П.Ю.Дзюба, студент Е 3/3
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник: Бойко А.М.

У розрахунках між підприємствами застосовуються розрахункові чеки, для отримання готівки з рахунків у банківських установах. Використання розрахункових чеків зменшить оборот розрахунків готівковими коштами, що не призведе до санкції за перевищення лімітів оплати готівкою за даними платежами. Така форма оплати може застосовуватися, при стійких довірчих відносинах між партнерами; при можливості повного або часткового контролю партнерів одне одного; при розрахунках за межами підприємства при роз’їзному характері здійснення господарської діяльності тощо.
Безготівкові операції, зокрема чеки, та їх застосування в Україні досліджували такі вчені та науковці: І.С.Гринько, І.В.Зятковський, В.Д.Лагуніна, Р.А.Слав’юк, О.В.Уляницька та інші.
Платником по чеку завжди є банк або інша кредитна установа. Право чекодавця — звертатися до банку з вимогою щодо оплати чека; обов’язок банку — виконати цю вимогу, виходячи з угоди між банком і клієнтом. Відповідно до чекової угоди клієнту дозволяється використовувати його власні, а також залучені кошти для оплати своїх чеків. Банк сплачує готівкою або безготівковим переказом коштів з рахунка чекодавця на рахунок пред’явника чека.
Чекова форма розрахунків потребує від банківської установи дотримання відповідних правил: банк зобов’язаний упевнитися в достовірності чека (форма, термін дії, відсутність виправлень, відповідність підпису чекодавця зразку підпису, який є в банківській установі). Чек може бути оплачений тільки тій особі, яку вказано в ньому (іменний чек); або пред’явнику, коли чек видано на пред’явника. Чекодавець не тільки несе відповідальність за оплату чека банком-платником, а й зобов’язаний забезпечити цей платіж, заздалегідь надавши банку необхідні кошти для покриття своїх чеків. За видачу чека без покриття чекодавець несе відповідальність. Банк-платник, підпис якого на чеку відсутній, як правило, не несе відповідальності перед власником чека за його оплату, крім випадків, коли чек банком акцептовано.
На даний момент в Україні розрахунки чеками, стають більш вживаними. Так, у 2008 році, в порівнянні з 2007, відбувся зріст чекових операцій на 3,4%, що в загальному обсязі склало приблизно 150 млн.грн [1].
Таким чином, чеки мають як негативні, так і позитивні сторони, деякі банки при видачі готівки за чеком стягують 2 - 4% за послуги. Також - це вилучення коштів з обороту, можливість неотримання платежу, тривалий термін документообігу, складнощі з оформленням тощо. Але такі розрахунки мають і сильні сторони: суми, які виписуються за розрахунковим чеком не впливають на ліміт каси, а вразі втрати чекової книжки, підприємство втрачає самі бланки, а не грошові кошти [2].

ЛІТЕРАТУРА
1. Лагунін В.Д. Безготівкові розрахунки між підприємствами / В.Д.Лагунін // Фінанси України. – 2009. - №1. – С. 13-20
2. Гринько І. С. Грошові розрахунки між сільськогосподарськими підприємствами / І.С.Гринько // Економіка та управління національним господарством. – 2009. - №1. – С. 26.

В.В.Алєксєєва, студентка ЗЕД 4/2
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.М.Бойко
Широка база оподаткування, яка включає не тільки товари, але й роботи та послуги, забезпечує надійність і стабільність бюджетних надходжень. В сучасних умовах ринкової економіки ефективне управління підприємством залежить не тільки від внутрішнього, але і зовнішнього середовища. Серед найважливіших чинників, що впливають на функціонування господарюючих суб’єктів, є податки. Саме їх вплив в кінцевому підсумку діяльності підприємства, а значить і подальший розвиток та здійснення економичної діяльності. Податок на додану вартість є основним джерелом надходжень до бюджету. Його частка становить 45%.
Вплив ПДВ на добробт суспільства досліджували Б.Карпінський, А.Сігайов, А.Соколов, В.Рябошлик, К.Шмельов, М.Боутус, Л.Ербіл, В.Саммерс та інші, проте механізм ПДВ потребує удосконалення.
ПДВ – непрямий податок, що сплачується кінцевим споживачем: населеннм, державою та неприбутковими неурядовими організаціями, що обслуговують населення. Проте не з кожної покупки населення належить стягувати ПДВ, а деякі виробничи підприємства – не кінцеві споживачі, можуть виявитися кінцевими платниками ПДВ.
Більше половини первинного ПДВ генерується видатками населення на товари і послуги; державними закупівлями забезпечується десята частка надходжень; видатками фізичних осіб-підприємств та інших суб’єктів малого підприємництва – більше чверті, що відповідає значним масштабам поширення цього виду економічної діяльності. Наприклад, фізичні особи, які орендують площі в торгівельних центрах, реалізують свої товари населенюю без ПДВ, проте закупівля цих товарів або у виробника, або у оптовика може відбуватися з ПДВ [1].
У 2008 році кінцеві платники зплатили 35,6 млрд. грн ДПВ, тоді як до бюджету дійшло 33,5 млрд. грн. З урахуванням того, що 0,6 млрд. грн отримано за рахунок приросту заборгованості з відшкодування ПДВ, тобто надзвичайними методами, надходження, зібрані за основним механізмом, становили 32,9 млрд. грн, або на 2,7 млрд. грн менше, ніж сплачено кінцевими платниками. Таким чином, у скарбницю потрапило менше 92% первинної сплати ПДВ [2].
Нестабільність фактичних надходжень ПДВ може бути пояснена тілки субє’ктивними факторами - фіктивним відшкодуванням та іншими шахрайствами. Прогнозування та динаміка надходжень від ПДВ залежить від механізму його адміністрування, який потребує перегляду та вдосконалення. Питаня покращення адміністрування ПДВ, підвищення рівня його прозорості, погашення заборгованості з відшкодування й запобігання її винекненню в майбутньому – пріоритети у розробках практичної діяльності органів державної податкової служби України.
Таким чином, ПДВ – це пропорційний податок, який стягується як відсоток від ціни, а отже, є прозорим на кожному єтапі виробництва та поширення. Він збирається частинами, через систему відрахувань, коли суб’єкти оподаткування (зареєстровані як платники ПДВ) можуть зменшувати свої зобов’язання на величину податку, яку вони сплатили іншим платникам ПДВ, купуючи ресурси для своєї виробничої діяльності. Цей механізм забезпечує нейтральність податку, незалежно від того, скільки трансакцій задіяно а економічному ланцюжку.

ЛІТЕРАТУРА
1. Сігайов А. Ефективне адміністрування ПДВ: проблеми і перспективи / А. Сігайов // Економіка України. – 2007. – №7. – С.24-25.
2. Карпінський Б. Податок на додану вартість / Б.Карпінський // Економіст. – 2007. – №1. – С.30-33.

В.А.Солнишкова , студентка ЗЕД 4/1
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.М.Бойко

Акцизний збір – досить важливий фінансовий інструмент регулювання економічних і соціальних процесів у державі. При акцизному оподаткуванні імпорту здійснюється захист власних товаровиробників. Оподаткування предметів розкоші має на меті перерозподіл доходів між різними верствами населення. Запроваджуючи акцизний збір на тютюнові та горілчані вироби, держава добивається обмеження їх споживання. Застосування акцизного збору дає змогу вилучати частку прибутку підприємств – монополістів з виробництва окремих товарів.
Дослідженням акцизного збору та його ролі у доходах бюджету займалися такі вчені та науковці: М.Я. Азаров, Ю.Б. Іванов, І.І. Д’якова, А.М. Поддєрьогін, Д.П. Костюк.
Акцизний збір - це непрямий податок на продаж товарів масового вжитку і послуг на внутрішньому ринку. Як правило, ставки акцизного збору встановлюються в твердих сумах з одиниці товару. Це дає змогу ефективніше впливати на процес виробництва та реалізаціх товарів.
Різке підвищення ставок акцизного збору на тютюнові вироби у 2008 р. суперечить нормам чинного законодавства, є економічно необґрунтованим і негативно позначиться на ринку тютюнових виробів. Акцизні збори за два роки збільшилися на 65 відсотків на лікеро-горілчані вироби і становлять 34-х гривень за літр, на тютюнові вироби підвищився - більш ніж удвічі. Внаслідок цього скоротилося легальне виробництво продукції і підвищиться тінізація ринку. Для того, щоб дійсно дізнатись чи сплачувався акцизний збір існує маркування товару.
За даними статистичних зведень у 2008 році до загального фонду Держбюджету надійшло 3,35 млрд. грн акцизного збору з виробленої в Україні лікеро-горілчаної продукції, що майже на 18% більше, ніж за аналогічний період минулого року [1].
Державна податкова адміністрація в Миколаївській області у 2008 році перерахувала до держбюджету 131,6 млн. грн акцизного збору. Як повідомляє прес-служба адміністрації, в порівнянні з 2007 роком надходження збільшилися на 45,1 млн. грн. У податкових інспекціях Миколаївської області зареєстроване 17 субєктів підприємницької діяльності - платників акцизного збору. 83% надходжень забезпечило ВАТ " Сан-Інтербрю України", виробники-винарі ВАТ " Зелений Гай", ВАТ "Коблево", ТОВ "Сандора" і ВАТ "Радсад" мають 16% від загальних надходжень збору по області [2].
Таким чином, акцизний збір дозволяє через цінові механізми непрямо впливати на обсяги виробництва та реалізації окремих підакцизних товарів як на митній території України, так і в сфері зовнішньоекономічної діяльності. Також необхідно жорстко контролювати встановлення ставок та об’єм оподаткування, щоб не спричиняти підробок товару. Необхідне поступове реформування законодавства, підвищення ставок акцизного збору та гармонізація їх структур, з урахуванням національних інтересів.

Література:
1. Мігунов І.В. Акцизний збір / І.В.Мігунов // Вісник податкової служби України. - 2008. - №1-2. - С. 19-20.
2. Шварц Д.П. Підвищення акцизних зборів в Миколаєві / Д.П. Шварц // Бізнес новини Миколаєва. – 2008. - №23. - С.14-16.

К.С.Горєва, студентка Е 3/2
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент Бойко А.М.

Відомо, що прибуток у ринкових умовах є кінцевою метою будь-якої підприємницької діяльності, в тому числі й у галузі сільського господарства. І якщо ця мета не досягається за будь-яких умов, комерційна діяльність оцінюється як неуспішна і суб’єкт господарювання за відсутності фінансових резервів повинен її припинити. Поліпшення ситуації можливе лише за умови, коли кожне сільськогосподарське підприємство забезпечить стимулювання внутрішніх механізмів формування прибутку на основі обґрунтованих управлінських рішень.
Багато науковців таких як Ф.Ф.Бутинець, В.П.Галушко, О.Д.Гудзинський , Г.І. Кірейцев, Т.М.Ковальчук, П.Т.Саблук, В.К.Савчук, В.В.Сопко, С.І.Шкарабан та інші у своїх роботах досліджували питання формування й ефективного використання прибутку сільськогосподарським підприємством. Разом з тим значна частина проблем, що виникають внаслідок неефективного господарювання через прийняття непродуманих управлінських рішень, зумовлюють необхідність детального вивчення механізмів управління прибутковістю та пошуку його поліпшення, зокрема за рахунок використання переваг удосконаленої системи обліково-аналітичного забезпечення.
Прибуток є узагальнюючим показником, тому дає можливість: оцінити ефективність діяльності фірми; визначити величину бази для оподаткування (чим менше прибуток, тим менші податки); прийняти рішення, пов’язані з вкладенням коштів у фірму; досягти мету власників - акціонерів (чим більше прибуток, тим багатше її утримувач (держатель) [1].
Капітал, що приносить протягом періоду існування вигоду, більшу за його первісну вартість називається прибутком. Саме така ситуація спостерігалася в аграрному секторі протягом чотирьох років (2004-2008). За ці роки абсолютна більшість сільськогосподарських підприємств збільшили власний оборотний капітал, який фінансисти називають «робочим» капіталом. Так, чистий прибуток від усієї діяльності у 2004 році становив 1410,9 млн. грн, а в 2008 – 2445,4 млн. грн. Якщо прибутку не має, а є збиток, то відбувається зменшення капіталу. Така ситуація простежувалася з 1996-1999 рр. Так, чистий прибуток від усієї діяльності у 1996 році склав -1395,6 млн. грн, а в 1999 році – 3399,1 млн. грн [2].
Таким чином, проблема нині не в обчисленні прибутку, а у правомірності формування прибутку за рахунок безкоштовного залучення коштів у власність підприємств.
Концентрація зусиль на прибутковості як на основній меті свідчить про кризу менеджменту, орієнтованого на короткочасний успіх. Це призведе до зниження конкурентоспроможності, обмеження інвестицій, негативно вплине на майбутній розвиток підприємства.

ЛІТЕРАТУРА
1. Костенко О.М. Формування прибутку в організаційно – правових формах господарювання / О.М. Костенко // Економіка АПК. - 2008. - № 2. - С. 74 -76.
2. Дем’яненко М.Я. Фінансові чинники формування доходів у сільському господарстві / М.Я. Дем’яненько // Економіка АПК. - 2008. - №5. - С. 18-20.

А. О. Вакуленко, студентка ЗЕД 4/2
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.М. Бойко

На сьогоднішній день Україна знаходиться в дуже складному становищі –переживає економічну кризу. Для того, щоб стабілізувати ситуацію потрібно збільшити або залишити на тому рівні на якому є надходження до державного бюджету.
Цьому питанню приділяється в наш час дуже багато уваги і воно є актуальним, про це свідчать статті вчених, економістів, управлінців, наприклад Т.Г. Бондарчук, Л.О. Омелянович, Є.С. Гордієнко.
Податок на прибуток підприємств – одна із найрозвиненіших форм оподаткування. Цей податок – продукт економічного і політичного розвитку суспільства, фіскальний інститут, який властивий високій культурі державності з витонченим механізмом функціонування, що потребує від платників усвідомленого ставлення до своїх прав та обов’язків.
У 2008 році виконання помісячного розпису Міністерства фінансів України з податку на прибуток до Загального фонду Державного бюджету України забезпечено на 113,1 %. До бюджету фактично надійшло 45940, 3 млн. грн , що на 12713,0 млн. грн або на 38,3 % більше, ніж за відповідний період 2007 року, та на 20576,8 млн. грн або в 2,2 рази більше, ніж за 2006 рік.
За даними Департаменту податку на прибуток та інших податків і зборів (обов’язкових платежів) ДПА України, упродовж 2008 року спостерігалася стала тенденція до зростання показника податкової віддачі по податку на прибуток. Так, якщо за результатами 2007 року рівень податкової віддачі становив 1,27 %, то за 2008 рік – 1,75 %. Враховуючи те, що в листопаді 2008 року обсяги промислового виробництва України зменшилися на 28,6 % порівняно з листопадом 2007 року та на 15,2 % порівняно з поточним роком, рівень податкової віддачі за результатами знизився до 1,46 %.
А також можна відзначити, що рейтингова оцінка результатів господарської діяльності великих платників податків Миколаївської області за 2008 рік займала друге місце після надходжень від сплати ПДВ. Було сплачено податку на прибуток у бюджет держави 684,6 млн. грн , що в порівнянні з 2007 роком збільшилось на 60 млн. грн . У порівнянні з прибутковим податком із громадян податок із прибутку підприємств має в прибутках бюджету України більш питому вагу .
Оподаткування прибутку в Україні має стати суттєвим важелем державного регулювання, за допомогою якого можна достатньо впливати на процеси економічного зростання та соціального розвитку. Податки відіграють важливу роль у функціонуванні держави, тому що вони є одним із найважливіших видів державних доходів, що їх одержує держава на підставі своїх владних повноважень.
Таким чином, підприємства мають великі можливості зменшення своїх податкових зобов’язань, але податкова політика кожного з них повинна базуватися на вимогах економічної доцільності. Якщо цим питанням не приділятиметься належна увага, то негативні наслідки можуть перекрити всі переваги зменшення оподаткування. Разом з тим необхідно зазначити, що кризовий стан підприємств свідчить про необхідність реформування податкової системи України.

В.О. Коваль, студентка Е 3/1
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.М.Бойко

Капітал є однією з головних домінант функціонування та розвитку економічної системи. Аналіз капіталу з позицій його характеристики як інвестиційного ресурсу має велике значення для впровадження інноваційно-інвестиційної моделі економіки. Відомо, що капітал здійснює рух у процесі інвестування, реінвестування, дезінвестування. Для суб’єкта господарювання використання капіталу як реального інвестиційного ресурсу створює основу для чистого капіталоутворення. Під цим терміном розуміють різницю між обсягом валових інвестицій капіталу та амортизацією. Завдяки чистому капіталоутворенню стає можливим зростання виробничого потенціалу підприємств і суспільства загалом. Варто зауважити, що використання капіталу як інвестиційного ресурсу у фінансовому секторі, а саме при здійсненні фінансових інвестицій в акції, облігації, новий реальний капітал не створюється. Про негативні тенденції у сфері такого інвестування в Україні свідчить, зокрема, порівняння обсягу фінансових інвестицій з інвестиціями в основний капітал. На кінець 2008 р. фінансові інвестицій, які віддзеркалюють трансферне інвестування, досягли майже 40% до ВВП, у той час як інвестиції в основний капітал лише 23%. Подібні тенденції мають теж стати предметом уваги функціональних установ і об’єктом законодавчого врегулювання. Про загальні перспективи інвестування на макроекономічному рівні свідчать дані про процеси заощадження та чистого нагромадження основного капіталу. Як, відомо, інвестиційні ресурси – це один із головних чинників забезпечення стабільного економічного зростання. Їх достатність, насамперед, визначає можливість технологічного оновлення та безперебійного ведення суб’єктами господарювання економічної діяльності та впровадження інновацій. Відповідно до Національних рахунків України, на макроекономічному рівні величина валових заощаджень за 2008 р. склала 127 млрд. грн. як різниця між валовим наявним доходом (551,9 млрд. грн.) і кінцевими споживчими витратами (424,9 млрд. грн.). Чисті заощадження як різниця між валовими заощадженнями і споживанням основного капіталу за 2008 рік становили 68,7 млрд. грн. [1]. Норма заощаджень, за висновками експертів, знаходиться поки що на високому рівні, але має тенденцію до зниження. Якщо у 2007 р. норма валових заощаджень становила 25,7% до ВВП, а чистих заощаджень – 14,2%, то у 2008 р. ці норми зменшилися відповідно до 23,3 та 12,6%. У розвинених країнах середня норма валових заощаджень знаходиться на рівні 27%. [2]
Таким чином, доцільно на державному рівні впровадити систему комплексного аналізу процесів капіталоутворення для своєчасного ухвалення відповідних рішень і визначення економічної стратегії формування капіталу. Необхідно забезпечити умови для розвитку нових форм нагромадження капіталу, які дозволять ефективно запроваджувати інновації в усіх сферах і галузях економіки; забезпечити рівновагу на ринку заощаджень – інвестицій шляхом використання ринкових і неринкових важелів регулювання діяльності економічних суб’єктів нагромадження; активізувати амортизаційну, інвестиційну та структурну політику держави з метою оновлення основного капіталу.

ЛІТЕРАТУРА:
1. Баліцька В.В. Капіталоутворення в Україні як предмет системного аналізу та ухвалення стратегічних рішень / В.В. Баліцька // Актуальні проблеми економіки №8 (86), 2008. - С. 55-64.
2. Анін В.І. Аналіз статистичних даних обсягів інвестицій в основний капітал / В.І. Анін // Статистика України, 2008, №1. - С. 59-65.

Н.В.Вєтрова студентка ЗЕД 4/1
Науковий керівник асистент А.М.Бойко
Миколаївський державний аграрний університет
На шляху переходу нашої країни до ринкових відносин особливо актуальною є проблема своєчасного забезпечення грошовими ресурсами дохідної частини державного бюджету. Вирішення цієї вкрай важливої проблеми значною мірою залежить від ефективності діяльності податкової служби, а також розробки науково-обґрунтованої системи оподаткування, яка б відповідала реаліям сьогоднішнього дня, забезпечувала зростання податкових надходжень до бюджету та підвищувала рівень збору податкових платежів. Податок на додану вартість останнім часом привертає до себе значну увагу, тому що він став предметом широких дискусій щодо доцільності його застосування та наслідків справляння для економічного розвитку і бюджету країни.
ПДВ зберігає переваги багаторівневого податку з обороту щодо оподаткування усіх ступенів руху товару, але одночасно ліквідує його основний недолік — кумулятивний ефект. Специфіка нарахування та сплати ПДВ полягає в його нарахуванні на кожному етапі руху товару від виробника до споживача — при цьому з оподатковуваного обороту виключаються податки, сплачені на попередніх етапах, в результаті чого об'єктом оподаткування виступає вартість, створена на конкретному ступені руху товару (цим зумовлюється й назва податку).
Значне поширення ПДВ у податкових системах країн світу обумовлене фіскальними, психологічними та економічними перевагами даного податку. широке використання ПДВ в більшості країн зумовлене насамперед фіскальними вигодами — він має широку базу оподаткування. Проте, слід зазначити, що фіскальна ефективність ПДВ в Україні не є високою і це передусім пов'язано із не відпрацьованістю та певними недоліками механізму бюджетного відшкодування даного податку. Важливою є регулювальна функція ПДВ, адже його застосування впливає на інфляцію та ціноутворення. Регулюючи величину цін за допомогою ПДВ, можна безпосередньо впливати на споживання й доходи суб'єктів господарювання. Ціноутворювальний ефект ПДВ великою мірою залежить від того, зменшує ПДВ бюджетні доходи чи просто заміщує собою інші податки, скасовані або знижені в результаті його впровадження. Розглядаючи питання впливу ПДВ на процеси ціноутворення, доцільно також звернути увагу на те, що при заміні кількох податків на ПДВ здійснюється доволі складний процес, що виявляється у змінах цін виробничих факторів (землі, капіталу, праці) та цін відпуску фірм-виро6ників.
ПДВ забезпечую нейтральність оподаткування за умови правильного застосування та врахування особливостей даного податку. Причому нейтральність оподаткування в більшості випадків не є притаманною та властивою іншими податковими формами, тоді як ПДВ має нейтральний і всеохоплюючий характер, що призводить до позитивного впливу на економіку. Виділяють і специфічні функції ПДВ, що реалізуються в окремих галузях народного господарства. Зокрема , в окремих випадках спеціальні режими справляння ПДВ слід розглядати як непряме бюджетне фінансування розвитку сільськогосподарського виробництва, Результатом реалізації такого механізму є те, що ПДВ перетворюється з інструменту фіску в елемент фінансового забезпечення, завдяки якому поліпшується рівень фінансування підприємств здійснюється їхня фінансова підтримка. Такі механізми непрямої фінансової підтримки суб'єктів господарювання спрямовуються на стимулювання розвитку пріоритетних галузей економіки — це дає можливість виділити підтримувальну функцію податку на додану вартість.
Протиріччя та неприйняття використання ПДВ пояснюється його недоліками, зумовленими не відпрацьованістю механізму справляння даного податку внаслідок відсутності належного досвіду застосування такої форми універсального акцизу.

І.В.Марчук,студентка ЗЕД 4/1
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.М.Бойко

Платність стала основним фактором переведення сфери природокористування на ринкову модель розвитку. Особливо актуалізувалось завдання підвищення результативності земельного оподаткування. . Першочергового значення набуває проблема посилення диференційованості та стимулюючої ролі плати за землю, щоб вилучати у землекористувачів та землевласників ту частину ренти, яка утворюється під впливом природного чинника, і тому закономірним є її розподіл між членами суспільства.
Актуальність даного питання досліджували,вивчали і присвятили цій темі свої роботи такі автори: Б. Данилишина, С. Дорогунцова, І. Бистрякова, М. Хвесика, А. Третяка, В. Медведева, І. Пліско, В. Криська, Л. Тулуша, В. Янковського, В. Бондаренко, О.Петриченко, В. Фінашка, К. Гривнак та інші. Проте дане питання так і не було вирішене, і даний момент залишається відкритим.
Плата за землю в Україні - обов'язкова норма для всіх землекористувачів, крім випадків, передбачених законодавством. Вона є джерелом формування коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання й охорони земель, підвищення родючості грунтів; відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості, і ведення земельного кадастру; здійснення землеустрою та моніторингу земель; проведення земель-ної реформи; здійснення витрат на розвиток інфраструктури населених пунктів. Плата за землю належить до прямих податків і є одним з найстаріших в історії податком, його платниками є власники землі та землекористувачі, у тому числі й орендарі.
Цей податок стимулює ефективне використання землі за рахунок запровадження диференційованих ставок залежно від регіону, сприяє більш рівномірному розміщенню продуктивних сил на території країни. переваги від справляння цього податку на практиці реалізуються не повною мірою через недостатню розвиненість фінансової підтримки українського сільгоспвиробника. У спектрі проблем земельного оподаткування вагоме місце посідає встановлення взаємозв'язку між надходженнями плати за землю та їх цільовим використанням, визначення форм та методів відчуження земельних ділянок, застосування корегувальних коефіцієнтів для оптимізації земельного оподаткування, удосконалення оцінки земель як основи встановлення земельних податків та ефективних схем купівлі-продажу окремих складових земельноресурсного потенціалу.
3 метою збільшення надходжень плати за земт лю у найближчій перспективі варто переглянути методику грошової оцінки різних категорій земель і.підвищити ставки земельних податків та орендної плати, щоб максимальною мірою вилучати земельну ренту, яка виникає під дією природного чинника і має розподілятись, у першу чергу, в інтересах місцевого населення.

Література
1. Голян В.А. Земельне оподаткування: інституціональні бар’єри та нові пріоритети / В.А.Голян // Економіка АПК. - 2008. - №7. – С. 34-37.
2. Петриченко О. Особливості оподаткування земельних ділянок / О. Петриченко / Вісник податкової служби України. – 2008. - №18-19. – С.24-27.

О.І.Білик, студентка ЗЕД 4/1
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.М.Бойко

На сьогодні основною стратегією реформування законодавства з акцизного збору має бути поступове наближення до норм, прийнятих в країнах-членах Європейського Союзу з урахуванням національних інтересів та особливостей оподаткування країн-сусідів.
В даний час рівень цін на тютюнові вироби в Україні є неприпустимо низьким у порівняні з країнами ЄС.
За даними Інформаційного центру з проблем алкоголю та наркотиків (ІЦПАН) в останні роки обсяг споживання сигарет в Україні коливається в межах - 65-70 мільярдів штук (або 1600 – 1700 сигарет в рік на кожну дорослу людину віком від 15 років і старше). Не останню роль ціна тютюнових виробів відіграє в тому, що багато молоді починає вживання тютюну. Одним із найбільш ефективних податкових засобів, що безпосередньо впливає на ціну тютюнових виробів є акцизний збір.
Акцизний збір визнано ефективним інструментом зниження споживання сигарет Європейським Союзом, який має достатньо довгу практику його використання. За цей період було сформульовано і закріплено відповідними нормативними актами ЄС підходи до розбудови системи справляння акцизного збору на сигарети.
Проектом пропонується збільшити всі компоненти акцизного збору на всі сигарети, а саме:
- ставки, встановлені у твердій сумі із одиниці реалізованого товару (продукції) – на 16 грн. (для сигарет з фільтром) та на 7,5 грн. ( для сигарет без фільтру);
- ставки, встановлені у процентах до обороту з реалізації товару (продукції) на 3,5%;
- мінімальне податкове зобов’язання збільшити – на 22 грн.(для сигарет з фільтром) та на 10 грн. ( для сигарет без фільтру).
Зокрема, в поточному році підвищення ставок акцизного збору на тютюнові вироби передбачено у два етапи: на 25% - з 1 лютого, та ще на 25% - з 1 липня.
Підвищення ставок акцизного збору у запропонований спосіб дозволить:
1. Створити економічні передумови для підвищення цін на тютюнові вироби;
2. Забезпечити збереження цінового паритету із сусідніми державами, що не створюватиме передумов для активізації нелегального обігу тютюнових виробів;
3. Буде кроком у напрямі виконання зобов’язань України за Рамковою конвенцією ВООЗ із боротьби проти тютюну.
Таким чином, до кінця цього бюджетного року (за умови введення в дію змінених ставок з 1 серпня 2008 р.), навіть без урахування підвищення цін на сигарети, податкові надходження до Державного бюджету складуть майже 1 млрд. гривень. Прогнозний розрахунок на наступний 2009 рік, також без урахування підвищення цін, становить близько 2,5 млрд. гривень.

В.М. Влас, студентка Е 3/5
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А. М. Бойко

З розвитком ринкових відносин фермерське господарство стає рівноправною ланкою в системі АПК поряд з державними, колективними, кооперативними, акціонерними та іншими підприємствами, організаціями і установами.
Питаннями функціонування фермерського господарства в Україні займалися такі вчені як А. Лісовий, Б. Пасхавер, О. Чаянов, В. Зіновчук та інші. Вони досліджували роль функціонування фермерських господарств в Україні в умовах ринкової економіки та вплив інтенсивного розвитку фермерського господарства на сільське господарство і на АПК в цілому.
Протягом останніх років в Миколаївській області відмічається стала тенденція росту кількості фермерських господарств. Станом на 1 січня 2008 року було зареєстровано 4638 фермерських господарств, що на 1.7% більше, ніж на відповідну дату попереднього року (10.7% від їх наявності в цілому по Україні).
На початок 2008 року фермерські господарства мали у користуванні 325.6 тис. га сільськогосподарських угідь, з яких на ріллю припадало 98.5% площі сільгоспугідь фермерських господарств порівняно з початком 2007 року зросли на 5%. Більше половини сільськогосподарських угідь, які знаходяться у користуванні фермерів, орендовані.
Фермерські господарства є роботодавцями не тільки для членів своєї родини, а й для працездатного населення. За результатами вибіркового обстеження фінансово-господарської діяльності в Миколаївській області, на роботах у фермерських господарствах торік, було зайнято 7.4 тис. осіб. Із загальної кількості працюючих 31.3% становили жінки. Фермерськими господарствами протягом 2007 року засіяно 254.4 тис. га ріллі, що на 1.7 % менше ніж у попередньому році (19.2% загальної посівної площі регіону).
У загальному виробництві зернових культур сільськогосподарськими підприємствами частка фермерів у 2007році порівняно з 2006 роком становила 18.3%, соняшнику – 24.1%, овочів 30.2%.
Тваринницька галузь отримала у фермерів значно менший розвиток. У загальному виробництві продукції тваринництва Миколаївської області частка фермерських господарств залишається досить незначною – 0.6 %, а в структурі аграрної продукції фермерів – 4.9%.
На початок 2008р. у фермерських господарствах Миколаївської області отримувалось 845 голів великої рогатої худоби, що на 13.3% менше, ніж попереднього року, свиней – 3542 голів (на 33.5%), птиці – 13.7 тис. голів (на 38.6% менше).
Одним із найважливіших процесів фермерської діяльності є реалізація виробленої продукції. За 2007 р. виручка від реалізації аграрної продукції фермерськими господарствами порівняно з попереднім роком зменшилась на 18.3% і становила 132.2 млн. грн.. Основна частина доходу від реалізації сільгосппродукції надійшла в господарства від реалізації продукції рослинництва і тільки 2.3% - тваринництво. За результатами дослідження фермерськими господарствами у 2007 р. отримано 109.9 млн. грн.. чистого прибутку, що в розрахунку на одне господарство становило 30.5 тис. грн.
Провівши дане дослідження спостерігається інтенсивний розвиток фермерських господарств не тільки в Миколаївській області, а й в Україні в цілому, що має позитивний вплив економіки сільського господарства і АПК в цілому.

Література:
1. Кудла Н., багатофункціональний розвиток сільських територій від базових ідей до активізації місцевого підприємництва”//Економіка України, №9, - 2008р.
2. Статистичний довідник Миколаївської області за 2008рік.