Петкова Л.О., д.е.н., професор Черкаський державний технологічний університет

Дослідження науково-технологічних факторів економічного розвитку в Україні, як і в цілому у світі, є досить поширеними. Численні наукові публікації, аналітичні дослідження засвідчують постійну увагу та визнання пріоритету інновацій в забезпеченні довгострокового економічного зростання, підвищення на цій основі якості життя населення, нарощування конкурентоспроможності національної економіки. Однак, реальних зрушень в напрямі запровадження інноваційно-інвестиційної моделі національного економічного розвитку на рівні державної політики немає. Тим самим, залишаються актуальною розробка стратегічних засад науково-технологічного розвитку України з метою підвищення її міжнародної конкурентоспроможності.

Внесок інновацій та нових технологій в розвиток провідних країн світу зростає, що обумовлює зростаючу поляризацію геоекономічного та геополітичного простору. Так, якщо в США з 1920 по 1957 рр. приріст душового національного доходу за рахунок «прогресу знань» склав 40 %, то в останні два десятиріччя XX ст. частка приросту ВВП за рахунок інновацій та нових технологій наблизилась до 90 %. Економічне зростання країн Західної Європи, Японії, Південної Кореї також суттєво базується на інноваціях та нових технологіях. Навіть в СРСР, економічний потенціал якого базувався на видобутку значних обсягів нафти, газу, кам'яного вугілля, залізної руди, внесок інтенсивних факторів в економічне зростання 70-80 х рр. склала 60%.

Науково-технологічна політика, що здійснювалась в Україні в період планової економіки належала до традиційного типу, яка бере за основу стимулювання НДДКР, тобто, фактори, які визначають пропозицію інновацій. Сьогодні більшість провідних країн світу здійснює інноваційну політику другого типу, що спирається на системи та коопераційні мережі.

Одночасно зароджується і політика третього покоління - спрямована на підтримку інноваційного потенціалу в різних секторах та галузях економіки з одночасною міжгалузевою оптимізацією. Забезпечення горизонтальної узгодженості різних заходів інноваційної політики видається тим важливішим, що сприяє мінімізації протиріч та дозволяє узгоджувати цілі індивідуальної та галузевої політики.

Крім необхідності враховувати сучасні тенденції інноваційного розвитку, кращі національні практики здійснення державної політики, для створення сприятливого науково-технологічного середовища в Україні, важливо зберегти національні традиції інноваційної діяльності та реалії інституціональних умов.

Сучасний стан науково-технічної активності в Україні, незважаючи на численні декларації щодо інноваційно-інвестиційної національної економічної моделі, принципово не змінюється. Так, частка державного фінансування в загальній сумі витрат на технологічні інновації збільшилась лише з 0,44 % в 2000 р. до 2,8 % в 2008 р. Левову частку фінансування технологічних інновацій забезпечують власні кошти підприємств (від 70,2 до 60,6 % у вказаний період). Щороку зменшується кількість підприємств, що займаються інноваціями: з 18,0% в 2000 р. до 13,0 % в 2008 р. Майже в півтора рази знизилась питома вага обсягу виконаних науково-технічних робіт у ВВП в зазначений період - з 1,36 % до 0,9%. Майже незмінною (в межах 5,6 - 7,0 %%) залишається питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промисловості.

Втрата позицій Україною в світових економічних рейтингах значною мірою визначається пониженням інноваційної активності. Не викликає сумнівів той факт, що ключовим фактором досягнення збалансованого довгострокового економічного зростання, підвищення продуктивності національної економіки та якості життя населення є активне продукування технологічних інновацій. Згідно рейтингу Світового економічного форуму, Україна стала 62 за рівнем інноваційності серед 133 країн, що аналізувались. При цьому суттєвого покращення рейтингової ситуації протягом останніх років не спостерігається.

Сучасна технологічна диференціація країн залежить не лише від технічних інновацій. Вона обумовлена ефективною державною стратегією, спрямованою на генерування інновацій для технологічної модернізації економічного розвитку. Ключовими передумовами розвитку інноваційного потенціалу національної економіки є ефективна система освіти та сприятливе середовище інноваційних зрушень, що можливо завдяки обґрунтованій стратегії національного розвитку та адекватній державній політиці.