У будь-якій науковій роботі, від вибору і формулювання проблеми до перевірки рішення, а також від висування гіпотез та їх дедуктивної обробки ми знаходимо чуттєве сприйняття речей і явищ, тобто наочне сприйняття, порівняння на основі аналогії та індуктивне узагальнення поряд з непродуманими догадками, формальною і неформальною дедукцію, приблизного чи детального аналізу і багато інших способів утворення, поєднання й відхилення ідей, оскільки наука розвивається на підставі фактів [1, с.93]. Разом з тим, важливу роль у процесі пізнання відіграє творча уява, яка багатша від образної уяви. Творча уява не співпадає із здатністю викликати чуттєві враження, а виникає без особливих логічних конструкцій, раптово або майже раптово через виникнення нових ідей. Нове виникає на основі спостереження, порівняння, перевірки, критики, дедукції, індукції, абстрагування, аналогії. Ніколи не існує нового знання, яке б не визначалося, до певної міри, попереднім знанням і не було логічно з ним пов'язаним, тому нова теорія розробляється на основі всіх доступних знань і з допомогою всіх доступних понять і методів [1, с. 1 10]. Творча уява в науці багатша, ніж у мистецтві тому, що їй приходиться виходити за межі чуттєвого досвіду і здорового глузду, вона точніша, ніж у мистецтві тому, що їй приходиться долати себе і потрібно бути істинною. Творча уява не байдужа до інформації, теорій, вимог моменту і навіть до загальної інтелектуальної атмосфери [1, с. 133].

Наука, як форма теоретичної свідомості є одним з найважливіших факторів розвитку культури, соціальної та економічної життєдіяльності людей. Наука бере на себе спеціалізовану функцію розробки пізнавальних норм і засобів практичної перетворювальної діяльності суспільства. Вона спроможна забезпечити розробку пізнавально-інформаційних моделей дійсності швидше, надійніше, якісніше, ніж традиційні форми свідомості через стихійне нагромадження й узагальнення досвіду суспільної практики [2, с. 138].

Отже, процес створення інтелектуального капіталу не можна пояснити за допомогою узагальнення досвіду, оскільки його у нашій практиці не було, але з теоретичних уявлень можна зрозуміти, що ідея щодо оцінки та використання інтелектуальних ресурсів для розвитку економіки, яка ґрунтується на знаннях і навичках персоналу, має значний економічний ефект, як показано у попередньому пункті.

Тривалий час основним засобом оцінки роботи купця чи мануфактурного виробництва був бухгалтерський баланс, який фіксував наявність та зміну за рік майна власника. За останніх 500 років, що минули з моменту публікації роботи Л.Пачолі "Трактат про рахунки і записи" (1494р.), теорія обліку принципово не змінилася, принаймі, сучасна теорія повністю повторює принципи обліку та процедури, що стосуються методичних прийомів обробки даних.

Певні доповнення до цієї теорії вніс Пьєр Дюпон (1870-1954), який у 1902р. з своїми двома кузенами взяли під свій контроль сімейну компанію з виробництва вибухових речовин.

Працюючи в якості казначея, П.Дюпон у 1903р. розробив метод визначення ефективності діяльності різних підрозділів компанії і формулу для ефективності інвестиційного капіталу (норми прибутку). Якщо до цього часу основним методом ефективності роботи підприємства була система калькуляції собівартості продукції, то П.Дюпон і його помічник Джон Рескоб почали поступово впроваджувати професіоналізм у сферу корпоративного обліку та фінансових показників (піраміда Дюпона). Таким чином, система калькулювання, яка була розроблена у XIX ст. Едгаром Томсоном на Пенсільванській залізниці, доповнилася методом визначення фінансової ефективності роботи компанії [3, с.89].

Стає очевидним, що система фінансової звітності, яку використовують у діловому світі, не може відобразити всієї складності бізнесу в економіці знань, коли основна роль належить нематеріальним активам, до складу яких треба віднести також інформаційні ресурси підприємства.

У фінансовому обліку відстежують стан і зміни за певний період в тій частині балансу, яку називають активом.

Поняття активів розуміють як власність підприємства (вартість фірми, запаси, дебіторська заборгованість, нематеріальні активи). Щоб визнати такі об'єкти активами, правила їх оцінки вимагають дотримуватися певних критеріїв - здійснювати над ними контроль і забезпечити можливість прогнозування майбутніх вигод від їх використання. Проте, коли з цими критеріями підходити до оцінки таких статей, як дебіторська заборгованість чи інтелектуальний капітал, то стає зрозумілим, що поняття "активи" в сучасній економіці не відповідає загальноприйнятому його тлумаченню, зокрема, він ігнорує цінність такого фактору виробництва, як персонал, який має знання, навички, інтелект. Парадоксальним фактом є те, що життєво необхідний елемент, що приводить в рух виробництво і створює додаткову вартість, не знаходить ніякого відображення в обліку. Не знаходить в обліку оцінка мережі взаємовідношень. Так, якщо з фірми йдуть компетентні й авторитетні спеціалісти, то вони можуть забрати з собою роками напрацьовану клієнтуру. Навіть такий важливий актив, як бренди, не знаходять місця в балансі, хоча вони є носієм високих прибутків.

Що стосується обліку ділової активності, ефективності виконання окремих операцій, маркетингових досліджень, заходів щодо закріплення на ринку, упущеної вигоди, вибору альтернативних рішень тощо, то він оперує лише показниками витрат на ті чи інші цілі. Така інформація потрібна по мірі виникнення ситуацій, які необхідно оцінити з точки зору їх ефективності, але її недостатньо.

Фінансовий облік зовсім не пристосований для визначення перспектив розвитку підприємства, оскільки збирає і обробляє дані лише про минулі події. Менеджменту необхідно енергійно шукати нових ринкових можливостей, а не займатися тупим підрахунком того, чого домоглися у минулому.

Майбутнє ніколи не визначається минулим, воно розвивається на основі інновацій в усіх аспектах, в тому числі й у проектуванні нових підсистем обліку. Інформація дає можливість реагувати на неї і спрямувати курс розвитку підприємства на стратегічні цілі, але для цього потрібно мати різноманітну інформацію, що стосується минулого, сучасного і майбутнього образу бізнесу та його ефективності. Якщо фінансовий облік дає так мало інформації, то як ми можемо приймати рішення відносно свого бізнесу? Зрозуміло, не можемо.

Вимірювання і оцінки діяльності за допомогою неправильно вибраних показників може привести до помилкових рішень. Якщо фірма оцінює діяльність показниками а, в, с, але не вимірює х, у, z, то менеджери, хочуть вони того чи ні, починають звертати більше уваги саме на а, в, с, оскільки їх заслуги будуть оцінені за цими показниками, в той час, коли ситуація вимагала оцінки за показниками х, у, z. Таким чином показники можуть змінити курс поведінки керівництва фірми "До того часу, поки ринки капіталу, конкретні менеджери і цілі уряди покладаються на бухгалтерський облік історичної давності, щоб на його основі приймати рішення про розміщення засобів і виборі політики, то в тій мірі, в якій цей облік не відображає нових рушійних сил створення багатства, які важко обліковувати, всі розрахунки будуть просто невірні, а політика не настільки дієва, якою могла би бути". Ці слова належать Стівену Уолмену, бувшому члену Комісії з цінних паперів і бірж США, які афористично характеризують корінні недоліки фінансового обліку в сучасному складному світі бізнесу [З, с.92-93].

"Назріла необхідність перейти на облік нового рівня, і саме того, який здатний виміряти енергію руху компанії з точки зору її ринкового положення, лояльності клієнтів та ін.". "Модель традиційного бухгалтерського обліку не пристосована до нової економіки, отже необхідно або поміняти модель обліку, або компанії повинні включити у свої щорічні звіти додаткові розділи, що розкривають особливості функціонування інтелектуального капіталу" - пишуть спеціалісти з проблеми розвитку економіки знань.

Як видно з наведеного короткого огляду, виникнення в кінці XX ст. нової економіки, що грунтується на знаннях, автори висувають на порядок денний проблему визначення вартості людського потенціалу, з якою традиційний облік не може впоратися, а тому необхідна нова система. Робота над цією проблемою почалася в Раді зі стандартів фінансового обліку в США (FASB), Кабінеті міністрів Данії, а також IASB. У жовтні 2001р. Харвей Пітт, голова Комісії з цінних паперів і бірж (США) заявив про наміри капітально реконструювати застарілу систему фінансової звітності. Центральна ідея інтелектуального капіталу полягає в тому, що витрати на отримання інформації розглядають як внутрішні, в той час, коли цінність її відносять до зовнішніх користувачів. Інтелектуальний капітал також відносять до майбутніх потенційних доходів фірми [3, с. 94].

ЛІТЕРАТУРА:

1. Бунге М. Интуиция и наука / Пер. с англ. Е.И.Польского. Ред. В.Г.Виноградова. - И.: Прогресс, 1967. - 187с.
2. Швырев В.С. Научное познание как деятельность. - М.: Политиздат, 1984.-С. 138.
3. Эвинсон Л. Корпоративная долгота. Навигация в зкономике, основанной на знаннях. - М.: ИНФРА - М., 2005.248с.