і соціальних процесів має підприємств відображати інтереси держави, підприємницьких структур та громадян.

В той час практика свідчить про низький рівень ефективності вітчизняної моделі оподаткування підприємств, її неадекватність умовам функціонування ринкового господарства.

Саме тому питання реформування оподаткування підприємств сьогодні знаходяться в числі важливих фінансово-економічних проблем, від позитивного вирішення яких значною мірою залежить доля трансформаційних процесів в Україні. Потребує вдосконалення механізму функціонування як податкової системи в цілому, так і окремих її складових, особливо податку на додану вартість. Складність реформування системи оподаткування підприємств посилюється передусім тим, що воно відбувається в умовах дефіциту фінансових ресурсів.

Діюча податкова система характеризується високим і нерівномірним податковим навантаженням на доходи суб'єктів господарювання.

Зниження податкового навантаження на підприємницькі структури безумовно на початковому етапі об'єктивно приведе до зменшення податкових надходжень до бюджету, але потім буде діяти мультиплікатор їх зростання. Саме тому реформування податкової сфери обов'язково повинно супроводжуватись заходами щодо розширення бази оподаткування.

Недостатньо розроблені основи системи оподаткування, яка б відповідала сучасному стану економіки і слугувала орієнтиром для практики, методологічною базою для створення відповідних законів та інших нормативних актів.

Аналіз останніх досліджень. Вагомий внесок у розробку теоретичних основ оподаткування внесли зарубіжні, українські та російські вчені С. Брюс, А. Лаффер, К. Макконел, Ф. Ноймарк, В. Нордхауз, А. Пігу, А. Селдон, М. Уейденбаум, Г. Халлер, Й. Шумпетер, В.Андрущенко, Б. Болдирєв, В. Вишневський, А. Даниленко, Л. Дробозіна, І. Золотько, А. Крисоватий, І. Кушнір, В. Опарін, А. Поддєрьогін, М. Романовський, І. Гусакова, М. Сичов, А. Соколовська, В.Суторміна, О.Тимченко, В. Федосов.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в комплексному вивченні теорії і практики оподаткування підприємств та в розробці конкретних пропозицій по його вдосконаленню.

Виклад основного матеріалу. Одним із основних джерел надходження коштів до бюджету України є ПДВ. Таким чином, податок на додану вартість забезпечує значну частку надходжень до Державного бюджету України. Декому такий стан речей подобається, а декому - ні. Але більше тих, кого ПДВ у теперішньому стані не задовольняє. Хто не злословив щодо нього, не обіцяв навести порядок. Поряд з цілком аргументованою, серйозною критикою співіснують абсолютно неприпустимі, необгрунтовані, а то й анархістські погляди. Чого варта, наприклад, ідея ввести тримісячні податкові канікули або ж досить популярна ідея зниження ПДВ в два, а то й більше разів.

Бездумне зниження ПДВ за незбалансованого бюджету не допоможе українській економіці. Такий крок призведе лише до значного скорочення надходжень до бюджету, а отже й до втрати споживачами кількох мільярдів гривень. Бо вони не отримають відповідну суму доходів. Економіці не легше, тим більше, що її продукцію неможливо продати. Окрім цього, страшного удару українській економіці завдали законодавчі звільнення від сплати податку на додану вартість. Подібні пільги розмивають податкову базу і неминуче призводять до підвищення ставки податку.

Отже, як бачимо, економіка країни дуже болісно реагує на будь-які податкові зміни, в тому числі і зміни в оподаткуванні ПДВ. Позитивна реакція економіки настає не відразу, а з певним запізненням, що в часі становить не менше року.

Сума нарахованого податку в 2007 році становила 46,1 млрд. грн., а до державного бюджету надійшли 12,6 мільярда. Із них 6,4 млрд. грн. підлягають поверненню у вигляді бюджетної заборгованості. За умови цілковитого її відшкодування надходження від цього податку становитимуть 6,2 млрд. гривень. А це тільки 2,6% створеної доданої вартості, тоді як закон ставку оподаткування встановлює в розмірі 20 відсотків.

В 2008 році українським виробникам було відшкодовано 13,4 млрд. грн. податку на додану вартість. Цифра ця, м'яко кажучи, здається відірваною від реальності - враховуючи, що зростання реального ВВП, в порівнянні з 2007 роком, склало всього нічого - 2,4%, а темпи зростання об'ємів продукції промисловості - 3,1%. До того ж сама кількість платників ПДВ в 2008 році скоротилася з 372,2 тис. до 333,2 тис, в порівнянні з 2007 роком. Для довідки: у найуспішнішому для української економіки 2007 року сума відшкодованого ПДВ складала 11,9 млрд. гривень. А втім, чи треба дивуватися - в цілому по Україні в 2008 році відмінено 34,9% податкових рішень на суму 3,8 млрд. грн. У судах різних інстанцій податковою службою програно позовів на суму 28,8 млрд. грн., що на 12 млрд. грн. більше, ніж в 2007 році. Знизився і ККД податкової міліції. Якщо в 2007 році її співробітниками було викрито 6,2 тис. фіктивних фірм, 335 центрів конвертацій, то в 2008 році тільки 4,3 тис. і 273 відповідно. Тому серйозні податкові зміни, які вкрай необхідні, неможливо здійснювати без бюджетних рішень, а точніше - будь-які податкові зміни слід розглядати лише паралельно з бюджетними. Дослідивши недоліки функціонування податку на додану вартість вважаємо за можливе запропонувати напрямки вдосконалення механізму справляння ПДВ:

• встановити диференційовані ставки податку на додану вартість; спростити механізм справляння податку на додану вартість, а саме виключити з бази оподаткування інші податки і
• збори та обов'язкові платежі;
• змінити дату виникнення податкового зобов'язання і відповідно податкового кредиту;
• посилити контроль за здійсненням відшкодування ПДВ з бюджету;
• обмежити перелік пільг, залишити тільки пільги, що стосуються предметів першої необхідності;
• змінити механізм справляння ПДВ щодо підприємств торгівлі та посередницької діяльності.

Встановити, що об'єктом оподаткування у вказаних підприємствах виступає валовий дохід, який визначається як різниця між ціною реалізації та ціною придбання. Це дасть можливість не застосовувати до підприємств торгівлі та посередницької діяльності механізм відшкодування податку на додану вартість.

Також хочу навести ще один дещо радикальний і несподіваний напрямок реформування податку на додану вартість - перевести ПДВ з непрямого податку у прямий. Тобто слід нараховувати ПДВ, який підлягає сплаті в бюджет, не як різницю між кредитовим і дебетовим ПДВ, а шляхом прямого нарахування цього податку на створену додану вартість. Як відомо, додана вартість складається з трьох частин — амортизації, зарплати, прибутку. Тож доцільніше, аби будь-який суб'єкт підприємницької діяльності саме з суми цих трьох складових і справляв податок. У результаті переведення ПДВ з непрямого податку в прямий не відволікатимуться обігові кошти підприємств; спроститься механізм справляння податку, принаймні за рахунок скасування податкових накладних та книг обліку; держава не матиме проблеми бюджетного відшкодування ПДВ; з'явиться можливість держрегулювання розвитку різних галузей, знизяться ціни на соціально значущі товари та підвищаться на предмети розкошів; стимулюватиметься експорт продукції за рахунок диференціації ставок ПДВ для різних товарних груп.

Висновки з дослідження:

Зрозуміло, що ПДВ має велике значення для фіскальної стабільності в країні, яка потребує встановлення стабільного податку, котрий стимулюватиме економічне зростання. Перехідний період в Україні вимагає внесення важливих змін у систему оподаткування. Реформа податкової системи , головним компонентом якої стане запровадження ПДВ європейського зразка, відіграє вирішальну роль в процесі перетворення радянського стилю економіки в ринково - орієнтовано економіку.

ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 №168/97- ВР зі змінами і доповненнями (остання редакція від 19.01.2006.
2. Закон України „Про ситему оподаткування" від 25.11.91 №1251/ХП
3. Юрій СІ., Бескид Й.М. Бюджетна система України : Навч. Посібник- К.: НІОС, 2000
4. "Урядовий кур'єр" від 01 травня 2006р.

Пилипів Н.І., д.е.н., професор, Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника Максимів Ю.В., викладач
Івано-Франківський інститут менеджменту Тернопільського національного економічного університету

В сучасних умовах розвитку ринкових відносин важливою є проблема забезпечення всіх рівнів управління підприємств своєчасною аналітичною інформацією для прийняття рішень.

Розв'язання такої проблеми можливе на основі побудови системи бухгалтерського обліку, яка вміщує всю необхідну інформацію для задоволення потреб менеджерів і ґрунтується на дотриманні принципів їх побудови.

Принципи бухгалтерського обліку не тільки складають теоретичну основу, вони виступають практичними вказівками бухгалтеру до дій. Від їх застосування залежить формування найважливіших показників діяльності суб'єкта господарювання, вони є основою для отримання достовірної бухгалтерської інформації [1, с. 19].

Підтвердження цього знаходимо у тлумачному словнику, де термін "принцип" (від лат. principium - основа, начало) трактується як особливість, покладена в основу створення або здійснення чого-небудь [2]. Слід зазначити, що трактування принципу в бухгалтерському обліку є дещо іншим і означає усталені, загальноприйняті, найпоширеніші правила господарських дій і властивості економічних процесів [3].

Хоча в економічній літературі принципів бухгалтерського обліку описується більше двох десятків, основними є: обачність, повне висвітлення, автономність, послідовність, безперервність, нарахування та відповідність доходів і витрат, превалювання сутності над формою, історична (фактична) собівартість, єдиний грошовий вимірник, періодичність [4].

Наведені принципи є однаковими для всіх суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та галузевих особливостей і забезпечують єдині підходи щодо ведення бухгалтерського обліку.

Розуміння та узгодження таких принципів є одним із важливих завдань бухгалтерського обліку.

Із врахуванням вищенаведеного, вважаємо за доцільне дослідження принципів обліку виробничих відходів. Адже на окремих промислових підприємствах утворюється значна кількість відходів, якісне управління використанням яких часто залежить від наявності інформаційної бази, тобто даних бухгалтерського обліку.

Як зазначає Гуцайлюк З.В. існують загальні для всіх промислових виробництв принципи обліку відходів, які не можна ігнорувати, оскільки це може призвести до втрати частини інформації, а отже, до неефективності процесу управління ними, [5, с.10]. До таких принципів належать:

• обов'язковість оприбуткування. Обов'язковість оприбуткування від ходів з виробництва є однією з умов їх подальшого ефективного використання. Крім того, повнота оприбуткування справляє безпосередній вплив на зниження витрат, пов'язаних з виробництвом основної продукції;
• чіткий облік руху;
• науково обґрунтовану оцінку, тобто переведення з кількісного вимірника у вартісний;
• облік процесу переробки;
• облік процесу реалізації;
• розрахунок впливу величини та вартості відходів на величину валових витрат, які відносять до основних продуктів;
• облік ефективності використання відходів [5, с.10].

Вважаємо доцільним також застосування такого принципу обліку виробничих відходів як системний підхід. Проявом останнього є існування взаємної зумовленості та зв'язку між процесами, які відбуваються у виробничій системі підприємств. Саме від дотримання чи не дотримання зазначеного принципу одночасно із іншими залежить ефективність чи неефективність роботи господарюючих суб'єктів та забезпечення потреб менеджерів у необхідній інформації на всіх рівнях управління.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бухгалтерський фінансовий облік [текст]: підручник для студентів спеціальності "Облік і аудит" вищих навчальних закладів [Ф.Ф. Бутинець та ін.]; під заг. ред. [і з передм.] Ф.Ф. Бутинця. - 8-ме вид., доп. і перероб. - Житомир: ПП "Рута", 2009. - 912с.
2. Новий тлумачний словник: [у 4- томах] / [уклад, проф. В.В. Яременко та ін.]. - Київ: "АКОНІТ", 1998 р. - 927.С.
3. Бухгалтерський словник / За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. - Житомир, 2001. -224 с.
4. Закон України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-14, з наступними змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - №40. - Ст.365.
5. Гуцайлюк З.В. Облік виробничих відходів: проблеми методики та організації // Бухгалтерський облік та аудит. - 2004. - № 3. - С.9-12.

Гавриленко В.О., к.е.н. доцент, Громико О.С.,
Черкаський державний технологічний університет

Економічне зростання в Україні направлене на створення інноваційно-інвестиційної моделі розвитку економіки. Але сучасний стан оплати праці, незавершеність її реформування створює значні проблеми на шляху такого руху. Низький рівень оплати праці руйнує двоєдність процесу розвитку - економічного зростання і добробуту населення, знижує якість робочої сили, звужує внутрішній ринок, обумовлює примітивізацію потреб, руйнує трудовий потенціал, сприяє розвитку тіньових процесів і відтоку кваліфікованих талановитих енергійних молодих людей за кордон.

Погано мотивована оплата праці не сприяє зростанню продуктивності та ефективності праці, обмежує розвиток творчої інтелектуальної праці, веде до деградації національної економіки, спрощенню її структури, падінню інвестиційної активності.

Таким чином, радикальне мотиваційне реформування оплати праці в економіці країни це не тільки наполеглива необхідність, але й запорука становлення інноваційно-інвестиційної моделі економічного зростання.

Заробітна плата завжди знаходилася у центрі уваги як вітчизняних так і зарубіжних науковців. Зокрема, проблеми обліку оплати праці досліджували А.Сміт, Д.Рикардо, К.Маркса, А.Батура, Д.Богіня, М.Калина, В.Карпенко, М.КІм, Т.Кір'ян, А.Колот, Г.Куліков, В.Лагутш, В.Липов, Л.Лисогір, В.Нижник, В.Новіков, О.Новікова, Н.Павловська, І.Петрова, М.Семикіна, С.Тютюнникова, М.Шаповал, Л.Шевченко та інші.

Поглиблення ринкового реформування системи оплати праці в економіці країни потребує подальшого системного аналізу її стану, динаміки, організації, вияву суперечностей та пошуку засобів їхнього вирішення, використання її у якості активного інструменту нової якості економічного зростання.

Не можна не погодитися з думкою деяких науковців, що діюча система мінімальних гарантій не виконує регулюючої і гарантуючої функцій, суперечить економічній природі МЗП, як ефективного мінімуму оплати праці, що забезпечує отримання прожиткової заробітної плати. МЗП перетворилася з заходу захисту певного рівня заробітної плати працівників на інструмент гарантування доходів роботодавців, мінімізації їхніх витрат на оплату праці. Тому, формальне підвищення рівня МЗП без радикальної зміни підходів до визначення її функціональної ролі у системі мінімальних гарантій оплати праці не спроможне стати чинником зростання середньої заробітної плати, підвищення ефективності використання трудових ресурсів.

Концептуальною основою реформування зазначеної системи є визначення вартості робочої сили у якості головного об'єкту гарантування. Незважаючи на те, що з 2010 року МЗП відповідає прожитковому мінімуму вона не дає гарантії соціально прийнятного рівня відтворення робочої сили, забезпечення прожиткової оплати праці насамперед некваліфікованим або низькокваліфікованим робітникам, а тому вона не виконує свою головну функцію.

На підставі проведеного дослідження можна зробити висновки, що сучасний стан оплати праці у економіці країни є перехідним, неринковим за змістом, неефективним та суперечливим, що не дозволяє їй виконувати роль стимулюючого чинника розвитку виробництва і науково-технічного прогресу, не забезпечує нормального відтворення робочої сили і суспільного від творення у цілому.

За останні роки економічне зростання в Україні та стан оплати праці викликає необхідність подальшого радикального реформування оплати праці, бо як показує світовий досвід, економічна модернізація неможлива без підвищення трудової активності населення. На нашу думку радикально реформувати оплату праці можливо тільки на мотиваційній основі, як заходу подолання накопичених протиріч, байдужості робітників до результатів і якості праці, корисності своєї праці для суспільства.

Впровадження мотиваційної моделі оплати праці пов'язано, насамперед, з необхідністю суттєвого підвищення її розміру на базі підключення внутрішніх і зовнішніх джерел, зокрема: підвищення її частки у ВВП, детінізації економіки і скорочення тіньових виплат, оптимізації податкового навантаження на, заробітну плату, впровадження дієвих чинників зростання продуктивності і ефективності праці.

Слід відмітити, що забезпечення ефективної реалізації функцій заробітної плати, особливості і межі державного впливу на оплату праці робітників різних секторів економіки: державного, включаючи бюджетний, і приватного залежить в значній мірі залежить від нормативно-правового забезпечення у мов. оплати праці.

Тому на нашу думку важливим завданням реформування організації обліку оплати праці в Україні полягає в подоланні суперечностей у змісті та цілях здійснення функцій державно-нормативного регулювання оплати праці на національному і структурних рівнях, забезпечення їхньої загальної спрямованості на реалізацію соціальної складової економічної функції держави і її соціальної функції.

Бенько М.М., к.е.н., доцент, Київський національний торговельно-економічний університет

Розвиток інформаційних технологій (ІТ) характеризується тривалим історичним періодом.

Економічна Наука ділить цей період на етапи. Етапам відповідають певні засоби обробки та носії інформації [3, с. 10-11], [4, с. 20]:

Перший етап - до другої половини XIX ст. панувала «ручна» ІТ. Усю обробку облікової інформації працівник виконував вручну за допомогою пера, рахівниці, книг. Зв'язок (комунікація) зводився фактично до звичайних поштових листів.

Другий етап - з другої половини XIX ст. по 30-ті роки XX ст. розвивалася «механізована» ІТ, на базі друкарської машинки, телефону, телеграфу, модернізації системи поштового зв'язку, створення арифмометра, математичної машини, машино-рахункових станцій, рахунково-перфораційних машин, що дозволило істотно вдосконалити технологію обліку окремих господарських операцій й технологічний процес обробки облікової інформації в цілому, значно підвищити продуктивність обліково-управлінської праці.

Третій етап - протягом 30-х - першої половини 50-х років XX ст. розвивалася «електрична» («електро-механізована») ІТ. Вона ґрунтувалася на використанні електричних друкарських машинок, копіювальних апаратів, клавішних сумарних записуючих машин, перфораторів, контрольників електромеханічної дії, електромеханічних сумарних табуляторів, десяти клавішних обчислювальних напівавтоматичних машин, електромеханічних сортувальниць. Різко підвищились якість, кількість та швидкість обробки первинних документів та облікової інформації.

Четвертий етап - друга половина XX ст. - «комп'ютерна» ІТ. Комп'ютерна ІТ, у свою чергу, також пройшла декілька етапів. Ці етапи пов'язують із розвитком елементної бази обчислювальної техніки та організаційними формами її використання [4, с. 20], [3, с. 10-11].

На всіх етапах розвитку ІТ бухгалтерського обліку відбувалося їх удосконалення за відповідними параметрами [2, с. 98]:

• підвищення рівня механізації та автоматизації виконання технічних операцій, що у бухгалтерському обліку часто повторюються;
• створення нових засобів введення та виведення облікових даних;
• збільшення обсягу пам'яті комп'ютера;
• розробка нових носіїв облікової інформації.

Перші обчислювальні машини були механічними. Далі були створені електромеханічні та електронні.

Першим застосуванням ЕОМ у бухгалтерському обліку є 1954 рік. Американська компанія "Дженерал Електрик" на заводі у м. Луісвілль в штаті Кентуккі (США) впровадила комп'ютерну систему нарахування заробітної плати [2, с. 96].

У нашій країні з 1973 року почався серійний випуск машин «ЄС ЕОМ». Велися роботи по створенню комплексів технічних засобів для вводу, виводу і зберігання облікової інформації, засобів передачі і з'єднання ліній зв'язку з ЕОМ [1,с. 3.].

Вхідна облікова інформація, пройшовши етап приймання і контролю, надходила на таксування. Автоматизація виконання таксування досягалась за рахунок використання постійної (нормативно-розціночної) інформації, що заздалегідь вносилась в комп'ютер. Така операція виконувалась машиною автоматично відповідно заздалегідь розробленим алгоритмом.

Облікові дані, що були результатом машинної обробки, як правило, видавались у формі друкованих зведень.

Таким чином, інноваційний розвиток технології обробки інформації призвів до запровадження автоматизованих ІТ бухгалтерського обліку - це людино-машинна система, що функціонує на базі локальних обчислювальних мереж та інших сучасних засобів обчислювальної техніки, що забезпечують автоматизоване виконання функцій облікового працівника.

Застосування ПК у бухгалтерському обліку, призвело до суттєвих змін в організації, методології бухгалтерського обліку. Зокрема таких:

• засоби обчислювальної техніки стали доступними не тільки для бухгалтерій великих та середніх, але й малих підприємств;
• можливість вирішення облікових задач в реальному масштабі часу, тобто під час здійснення господарських операцій, виникнення фактів господарської діяльності;
• персонал безпосередньо працює з АСБО (всі працівники бухгалтерії);
• змінилась форма представлення вхідної інформації (паперова, електронна);
• зріс обсяг задач, що є об'єктом алгоритмізації (від окремих об'єктів обліку до повної автоматизації задач обліку і аналізу);
• бухгалтерська програма отримала відкритий характер (форма бухгалтерського обліку, взаємозв'язок з іншими комп'ютерними програмами і системами, в т.ч. Word, Excel, Internet тощо);
• інші.

Отже, сучасний стан розвитку комп'ютерної техніки, інформаційних технологій і бухгалтерського обліку забезпечує децентралізовану і централізовану технологію обробки облікової інформації відповідно концепції розподіленої системи обробки даних, за багаторівневою системою управління об'єктами бухгалтерського обліку в єдиній інтегрованій системі господарського обліку.

Терміни «механізований», «автоматизований», «автоматичний» слід розуміти в таких значеннях:

• механізований - такий, при якому частина функцій перекладена на машину (обчислення показників за певним алгоритмом);
• автоматизований - такий, при якому переважна більшість функцій покладена на машину;
• автоматичний - машинальний, мимовільний, несвідомий.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бегоцкая Г.К. Обработка учетной информации с использованием вычислительной техники / Бегоцкая Г.К., Умнова З.А. - М. : «Финансы», 1977.-70 с.
2. Інформаційні системи бухгалтерського обліку / [підручник для студ. вищ. навч. закл. спеціальності 7.050106 "Облік і аудит"] / Ф.Ф.Бутинець, С.В.Івахненков, Т.В.Давидюк, Т.В.Шахрайчук. За редакцією проф..Ф.Ф.Бутинця. - Житомир : ПП "Рута", 2002. - 544 с.
3. Кузьмінський Ю.А. Автоматизація оперативного обліку та контролю міжнародних економічних операцій : Монографія. - К.: КНЕУ, 2001. - 268 с.
4. Мельниченко С.В. Інформаційні технології в туризмі: теорія, методологія, практика : Монографія. - К. : Київ. Нац. Торг.-екон. ун-т, 2007. - 493 с.
5. Умнова Е.А. Системи автоматизированной обработки учетной информации / Умнова Е.А., Шакиров М.А. - М.: Финансы и статистика, 1988. - 271 с.

Гордополова Н.В., к. е. н., доцент, Вінницький інститут економіки ТНЕУ
Гордополов В.Ю., к.е.н., ст. викладач, Київський національний торговельно-економічний університет

Впровадження системи бюджетування в роздрібній торговельній мережі потребує організації ведення бухгалтерського обліку за центрами відповідальності. Але до цього часу питання організації та впровадження обліку за центрами відповідальності у великих торговельних підприємствах залишаються теоретично не вирішеними і практично не апробованими.

Бухгалтерський облік у бюджетуванні повинен використовувати усі існуючі системи обліку витрат, зокрема постійних і змінних витрат, їх груп за носіями та функціями. За такою системою обліку витрати групуються на окремих рахунках конкретних центрів відповідальності, що сприяє покращенню контролю за здійснюваними витратами та їх економії на придбання, збереження та реалізацію товарів.

Облік витрат у кожному центрі відповідальності пропонуємо вести за видами товарів, розробивши аналітичні рахунки до кожного виду товару та всіх видів допоміжних матеріалів.

Така організація обліку дозволить правильно формувати витрати на придбання та реалізацію товарів і визначати витрати за центрами відповідальності та фінансові результати підприємства в цілому. Запропонована номенклатура аналітичних рахунків та субрахунків дозволяє формувати витрати у відділі постачання, відділі передпродажної підготовки товару та відділі доведення товару до споживача. Витратам у зазначених відділах запропоновано присвоїти аналітичні рахунки, які відкрито до рахунку 28 "Товари". У відділі постачання та відділі передпродажної підготовки товару витрати запропоновано групувати на аналітичних рахунках до субрахунку 281 "Товари на складі" у зв'язку з тим, що товари у цих відділах ще не передані у торговельну залу. Відділ доведення товару до споживача здійснює реалізацію товарів з торговельної зали, тому аналітичні рахунки відкрито до субрахунку 282 "Товари в торгівлі".

При впровадженні системи бюджетування в бухгалтерському обліку необхідно відображати відхилення від бюджетних показників, що виникають у процесі діяльності. Відображення відхилень може здійснюватися за декількома методами, які розглядалися різними авторами [1,2,3].

• нормативний метод (використовувався за радянських часів) — відхилення відображаються у первинних документах та облікових регістрах без використання синтетичних і аналітичних рахунків;
• метод відображення відхилень у бухгалтерському обліку з використанням рахунків синтетичного та аналітичного обліку та наступного списання на рахунок продаж або результатів виробничо-збутової діяльності (відхилення обліковуються за категоріями витрат і результатів, за використаними ресурсами, центрами відповідальності, сегментами діяльності тощо).

Ведення обліку відхилень за першою методикою для нинішніх умов не придатний у зв'язку з його недостатньою точністю. Щодо другого способу, то виділяють його різні варіації. Перша з них - відхилення фактичних показників від бюджетних можуть обліковуватися на окремому рахунку бухгалтерського обліку.

Така методика обліку відхилень дозволяє розмежовувати результати діяльності та виконання бюджету за окремими центрами відповідальності та, відповідно, оперативно впливати на діяльність кожного з центрів відповідальності. Описану методику застосовувати у торговельних підприємствах не рекомендовано у зв'язку з тим, що у фактичну собівартість товару не потрапляють відхилення від показників, передбачених бюджетом. Це не дозволяє отримувати інформацію про всі витрати понесені на придбання, передпродажну підготовку та реалізацію товарів.

Друга - розглядається у системі інтегрованої форми бухгалтерського обліку. Наведена методика передбачає визначення фінансових результатів за кожним центром відповідальності та на рахунку кожного центру відповідальності формування відхилень шляхом порівняння бюджетних і фактичних показників діяльності.

Усі наведені методики обліку відхилень від бюджетних показників не передбачають здійснення контролю відхилень за групами товарів, що є їх основним і найсуттєвішим недоліком.

Тому пропонуємо на підприємствах роздрібної торгівлі застосовувати методику бухгалтерського обліку відхилень, згідно якої кожному центру відповідальності присвоюється окремий аналітичний рахунок, за дебетом якого пропонуємо обліковувати фактичні витрати центру відповідальності, а за кредитом - списання витрат в межах передбачених бюджетом, наприклад, на рахунок 88011 "Бюджетні витрати центру відповідальності № 1", та суми перевитрат або економії бюджетних засобів на рахунок 88012 „Відхилення від бюджетних витрат центру № 1".

Запропоновані рахунки восьмого класу є транзитними. Сума, що формується за кредитом зазначених рахунків, списується у дебет рахунку 28 "Товари" у розрізі аналітичних рахунків товарів.

Зазначена методика дає можливість визначати в обліку фактичні витрати операційної діяльності за кожним центром відповідальності окремо в межах передбачених бюджетом і окремо в межах відхилень від передбачених в бюджеті розмірів, а також формувати ці витрати за кожною окремою групою товарів. Застосування даної методики дозволить оперативно надавати достовірну інформацію управлінському персоналу щодо діяльності центру відповідальності.

ЛІТЕРАТУРА

1. Абрамова И. Ресурсы на будущее, постановка бюджетирования в компаниях: практические аспекты.
2. Алборов Р.А. Бухгалтерский управленческий учет (теория и практика) / Р.А. Алборов. - М.: Дело и сервис, 2005. - 224 с.
3. Бень Т.Г. Бюджетування як інструмент удосконалення системи фінансового менеджменту підприємств / Т.Г. Бень, С.Б. Довбня //Фінанси України. - 2000. - № 7.- С. 48-55.
4. Панков, В. А. Контролінг і бюджетування фінансово-господарської діяльності підприємства : навч.-метод. посіб. / В.А.Панков, С.Я.Єлецьких, Н.М.Михайличенко; — Краматорськ - Донбас, держ. машинобуд акад 2006. —95 с:
5. Мельник О.Г. Методи бюджетного планування / О.Г. Мельник // Фінанси України. - 2003. - № 12. - С. 37-46.

Пушкар М.С., д.е.н., проф. Тернопільського національного економічного університету

У будь-якій науковій роботі, від вибору і формулювання проблеми до перевірки рішення, а також від висування гіпотез та їх дедуктивної обробки ми знаходимо чуттєве сприйняття речей і явищ, тобто наочне сприйняття, порівняння на основі аналогії та індуктивне узагальнення поряд з непродуманими догадками, формальною і неформальною дедукцію, приблизного чи детального аналізу і багато інших способів утворення, поєднання й відхилення ідей, оскільки наука розвивається на підставі фактів [1, с.93]. Разом з тим, важливу роль у процесі пізнання відіграє творча уява, яка багатша від образної уяви. Творча уява не співпадає із здатністю викликати чуттєві враження, а виникає без особливих логічних конструкцій, раптово або майже раптово через виникнення нових ідей. Нове виникає на основі спостереження, порівняння, перевірки, критики, дедукції, індукції, абстрагування, аналогії. Ніколи не існує нового знання, яке б не визначалося, до певної міри, попереднім знанням і не було логічно з ним пов'язаним, тому нова теорія розробляється на основі всіх доступних знань і з допомогою всіх доступних понять і методів [1, с. 1 10]. Творча уява в науці багатша, ніж у мистецтві тому, що їй приходиться виходити за межі чуттєвого досвіду і здорового глузду, вона точніша, ніж у мистецтві тому, що їй приходиться долати себе і потрібно бути істинною. Творча уява не байдужа до інформації, теорій, вимог моменту і навіть до загальної інтелектуальної атмосфери [1, с. 133].

Наука, як форма теоретичної свідомості є одним з найважливіших факторів розвитку культури, соціальної та економічної життєдіяльності людей. Наука бере на себе спеціалізовану функцію розробки пізнавальних норм і засобів практичної перетворювальної діяльності суспільства. Вона спроможна забезпечити розробку пізнавально-інформаційних моделей дійсності швидше, надійніше, якісніше, ніж традиційні форми свідомості через стихійне нагромадження й узагальнення досвіду суспільної практики [2, с. 138].

Отже, процес створення інтелектуального капіталу не можна пояснити за допомогою узагальнення досвіду, оскільки його у нашій практиці не було, але з теоретичних уявлень можна зрозуміти, що ідея щодо оцінки та використання інтелектуальних ресурсів для розвитку економіки, яка ґрунтується на знаннях і навичках персоналу, має значний економічний ефект, як показано у попередньому пункті.

Тривалий час основним засобом оцінки роботи купця чи мануфактурного виробництва був бухгалтерський баланс, який фіксував наявність та зміну за рік майна власника. За останніх 500 років, що минули з моменту публікації роботи Л.Пачолі "Трактат про рахунки і записи" (1494р.), теорія обліку принципово не змінилася, принаймі, сучасна теорія повністю повторює принципи обліку та процедури, що стосуються методичних прийомів обробки даних.

Певні доповнення до цієї теорії вніс Пьєр Дюпон (1870-1954), який у 1902р. з своїми двома кузенами взяли під свій контроль сімейну компанію з виробництва вибухових речовин.

Працюючи в якості казначея, П.Дюпон у 1903р. розробив метод визначення ефективності діяльності різних підрозділів компанії і формулу для ефективності інвестиційного капіталу (норми прибутку). Якщо до цього часу основним методом ефективності роботи підприємства була система калькуляції собівартості продукції, то П.Дюпон і його помічник Джон Рескоб почали поступово впроваджувати професіоналізм у сферу корпоративного обліку та фінансових показників (піраміда Дюпона). Таким чином, система калькулювання, яка була розроблена у XIX ст. Едгаром Томсоном на Пенсільванській залізниці, доповнилася методом визначення фінансової ефективності роботи компанії [3, с.89].

Стає очевидним, що система фінансової звітності, яку використовують у діловому світі, не може відобразити всієї складності бізнесу в економіці знань, коли основна роль належить нематеріальним активам, до складу яких треба віднести також інформаційні ресурси підприємства.

У фінансовому обліку відстежують стан і зміни за певний період в тій частині балансу, яку називають активом.

Поняття активів розуміють як власність підприємства (вартість фірми, запаси, дебіторська заборгованість, нематеріальні активи). Щоб визнати такі об'єкти активами, правила їх оцінки вимагають дотримуватися певних критеріїв - здійснювати над ними контроль і забезпечити можливість прогнозування майбутніх вигод від їх використання. Проте, коли з цими критеріями підходити до оцінки таких статей, як дебіторська заборгованість чи інтелектуальний капітал, то стає зрозумілим, що поняття "активи" в сучасній економіці не відповідає загальноприйнятому його тлумаченню, зокрема, він ігнорує цінність такого фактору виробництва, як персонал, який має знання, навички, інтелект. Парадоксальним фактом є те, що життєво необхідний елемент, що приводить в рух виробництво і створює додаткову вартість, не знаходить ніякого відображення в обліку. Не знаходить в обліку оцінка мережі взаємовідношень. Так, якщо з фірми йдуть компетентні й авторитетні спеціалісти, то вони можуть забрати з собою роками напрацьовану клієнтуру. Навіть такий важливий актив, як бренди, не знаходять місця в балансі, хоча вони є носієм високих прибутків.

Що стосується обліку ділової активності, ефективності виконання окремих операцій, маркетингових досліджень, заходів щодо закріплення на ринку, упущеної вигоди, вибору альтернативних рішень тощо, то він оперує лише показниками витрат на ті чи інші цілі. Така інформація потрібна по мірі виникнення ситуацій, які необхідно оцінити з точки зору їх ефективності, але її недостатньо.

Фінансовий облік зовсім не пристосований для визначення перспектив розвитку підприємства, оскільки збирає і обробляє дані лише про минулі події. Менеджменту необхідно енергійно шукати нових ринкових можливостей, а не займатися тупим підрахунком того, чого домоглися у минулому.

Майбутнє ніколи не визначається минулим, воно розвивається на основі інновацій в усіх аспектах, в тому числі й у проектуванні нових підсистем обліку. Інформація дає можливість реагувати на неї і спрямувати курс розвитку підприємства на стратегічні цілі, але для цього потрібно мати різноманітну інформацію, що стосується минулого, сучасного і майбутнього образу бізнесу та його ефективності. Якщо фінансовий облік дає так мало інформації, то як ми можемо приймати рішення відносно свого бізнесу? Зрозуміло, не можемо.

Вимірювання і оцінки діяльності за допомогою неправильно вибраних показників може привести до помилкових рішень. Якщо фірма оцінює діяльність показниками а, в, с, але не вимірює х, у, z, то менеджери, хочуть вони того чи ні, починають звертати більше уваги саме на а, в, с, оскільки їх заслуги будуть оцінені за цими показниками, в той час, коли ситуація вимагала оцінки за показниками х, у, z. Таким чином показники можуть змінити курс поведінки керівництва фірми "До того часу, поки ринки капіталу, конкретні менеджери і цілі уряди покладаються на бухгалтерський облік історичної давності, щоб на його основі приймати рішення про розміщення засобів і виборі політики, то в тій мірі, в якій цей облік не відображає нових рушійних сил створення багатства, які важко обліковувати, всі розрахунки будуть просто невірні, а політика не настільки дієва, якою могла би бути". Ці слова належать Стівену Уолмену, бувшому члену Комісії з цінних паперів і бірж США, які афористично характеризують корінні недоліки фінансового обліку в сучасному складному світі бізнесу [З, с.92-93].

"Назріла необхідність перейти на облік нового рівня, і саме того, який здатний виміряти енергію руху компанії з точки зору її ринкового положення, лояльності клієнтів та ін.". "Модель традиційного бухгалтерського обліку не пристосована до нової економіки, отже необхідно або поміняти модель обліку, або компанії повинні включити у свої щорічні звіти додаткові розділи, що розкривають особливості функціонування інтелектуального капіталу" - пишуть спеціалісти з проблеми розвитку економіки знань.

Як видно з наведеного короткого огляду, виникнення в кінці XX ст. нової економіки, що грунтується на знаннях, автори висувають на порядок денний проблему визначення вартості людського потенціалу, з якою традиційний облік не може впоратися, а тому необхідна нова система. Робота над цією проблемою почалася в Раді зі стандартів фінансового обліку в США (FASB), Кабінеті міністрів Данії, а також IASB. У жовтні 2001р. Харвей Пітт, голова Комісії з цінних паперів і бірж (США) заявив про наміри капітально реконструювати застарілу систему фінансової звітності. Центральна ідея інтелектуального капіталу полягає в тому, що витрати на отримання інформації розглядають як внутрішні, в той час, коли цінність її відносять до зовнішніх користувачів. Інтелектуальний капітал також відносять до майбутніх потенційних доходів фірми [3, с. 94].

ЛІТЕРАТУРА:

1. Бунге М. Интуиция и наука / Пер. с англ. Е.И.Польского. Ред. В.Г.Виноградова. - И.: Прогресс, 1967. - 187с.
2. Швырев В.С. Научное познание как деятельность. - М.: Политиздат, 1984.-С. 138.
3. Эвинсон Л. Корпоративная долгота. Навигация в зкономике, основанной на знаннях. - М.: ИНФРА - М., 2005.248с.

Чабан В.М., ст. викладач Черкаського державного технологічного університету

Викладання облікових дисциплін в сучасних умовах підготовки спеціалістів облікового напрямку вимагає від викладача уміння з успіхом передавати свої уміння та навички іншим, навчати їх. Більшість викладачів бухгалтерського обліку не мають спеціальної педагогічної підготовки. Це, як правило, випускники вузів, що мають бухгалтерську освіту. Захист кандидатської дисертації в галузі економіки чи бухгалтерського обліку не означає наявності високого рівня педагогічної майстерності такого викладача. Тому викладачам облікових дисциплін доводиться на власному досвіді напрацьовувати методику викладання тої чи іншої облікової дисципліни. Метод роботи кожного викладача напрацьовується на протязі тривалого часу і супроводжується пошуком своїх прийомів досягнення поставленої мети. Метод навчання - це є впорядковані прийоми та способи діяльності викладача та студента. Така діяльність є взаємопов'язана і спрямована з однієї сторони - передати знання, а з іншої їх засвоїти.

Безперечно, не кожен фахівець з бухгалтерського обліку може з успіхом передавати свої уміння та навички студентам. Це безумовно пов'язано з підготовкою самого викладача, який повинен досконало володіти сучасними способами та прийомами ведення бухгалтерського обліку на підприємстві, досконало знати свій предмет, науку бухгалтерського обліку, вміти підібрати свої форми навчання, які б дали можливість досягти найкращого результату підготовки спеціалістів освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр, спеціаліст, магістр з бухгалтерського обліку. Таким чином викладач повинен постійно працювати над методикою підготовки до викладання дисципліни. При підготовці до навчального процесу слід пам'ятати, що методика викладання облікових дисциплін має свою класифікацію.

До облікових дисциплін відноситься навчальний предмет - бухгалтерський облік. Це система обгрунтованих знань, умінь та навиків. Бухгалтерський облік як навчальний предмет має поділ на навчальні дисципліни. Це дає можливість проводити підготовку спеціалістів з обліку поетапно. Кожна дисципліна має своє місце в навчальному процесі. Досліджуючи процес навчання бухгалтерського обліку можна стверджувати, що це є досить складний та тривалий процес. Викладач бухгалтерського обліку повинен сформувати в першу чергу цілі навчання з даного навчального. предмету, його зміст, форми організації навчальної роботи та засоби навчання. Сукупність цих заходів дасть можливість довести до студентів та розкрити випрацювані наукові поняття, закони, факти та систему вмінь, що відповідають методу ведення бухгалтерського обліку в сучасних умовах господарювання.

Це в першу чергу уміння знати та використовувати первинні документи, що є є системою реєстрації господарських операцій, порядок проведення оцінки об'єктів обліку, проведення калькулювання собівартості одиниці продукції, використання елементу інвентаризації господарських засобів, порядок відображення операцій на рахунках бухгалтерського обліку з метою ведення аналітичного та синтетичного обліку та складання фінансової звітності. Отже викладач з даного предмету повинен відпрацювати власні уміння і навики які реалізуються на рівні без свідомого контролю в процесі викладання того чи іншого питання з бухгалтерського обліку, при цьому слід пам'ятати, що у процесі навчання важливим елементом є міжпредметні зв'язки. Викладач повинен чітко знати в чому проявляються ці зв'язки змісту навчального предмету, що вони викладають. Викладач повинен розробити свої власні принципи, види, форми та методи навчання для розкриття мети навчання. Основними принципами в роботі викладача повинен стати принцип науковості, доступності, принцип зв'язку теорії та практики, принцип індивідуального підходу до кожного студента. Реалізація цих принципів як правило дає позитивний результат в процесі навчання. При вивченні бухгалтерського обліку викладач повинен обгрунтовано підійти до вибору виду навчання суть якого полягає у взаємодії викладача та студента, що навчається. В процесі такого вибору не слід забувати про формування у студентів самостійності, пізнавальної активності, що дає можливість розвивати його творчу особливість. Вид навчання в першу чергу залежить від об'єкту дослідження та вивчення. Так в процесі викладення матеріалу викладач може використовувати такий вид навчання як пояснювально-ілюстративне, що дає можливість студентам сприймати та запам'ятовувати інформацію. При даному виді навчання важливу роль відіграє викладач, його уміння донести інформацію в доступній та зрозумілій формі. Таким чином дії викладача повинні проходити в певній послідовності: викладення нового - закріплення нового матеріалу - проведення контролю засвоєння знань - оцінка засвоєння матеріалу. При такому виді навчання дії студентів зводяться до слухання, запам'ятовування, витворення вивченого. Таким чином ми бачимо, що такий вид навчання дає готові знання студентові і не дає можливість розвивати в ньому самостійність. І при такому виду навчання індивідуальний підхід до кожного студента зведено до мінімуму.

На сьогодні виникає необхідність пошуку нових видів навчання які б дали можливість розвивати у студентів власне мислення, оцінювати ту чи іншу ситуацію та пропонувати власні висновки та пропозиції у її вирішенні. До такого виду навчання слід віднести проблемне навчання. При такому виді навчання викладач ставить проблему виявляє її протиріччя, роздумує в голос, спонукаючи студентів до участі в обговоренні поставленої проблеми, пошуку її вирішення та самостійного формування висновків. При такому підході у студентів підвищується інтерес до навчання, підвищується уважність, розвивається логіка мислення, стимулюється активність студентів, напрацьовується досвід вирішення теоретичних та практичних завдань. У зв'язку із скороченням обсягів навчального навантаження важливим видом навчання є розвиваюче навчання. Воно дає можливість випрацювати у студентів навики самостійної підготовки та опанування знань з облікових дисциплін. При цьому виді навчання відбувається активізація пам'яті у студентів, та їх мислення. Запровадження болонської системи навчання та оцінки знань важливим видом підготовки є модульне навчання. Модульне навчання передбачає подання інформації з облікових дисциплін за модулями.

Сукупність модулів дає можливість розкрити навчальні теми з певної облікової дисципліни. За модульним навчанням проводиться модульний контроль по засвоєнню відповідної навчальної інформації.

З метою контролю знань та з метою їх поповнення при заочній формі навчання набуває актуальності дистанційне навчання. Такий вид навчання зумовлений тим, що студенти не регулярно відвідують лекції. Дистанційне навчання надає можливість студентам працювати по вивченню курсу у зручний для себе час та у зручному місці використовуючи той темп навчання, який його влаштовує. При такому виді навчання ефективно використовуються технічці засоби, при цьому викладач координує навчальний процес, надає консультації в системі електронної мережі.

Сучасне навчання при денній та заочній формі не можливе без самостійної роботи студентів.

Викладач повинен приділити увагу до формування завдань для самостійної роботи студентів. Даний вид навчання дає можливість завершити всі інші види навчання, що дасть можливість удосконалити уміння, навички студентів, узагальнити та повторити пройдений матеріал та Розширити ту інформацію яку було подано на лекціях.

Отже, вибір виду навчання в першу чергу залежить від:

• можливостей викладача як спеціаліста чи педагога;
• уміння використовувати психологічні закономірності навчального процесу;
• підготовки самого викладача,(знання предмету);
• уміння донести студенту теоретичні та практичні навички;
• наочного, технічного, методичного забезпечення.

Фоміна О.В., к.е.н., старший викладач Київський національний торговельно-економічний університет

В сучасних умовах господарювання вітчизняних підприємств автоматизацію управлінського обліку слід розглядати не як витіснення рутинної механічної праці, а як принципові зміни в технології й управлінні. Тому актуальним питанням є дослідження проблем автоматизації обліку, вивчення можливостей, переваг та недоліків сучасних програмних продуктів, покликаних інтегрувати інформаційну систему та менеджмент.

Результати опитування проведеного редакцією «Автоматично з «ДК» показали, що в умовах кризи важливість управлінського обліку на підприємстві відзначили 75% керівників підприємств. При цьому 70% респондентів вказали на скорочення витрат на інформаційні технології. Крім того, дослідження показали, що в арсеналі інформаційних технологій перше місце впевнено займає Excel (65%) з великим відривом від продуктів на платформі «1 ("Підприємство 7.7" (28%). На почесному третьому місці - продукти платформи «1С: Підприємство 8» (близько 7%) з вбудованими рішеннями для фінансового планування та бюджетування. При цьому, міра задоволеності від використання даних продуктів як інструменту для ведення управлінського обліку розподілилася обернено пропорційно до перерахованих вище місць. Останнє місце по задоволеності від використання зайняв MS Excel [1]. Це пояснюється тим, що користувачі стикаються з багатократним введенням даних і труднощами в консолідації інформації згідно з положеннями управлінського обліку, а також наочною некомпактністю, що обумовлена все новими і новими термінами та стовпцями в звітах.

Досить поширеним є користування послугами приватних підприємців-програмістів. Деякі фірми, також, звертаються до послуг консалтингових компаній. Нажаль у дослідженні не наведена інформація про програмні продукти компанії «Інтальов», які на сьогодні займають значний відсоток на ринку програмного забезпечення покликаного оптимізувати управління та, зокрема, налагодити систему управлінського обліку.

Незважаючи на місце, яке займає MS Excel в рейтингу задоволеності користувачів, - це програма, яка не вимагає для її використання спеціальної підготовки. В спеціалізованих бухгалтерських програмах досить часто не враховуються такі дані, як аналітика руху грошових коштів, реальні відвантаження або постачання, чи управлінська виробнича калькуляція. Проте, якщо окремі листи електронних таблиць зв'язані між собою з дотриманням встановленої методики, то побудувати модель управлінського обліку в MS Excel реально. Як правило, така модель організації управлінського обліку на підприємстві базується на таких необхідних положеннях:

• про організаційну структуру підприємства;
• про фінансову структуру підприємства;
• про управлінську облікову політику;
• про бюджетні регламенти і так далі.

При чіткій організації робота в електронних таблицях дозволить отримати не лише управлінський баланс і ключові показники діяльності, на основі яких приймаються рішення, але й скористатися зведеними таблицями, коли набір даних можна представляти в різних вимірниках. Наприклад, товарообіг оцінювати:

• у розрізі покупців (які покупці відносяться до 20%, що приносять 80% доходу/прибутку),
• в розрізі товарів (який товар відносяться 20% «зірок», що приносять 80% доходу/прибутку),
• в розрізі менеджерів або постачальників.

У базах оперативного обліку «1С 7.7» також можливо побудувати систему управлінського обліку, для чого створюються надбудови: планування грошових потоків і контроль платежів, облік і планування доходів і витрат за видами діяльності, звіти по заборгованостях в розрізі їх термінів, окремі показники діяльності.

Впровадження системи «1С 8» на підприємстві дає можливість приймати управлінські рішення на основі зваженого аналізу, наприклад по співробітниках, і нараховувати заробітну плату у відповідності з «внеском» конкретного співробітника у прибуток підприємства.

Вагоме місце займають програмні продукті компанії «Інтальов», зокрема, «Корпоративні фінанси 2004" - програмно-методичний комплекс, що включає методики постановки підсистем бюджетного і процесного управління, засоби для проектування регламентів системи управління фінансами, налаштування стандартного програмного продукту та розширені можливостей бюджетування, управлінського обліку, документообігу і прогнозування.

Аналіз основних програмних продуктів, представлених на ринку, дозволяє зробити висновок, що системи для вирішення комплексу завдань інформаційної підтримки управління, мають бути на 20-50% функціональні-тими ніж необхідно в момент впровадження та надійні як в експлуатації, так і з точки зору постачальника. Такі системи повинні забезпечувати можливість ведення всього переліку господарських операцій підприємства, включаючи внутрішні, формувати всю систему бюджетів і показників фінансово-господарської діяльності. Гнучкість інформаційних систем має бути максимальна, оскільки для вітчизняних підприємств характерне виникнення нестандартних ситуацій, наприклад, обумовлених нестабільністю економіки країни, що призводить до зміни правил управлінського обліку з тенденцією до їх ускладнення.

Система управління підприємством - це економічний товар, і, як і будь-який інший товар, вона має ціну. Одним із основних критеріїв при виборі такої системи є зіставлення одержуваних вигод, з витратами на її впровадження, супровід і підтримку, тобто мета повинна виправдовувати вкладені кошти. Не існує універсального математичного підходу до оцінки економічної ефективності проектів впровадження інформаційних систем. Проте, можна виділити три основні підходи до оцінки економічної ефективності інвестицій в реалізацію інформаційних систем: аналіз результатів схожих проектів, незалежна експертна оцінка та використання методу збалансованої оціночної відомості [2].

Основна проблема оцінки полягає в тому, що інформаційна система не може безпосередньо вплинути на фінансово-економічні показники, а покликана вчасно надавати потрібну інформацію керівникам і, тим самим, забезпечувати високу якість управлінських рішень. Це якісні поліпшення, які є скоріше наслідком, ніж метою автоматизації і представляють набір управлінських рішень, що дозволяє успішно досягати поставлених цілей.

ЛІТЕРАТУРА

1. Многоликий управленческий учёт. http://www.dtkt.com.ua/show/4nid1444.htm
2. Даешь автоматизацию управленческого учета. http://www.management.com.ua/ims/ims025.html

Шарапова І.С., асистент Кримського економічного інституту ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені В. Гетьмана»

Важливою умовою організації ефективної системи бухгалтерського обліку є формування робочого плану рахунків. План рахунків бухгалтерського обліку регламентовано Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій. Відповідно до вказаної інструкції у Плані рахунків наведені коди та найменування синтетичних рахунків та субрахунків. Підприємства при розробці облікової політики можуть на його основі самостійно розробляти власний робочий план рахунків [1].

Для відображення в обліку прямих матеріальних затрат, наприклад, затрат сировини, при використанні 9 класу рахунків для обліку витрат застосовується кореспонденція: Дт 23 «Виробництво» Кт 201 «Сировина й матеріали» ( а уразі застосування 8 або 8 та 9 класів рахунків для обліку витрат - Дт 801 «Витрати сировини й матеріалів» Кт 201 «Сировина й матеріали»). Але наведена кореспонденція не дає відповіді на питання: яка саме сировина була відпущена; на виробництво якого виду продукції; з якого складу та ін. Таким чином, виникає необхідність в доповнені та конкретизації існуючого Плану рахунків. Підприємство, згідно Інструкції № 291, може самостійно відкривати субрахунки другого, третього порядку зі збереженням кодів субрахунків, які наведені у Плані рахунків [1]. Розроблений таким чином робочий план рахунків необхідно розкрити в обліковій політиці.

При формуванні робочого плану рахунків з обліку матеріальних затрат, потрібно сформулювати основні питання, на які він повинен відповідати, щоб забезпечити користувачів бухгалтерської інформації необхідними даними для прийняття ними якісних та своєчасних управлінських рішень [2,с.72]. Розглянемо основні аспекти, які цікавлять користувачів інформації з обліку матеріальних затрат: номенклатура використаних виробничих запасів; кількість виробничих запасів, яка була затрачена для виготовлення кожного виду продукції; перелік виробничих ділянок, на яких було використано виробничі запаси; перелік складів, з яких відпускались запаси у виробництво.

Для урахування вказаних аспектів необхідно ввести додаткові субрахунки по рахункам 20 «Виробничі запаси», 80 «Матеріальні витрати» та 23 «Виробництво». Рахунок 20 «Виробничі запаси», згідно Інструкції № 291, використовується для обліку виробничих запасів. Рахунок 20 «Виробничі запаси» має наступні субрахунки: 201 «Сировина й матеріали»; 202 «Купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби»; 203 «Паливо»; 204 «Тара й тарні матеріали»; 205 «Будівельні матеріали»; 206 «Матеріали, передані в переробку»; 207 «Запасні частини»; 208 «Матеріали сільськогосподарського призначення»; 209 «Інші матеріали». Рахунок 80 «Матеріальні витрати» використовується для узагальнення інформації про матеріальні витрати за звітний період. Рахунок 80 «Матеріальні витрати» має наступні субрахунки: 801 «Витрати сировини й матеріалів»; 802 «Витрати купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів»; 803 «Витрати палива й енергії»; 804 «Витрати тари й тарних матеріалів»; 805 «Витрати будівельних матеріалів»; 806 «Витрати запасних частин»; 807 «Витрати матеріалів сільськогосподарського призначення»; 808 «Витрати товарів»; 809 «Інші матеріальні витрати». Рахунок 23 «Виробництво» застосовується для обліку витрат на виробництво [1]. Нами пропонується ввести субрахунки другого порядку по вказаним рахункам для урахування центрів фінансової відповідальності (окремих складів та виробничих ділянок) та субрахунки третього порядку для урахування номенклатури витрачених запасів та продукції, що виробляється. Наприклад, відпуск сировини першого виду (за списком номенклатури) з другого складу на виробництво третього виду продукції на четверту виробничу ділянку буде відображатись в обліку наступною кореспонденцією: Дт 23.4.3 Кт 201.2.1. (при використанні 9 класу рахунків для обліку затрат) або Дт 801.2.1. Кт 201.2.1 та Дт 23.4.3 Кт 801.2.1. (при використанні 8 або 8 та 9 класу рахунків для обліку витрат). Субрахунок другого порядку за рахунками 201 «Сировина й матеріали» та 801 «Витрати сировини й матеріалів» вказує на номер складу (другий), а за рахунком 23 «Виробництво» - на номер виробничої ділянки (четверта).

Субрахунок другого порядку за рахунками 201 «Сировина й матеріали» та 801 «Витрати сировини й матеріалів» вказує на різновид сировини, що була відпущена (перший за номенклатурним списком), а за рахунком 23 «Виробництво» - на вид продукції, яка виробляється (третій вид).

Наведену аналітику можна застосовувати лише за умови автоматизованої обробки даних. При ручній обробці даних використання такої аналітики недоцільно, тому що вона призведе до нагромадження обліку, зробить його трудомістким.

Розроблений таким чином робочий план рахунків з обліку прямих матеріальних затрат дозволить швидко та достовірно формувати звіти: про розмір матеріальних затрат на кожній виробничій ділянці; про матеріальні затрати у розрізі видів продукції; про матеріальні затрати у розрізі їх номенклатури; про рух виробничих запасів у розрізі міст зберігання.

ЛІТЕРАТУРА

1. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затв. Наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 р.№291 (зі змінами і доповненнями)//Офіційний вісник України: 3б. актів законодавства / М-во юстиції України. - К.: 1999. - №52. - ст. 2606. - с.67-166.
2. Бахрушина М.А. Бухгалтерский управленческий учет: Учебник для вузов. 2-е изд., доп. и пер. / Бахрушина М.А. — М.: ИКФ Омега-Л; Высш. шк., 2002. — 528 с.

Коваленко О.В., викладач Черкаський державний технологічний університет

Одним із проблемних аспектів теорії оподаткування є питання розподілу податків на прямі та непрямі. Численні суперечки, що виникають з приводу розподілу податків на прямі та непрямі, обумовлені відсутністю загальновизначених критеріїв такого поділу. В зв'язку з цим слід зазначити, що раніше з'явилася класична пряма податкова форма. Проте непряме оподаткування останнім часом стало чи не найвагомішим джерелом доходів бюджету.

Наслідком цього є те, що вітчизняні та зарубіжні вчені зосередили увагу на дослідженні ролі непрямих податків в системі оподаткування та з'ясуванні пропорцій між прямим та непрямим оподаткуванням.

Як відомо, терміни "прямі та непрямі податки" запропонував наприкінці XVII ст. Дж. Ст. Локк. Прямими податками Д. Локк вважав ті, які збираються з платників, які повинні їх платити, а непрямими - ті, що сплачуються особами, які перекладають їх на інших. Його точку зору підтримували фізіократи, М. Тургенєв, Г. Якобі, а також український вчений М. Мітіліно [1, с. 98].

Внаслідок узагальнення та систематизації різноманітні думки та позиції вчених щодо непрямих податків зведено до трьох основних груп: 1) окремі вчені засуджують і вважають шкідливим непряме оподаткування, вважаючи, що податкова система може ефективно функціонувати лише за рахунок прямих податків; 2) інші автори віддають перевагу непрямим податкам перед прямими і бажають заснувати податкову систему виключно або переважно на непрямому оподаткуванні; 3) багато вчених визнають безумовну необхідність як прямих, так і не прямих податків, до того ж деякі наближуються до прибічників непрямого оподаткування, а деякі - до його ворогів. [2, с. 147].

Еволюція податкових систем розвинутих країн і сучасна практика оподаткування свідчать про закономірну залежність співвідношення прямих і непрямих податків від:

• життєвого рівня переважної частини населення; вдосконалення механізму справляння податків, його здатності звести до мінімуму ухилення від оподаткування;
• рівня податкової культури;
• загальної орієнтації західних суспільств на соціальний компроміс, розв'язання найбільш гострих соціальних проблем;
• традиції оподаткування [4, с. 106].

Події податків на прямі та непрямі спонукає виникнення важливого методологічного питання, яке стосується з'ясування співвідношення вказаних груп платежів та їх кількісних характеристик. Для досягнення рівноваги оподаткуванні має виконуватись умова, за якої непрямі податки, які характеризуються своєю регресивністю, будуть обмежуватися лініями прогресивного прямого оподаткування. Тобто, лише за умови оптимального та раціонального співвідношення між двома групами податків можливе економічне зростання та добробут, соціальна рівність і справедливість.

Реальним доказом несправедливості твердження про безумовну перевагу прямих податків над непрямими, про взаємну ізольованість цих форм оподаткування є найновіша форма непрямого оподаткування - податок на додану вартість (ПДВ) [3, с. 242], який має надзвичайно високий фіскальний потенціал.

Слід відмітити, що в найбільш розвинутих східноєвропейських країнах частка ПДВ в доходах консолідованого бюджету знаходиться на рівні 21-26%. В окремих країнах, зокрема в Грузії і Киргизстані, частка ПДВ в доходах бюджету складає біля 40% [5, с. 142].

Об'єктом оподаткування ПДВ є додана вартість, тобто вартість, створена на даному конкретному ступені руху товару. За своєю суттю додана вартість наближається за своїм обсягом до знову створеної вартості, - до частки національного доходу, виробленої в даній господарській одиниці. Оподаткування доданої вартості дає змогу обчислити всі ті податки, які дана господарська одиниця сплатила при купівлі товарів виробничого призначення. Саме це призводить до ліквідації кумулятивного (каскадного) ефекту [4, с. 248].

Технічна і організаційна складність утримання ПДВ полягає в необхідності оподаткування не всього обороту, а знову створеної вартості, отже, необхідність визначення різниці між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникають у зв'язку з будь-яким продажем товарів, вартість яких відноситься на собівартість (валові витрати та основні фонди чи нематеріальні активи, що підлягають амортизації). Це визначення тягне за собою необхідність відшкодування з бюджету суми ПДВ в разі, якщо зазначена різниця має від'ємне значення. Все це вимагає:

1. Прозорості операцій купівлі-продажу, зведення до мінімуму можливостей фіктивних операцій купівлі-продажу сировини, матеріалів, які можуть призвести до відшкодування з бюджету сум фактично несплаченого податку;
2. Високого рівня податкової культури, правосвідомості суб'єктів оподаткування;
3. Добре відлагодженого механізму адміністрування податків, створення комплексної автоматизованої інформаційної системи податкової служби [5, с. 239].

Усе вище викладене дає підставу зазначити, що ПДВ, за об'єктом оподаткування, є прямим податком, адже представляє собою новостворену вартість на даному конкретному етапі руху товару.

Наслідком еволюційного розвитку непрямого оподаткування стало запровадження податку на додану вартість, який має гібридну (змішану) форму оподаткування, який покликаний вирішити суперечку про роль та місце прямих і непрямих податків в системі оподаткування, адже за прибутковою базою оподаткування він є прямим, а за способом стягнення - непрямим.

ЛІТЕРАТУРА

1. Чередниченко О.М. Непряме оподаткування у податковій системі України / О.М. Чередниченко // Фінанси України. - 2003. - № 11. - С. 98-104.
2. Иловайский С.И. Косвенное обложение в теории и практике / С.И. Иловайский. - Одесса, 1892. - 254 с.
3. Суторміна В. М. та ін. Держава-податки-бізнес: (Із світового досвіду фіскального регулювання ринкової економіки): Монографія / В.М. Суторміна, В.М. Федосов, В.Л. Андрущенко. - К.: Либідь, 1992. - 328 с.
4. Налоги: Учеб. пособие / Буряковский В.В., Кармазин В.Я., Калам-бет С.В., Водолазская О.А.; Под ред. В.В. Буряковского. - Днепропетровск: "Пороги", 1998. - 642 с.
5. Соколовська А.М. Податкова система України: теорія та практика становлення / А.М. Соколовська. - К.: НДФІ, 2001. - 372 с.