Середа, 18.09.2019, 21:50
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Публікації | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Матеріали конференцій [129]
Фінансовий словник [439]
Фінансовий словник
Франшиза
Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
ст. 9 Закону України "Про страхування"
Пошук
Статистика
Кафедра фінансів
Головна » Статті

Всього матеріалів в каталозі: 559
Показано матеріалів: 551-559
Сторінки: « 1 2 ... 54 55 56

О.С.Устименко, студентка Е 3/1
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.М.Бойко
Внаслідок реформування аграрного сектора на базі колишніх колективних господарств та частини державних виникли нові формування, засновані на приватній власності на землю та майно. Система виробничих відносин у сільському господарстві стає більш адаптованою до умов ринкової економіки. Водночас ситуація в галузі залишається дуже складною. Збитковість більшості сільськогосподарських підприємств є наслідком низької ефективності їх діяльності. Підприємства галузі мають велику заборгованість перед постачальниками, бюджетом, з оплати праці. У них недостатньо фінансових ресурсів для забезпечення необхідного рівня інтенсифікації виробництва, оновлення матеріально-технічної бази.
У даний час сільське господарство є галуззю з низьким рівнем оподаткування і пільговим режимом кредитування. Пошук можливостей підвищення економічної ефективності сільськогосподарських підприємств є необхідною умовою їх виживання в реаліях ринкової економіки, інтеграції України у світову економічну систему.
Проблеми економічної ефективності сільськогосподарських підприємств досліджуються в різних аспектах у наукових працях В.Г.Андрійчука, П.С.Березівського, В.Г.Галанця, М.Я.Дем’яненка, І.Г.Кириленка, М.Й.Маліка, С.М.Онисько, П.Т.Саблука, В.В.Юрчишина та інших вітчизняних вчених.
Докладніше розглянемо сферу державної допомоги аграрному сектору у вигляді дотації. На даний момент галузь сільське господарство перетворене в донора для інших сфер економіки, що проявилося в наростанні диспаритету цін на сільськогосподарську і промислову продукцію. Тому економічний стан сільськогосподарських підприємств оцінюється як критичний. У всьому світі сільське господарство традиційно виступає дотаційною галуззю економіки, оскільки є високоризиковою сферою господарювання з повільним оборотом капіталу.
Обсяги державної фінансової підтримки аграріїв в Україні щороку зростають: у 2007 р. було передбачено виділення для сільського господарства 3,2 млрд. грн., що на 1 млрд. грн. більше, ніж у попередньому році. Однак велика кількість державних програм фінансової підтримки сільського господарства (у 2007 р. – близько 50-ти; у 2006 р. – 67) не дозволяє сконцентрувати кошти на пріоритетних напрямах діяльності комплексу, а відтак освоєння бюджетних засобів селом не приносить бажаного ефекту.
Найвагомішою статтею видатків Державного бюджету України на сільське господарство є фінансування дотацій у рослинництво й тваринництво (2007 р. – 71,9% бюджетних асигнувань). Слід також відзначити високу позитивну динамічність державної фінансової підтримки виробництва рослинницької і тваринницької продукції. Так, за даними Міністерства аграрної політики України розмір такої допомоги в 2006 р. становив 2,0 млрд. грн., а у 2005 р. – лише 0,7 млрд. грн., що, відповідно, на 15% і в 3,3 рази менше, ніж заплановано на 2007 р.
На 2008 рік загалом на галузь сільського господарства було виділено більше одинадцяти мільярдів гривень. Існує так званий сукупний вимір підтримки сільського господарства, і так от із розрахунку Україна може із бюджету кожного року виділяти близько восьми мільярдів гривень. Цього року виділено 4,4 мільярди гривень.
На нашу думку, дотації мають право на існування, що підтверджується тривалою практикою їх застосування в розвинутих країнах світу, а також нинішнім критичним станом основних засобів сільського господарства, але при посиленні контролю і персоніфікації відповідальності за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів.
Студентська конференція МДАУ 2009 | Просмотров: 882 | Добавил: fin | Дата: 23.02.2009 | Комментарии (0)

С.Корнєєва, студентка Е 3/1
Миколаївський державний аграрний Університет
Науковий керівник асистент А.М.Бойко

Розвиток інноваційних процесів в агропромисловому виробництві потребує відповідних інвестиційних ресурсів. Але, в умовах низької дохідності сільськогосподарських підприємств, слабкої державної підтримки аграрного сектору, недостатнього кредитування агропромисловим формуванням фінансувати інноваційну діяльність досить складно.У зв’язку з цим, постає проблема пошуку нових додаткових джерел інвестування, що мають інноваційне спрямування. Успішне розв’язання цієї проблемі, на думку багатьох економістів, значною мірою залежить від раціонального використання переваг ринкового механізму господарювання.
Різні аспекти проблеми інвестування агропромислового виробництва висвітлені у працях таких економістів, як В.Г.Андрійчук, М.І.Крупка, І.В. Кушнір, А.М.Михайлов, Л.О.Петкова, П.Т.Саблук, В.М.Трегобчук, В.М.Яценко та інші.
Поліпшення інвестиційного клімату в АПК пов’язане із підвищенням ефективності господарювання сільськогосподарських підприємств, посиленням державної підтримки виробників–аграріїв, залученням іноземних інвестицій тощо. Але особливий інтерес викликає розвиток інвестиційно-інноваційного процесу з функціонуванням інтегрованих структур нового типу. Розвиток цих структур нині здійснюється у ринковому середовищі, яке відтворює умови функціонування капіталістичної економіки.
Господарсько-виробнича діяльність сучасних агроформувань опосередковує рух капіталу в агропромисловому виробництві. Саме завдяки їм здійснюється нагромадження капіталу, досягається його подальше зростання. В цьому полягає своєрідність нагромадження інвестиційних ресурсів в аграрній сфері.
Нині у сільському господарстві України майже відсутні умови для капіталізаціі прибутку аграрних підприємств. Це пов’язано з низькою рентабельністю виробництва, постійним вимиванням коштів із галузі внаслідок диспаритету цін на промислову і сільськогосподарську продукцію. Наприклад, загальний рівень рентабельності продукції рослинництва знизився з 30,8% у 2001 році до 7,9% у 2008 році. За 2001 – 2008 роки збитки сільськогосподарських підприємств від диспаритету цін становили 56,4 млрд. грн. У цілому ж по сільському господарству разом з особистими селянськими і фермерськими господарствами ця сума перевищує 24 млрд. грн.
Централізація коштів за допомогою інтегрованих структур повинна обовязково супроводжуватись інноваційними змінами в сільськогосподарському виробництві. Нарощування капіталу здійснюватиметься за рахунок зростання економічного ефекту від використання інновацій. Тому вважаємо інноваційні зміни результатом централізаціі капіталу і передумовою його концентрації в аграрному виробництві.
Отже, розвиток капіталізації агропромислового виробництва виявляється в особливостях нагромадження і руху інвестиційних ресурсів. Уособленням руху капіталу стають інтегровані структури АПК, завдяки яким здійснюється міжгалузевий перелив капіталу, його централізація, відбувається інноваційна розбудова сільського господарства, сворюються умови для подальшої концентрації виробництва і капіталу в аграрній сфері. Таким чином, в агропромисловому виробництві відбувається своєрідне формування механізму відтворення капіталу, адекватного засадам ринкової економіки.

Студентська конференція МДАУ 2009 | Просмотров: 1161 | Добавил: fin | Дата: 23.02.2009 | Комментарии (0)

В.С.Шеметова, студентка Е 3/1
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.М.Бойко

Прибуток є головною метою, рушійною силою розвитку бізнесу. Саме позитивний кінцевий результат дає можливість підприємцям запроваджувати досягнення науково-технічного прогресу, втілювати прогресивніші форми організації, управління й мотивації виробництва.
Прибуток – це не лише фінансовий стимул до прогресу, але його основне джерело власних фінансових ресурсів для розширеного відтворення. Нагромадження необоротних і оборотних активів є результатом перетворення прибутку в капітал. Окрім того, наявність власних фінансових ресурсів посилює здатність підприємств одержувати зовнішнє фінансування, подаючи сигнал інвесторам про його ефективну роботу в умовах недосконалості інформаційного середовища.
Формування прибутку може відбуватися за рахунок виручки від реалізації продукції, за рахунок фінансового результату від операційної або звичайної діяльності, за рахунок капітальних вкладень та інших операцій на підприємстві. А розподіл прибутку йде на зростання та вдосконалення матеріально-технічної бази підприємства, на будівництво та реконструкцію підприємства, на поліпшення умов праці, сплачується заборгованість та кредити в банках, а також на виплату заробітної плати та ін.
Господарства населення у 2008 році виробляли майже 60% валової продукції сільського господарства проти 27,5% у 2007 році. Їхня частка зросла по всіх без винятку видах продукції як рослинництва, так і тваринництва. Як відомо, на рентабельність виробництва впливають два різносторонніх фактори: ціна реалізації і собівартість 1 ц продукції. Нижча собівартість сільськогосподарської продукції в реальних підприємствах була обумовлена вищим рівнем забезпеченості виробничими ресурсами та ефективним їх використанням шляхом застосування інтенсивних технологій, удосконалення виробничої структури порівняно зі збитковими підприємствами. Також суттєво зросла питома вага витрат на насіння, посівний матеріал та добрива [1].
Таким чином, позитивних результатів господарської діяльності досягають краще забезпечені матеріалами та фінансовими ресурсами аграрні підприємства, у яких органічно поєднуються організаційні здібності керівника з іншими ресурсами виробництва. Однак, без відповідальної підтримки держави, як в області законодавства, так і регулювання кон’юнктури ринку агропродовольчої продукції посередництвом інтервенції та експортно-імпортних механізмів, темпи розвитку приміського сільського господарства значно уповільняться, що негативно вплине не тільки на економічний розвиток підприємств аграрного сектора економіки, а й забезпечення населення високоякісною рослинницькою й тваринницькою продукцією [2].

Література:
1. Лабенко О.М. Формування прибутку агропідприємств / О.М. Лабенко // Економіка АПК. - 2009. - №1. - С.112-114.
2. Мельник Л.Ю. Розподіл прибутку агропідприємств / Л.Ю. Мельник // Економіка АПК. - 2008. - №3. – С.3-10.

Студентська конференція МДАУ 2009 | Просмотров: 994 | Добавил: fin | Дата: 23.02.2009 | Комментарии (0)

В.М. Зданюк, студентка Е 3/3
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.М.Бойко

Аграрний сектор економіки характеризується різноманітністю економічних відносин, де поруч безпосередньо з виробництвом і переробкою сільськогосподарської продукції розвивається цілий комплекс супутніх галузей - торгівля, обслуговування тощо. Відповідно і мале підприємництво розвивається у всіх цих сферах. Одним із малих підприємств є фермерські господарства. Сьогодні кожне четверте фермерське господарство в Україні має площу землі до 10 га і, по-суті, працює тільки на задоволення власних потреб.
Малі підприємства нині виступають самостійною структурною ланкою економік АПК і характеризуються такими якісними особливостями, притаманними лише їм: обмеженість масштабів діяльності; нестача земельних ресурсів і придатних виробничих приміщень; дефіцит інфраструктурних послуг; низька якість інформації та обмежений доступ до неї.
Метою створення господарства є забезпечення добробуту селянської сім`ї на основі трудової участі її членів у виробничій і комерційній діяльності та одержання доходу (прибутку). Соціально-економічне значення ФГ визначаються участю у формуванні продовольчого фонду країни шляхом реалізації продукції державі та на місцевому ринку. ФГ створюються за допомогою земельних паїв селян, шляхом придбання майна або земельних ділянок на аукціоні або у спадок. У 2008 році на території України існувало 42533 одиниць ФГ, площа сільськогосподарських угідь ( в тому числі ріллі) яких становила 3420,6(3246,1) тис. га.
Основними видами діяльності фермерського господарства є виробництво і переробка сільськогосподарської продукції, транспортування (перевезення), зберігання, реалізація сільськогосподарської продукції власного виробництва, а також сільський туризм (агротуризм).
Майно фермерських господарств формується за рахунок матеріальних засобів і особистих вкладів його членів, а також за рахунок доходів, одержаних від виробничої і комерційної діяльності і є спільною власністю його членів. Щодо кредитування господарств то можна сказати, що надходження кредитів у 2008 році порівняно з 2005 збільшилось більш ніж у 5 разів, а це свідчить про ефективність дії Урядової програми щодо розв’язання складного питання – забезпечення сільськогосподарських виробників кредитними ресурсами.
Таким чином, всі господарства повинні мати рівні умови господарювання і можливості вільного, дійсно добровільного кооперування на основі взаємовигоди. З укріпленням фермерського устрою певна обмеженість фермерських господарств у використанні ефекту масштабу виробництва долається шляхом її кооперації. Завдяки розвитку кооперації негативні моменти, властиві порівняно невеликим фермерським господарствам, удалося якщо не усунути зовсім то значною мірою послабити їхню гостроту. Найхарактернішою рисою розвитку фермерських господарств останніх десятиліть є зростання рівня концентрації його. І це не стихійний процес, він значною мірою спрямовується і підтримується державою.

Студентська конференція МДАУ 2009 | Просмотров: 1108 | Добавил: fin | Дата: 23.02.2009 | Комментарии (0)

Є.Юрченко , студентка Е 3/5
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А. М.Бойко
Земельні ресурси України є основною продуктивною силою нашого суспільства, вони забезпечують функціонування будь-якого виробництва й умови проживання людей, а також виступають як територіальний базис розміщення інших природних ресурсів. Питання землекористування та оподаткування землі протягом останніх років набувають дедалі більшої актуальності, висвітленням даного питання займаються чимало науковців, але досі воно залишається неврегульованим.
Земельний фонд Миколаївської області станом на 01.01.08 складає 2458,6 тис.га, з них 2010,2 тис.га (81,8 % ) займають сільськогосподарські угіддя, що свідчить про високий рівень сільськогосподарської освоєності земель. Площа земель, наданих громадянам у власність і користування для різних потреб становить 40,2 відсотки, сільськогосподарським підприємствам -34,3 відсотки, лісогосподарським підприємствам - 2,8 відсотки, в землях запасу та резервного фонду перебуває 18,4 відсотки земель. Використання землі в Україні є платним, і плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати за землю[1].
Плата за землю - один із видів доходів місцевих бюджетів, що зараховується на рахунки відповідних рад (сільських, селищних, міських), на території яких розташовані земельні ділянки, а також розмежовується між рівнями бюджетів з урахуванням районних та обласного бюджетів.
Ставки оподаткування земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від грошової оцінки у таких розмірах:для ріллі, сіножатей та пасовищ -0,1;для багаторічних насаджень - 0,03; для земель населених пунктів, грошову оцінку яких встановлено, у розмірі 1 відсотка від їх грошової оцінки;для земель населених пунктів, де не встановлено грошову оцінку земельних ділянок, застосовуються ставки земельного податку збільшені в 5 раз [2].
Плата за землю займає друге місце в обсягах надходжень до загального фонду місцевих бюджетів, її питома вага становить 9,3 відсотки в загальній сумі надходжень 2008 року. За 2008 рік плати за землю мобілізовано у сумі 84,2 млн.грн або 108,8 відсотка до планових показників (77,4 млн.грн), що на 12,8 млн.грн більше отриманої у 2006 році (71,4 млн. грн). У 2007 році надійшло 111,2% порівняно з попереднім 2006 роком (64,2 млн. грн). До факторів, що впливають на надходження податку відносять: вартість земельних ділянок згідно з проведеною грошовою оцінкою земель,ставки і коефіцієнти на земельні ділянки, грошова оцінка, яких не проведена;збільшення площ земельних ділянок, що знаходяться у власності, користуванні та обробляються.
Таким чином, збільшення надходжень плати за землю можливо за умови плідної співпраці органів державної влади та органів місцевого самоврядування в частині забезпечення ефективного використання земельних ресурсів Миколаївської області, а саме: збільшенням площ, по яких проведена грошова оцінка земель; завершенням інвентаризації земельних ділянок; забезпечення постійного контролю за використанням земель, веденням державного земельного кадастру; подальшим врегулювання відносин у сфері власності на землю та майно,що базується на принципах непорушності права приватної власності.
ЛІТЕРАТУРА
1. Зінов’єв Й. Регулювання земельних відносин з урахуванням внесених до земельного законодавства України / Й.Зінов’єв // Землевпорядний вісник.- 2008.- №6.- С. 23-26.
2. Гривнак К. Земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності/ К. Гривнак // Вісник податкової служби України.- 2009.- №1.- С. 12-15.
Студентська конференція МДАУ 2009 | Просмотров: 997 | Добавил: fin | Дата: 23.02.2009 | Комментарии (0)

Т.С. Богуш, студентка Е 3/1
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.М. Бойко

Трансформаційні процеси, які склалися в економіці України на сучасному етапі перебувають в кризовому становищі. Проте найбільше серед усіх галузей постраждала галузь аграрного виробництва. Нині ситуація така, частина підприємств збанкрутіли, а інші перебувають досить в кризовому фінансовому становищі. Більшість підприємств, які зацікавлені в ефективному своєму управлінні проводять свою господарську діяльність за рахунок залучених коштів, у виді позик. Ця залежність обумовлена нерозривністю виробничого циклу. Розрахувавшись з кредиторами підприємства все одно звертаються до кредитних установ і знову залучають кошти. Якщо подібна ситуація повторюється впродовж декількох років, то в результаті підприємство змушене вдатися, в кращому випадку до процедури – санації, а в гіршому – до ліквідації.
Тому для того, щоб передбачити таке передкризове становище необхідно розробити систему моніторингу фінансового стану та кризових явищ на підприємстві. АПК в свою чергу дасть можливість виявити негативні тенденції та корегувати управлінськими рішеннями, в залежності від макро- мікросередовища.
Процес антикризового управління включає в себе такі етапи: аналіз внутрішнього та зовнішнього середовища з виявленням можливостей та загроз, а також слабких та сильних сторін підприємства (SWOT- аналіз), аналіз бізнес-процесів, формування деталізованої антикризової стратегії підприємства. Базою розробки антикризової програми розвитку підприємства повинні служити результати поточного моніторингу фінансового стану.
Протягом 2005-2008 рр. умови функціонування аграрних підприємств були складними. На фоні негативних тенденцій, наявних у цьому секторі економіки, спостерігається значне скорочення площ сільськогосподарських угідь в аграрних підприємствах та збільшення їх у господарствах населення в 6,1 рази. У структурі посівних площ при зменшенні кормових культур частка зернових культур зросла на 0,9 %, технічних – на 23,6 % (до 35,7 wacko і картоплі та овоче-баштанних – на 1,5%.
Аналіз показників урожайності підтверджує висновок про те, що при виробництві сільськогосподарської продукції установилася чітка тенденція до її зниження. Про це свідчать такі показники: урожайність зернових культур у господарствах за 2005-2008 рр. знизилася на 58,9 %, соняшнику – на 63,7 %, овочів – на 20,8 %. Такі ж темпи зниження продуктивності посівів спостерігаються і по інших сільськогосподарських культурах. Рентабельність зернових культур скоротилася за 2005-2008 рр. на 207,3 % (в 7,9 рази), насіння соняшнику – на 166,3 % (в 3,2 р.), овочів відкритого грунту – на 26,9 (в 2,1 р.), плодів – на 68,9 % (в 4,1 р.), а виробництво картоплі і винограду в останні роки взагалі було збитковим.
Одним із етапів моніторингу є здійснення системи контролю за виконанням плану. На основі того, що при складанні бюджету планові показники розраховуються з урахуванням реальної спроможності розвитку, підприємства на стадії контролінгу виникає можливість аналізу недоотримання прибутку та оперативного реагування.
Після проведеного аналізу відбувається формування висновків та прийняття управлінських рішень і на підставі аналізу фінансово-господарської діяльності з урахуванням уточнень та первинних документів формується консолідований бюджет на наступний період.
Таким чином, вчасно застосований моніторинг фінансового стану підприємства дасть змогу керівникам правильно та оптимально прийняти управлінські рішення, та не допустити підприємству опинитися в кризовому стані.

Студентська конференція МДАУ 2009 | Просмотров: 1683 | Добавил: fin | Дата: 23.02.2009 | Комментарии (0)

ДОЦІЛЬНІСТЬ ЗАТВЕРДЖЕННЯ ЗАКОНОПРОЕКТУ ПРО ПОДАТОК НА НЕРУХОМІСТЬ
О. Р. Алексєєва, студентка ЗЕД 4/1
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А.М. Бойко
Нерухомість є традиційним об’єктом оподаткування. Володіння нерухомістю здавна вважалось проявом багатства людей. Податок на нерухомість у вигляді податку з володіння нерухомим майном – один із найстаріших видів податку відомих фінансовій науці. Одним із важливих питань, що має вагоме значення для економічного розвитку України, адаптації національного законодавства до Європейських стандартів, є введення саме податку на нерухомість. На думку вітчизняних фахівців, запровадження такого податку зробить неможливими спекуляції на ринку нерухомості, зможе вплинути на політику регулювання цін у цій сфері, податок на нерухомість виконає функцію компенсаційного податку, стане додатковим джерелом збільшення надходжень до місцевих бюджетів. Крім того, податок на нерухомість: 1) відносно простий та прозорий в адмініструванні; 2) у короткостроковій перспективі такий податок є фіксованим; 3) заохочує перерозподіл фондів від менш ефективного до більш ефективного власника, що є надзвичайно важливим в Україні, зважаючи на непрозорий та часто неефективний розподіл власності в процесі приватизації; 4) сприяє кращій оцінці власних активів підприємствами; 5) передбачає оподаткування тіньової діяльності, зменшується стимул до приховування прибутків; 6) забезпечує відносно стабільні надходження до бюджету.
В Україні це питання ще й досі не врегульоване на законодавчому рівні. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2007 р. № 56-р схвалено Концепцію реформування податкової системи України, де визначено, що базою оподаткування може бути оціночна вартість нерухомості; ставки податку встановлюватимуться на мінімальному рівні з поступовим їх підвищенням: спочатку 0,05-0,1% від вартості нерухомості з поступовим підвищенням починаючи з 2012 р. За прогнозами КМУ, у разі введення податку на нерухоме майно, надходження від нього в 2009 р. складуть 471,2 млн грн., або 0,06% ВВП, в 2010 р. – 553 млн грн., або 0,06% ВВП. Концепцією також передбачено зменшення бази оподаткування для громадян, які не мають надлишку житла, а також соціально вразливих верств населення. Так, пропонується не оподатковувати до 200 квадратних метрів загальної площі основного житла на одного власника, 100 квадратних метрів загальної площі садових (дачних) будинків; 30 квадратних метрів загальної площі індивідуальних гаражів. Це означає, що введення податку на нерухомість не торкнеться 70 % населення держави, а податок платитимуть ті, хто має велику площу нерухомості. Щодо недоліків податку на нерухомість, ще й досі не запропоновано альтернативи складному, обтяжливому механізму його стягнення, який полягає у поданні до органів Державної податкової служби декларацій про майновий стан та доходи, наданні протягом року відомостей про зменшення бази оподаткування (зокрема про народження дітей, одруження). Не визначено порядок проведення оцінки нерухомого майна, не передбачено функціонування органу, який вестиме Державний реєстр прав власності на нерухоме майно. В окремих проектах Закону закладено можливість масових зловживань із метою ухилення від сплати податку, зокрема, через пільги для різних соціальних груп (розпочнеться перереєстрація житла на чорнобильців, ветеранів, інвалідів). Встановлено норми, які прямо суперечать Конституції України. Наприклад, посадовим особам органу ДПС надається право входити на територію, де розташована будівля або споруда, з метою уточнення розрахунку бази оподаткування.
Перспективи цього податку залежать від політичних конфігурацій в Україні. Шанси подібного законопроекту набрати необхідний кворум у Верховній Раді України практично нульові, оскільки депутати належать до розряду майбутніх платників податку на нерухомість.
Студентська конференція МДАУ 2009 | Просмотров: 961 | Добавил: fin | Дата: 23.02.2009 | Комментарии (0)

А. М.Рудіч, студентка Е 3/3
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А. М.Бойко

Фінансовими ресурсами підприємства являються грошові кошти, які є в його розпорядженні і призначені для здійснення поточних затрат і затрат по розширеному відтворенню, платежів по усіх зобов’язаннях та стимулювання працівників. Наявність достатніх фінансових ресурсів – необхідна умова успішного функціонування будь-якої підприємницької структури незалежно від сфери діяльності, галузевої спрямованості й організаційно-правового статусу. Тому проблема формування фінансових ресурсів в наш час відіграє важливу роль в успішній діяльності підприємства.
Сьогодні акціонерні товариства відіграють важливу роль в економічному розвитку будь-якої держави. Хоч і останнім часом в Україні загальна кількість акціонерних товариств зменшилася – з 32680 в 2007 році до 31323 в 2008 році, - але все ж таки їхня питома вага у загальному обсязі виробництва продукції, надання послуг і виконання робіт, залишається значною.
Життєздатність створеного акціонерного товариства багато в чому залежить від його спроможності формувати фінансові ресурси в достатньому обсязі. Це може бути забезпечене за рахунок збільшення власного капіталу, випуску облігацій, отримання банківських позик, кредиторської заборгованості й інших запозичених підприємством ресурсів. Для збільшення розмірів власного капіталу акціонерне товариство може використовувати внутрішні й зовнішні джерела фінансування.
Внутрішнє фінансування здійснюється за рахунок коштів, одержаних від діяльності підприємства (прибуток, амортизаційні суми, грошові кошти, одержані від продажу майна, стійкі пасиви). Початкове формування фінансових ресурсів відбувається в момент створення підприємства за рахунок статутного капіталу.
Зовнішнє фінансування - це кошти, не пов'язані з діяльністю підприємства. До них належать: кошти, які мобілізуються на фінансовому ринку – продаж акцій та облігацій, кредит, операції з валютою та дорогоцінними металами, проценти і дивіденди за цінними паперами інших емітентів; кошти, які підприємство одержує в порядку перерозподілу – державні бюджетні субсидії, страхові відшкодування, фінансові ресурси, що поступають від галузевих структур, асоціацій і концернів.
В теперішній час акціонерним товариствам необхідно вдосконалювати структуру акціонерного капіталу залежно від галузі господарювання та з урахуванням напрямку створення даного товариства, визначати раціональну структуру формування обігового капіталу в умовах інфляції.
Збільшення розмірів власного капіталу товариства в певній мірі залежить від форми виплати дивідендів( грошима, акціями, товарами). Найпривабливішою формою виплати доходів на вкладений капітал є виплата дивідендів акціями, у зв’язку із зростанням ринкової вартості капіталу акціонерного товариства, а висока ліквідність вторинного ринку акцій знижує їхні інвестиційні ризики. Виплата дивідендів акціями може здійснюватись як за рахунок додаткової їх емісії, так і за рахунок власних акцій, що викуплені на ринку.
Таким чином, формування фондів фінансових ресурсів необхідна умова безперебійного процесу виробництва і реалізації продукції, збільшення основних фондів і обігових коштів, здійснення економічного стимулювання й матеріального заохочення, формування доходів держави. Результатом чого є забезпечення джерелами розвитку акціонерного товариства, його фінансової стійкості й інтересів акціонерів.

Студентська конференція МДАУ 2009 | Просмотров: 1302 | Добавил: fin | Дата: 23.02.2009 | Комментарии (0)

К.Є.Ісаєва, студентка Е 3/2
Миколаївський державний аграрний університет
Науковий керівник асистент А. М.Бойко

Питання інвестиційної діяльності у сфері сільського господарства на сьогоднішній день має актуальний характер, тому що інвестиції є основою відтворення виробничого потенціалу аграрного сектору економіки. Уповільнення інвестиційних процесів — одна з головних причин кризових явищ, що мають місце у більшій частині сільськогосподарських підприємств.
На жаль, нині сільське господарство не є привабливою для інвесторів галуззю. Основними причинами цього є сезонність виробництва, тривалість періоду обігу капіталу, велика залежність від ґрунтових і погодних умов тощо. У сучасних економічних умовах інвестиції в розвиток сільського господарства нашої країни є незначними. При цьому частка вкладень в аграрну сферу економіки як в Україні в цілому, так і в Миколаївській області є мізерною.
Порівнюючи країну в цілому з Миколаївщиною, як позитивне явище необхідно зазначити, що в останній на частку аграрної сфери припадає трохи більший відсоток загальної суми інвестицій в основний капітал. Водночас темпи збільшення інвестицій у сільське господарство і в економіку країни є вищими, ніж в області. Зокрема, якщо по країні в цілому загальний обсяг інвестування у розвиток сільського господарства за 2003—2006 роки зріс у 3,5 раза, то по Миколаївській області — в 2,7 раза.
На жаль, інвестиційна активність як внутрішніх, так і зарубіжних інвесторів у нашій країні є досить низькою, основні причини чого такі: неоднакові «правила гри» для учасників фінансового ринку; надмірно великий податковий тиск на товаровиробників; гостра нестача оборотних засобів у підприємств; бартеризація взаєморозрахунків між партнерами; велика плинність висококваліфікованих науково-технічних кадрів; недосконалість правових і законодавчих основ інвестиційної діяльності. До основних заходів щодо регулювання інвестиційних потоків у нашій країні на лежать наступні:
- видача інвесторам податкового кредиту із сплати податку на прибуток підприємств: а) у розмірі витрат на облаштування доріг у сільській місцевості; б) у розмірі 50 % витрат на створення або придбання очисних споруд;
- надання безпроцентної позики терміном до одного року на придбання оборотних активів при реалізації інноваційних проектів;
- відстрочення сплати податку на додану вартість терміном до двох років для інвесторів, які здійснюють вкладення у розбудову соціальної сфери села.
До пріоритетних напрямів інвестування в сільське господарство насамперед слід віднести: технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств; вкладення в охорону навколишнього природного середовища; активізацію науково-технічних розробок та їхнє впровадження у практичну діяльність підприємств; В Україні необхідно прийняти комплексну програму залучення інвестицій, що передбачатиме: розробку та впровадження механізмів залучення іноземних інвестицій; підвищення рівня гарантій і прав інвесторів, налагодження автоматизованої інформайційної системи для забезпечення оперативного пошуку партнерів у сфері іноземного інвестування, належного режиму консультаційного обслуговування з питань права фінансування та страхування; Ураховуючи підвищення самостійності регіонів у здійсненні інвестування розвитку сільського господарства і пов'язаних з ним переробних галузей, в кожному з них необхідно визначити регіональні потреби суб'єктів господарювання в інвестиціях і можливості останніх освоїти очікуванні їх суми. Метою інвестиційної політики держави та її регіонів є залучення інвесторів до певної території й об'єкта, що здійснюється за допомогою системи конкретних заходів, які сприяють мобілізації інвестиційних ресурсів.
Студентська конференція МДАУ 2009 | Просмотров: 1231 | Добавил: fin | Дата: 23.02.2009 | Комментарии (0)

1-10 11-20 ... 531-540 541-550 551-559

Створити безкоштовний сайт на uCozCopyright І.В.Кушнір © 2008-2019