Останнім часом динаміка рівнів інфляції в Україні викликає занепокоєння. Якщо в 2006 році споживчі ціни зросли на 11,6%, в 2007— на 16,6%, то у першому півріччі 2008 року —- на 14,9 %. Урядові експерти вважають найважливішою причиною сплеску інфляції спадок 2007-го та підвищення світових цін на енергоресурси та продовольчі товари.
Деякі дослідники вважають, що інфляція в Україні має насамперед монетарний характер. Швидке зростання експорту в умовах відносно стабільного обмінного кусу долару призводить до надмірного приросту грошової маси, що є потенціалом майбутньої інфляції. Реалізація цього потенціалу залежить від номінального підвищення заробітної плати, що за відсутності відповідної пропозиції товарів та послуг спричиняє зростання рівня цін [2]. Однак чому в Україні підвищення попиту не стимулює зростання виробництва, як це відбувається у розвинених країнах, а призводить до розбалансування грошової та товарної маси?
Ряд економістів пояснюють високий рівень інфляції насамперед штучно завищеними доходами населення. Інфляційна модель економіки сформувалася у нас із 2005 року, оскільки із цього часу темпи приросту реальної зарплати істотно перевищують темпи росту ВВП. Тому для подолання інфляції необхідно зменшити соціальне навантаження на економіку. Витрати на оплату праці (включаючи відрахування на соціальне страхування) в 2004 році становили 6,6%, а в 2006 році — 7,9% витрат на реалізовану продукцію.
Середня вартість години праці у ЄС (включаючи соціальні виплати, здійснювані роботодавцями) становила в 2006 році 20,35 євро. Українські працівники одержують значно меншу частку створеного ними продукту в порівнянні з колегами з розвинених країн. Якщо в Україні частка заробітної плати у ВВП становила в 2006 році 49,4%, то відповідний показник у країнах ЄС — в середньому 65%. Постійне вилучення у працівників значної частини необхідного продукту негативно впливає на економіку, призводить до злиденності більшості населення, «відтоку мізків» за кордон, тому без радикальної зміни існуючих пропорцій розподілу доходів не обійтися. Це — найважливіша умова подолання бідності, збільшення обсягу внутрішнього ринку, соціальної переорієнтації економіки. Однак наближення частки заробітної плати у ВВП до рівня розвинених країн потребує випереджаючого зростання реальної зарплати порівняно із продуктивністю праці.
Хоча зростання цін на енергоресурси, підвищення зарплати та монетарні чинники вплинули на динаміку цін, ці фактори далеко не ПОВНОЮ мірою пояснюють причини спалаху інфляції. Існують більш важливі чинники, які заслуговують на увагу з боку дослідників. Будь-який підприємець прагне до збільшення прибутку. Найпростіший шлях досягнення цієї мети — підвищення цін. Головний стримуючий фактор — механізм конкуренції. Саме формування конкурентного середовища в Україні в результаті ринкових реформ, проведених у 90-ті роки минулого століття, стало одним з найважливіших факторів, що дозволили перебороти гіперінфляцію [1].
Отже, інфляція не є самостійною проблемою. Це— симптом того, що економіці не дають нормально розвиватися, реакція підприємців на несприятливі умови господарської діяльності. Розвиток підприємництва та конкуренції — єдиний шлях забезпечення стабільного, економічного зростання при мінімальній інфляції. Однак формування сприятливого для підприємництва середовища та справедливих умов конкуренції вимагає чітко продуманої довгострокової програми.
Література
1. Башко В.Й., Карпенко Г.В. Аналіз основних факторів інфляції в Україні //Фінанси України. – 2008. - №11. – с. 29-41.
2. Щербак А. Як приборкати інфляцію в Україні // Економіст. – 2008. - №9. – с.43-45.