Четвер, 27.02.2020, 21:27
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Публікації | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Матеріали конференцій [129]
Фінансовий словник [439]
Фінансовий словник
Підприємство велике
Підприємство велике - підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує двісті п'ятдесят осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму сто мільйонів гривень.
ст. 63 Господарського кодексу України
Пошук
Статистика
Кафедра фінансів
Головна » Статті

Всього матеріалів в каталозі: 559
Показано матеріалів: 521-530
Сторінки: « 1 2 ... 51 52 53 54 55 56 »

Л.Л.Сабодаха, студентка Е 3/2
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.М.Бойко

Однією із складових управління фінансовими ресурсами малих фермерських господарств є система заходів фінансово-кредитного забезпечення малого сільськогосподарського виробництва.
В умовах глибокої кризи, пережитої агропромисловим комплексом, особливо цінними є іноземні інвестиції в цю складну, з тривалим строком окупності сферу економіки. Однак, як відомо, інвестиції спрямовуються туди, де є гарантія їх високоефективного використання та максимальної віддачі.
Фінансове забезпечення підприємств досліджували такі вчені: М.М.Александрова, Д.В.Клиновий, А.М.Ковальова, М.І.Крупка, В.М.Радіонова, В.М.Опарін, та інші. Дослідженням питань інвестиційної діяльності, залучення інвестицій в аграрний сектор України, вивчали як вітчизняні, так і зарубіжні учені-економісти: І.Т.Балабанов, І.О.Бланка, С.О.Буткевич, Ф.Шарпа та інші.
Розглянемо тенденції кредитування малих фермерських господарств в Україні протягом останніх років з позиції макрорівня.
Починаючи з 1999 р., кредити в аграрний сектор України видавалися за надзвичайно високими ставками – 65%. У 2003 році ставка вже значно знизилась і становила 20,9%.
На сучасному етапі лідерами серед комерційних банків за обсягами кредитування АПК є Райффайзен Банк Аваль і Промінвестбанк. Так, у 2005 році Райффайзен Банк Аваль почав видавати кредити українським аграріям під 16-17% річних [1].
Умови надання фермерам кредитів розрізняються в різних регіонах країни, що пов’язано з ризикованістю землеробства в певному регіоні, наявністю розгалуженої мережі філій різних банків, прибутковістю ведення сільського господарства. На початок 2008р. В Україні діяло 619 кредитних спілок, які становили лише 3% у структурі загального кредитування [2].
Інвестиційна діяльність є неодмінною умовою виходу підприємств АПК на стійку траєкторію економічного росту. Для відновлення й зростання економічного потенціалу України необхідне посилення ролі держави в інвестиційному процесі.
Пріоритетним напрямком інвестиційної політики на найближчу перспективу повинна стати підтримка інвестицій у секторі малого й середнього підприємництва. Обсяг інвестицій у цей сектор сьогодні оцінюється в 7% усіх вкладень в основний капітал.
Таким чином, для поліпшення фінансового стану аграрних підприємств, потрібно залучати не лише традиційні види кредитування, а й розвивати і підтримувати кредитні спілки, кооперативи, товариства загального кредитування, які довели за час свого існування свою функціональність. Також, важливим моментом є інвестиційна діяльність, яка характерна для будь-якого підприємства.

ЛІТЕРАТУРА:
1. Опарін В.М. Фінансове Джерела фінансового забезпечення розвитку малих фермерських господарств / В.М. Опарін // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – № 7. – С. 154 – 160.
2. С.О. Буткевич Інвестиційні залучення в аграрний сектор, та їх подальший розвиток / С.О. Буткевич // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – № 11. – С. 137 – 142.

Студентська конференція МДАУ 2009 | Просмотров: 746 | Добавил: fin | Дата: 23.02.2009 | Комментарии (0)

О.О.Борисова, студентка ЗЕД 4/1
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.М.Бойко
В Україні практика організації системи місцевого оподаткування виявила недоліки, зумовлені невирішеністю суто теоретичних проблем, які стосуються ідеї місцевих податків у контексті зміцнення місцевого самоврядування. Тому важливого значення в сучасних умовах набуває осмислення процесу реформування системи місцевого оподаткування України. На жаль, в Україні роль і значення місцевих податків і зборів, їхній вплив на розвиток органів місцевого самоврядування недооцінюється. Так, за офіційними статистичними даними середні надходження до місцевих бюджетів від місцевих податків і зборів не перевищує 4 % [1]. Види місцевих податків і зборів, їх граничні розміри та порядок обчислення встановлено Декретом Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки і збори”. Але в усій цій історії мало знайдеться прикладів ефективності місцевих податків та зборів. Однак на сьогодні норми цього Декрету не дають змоги суттєво вплинути на формування дохідної частини місцевих бюджетів, які на половину складаються і трансфертів з державного бюджету: у 2007 р. – 51,5 %, у 2008 р. – 47,7 %. Порівняно з 2001 р. цей показник зріс більше ніж удвічі. Виникає нагальна потреба докорінної зміни системи місцевих податків і зборів та підвищення їх ролі як джерела доходів бюджетів органів місцевого самоврядування [2]. Доцільним є скасування малоефективних для бюджету таких місцевих податків і зборів, як збір за проведення гастрольних заходів, податок на промисел, фіксований податок з фізичних осіб від підприємницької діяльності, збір за участь у бігах на іподромі. Сума надходжень від цих податків за 2007 р. становила 729,9 млн грн, або 0,7 % від загальної суми надходжень до місцевих бюджетів. З метою зменшення навантаження на фонд оплати праці передбачається об’єднати всі внески на державне соціальне страхування в один платіж – єдиний соціальний податок [2]. На думку одних дослідників місцеві бюджети необхідно забезпечити стабільними та значимими джерелами доходів, головним з яких має стати податок на нерухоме майно. Він забезпечить стабільне надходження коштів до місцевих бюджетів, нерухоме майно не може бути переміщене тому можливі регіональні особливості в його ставках не спричинять небажані наслідки [3]. Законопроектом “Про місцеві податки і збори” ухваленим Верховною Радою України у першому читанні буде скасовано 10 видів податків, зокрема ринковий збір. Замість нього буде запроваджено ринковий податок, який передбачає плату не за торгове місце, а за кожен метр земельної площі, в тому числі за проходи, проїзди, за ставкою в 700 – 7000 разів більшою, ніж нинішня ставка ринкового збору. При введенні ринкового податку для підприємців не було жодного іншого збору, це призведе до знищення малого підприємництва, ринки закриють і 2,5 – 3 млн громадян втратять роботу, а велике коливання ставок податку (від 0,5 до 2,5% ) призведе до збільшення корупції [4]. Такими чином, система місцевих податків і зборів має бути багатогранною та гнучкою в плані використання фіскальних інструментів. Основним напрямом вдосконалення системи місцевого оподаткування має стати збільшення її фіскально значення як за рахунок нових податків, так і за рахунок податків можуть бути передані місцевим органам влади.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Сунцува О.О. Оптимізація місцевих податків і зборів та оцінка податкової конкуренції як чинники регіонального розвитку / О.О. Сунцува // Актуальні проблеми економіки. – 2009. - №1 - С.134-141.
  2. Влащук М. Податки ліквідувати! Які? / М. Влащук // Вісник податкової служби. – 2009. - №4 – С.6-8.
  3. Бондарук Т.Г. Реформування місцевого оподаткування в Україні / Т.Г. Бондарук // Актуальні проблеми економіки. – 2008. - №6 – С.213-221.
Студентська конференція МДАУ 2009 | Просмотров: 1242 | Добавил: fin | Дата: 23.02.2009 | Комментарии (0)

В.С.Сидоренко, студентка ЗЕД 4/1
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент БойкоА.М.
Світова фінансова й безпосередньо пов’язана з нею економічна криза має глобальний, системний і затяжний характер. На сьогоднішній день, податкова система України перебуває на етапі кардинальних перетворень – готується до прийняття Верховною Радою проект Податкового кодексу України. В державі постійно проводиться політика зміни системи оподаткування, але, на жаль, не завжди продумана і економічно обґрунтована. Дестабілізуючим фактором для України є величезна кількість податків, одним із яких являється податок з доходів фізичних осіб - від’ємна частка добробуту населення, особливо в умовах глобальної інфляції, зростання безробіття, скорочення промислового виробництва та сільськогосподарської продукції в Україні на 25-45 % .
Питання пов’язані з оподаткуванням доходів фізичних осіб досліджувалися такими вченими: Т.Добродій, С.Латинін, О.Фомін, А.Б.Бабійчук, О.Д.Данілов, Н.П.Фліссак та ін. Однак у зазначених працях практично відсутній комплексний підхід до аналізу існуючих і можливих майбутніх проблем працюючого населення країни, пов’язаних зі сплатою податку з доходів фізичних осіб у світлі глобальної кризи.
Треба зазначити, що в умовах скачкоподібних трансформацій суспільно-економічного буття особлива роль відводиться податковій системі України. Розглянемо детальніше поняття ²податку з доходів фізичних осіб². Так, під податком з доходів фізичних осіб будемо розуміти – прямий, загальнодержавний податок, який стягується з доходів (заробітку) громадян. Утримання податку з оподатковуваного сукупного місячного доходу (зокрема доходи у вигляді заробітної плати, виплати і винагороди , нараховані платнику податку згідно з умовами трудового або цивільно-правового договору) з 01.01.2007р. здійснюється підприємствами всіх форм власності за ставкою - 15 % [1].
Дослідивши ставку податку з доходів фізичних осіб та її вплив на розмір заробітної плати у СТОВ ²Маяк² Березнегуватського району Миколаївської області, на прикладі штатного розпису адмінперсоналу, чисельність якого складає 7 чол., можна сказати, що загальний розмір заробітної плати – 8640 грн після сплати податків становить 7067,5 грн. На перший погляд, незначні суми щомісячних відрахувань у вигляді податку з доходів фізичних осіб – 1296 грн і відрахувань на обов’язкове державне пенсійне та соціальне страхування відповідно 172,8 та 103,7 грн, за рік перетворюються у чималу суму – 18870 грн.
В Україні за весь період її розвитку не було такого стрімкого стрибка цін на продовольчі товари, який стався останнім часом. Тому, у період глобальної кризи, податок з доходів фізичних осіб став вагомим джерелом зменшення ²сімейного² бюджету населення країни, а подальший розвиток ринкових відносин все більше підкреслюють наявні недоліки в діючій сьогодні системі оподаткування. Все це й обумовлює необхідність створення Податкового кодексу – виваженого і прийнятного для всіх суб’єктів податкового процесу [2]. Нині важливим завданням має стати орієнтація держави на зростання добробуту народу, створення цілісного, узгодженого, стабільного та раціонального податкового законодавства. Саме це потребує більш детального, глибокого аналізу в подальшому дослідженні та практичному застосуванні.
ЛІТЕРАТУРА
1. Добродій Т. Оподаткування фізичних осіб / Т. Добродій // Вісник податкової служби України. – 2008. - №40. - С.31-34
2. Бабійчук А.Б. Напрямки удосконалення системи оподаткування в Україні / А.Б. Бабійчук // Фінанси України. – 2008. - №4. - С.16
Студентська конференція МДАУ 2009 | Просмотров: 1136 | Добавил: fin | Дата: 23.02.2009 | Комментарии (0)

А.В. Лук'янчук, студентка Е 3/1
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.М.Бойко
Продовольча безпека є невід’ємною складовою загальноекономічної безпеки будь-якої країни. Підвищення її рівня на основі нарощення виробництва продуктів харчування, поліпшення їх якості та збалансованості за поживними елементами, а також забезпечення доступності до екологічно чистих продовольчих ресурсів всіх верств населення має стати пріоритетним напрямком розвитку агропромислового комплексу України, в тому числі харчової промисловості. Вирішення цього завдання можливе лише за умови впровадження активної інвестиційної політики, спрямованої на збалансування та пропорційний розвиток основних сфер і інфраструктурних ланок комплексу, оновлення й підвищення техніко-технологічного рівня його виробничої бази.
Дану проблему досліджували вітчизняні та зарубіжні вчені: І.В. Гончаренко, А.П. Дука, І.М. Крупка, Т.В. Майорова, К.С. Мартиненко, А.А. Пересада, С.Ф. Покропивний та інші.
На початок 2008 року аграрний сектор економіки Миколаївської області складався з 644 сільськогосподарських підприємств та 4260 фермерських господарств. У 2007 р. в економіку області 20 підприємств залучили та зареєстрували 31 інвестицію на загальну суму 14,6 млн. USD, що у 3,5 рази більше, ніж за відповідний період попереднього року. Усього присутніх іноземного капіталу в економіці області складає 50,7 млн. USD. Найбільшими інвесторами є Кіпр, Туреччина, Нідерланди, Франція, Туреччина, Литва [1]. У 2004 році іноземний капітал, який надходить в область на 18% складався з грошових внесків, а на 87% - з нерухомого майна. У 2008 році навпаки: 70% надходження іноземного капіталу складаються з грошових внесків і приблизно на 11% - з нерухомості та обладнання. Це пов’язано з тим, що стимулююча політика держави в цьому напрямку за чотири роки впливала на інвестиційний клімат. Тобто створювалися необхідні умови для інвестора, які б гарантували йому захист його інвестицій і сприяли привабливості економіки для іноземного інвестування. Було прийняте інвестиційне законодавство України, яке забороняє органам влади втручатися в діяльність суб’єктів інвестиційної діяльності. Так, у 2008 році інвестори купили акції підприємств агропромислового комплексу Миколаївської області на 9,9 млн. USD. Більше всього інвесторам, зокрема британським, сподобалася харчова промисловість. У неї вклали 72% всіх інвестицій. Але цього недостатньо для комплексного розвитку аграрного сектору в цілому [2].
Разом з тим, стан агропромислового комплексу України свідчить, що система регуляторів, які перебувають в руках держави, ще не створює необхідних умов для швидкого і наступального розвитку даної сфери економіки. Більшість інвесторів не бажають вкладати свій капітал у сільськогосподарські підприємства. Тому розробка саме регіональної системи страхування інвестицій, надання спеціальних пільг і гарантій для інвестиційних проектів бажаної спрямованості на рівні регіону, створення підприємств агробізнесу для забезпечення довгострокових інвестицій та нових технологій в агропромисловий комплекс значно покращить привабливість області для потенційного інвестора.

ЛІТЕРАТУРА
1. Мартиненко К.С. Поліпшення інвестиційної привабливості підприємств агропромислового комплексу Миколаївської області / К.С. Мартиненко // Вісник аграрної науки Причорномор’я. – 2008, вип. 5. – С. 124-125.
2. Гончаренко І.В. Стан іноземного інвестування аграрного сектору Миколаївської області / І.В. Гончаренко, А.В. Ключник // Вісник аграрної науки Причорномор’я. – 2008, вип. 1. – С. 31-35.

Студентська конференція МДАУ 2009 | Просмотров: 2153 | Добавил: fin | Дата: 23.02.2009 | Комментарии (0)

Д.А.Гросу,студент групи Е 3/3
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.М.Бойко
Забезпечення сталого розвитку національної економіки та подальше зростання всіх її показників - є першочерговим завданням керівництва України, основною метою державної інвестиційної політики, що здійснюється сьогодні. Проте досвід економічно розвинених країн свідчить: розбудова економіки держави неможлива без збільшення обсягів інвестиційних коштів, які залучаються до всіх галузей вітчизняного виробництва; без поліпшення загального рівня інвестиційної діяльності, що може здійснюватись лише на базі інноваційних структурно – технологічних змін.
Вагомий внесок у розв’язання проблем підвищення ефективності інвестиційно-інноваційної діяльності зробили українські вчені: В.М. Геєць, Б.Є. Кваснюк, І.В. Кушнір, А.П. Новак, А.Е. Абрамов, Л.М. Алексєєнко.
На жаль, лише незначні обсяги інноваційної діяльності в Україні фінансуються за рахунок державного та місцевих бюджетів. Так, в 2007 році за рахунок бюджетів всіх рівнів було профінансовано 64941,4 тис. грн., що склало тільки 1,4% від всього обсягу фінансування інноваційної діяльності сільського господарства. У 2008 році на 126,8 % збільшився загальний показник фінансування інноваційної діяльності в Україні, але виділення бюджетних коштів знизилось з 1,4% до 0,8%. У 2008 році, в порівнянні з 2007 роком збільшились показники загального обсягу фінансування інноваційної діяльності з інших джерел, а саме: надходження коштів від вітчизняних інвесторів - з 0,2% до 1,4%; інвестування іноземними інвесторами - з 2,5% до 2,7%. Більшість грошей, що виділялись на інноваційну діяльність, надходили за рахунок власних коштів підприємств. Так, у 2007 році на інноваційні розробки вони витратили 3501451,2 тис. грн або 77,2% від загального обсягу фінансування, а у 2008 році – 5045390,9 тис. грн або 87,7%[1].
Позитивні тенденції спостерігаються у фінансуванні інноваційної діяльності підприємств переробної галузі АПК. З кожним роком частка коштів, у загальному обсязі фінансування, що вкладаються у розвиток інновацій в цій сфері, зростає. Якщо у 2007 р. в інноваційну діяльність підприємств харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів було вкладено 692332,2 тис. грн або 15,3% від загального обсягу фінансування інноваційної діяльності в Україні, то у 2008 році цей показник зупинився на позначці 1026455,5 тис. грн або 17,8%[2]. Збільшення інтересу з боку зарубіжних і вітчизняних інвесторів, розробка державних програм, що мають на меті поширити інноваційну складову у сучасній національній переробній промисловості, свідчить про перспективність та стабільне майбутнє працюючих виробництв, які займаються переробкою сільськогосподарських продуктів, про ріст їх чисельності в подальшому.
Таким чином, збільшення обсягів фінансування інноваційної діяльності в найближчий час, створення стабільної бази для проведення науково – технічних розробок є необхідними умовами сталого розвитку національної економіки України. Проведення державою раціональної інноваційно - інвестиційної політики дозволить: здійснити повне технічне переозброєння переробних підприємств АПК; оновити їх морально застарілі та фізично зношені основні фонди; значно збільшить обсяги виробництва; зробить вітчизняні підприємства конкурентоспроможними на міжнародному ринку; що, в підсумку, призведе до подолання кризових явищ в економіці країни та забезпечить її продовольчу безпеку.

Література
1. Абрамов А.Е. “ інноваційні залучення в фонди с/г підприємств ” /А.Е.Абрамов // Фінанси України. - 2009. - №1. - С.10-12.
2. Алексєєнко Л.М. “ залучення інноваційних коштів в с/г підприємства ” / Л.М. Алексєєнко // Фінанси України. - 2008. - № 12. – С.26-30.

Студентська конференція МДАУ 2009 | Просмотров: 1597 | Добавил: fin | Дата: 23.02.2009 | Комментарии (2)

І.М.Євчук, студент Е 3/1
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.М.Бойко

Фінансова стабільність держави визначається фінансовою стійкістю підприємств, а виняткове місце агропромислового комплексу та аграрного сектора в народному господарстві зумовлює необхідність забезпечення фінансової стійкості сільськогосподарських підприємств.
Дослідженням питань оцінки фінансового стану підприємств займались В.А.Борисова, О.Д.Василик, О.С.Галушко, В.М.Івахненко, В.Г.Козак, Г.Я.Козак, Л.А.Костирко, П.А.Лайко, Ю.І.Ляшенко, Л.П.Пелипенко, Л.М.Лях, А.М.Поддєрьогін, І.Я.Сав`як, А.Д.Шеремет, В.В.Чепурко, та інші, хоча недостатнє місце в них займає оцінка фінансової стійкості.
Стійкість підприємства є якісною характеристикою його стану, індикатором його «здоров'я», запорукою його життєздатності і підгрунтям стабільності на ринку і розвитку у конкурентному середовищі.
Фінансова стійкість сільськогосподарського підприємства перебуває під дією різноманітних фінансово-економічних факторів. Проте важливим є усвідомлення того, що фінансова стійкість – це ще й така властивість підприємства, яка дозволяє долати всі виробничо-економічні перешкоди і зберігати своє фінансове положення [1]. Загальна оцінка стійкості фінансового стану має включати такі основні етапи оцінки: складу і динаміки активів; наявності і структури поточних активів; динаміки і структури фінансових ресурсів; взаємозв'язку статей активу і пасиву балансу; величини власного поточного капіталу; стану дебіторської і кредиторської заборгованостей; платоспроможності.
Узагальнення результатів оцінки фінансової стійкості по сільськогосподарських підприємствах Миколаївської області з 2004 по 2008 роки показало, що приріст активів в 2,9 рази відбувався за рахунок приросту довготермінових активів; частка власного капіталу знижувалась, а кредитів підприємства майже не отримували; дебіторська і кредиторська заборгованість зростала, причому найбільшу частину в структурі заборгованості займала прострочена заборгованість за товари; величина власного поточного капіталу мала чітку тенденцію до зниження і на початок 2005 року була від`ємною; підприємства є неплатоспроможними, причому протягом досліджуваного періоду ситуація загострювалася [2].
Таким чином, створення сприятливого зовнішнього середовища для підвищення фінансової стійкості сільськогосподарських підприємств слід здійснювати за напрямками: формування багатоукладної аграрної економіки, забезпечення свободи вибору нових організаційно-правових форм господарювання на основі удосконалення земельних та майнових відносин власності; надання правовому забезпеченню більшої динамічності, якості і соціально-економічної результативності; удосконалення системи управління аграрною сферою; удосконалення системи оподаткування, цінової політики, кредитної системи; ліквідація заборгованості і належний страховий захист сільськогосподарських товаровиробників.

ЛІТЕРАТУРА
1. Шеремет А.Д. Фінансова стійкость сільськогосподарських підприємств / А.Д.Шеремет // Економіка АПК. – 2009. - №1. – C. 35-38.
2. Лях Л. М. Проблеми визначення фінансової стійкості сільськогосподарських підприємств. / Л.М.Лях // Вісник Полтавського державного сільськогосподарського інституту. - 2008. - № 8, – C.102-104.

Студентська конференція МДАУ 2009 | Просмотров: 1612 | Добавил: fin | Дата: 23.02.2009 | Комментарии (0)

Ю.М. Бойко, студентка ЗЕД 4/1
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.М.Бойко

Земля — це основне національне багатство України, що перебуває під особливою охороною держави та є об'єктом права власності українського народу. Земельні відносини в Україні посідають і посідатимуть одне з чільних місць у житті держави та суспільства. Тому цілком очевидно, що вони мають бути належним чином врегульовані на вищому законодавчому рівні.
В періодичних виданнях з׳являлися різні публікації щодо окремих питань плати за землю. Зокрема, це питання досліджували: Л. А. Василенко, В. О. Кравченко, С. М. Криниця, В. С. Падалко, В. В. Петров, К. Р. Седов, Д. І. Чирка. Але, майже кожного року на законодавчому рівні проводяться зміни щодо сплати земельного податку, тому область дослідження цього податку залишається відкритою. Використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.
Особливості сплати податку на землю розглянемо на прикладі дочірнього підприємства «Агро-Коблево» в Березанському районі. Розмір орендної плати за землю встановлюється у договорі оренди. При обчисленні суми земельного податку на дочірньому підприємстві «Агро-Коблево» нормативну грошову оцінку земель за 2008 рік індексували на коефіцієнт 1,152. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки землі на 2009 рік розраховують виходячи із середньорічного індексу інфляції за 2008 рік – 125,2%, відповідно до порядку проведення індексації грошової оцінки земель. Ставки земельного податку з 1 га сільськогосподарських угідь встановлюються у процентах від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1; для багаторічних насаджень - 0,03. На дочірньому підприємстві «Агро-Коблево», у 2008 році порівняно з 2007 роком, орендна плата з 5000 грн. збільшилася до 7000 грн. У 2008 році загальна плата за землю становила 8350 грн [1].
Кошти від плати за землю використовуються на фінансування заходів щодо раціонального використання й охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, відшкодування витрат власників землі та землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ведення Земельного кадастру, здійснення землевпорядження і моніторингу земель, проведення земельної реформи і розвитку інфраструктури населених пунктів.
Несплата земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності виробниками сільськогосподарської і рибної продукції та громадянами протягом року, іншими платниками — протягом півроку вважається систематичною і є підставою для припинення права користування земельними ділянками.
За несвоєчасну сплату земельного податку справляється пеня у розмірі 0,3% суми недоїмки за кожний день прострочення. Розмір пені за несвоєчасне внесення орендної плати передбачається у договорі оренди, проте він не може перевищувати ставки пені за несвоєчасну сплату земельного податку [2].

ЛІТЕРАТУРА
1. Агєєва Т. Правові основи обчислення податку на землю. / Т. М. Агєєва // Моніторинг. – 2008. – № 8. – С. 25–26.
2. Гривнак К. Податок на землю: так чи ні? / К. М. Гривнак, В. А. Козюк, О.М Олійник. // Фінансове право. – 2008. – № 11. – С. 15–16.

Студентська конференція МДАУ 2009 | Просмотров: 1024 | Добавил: fin | Дата: 23.02.2009 | Комментарии (0)

Н.В.Безпалько, студентка Е 3/1
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.М.Бойко

Економіка України перебуває у стадії трансформації, тому суспільство повинно мати відповідну стратегію, можливість реалізації якої значною мі-рою залежить від багатьох чинників. Важливою умовою економічного зрос-тання є зростання на основі інвестиційно-інноваційного розвитку. Водночас залучення й ефективне використання інвестицій є однією з найактуальніших проблем сучасної економіки, у розв’язанні якої відіграє інвестиційний потен-ціал країни. Саме інвестиційний потенціал, його раціональне використання створюють передумови для розвитку підприємств, галузей і національного виробництва в цілому.
Незважаючи на значні наукові дослідження та вагомі практичні розро-бки недостатньо вивченими залишаються питання щодо покращення умов інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств, підвищення ефективності інвестиційних процесів.
Інвестиції – встановлюють стабільні зв’язки, забезпечують перспектив-ну зацікавленість іноземних суб’єктів у сталому розвитку фінансових, вироб-ничих і торгівельних відносин із нашою державою.
В перспективі такий чинник як інвестиційний клімат в Україні сприя-тиме збільшенню інвестиційних потоків із ЄС до України. Але в перспективі ,на даному етапі розвитку він має суперечливий характер, оскільки з одного боку ,зростання обсягів прямих іноземних інвестицій в Україні відбувається досить динамічно. З іншого боку деякі заходи українських урядів призвели до відлякування іноземних інвесторів.
Шляхи розв’язання проблеми залучення прямих іноземних інвестицій пов’язані із тенденціями світових інвестиційних процесів, динамікою прямих іноземних інвестицій, умовами формування інвестиційного іміджу України на міжнародному ринку та її місця у світових інвестиційних рейтингах ,а та-кож рівнем державного впливу на інвестиційні процеси.
Стратегія розвитку країни залежить від потенціалу регіону. Зокрема структурні елементи інвестиційного потенціалу у складі підприємств і орга-нізацій, що значною мірою формується під впливом соціально-економічного розвитку регіону.
Слід зазначити, що „за обсягами залучення іноземних інвестицій в аг-рарний сектор Миколаївської області дуже відстає від економіки в цілому, в якій рівень залучення іноземного капіталу порівняно з іншими дуже низький. Разом з тим, стан агропромислового комплексу України свідчить, що система регуляторів, які перебувають в руках держави, не створює необхідних умов для швидкого розвитку даної сфери економіки. Більшість інвесторів не ба-жають вкладати свій капітал у сільськогосподарські підприємства. Тому розроблення саме регіональної системи страхування інвестицій, надання спеціа-льних пільг і гарантій для інвестування проектів бажаної спрямованості на рівні регіону, створення підприємств агробізнесу для забезпечення залучен-ня довгострокових інвестицій – це об’єктивна необхідність.”
На кінець 2008 року прямі іноземні інвестиції в сільське господарство України склали 552,7тис.дол.США що в структурі інвестицій в галузі склало 1,9%.Понад 70% інвестицій в АПК України здійснено у вигляді фінансових інвестицій , насамперед внесків до статутного капіталу.
Таким чином, ситуація в країні негативно впливає на інвестування з бо-ку іноземців в Україну взагалі, а кризовий стан сільського господарства мак-симально обмежує приток іноземних інвестицій в агропромисловий комплекс Держави, регіону та підприємств зокрема як комплектуючих.

Студентська конференція МДАУ 2009 | Просмотров: 1935 | Добавил: fin | Дата: 23.02.2009 | Комментарии (1)

В.Г.Лаба, студент Е 3/1
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.М.Бойко

Обмеженість власних коштів у сільськогосподарських підприємствах обумовлює пошук зовнішніх джерел фінансування, найбільш можливими серед яких на сьогодні виступають довгострокові кредити банків. Потребують розгляду питання, пов’язані з плануванням потреби підприємств аграрної сфери виробництва у довгострокових банківських кредитах. Актуальність визначених питань, вирішення яких певною мірою забезпечить розвиток довгострокового банківського кредитування сільськогосподарських підприємств, обумовило вибір теми дослідження.
Проблеми довгострокового банківського кредитування сільськогоспо-дарських підприємств у ринковій економіці знайшли відображення в працях таких вітчизняних вчених: В.М. Алексійчука, М.Я. Дем’яненка, Ш.І. Ібатулліна, С.І. Кручка, П.А. Лайка, О.О. Олійник, Д.В. Полозенка, П.Т. Саблука та інших, але незважаючи на численні наукові розробки, окремі теоретичні, методичні та практичні аспекти довгострокового банківського кредитування залишаються недостатньо дослідженими.
Протягом останніх років значно збільшились обсяги довгострокового банківського кредитування сільського господарства, причому більшими темпами зростали кредити в національній валюті. Так, на початок 2008 році питома вага довгострокових кредитів у загальному обсязі кредитів становила 45,3%, що на 23,0% більше, ніж на початку 2007 року. Також на початок 2008 року 74,6% вимог банків за довгостроковими кредитами, наданими в сільське господарство, були в національній валюті. Позитивні тенденції обумовлені в основному економічною стабілізацією в країні [1].
Перешкодами подальшого динамічного зростання обсягів довгострокового кредитування сільського господарства є: низький фінансовий стан сільськогосподарських підприємств; недостатнє правове регулювання відносин, пов’язаних із забезпеченням кредитів; відсутність належної застави в сільськогосподарських підприємствах; високі відсоткові ставки, які обумовлені, як показали дослідження, високою вартістю залучених довгострокових ресурсів (у 2004–2005 рр. перевищення кредитної ставки над депозитною становило всього 1,35 та 2,87% відповідно); дефіцит довгострокових ресурсів у банках; недостатній менеджмент у банках [2].
З метою удосконалення процесу довгострокового кредитування сільськогосподарських підприємств банкам необхідно:
- ретельно оцінювати грошові потоки від інвестиційних проектів, що кредитуються, так як грошові потоки на сьогодні є основним джерелом погашення довгострокових кредитів у сільськогосподарських підприємствах;
- звертати увагу на придатність об’єктів застави (в аграрному секторі України склалася ситуація, коли об’єкт довгострокового кредитування одночасно виступає об’єктом застави);
- здійснювати контроль в процесі супроводу довгострокового кредиту за такими основними напрямами: цільове використання кредиту; фінансовий стан позичальника; стан збереження застави; своєчасність повернення основного боргу і відсотків.
Таким чином, розвиток довгострокового банківського кредитування сільськогосподарських підприємств буде залежати від правильної організації визначених процедур як з боку банку, так і з боку підприємства.
ЛІТЕРАТУРА
1. Олійник О.О. Аналіз фінансового стану аграрних підприємств як передумова їх довгострокового банківського кредитування / О.О. Олійник // Економіка, фінанси, право. – 2008. – №8. – С. 20-24.
2. Дем’яненко М.Я. Довгострокове банківське кредитування аграрних підприємств / М.Я. Дем’яненко // Науковий вісник НАУ. – 2008. – №76. – С. 243-246.

Студентська конференція МДАУ 2009 | Просмотров: 1316 | Добавил: fin | Дата: 23.02.2009 | Комментарии (0)

О.М.Зуб, студентка ЗЕД 4/1
Миколаївськи й державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.М.Бойко
Прозоре та доступне оподаткування нерухомості на підставі її ринкової вартості стає для України дедалі актуальнішим. Активне обговорення зазначеного питання відзеркалює прагнення суспільства та політиків до справедливого оподаткування багатства та його видимих ознак у формі земельної власності.
Податки на майно є додатковим потужним інструментом перерозподілу доходів, не охоплених прибутковим оподаткуванням із будь-яких причин, слугують забезпеченню справедливості в оподаткуванні та протидії розшаруванню населення.
В Україні вже не перший рік точаться жваві дискусії стосовно запровадження податку на нерухомість. При цьому ставиться за мету, з одного боку зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів, а з другого — залучення до участі в податковому перерозподілі передусім надвисоких доходів, недостатньою мірою охоплених податком з доходів фізичних осіб та спрямованих власниками на створення майнових об'єктів. З поміж авторів які приділяли увагу даній тематиці В.Л. Андрущенко, В.П. Вишневський, П.І. Гайдуцького, М.Я. Дем'яненка, В.І. Кравченка, Ю.О. Лупенка, М.К. Орлатого, Г О. П'ятаченка, І.А. Розумного, П.Т. Саблука, А.М. Соколовської, А.М. Третяка, В.М. Федоров, М.М Федорова, І.Я. Чугуновата та інші. Проте існує потреба в конкретизації елементів податку на нерухоме майно й механізмів його справляння, що можуть бути застосовані в сучасних вітчизняних умовах.
Розвинуті держави оподатковують нерухоме майно виходячи з його вартісної оцінки. Цей підхід за умови застосування механізмів індексації й переоцінки дає змогу врахувати зміни ренти, яку отримують часники. Проте в Україні існує низка проблем, що лежать у адміністративній площині та не дають змоги запровадити подібні підходи й механізми.
Таким чином, вирішення питань грошової оцінки нерухомості вимагає проведення спеціальних досліджень протягом декількох років із метою врахування регіональних і місцевих особливостей, що впливають на вартість об’єктів. За прогнозами КМУ, у випадку введення податку на нерухоме майно, надходження від нього у 2009 р. складуть 471,2 млн грн, або 0,06 % ВВП, у 2010 р. – 553 млн грн, або 0,06 % ВВП [1].
Алгоритм розв'язання окресленої проблеми такий: у законодавчому порядку зобов'язати платників самостійно задекларувати нерухоме майно й надати розрахунки з податку на нерухомість; податковій службі провести попередню масово-роз'яснювальну роботу з метою детального інформування населення щодо необхідності та порядку декларування нерухомого майна, порядку розрахунку суми податку; підрозділам податкової служби спільно з органами місцевого самоврядування здійснити вибірковий подвірний обхід і контрольні обміри об'єктів нерухомості, застосувавши санкції до тих платників, які надали неправдиві відомості. Обходу 5 % платників на рік достатньо для формування свідомого ставлення громадян до виконання своїх зобов'язань перед державою [2]. Таким чином, введення податку на нерухоме майно найближчим часом, як того хоче уряд, можливе. Треба лише створити оптимальні механізми його справляння, які враховували б реалії сьогодення та інформаційно-технічні проблеми.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Заєць В.М. Напрями розвитку системи оподаткування та оцінки нерухомості в України / В.М. Заєць //Фінанси України - 2007. - №3. – С. 41-49.
2. Мельник В.М. Податок на нерухоме майно: фіскально-адміністративні проблеми запровадження в Україні / В.М. Мельник, М.М. Мельник // Фінанси України. - 2008. - №3. – С. 61-67.
Студентська конференція МДАУ 2009 | Просмотров: 936 | Добавил: fin | Дата: 23.02.2009 | Комментарии (0)

Створити безкоштовний сайт на uCozCopyright І.В.Кушнір © 2008-2020