Скрипник М.І., к. е. н., доцент Національна академія статистики, обліку та аудиту

Сучасні іноземні західні дослідники пов'язують виникнення теорії управління витратами з другою половиною XIX століття, коли в 1887 році було опубліковано перше видання теоретичної праці англійців Джона Матера Фелса (1858-1925) і Еміля Гарке (1858-1930) "Виробничі рахунки: принципи і практика їх ведення". Дана робота витримала шість перевидань і здобула на рубежі століть найбільшу популярність серед видань на дану тему.

Первинно і протягом тривалого часу витрати виявляли і враховували так званим "котельним" методом, тобто в єдиному бухгалтерському регістрі з початку звітного періоду враховували всі засоби, витрачені на виробництво, незалежно від ділянок їхнього споживання і цільового призначення, потім ці витрати розподілялися пропорційно прийнятої бази. Недолік цього методу полягав в тому, що підраховуючи підсумкову суму витрат за той або інший період, він не показував їх структуру, і отже, не дозволяв визначити, які витрати можуть бути зменшені і на яких ділянках виробництва.

Підхід до управління витратами, запропонований Фелсом і Гарке, припускав створення системи, покликаної підвищити інформативність даних про засоби, що витрачаються, і посилити контроль за їхнім використанням. Основне нововведення полягало в тому, що всі витрати поділялися на фіксовані і змінні. При цьому вважалося, що зміна фіксованих витрат не залежить від напряму різних господарських операцій або обсягів виробленої продукції. Це привело до думки, що збільшити обсяги виробництва можна при витраті менших ресурсів, ніж вважалося раніше, оскільки умовно—постійні витрати збільшуються нерівномірно. Виділення із загальної маси умовно-змінних витрат багато в чому визначило можливість їх нормування та встановлення норми використання ресурсів на певний обсяг готових виробів. Крім того, був встановлений більш точний зв'язок між витратами на виробництво готового виробу і його собівартістю, що дало можливість сформувати в майбутньому систему "Стандарт-кост".

Наступним етапом розвитку теорії управління витратами є поява класифікації Джона Маннома (1863- 1955). В 1891 році він ввів поняття умовно-постійних або накладних витрат, тобто витрат, які не можуть бути безпосередньо віднесені на одиницю продукції, на витрати, пов'язані із закупівлею сировини; реалізацією готових виробів; безпосередньо з процесом виробництва. Таким чином, виявлення накладних витрат, пов'язаних із закупівлею сировини і реалізацією готової продукції, дозволило надалі виключити їх з нормування і зосередитися тільки на витратах, пов'язаних з виробництвом. І як наслідок більш достовірно визначати результат виробництва, не спотворений ніякими невиробничими накладними витратами.

Подальшим розвитком теорії управління витратами стали дослідження Олександра Гамільтона Черча (1866-1936) щодо розподілу накладних витрат по виробах залежно від продуктивності устаткування (величини машино-годин).

На початку 20 століття підхід до розподілу умовно-постійних витрат залежно від обсягу випуску і калькуляції продукції не мав такого значного розповсюдження на підприємстві. Адже в даний час поняття "собівартість" і методи розподілу витрат залишаються таємницею для деяких керівників.

Одним із завдань подальшої роботи в області управління витратами став пошук відповіді на питання: в якій пропорції необхідно включати в собівартість умовно-постійні витрати; тобто визначення собівартості і створення практично застосованих систем планування витрат і оперативного контролю за випуском продукції.

В середині 20 століття на американських підприємствах почали використовувати метод управління витратами "Директ-костінг", який базується на виключенні непрямих витрат, пов'язаних з періодом, і управління умовно-змінними витратами. Але якщо притримуватися концепції "Директ-костінг", то необхідність розподілу накладних витрат зникає.

Сучасні тенденції в області управління витратами характеризуються активним впровадженням нових методів управління накладними витратами. Це пояснюється тим, що останніми роками частка даного елемента в структурі загальних витрат різко збільшується. До перспективних методів управління накладними витратами відносять побудований на основі обліку витрат за функціями функціонально-вартісний аналіз, бюджетування на нульовому базисі, формування цільових витрат підприємства. При цьому значну увагу прогресивні західні компанії зосереджують на стратегічному управлінні витратами.

Таким чином вищевикладене дає можливість зробити висновок про те, що з розвитком ринкових відносин кардинально змінюються підходи до побудови системи управління витратами та виникнення методів калькулювання собівартості продукції.