Четвер, 27.02.2020, 21:57
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Публікації | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Матеріали конференцій [129]
Фінансовий словник [439]
Фінансовий словник
Курс акцій, облігацій та інших цінних паперів
Курс акцій, облігацій та інших цінних паперів — ціна акцій, інших цінних паперів на фондовій біржі. Курс прямо пропорційний розмірам дивідендів і процентів та пропорційний величині позикового процента.

Кушнір І.В. Фінанси

Пошук
Статистика
Кафедра фінансів
Головна » Статті

Всього матеріалів в каталозі: 559
Показано матеріалів: 31-40
Сторінки: « 1 2 3 4 5 6 ... 55 56 »

Котова С.С., аспірант
ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Сьогодні в Україні чітко визначився незадовільний стан фінансування галузі медичної допомоги. Дана ситуація зумовлена рядом політичних та економічних чинників. В першу чергу це низький рівень забезпечення витрат на охорону здоров'я з бюджету країни. Якщо у 80-х роках XX ст. витрати медичної галузі коливались у межах 100-150 дол. США, у 90-х - 15-20 дол., то за останні роки вони зросли - лише 20-25 дол. США [1].

Однією з причин такого стану є безкоштовне медичне обслуговування громадян, впроваджене ще за часів Радянського Союзу. Безумовно, в той час, означена модель мала не лише соціальний, а й політичний характер, однак в умовах української дійсності, фінансування із загального бюджету призвело до того, що охорона здоров'я отримує кошти за «залишковим принципом», фінансування відбувається на рівні «утримання закладів охорони здоров'я» і лікування звелось до формально-безкоштовного і відповідно - безвідповідального. Водночас, не забезпечуються механізми економічного стимулювання установ охорони здоров'я в наданні медичної допомоги, в ефективному використанні наданих їм коштів. Відсутня прозорість фінансування галузі - населення, яке платить податки, не має можливості контролювати використання коштів, направлених на охорону здоров'я.

Ситуація, що склалася, потребує вжиття невідкладних заходів, спрямованих на підвищення її рівня. Важливе значення у зв'язку із цим має вироблення і впровадження системи обов'язкового медичного страхування, яка забезпечила б право кожного громадянина на одержання гарантованої і якісної медичної допомоги, а також подальший розвиток добровільного медичного страхування.

Слід наголосити, що питання розвитку страхового ринку розглядались в працях вітчизняних та зарубіжних спеціалістів і вчених, зокрема: Е. В. Коломина, К. Е. Турбіної, Є. С. Гребєнщикова, М. Тайлмайера, В. Д. Базилевича, С. К. Осадца, Н. Н. Внукової, В. Й. Плиси, М. С. Дворак, В. Черняховського.

На нашу думку, медичне страхування заслуговує на особливу увагу, як і система медичного забезпечення [2, с. 6]. Його головним завданням має стати збільшення частки національних витрат на фінансування охорони здоров'я в Україні [3, с. 224-226].

Впровадження такої системи фінансування має на меті вирішення трьох основних проблем: дисбаланс між розмірами державного фінансування охорони здоров'я та гарантіями надання населенню безоплатної медичної допомоги; неузгодженість дій та взаємовідносин суб'єктів системи обов'язкового медичного страхування та державного фінансування; відсутність ринкової конкуренції серед медичних закладів та страхових організацій [4].

У порівнянні зі світовими тенденціями, український страховий ринок має скромні показники, на Україну припадає менш ніж один відсоток страхових премій отриманих у світі, і відставання від країн, які панують на страховому ринку, більш ніж суттєве.

Враховуючи всі ці факти, Міністерство охорони здоров'я розробило законопроект про обов'язкове державне соціальне медичне страхування і вважає оптимальним варіантом перехід від системи охорони здоров'я, які фінансується з державного бюджету, до системи, що ґрунтується на соціальному медичному страхуванні. 4 грудня 1998 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про створення мережі закладів з організації надання медичної допомоги "Асистанс-Україна"». Створення її може сприяти збільшенню кількості страхових компаній, які пропонують послуги з медичного страхування. «Асистанс-Україна» повинна не тільки взяти на себе функцію щодо укладення договорів з медичними установами, а й координувати роботу з обслуговування страхувальників.

Соціально-економічне реформування, що здійснюється в нашій державі, одним із завдань ставить досягнення більш високого рівня життя і соціальної захищеності населення. Невід'ємною частиною останньої є медичне забезпечення, що передбачає реформування і моделі охорони здоров'я. Поєднуючи бюджетне і додаткове фінансування медичної допомоги на страховій основі, громадяни зможуть отримати безплатну медичну допомогу за рахунок певної частки бюджету і певної частки добровільного медичного страхування. Тому побудова системи змішаних форм фінансування медичного страхування і управління ним виглядає найбільш перспективною формою забезпечення здоров'я громадян і взаємозалежно покращує якість людського ресурсу України в майбутньому.

Необхідно на державному рівні чітко і однозначно визнати, що медицина - найдорожча за витратами галузь народного господарства, і держава не може її забезпечити без залучення додаткових коштів населення.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Корнацький В. М., Шевченко О. М. Проблеми фінансування медичної допомоги в сучасних умовах України // Тези доповідей X Конгресу Світової федерації українських лікарських товариств: Чернівці - Київ –Чикаго. С. 110-111.
  2. Григорович В. Введение нових принципов коренным образом изменит ситуацию // Финансовые услуги. - 2001 ,-№1-2.-С. 6-8.
  3. Куценко В. І., Трілленберг Г. Г. Сфера охорони здоров'я: соціально-економічні та регіональні аспекти. - К.: Рада по вивченню продуктивних сил чини ПАН України, 2005. - 366 с.
  4. Державна політика та економіка охорони здоров'я. Практикум / М. Білінська, В.Григорович, Л. Жаліло та ін.; За заг. ред. І. Розпутенка, і І. Солоненка.-К.:К.І.С., 2002. -216 с.
ЧДТУ 2010 | Просмотров: 1887 | Добавил: fin | Дата: 20.04.2010 | Комментарии (0)

Непочатенко О.А., аспірант Уманський державний аграрний університет

Загальноприйнятим вважається підхід до класифікації функцій управління за двома головними елементами системи управління: суб'єктом і об'єктом. Функції, виділені під впливом суб'єкта управління, прийнято називати загальними, а під впливом об'єкту управління - спеціальними. Класифікація функцій управління щодо його суб'єкта заснована на виокремленні певних видів управлінської діяльності, кожен з яких має своє функціональне призначення в процесі управління.

Найважливішою функцією управління сільськогосподарських підприємств, на нашу думку, є аналіз. Він складається з дослідження економічних процесів, що відбувались на підприємстві у минулому, умов зовнішнього середовища сьогодні, встановлює тенденції розвитку, визначає загрози і можливості, а також проблеми, що підлягають вирішенню. Аналіз передує вирішенню рішень і є основою для прогнозування і планування. Тобто, функція аналіз виступає засобом досягнення відповідності між поставленими завданнями і досягнутими результатами, основою для вироблення управлінських цій, з метою ліквідації негативних відхилень реального розвитку від запланованого.

Прогнозування й планування полягає у визначенні напрямів, цілей, пропорцій, темпів виконання виробничих процесів і являє собою вибір дій на ми значений період часу. На стадії планування, крім вибору дій, напрямів досягнення мети і визначення показників, зважуються питання з форм, методів, термінів та інструментів контролю. Організація вирішує питання структури, упорядкування і регламентації дій виконавців, вибирає спеціалізацію й оптимізує методи провадження робіт. Контроль носить всеосяжний характер і пов'язаний з усіма функціями системи управління. Процес аграрного виробництва дуже складний і тому важливо його контролювати на всіх стадіях, починаючи від організації й закінчуючи визначенням фінансових результатів. Здійснювати це можливо за допомогою обліку.

Облік, як функція управління, являє собою одержання і фіксацію в кількісній формі результатів стану об'єкта у будь-який момент часу. Саме облік створює можливість реального контролю над ходом виробництва, його регулювання і кінцеву фіксацію діяльності підприємства за звітний період. Облікові дані є основою для проведення економічного аналізу діяльності підприємства і функціонування системи управління.

У сучасних умовах соціально-економічного розвитку, невід'ємною і важливою ланкою є інформаційне забезпечення процесу управління, яке полягає у пошуку й обробці інформації, необхідної для ухвалення обґрунтованих управлінських рішень. Не можна не відзначити, що будь-які ухвалювані рішення вимагають обробки великих масивів інформації. Для сільськогосподарських підприємств, як організаційно-економічних об'єктів управління, в умовах ринкової економіки інформація має виняткове значення, адже його діяльність базується на вивченні конкретної ситуації, що складається як на ринку товарів, послуг, робочої сили, капіталу, фінансів тощо, так і в самому підприємстві. Компетентність керівника часто залежить не стільки від минулого досвіду, а від володіння достатньою кількістю інформації про швидкоплинну ситуацію й уміння нею скористатися. Це відноситься як до зовнішньої так і до внутрішньої релевантної інформації.

Інформація по стратегічному плануванню дозволяє загальному керівництву нести відповідальність за визначення довгострокових цілей, акумуляцію ресурсів і формування політики для досягнення поставленої мети. Така інформація може включати перспективну оцінку середовища, економічні прогнози і демографічні тенденції.

Контрольна управлінська інформація використовується відділами і службами менеджменту для координації дій підконтрольних ним суб'єктів і розробки узгоджених оперативних планів. Оперативна інформація допомагає менеджерам середньої ланки виконувати щоденні операції, наприклад, такі, як розрахунок заробітної плати та інші фінансові розрахунки, управління запасами. Отже, комплекс інформаційно-аналітичного забезпечення є достатньо складним і динамічним елементом системи управління

Важливим джерелом інформації для керівників вищої і середньої ланки є інформація про фінансовий стан та платоспроможність як свого підприємства, так і контрагентів, а також конкурентів.

Управління платоспроможністю сільськогосподарських підприємств є важливою ланкою управлінської діяльності яка забезпечує основну мету функціонування суб'єкта господарювання - отримання максимального прибутку й рентабельності активів, забезпечення стабільного стійкого фінансового стану підприємства та знаходження рішень щодо його покращення.

ЧДТУ 2010 | Просмотров: 1155 | Добавил: fin | Дата: 19.04.2010 | Комментарии (0)

Снитюк О.І., к.е.н. доцент,
Бережна Л.В., к.е.н. доцент
Черкаський державний технологічний університет

Здобути знання про майбутнє [1] можна за допомогою традиційних і нових методів математики і статистики. Існує лише обмеження глибини ретроспективи і репрезентативності на інформацію про минуле. Дев'ятнадцятирічна історія незалежності нестабільність економіки України, значна кількість форс-мажорних обставин не дозволяють виконувати адекватний аналіз статистичних даних і здійснювати ефективне прогнозування. Методи аналітичної обробки даних, що з'явилися в останні десятиріччя, розширили область економічного передбачення навіть при малій ретроспективі.

Сучасні тенденції до взаємопроникнення ідей та методів формують нині вимоги до одержання та підготовки початкових даних для аналізу. Визначально актуальними вони є для аналізу економічних показників.

Успішне розв'язання задач прогнозування неможливе без попередньої підготовки даних.

Препроцесінгу апріорної інформації присвячені численні монографії та статті. У більшості випадків він зводиться до визначення інформативних або значущих ознак, вирівнювання їх розподілу та приведення до безрозмірного вигляду.

Ефективна підготовки початкових даних [2] здійснюватиме визначальний вплив на якість планування майбутньої діяльності.

Першим етапом цього процесу є центрування даних, на наступному кроці дані нормалізують, тобто здійснюють ділення на певну величину, зміст якої залежить від того, в якому діапазоні зручніше одержувати результат. Нормовані величини мають ще одну властивість - вони безрозмірні, що дозволяє використовувати їх композицію у реальних економічних задачах. Однією з головних задач після одержання безрозмірних величин і їх нормалізації є максимізація ентропії.

Невеликий час існування підприємств, етап зміни власника, грошова реформа є причинами обмеженості, "короткості" часової ретроспективи аналізу. В той же час значна невизначеність, яка залишається в даних із-за їх нерівномірного розподілу, і є причиною значної ентропії вихідних характеристик. Крім того, на неї впливає ще і статистична залежність значень факторів. Відомо [3], що якщо два фактори є статистично залежними, то їх сумісна ентропія менша, ніж сума індивідуальних ентропій. Саме тому, добиваючись статистичної незалежності входів, ми збільшуємо інформаційне насичення вхідної інформації і здійснюємо точніше прогнозування вихідних характеристик. Максимізує сумісну ентропію перетворення, яке називають "вибілюванням" входів. У його результаті одержуються некорельовані фактори із середнім значенням рівним нулю і одиничною дисперсією. За рахунок вирівнювання розподілу даних, таке перетворення збільшує сумісну ентропію початкових значень вхідних факторів і покращує якість передбачення значень вихідної характеристики.

Не всі вхідні фактори є однаково корисними для прогнозування. Враховуючи те, що складність методів значно зростає із зростанням кількості факторів, які необхідно враховувати, робимо висновок про необхідність обмеження їх кількості. Доречним тут є використання методу головних компонент, сутність якого полягає у тому, що за обчисленими власними значеннями та власними векторами кореляційної матриці формується матриця головних компонент, елементами якої є вектори, що спричинюють найбільшу дисперсію початкових даних. Ті ж вектори, яким відповідають малі за абсолютною величиною власні числа, вилучаються, оскільки між ними та іншими входами існує лінійна залежність. Таким чином, досягається зниження розмірності входів при мінімальних втратах у точності. Кожна із розглянутих процедур здійснює свій внесок у процес підготовки початкових даних для прогнозування економічних показників.

Технологія, яка пропонується, полягає у композиційному використанні ланцюжка методів: <центруванням> —> <нормалізація> —> <усунення мультиколінеарності > -> <"вибілювання" входів> —> <визначення головних компоненті Головна ціль, яку вона реалізує, полягає у збільшенні інформативної насиченості даних, особливо в умовах малої ретроспективи та їх одноплановості, що в свою чергу веде до адекватного використання економіко-математичних методів, як відомих, так і нових та точного, якісного прогнозування економічних показників.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Згуровський М.З. Сценарний аналіз як системна методологія перед бачення // Системні дослідження та інформаційні технології. - 2002.- №1. – С. 7-38.
  2. Ляшенко І.М., Снитюк О.І. Прогнозування динаміки сільськогосподарського виробництва на базі "коротких" вибірок // Статистика України. - 2003. -№3.-С. 11-16.
  3. Ежов А.А., Шумский С.А. Нейрокомпьютинг и его применения в экономике и бизнесе. - М.: МИФИ, 1998. - 224 с.
ЧДТУ 2010 | Просмотров: 1150 | Добавил: fin | Дата: 19.04.2010 | Комментарии (0)

Лахтіонова Л.А., к.е.н., доцент ДВНЗ «КНЕУ ім. Вадима Гетьмана»

В умовах ринкових відносин та змішаної економіки фінансова стійкість суб'єктів господарювання вважається одною із найважливіших умов їхньої підприємницької діяльності.

Але на сьогодні існують різні точки зору щодо сутності даного поняття, а відповідно і до методики аналізу фінансової стійкості суб'єктів господарювання. Фінансова стійкість - це важлива категорія фінансового аналізу і від того, що під нею розуміється, залежить методика проведення її аналізу. Важливе значення посідає також ринкова стійкість суб'єктів господарювання. На сьогодні, на жаль, існують різні точки зору щодо понять ринкової та фінансової стійкості, часто ці поняття плутають, змішують, ототожнюють або взагалі різнять. А в умовах фінансової кризи при проведенні фінансового аналізу оцінювання фінансової стійкості є особливо актуальними та конче потрібними. Тому обрана тема дослідження є доволі актуальною.

Метою дослідження є розглядання понять ринкової стійкості та фінансової стійкості суб'єктів господарювання.

Деякі автори поряд з фінансовою стійкістю застосовують або застосовували раніше поняття ринкової стійкості, ринкової активності. Так, Г.В. Савицька вказувала раніше на ринкову стійкість і характеризувала її показниками фінансової незалежності, фінансової залежності та фінансового ризику (І, с. 435). Автор даної статті також раніше вказувала на ринкову стійкість і ототожнювали її з показниками структури джерел фінансування, а саме: коефіцієнт фінансової незалежності, коефіцієнт фінансової залежності та коефіцієнт фінансового ризику (плече фінансового важеля) (2, с. 231). Таким чином, сутність ринкової стійкості господарюючих суб'єктів розглядалася раніше через дані відносні показники. Пізніше думка Г.В.Савицької змінилася і ці три показника вона віднесла до показників фінансової стійкості (3, с. 610 -611).

Автор даної статті також в процесі подальших особистих наукових досліджень джерел фінансування та фінансової стійкості суб'єктів господарювання дійшла іншого висновку: ці три показника безумовно характеризують структуру пасиву балансу, але займають перше місце в складі відносних показників фінансової стійкості (4, с. 132 - 135, с. 165). Таким чином, автор даної статті відійшла від поняття ринкової стійкості через показники фінансової незалежності, фінансової залежності та фінансового ризику (плеча фінансового важеля) і виділила їх як головні показники фінансової стійкості. Це пояснюється тим, що поняття ринкової стійкості суб'єкта господарювання набагато ширше, ніж поняття фінансової стійкості.

В своїх попередніх наукових дослідженнях автор даної статті розкрила поняття ринкової стійкості як зовнішньої стійкості, яка визначає фінансове становище суб'єкта господарювання на ринку - в зовнішньому середовищі і включає в себе стійкість господарських зв'язків суб'єкта господарювання із .нинішніми контрагентами; стійкість його рівня на ринку конкурентноздатності продукції, що випускається, (послуг, робіт, товарів), стійкість цінової тактичної та стратегічної політики суб'єкта економіки та ін. (5, с. 442). Безумовно ринкова (зовнішня) стійкість базується на загальній та внутрішній стійкості, складовими яких виступає фінансова стійкість.

Необхідно зауважити, що автор визначила загальну стійкість як проміжну стійкість між зовнішньою (ринковою) та внутрішньою стійкістю, яка являє собою стан руху грошових потоків, який повинен забезпечувати постійне перевищення надходження коштів (доходів) над їх витрачанням (витратами) - в цьому проявляється зв'язок суб'єкта господарювання між своїм внутрішнім та зовнішнім середовищем. Таким чином, загальна стійкість відображає рух грошових потоків, який забезпечує постійне перевищення над ходження коштів (доходів) над їх витрачанням (витратами) (5, с. 442). Умовою загальної стійкості суб'єкта господарювання є його здатність вільно розвиватися в умовах внутрішнього і зовнішнього середовищ. Для цього господарюючий суб'єкт повинен мати гнучку структуру фінансових ресурсів.

Головною складовою загальної стійкості господарюючого суб'єкта є фінансова стійкість, яка формується в процесі всієї його фінансово-господарської діяльності. Внутрішня стійкість - це такий фінансовий стан суб'єкта господарювання, за якого забезпечується достатньо високий результат його внутрішнього функціонування за допомогою відповідних внутрішніх управлінських рішень (5, с. 442).

Раніше і К.В. Ізмайлова виділяла ринкову стійкість через цілу низку її показників: коефіцієнт автономії, фінансової залежності, коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів, коефіцієнт мобільності, коефіцієнт забезпечення власними оборотними коштами, коефіцієнт виробничих фондів, коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів, коефіцієнт структури довгострокових вкладень, коефіцієнт короткострокової заборгованості, коефіцієнт автономії джерел формування запасів, коефіцієнт кредиторської заборгованості, співвідношення між дебіторською та кредиторською заборгованістю, рентабельність на основі грошового потоку, коефіцієнт самофінансування (показник грошової віддачі інвестицій), коефіцієнт обслуговування боргу, хоча і вказувала, що вони характеризують і фінансову стійкість (6, с. 84 - 93). По суті, це є відносні показники фінансової стійкості, які автор виділяє як показники ринкової стійкості. Пізніше вона також дещо змінила і мою точку зору щодо ринкової стійкості. Вона стала розглядати фінансову стійкість за критеріями: 1) стабільність джерел покриття; 2) платоспроможність (ліквідність); 3) ринкова стійкість; 4) грошові потоки (7, с. 113 - 125). Тобто виключила з показників ринкової стійкості показники грошових потоків. На особисту точку зору автора даної статті, такий підхід є не зовсім вірним, тому що поняті я ринкової стійкості набагато ширше ніж поняття фінансової стійкості і вони розмежовуються за різними критеріями: ринкова стійкість виділяється по відношенню до зовнішнього та внутрішнього середовища, а фінансова стійкість по відношенню до видів ресурсів суб'єкта господарювання. За думкою К.В.Ізмайлової, поняття фінансової стійкості набагато ширше ніж поняття ринкової стійкості господарюючого суб'єкта.

Виходячи з цього, видно, що дане питання є дискусійним і на сьогодні. Ю.С. Цал-Цалко поряд з фінансовою стійкістю розглядає ринкову активність з відповідною системою характеризуючих її показників (8, с. 252 -264). Він наголошує, що «ринкова активність підприємства забезпечується надійними і стабільними прибутками для власників і нарощуванням вартості власного капіталу (активів). Головне, в чому зацікавлені власники, — прибуток на вкладений ними капітал для забезпечення діяльності підприємства, а також, яка частка прибутку направляється на дивіденди і яка — на реінвестування у активи.

Повна ринкова активність підприємства для власників — це сума дивідендів і зміна вартості його власного капіталу за звітний період» (8, с. 252). Виділяє такі абсолютні та відносні показники ринкової активності: 1. Статутний капітал; 2. Додатковий вкладений капітал; 3. Інший додатковий капітал; 4. Резервний капітал; 5. Нерозподілений прибуток; б. Рентабельність статутного капіталу; 7. Вартість коштів статутного капіталу (балансової вартості акцій); 8. Дивіденди; 9. Рентабельність капіталу власників; 10. Рентабельність внесків власників; 11. Коефіцієнт реінвестування прибутку; 12. Реінвестований прибуток; 13. Рентабельність власного капіталу; 14. Коефіцієнт виплати дивідендів; 15. Коефіцієнт податкових інвестицій; 16. Коефіцієнт оподаткування статутного капіталу; 17. Коефіцієнт оподаткування власного капіталу; 18. Коефіцієнт оподаткування активів підприємства; 19. Коефіцієнт формування резервного капіталу; 20. Коефіцієнт формування статутного капіталу; 21. Номінальна вартість 1 акції; 22. Балансова вартість 1 акції; 23. Чистий прибуток, що припадає на 1 акцію; 24. Дивіденди на 1 акцію (8, с. 253). Таким чином, поняття фінансової стійкості та ринкової активності повністю розмежовуються і не перетинаються.

Сутність фінансової стійкості суб'єкта господарювання автором даної статті була вже детально досліджена та відповідно удосконалена з належним обґрунтуванням (5, с. 443; 9, с. 209 - 220). Запропоновано наступне визначення: фінансова стійкість суб'єкта господарювання - це такий стан фінансових ресурсів, за якого суб'єкт ринкової та змішаної економіки, вільно маневруючи грошовими коштами, здатний шляхом ефективного їх використання забезпечити безперервні процеси своєї операційної, фінансової та інвестиційної діяльності, а також витрати на їх розширення та оновлення, появу нових їх напрямків та складових (9, с. 209 - 220).

ЛІТЕРАТУРА

  1. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: 2-е изд., перераб. и доп. - Мн: ИП „Зкоперспектива", 1998. - 498 с.
  2. Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб'єктів господарювання: Монографія. - К.: КНЕУ, 2001. - 387 с.
  3. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. - 4-е изд., перераб. и доп. - Минск: ООО «Новое знание», 2000. - 688 с.
  4. Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз сільськогосподарських підприємств: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2005. - 365 с.
  5. Лахтіонова Л.А. Критерії та види стійкості суб'єктів ринкової економіки». - Збірник наукових праць «Формування ринкової економіки». Вип. 20.-К.: КНЕУ, 2008 р.
  6. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч. посіб - 2-е вид., стереотип. К.:МАУП, 2001.-152 с.
  7. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз у будівництві: Навч. посіб - К.:Кондор, 2007.-236 с.
  8. Цал-Цалко Ю.С. Фінансова звітність підприємства та її аналіз: Навч. посіб. - 2-вид, перероб. і доп. - К.: ЦУЛ, 2002. - 360 с.
  9. Лахтіонова Л.А. Поняття фінансової стійкості суб'єктів господарювання. - Міжнародна науково-практична конференція «Бухгалтерський облік, аналіз та аудит в епоху глобальних змін» 23 жовтня. 2009 р. - К.: КНЕУ, ФПБАУ, 2009.-582 с.
ЧДТУ 2010 | Просмотров: 2069 | Добавил: fin | Дата: 19.04.2010 | Комментарии (0)

Берднікова Т.М., к.е.н., доцент Нікопольський інститут ВНЗ Запорізького національного університету

Сучасний етап функціонування економічної системи характеризується зростанням інформаційного навантаження як на управлінський персонал, так і на працівників бухгалтерії, що вимагає перегляду організаційних форм ведення бухгалтерського обліку. Істотних змін в умовах реформування національного бухгалтерського законодавства потребує не тільки облік, а й контроль, покликані забезпечити всі ланки управління оперативною та деталізованою в необхідному розрізі інформацією, швидко реагувати на зміну нормативної бази, відхилення від запланованих показників діяльності тощо. Тому з метою удосконалення управління сільськогосподарським підприємством слід використовувати сучасні методи управління і запроваджувати комплексну автоматизацію облікової, аналітичної та управлінської діяльності, що базується на новітніх інформаційних технологіях.

Як свідчать наукові публікації, в умовах повної чи часткової автоматизації галузей економічної діяльності за межами більшості наукових досліджень і нормативної регламентації залишаються питання проектування комп'ютерних технологій, створення оптимальної бази даних для сільськогосподарських підприємств, зв'язку операторів виробничих дільниць з мережею бухгалтерії та управлінських працівників. Більше того, сільськогосподарські виробники в основному здійснюють облік без застосування програмного забезпечення, що унеможливлює їх своєчасне реагування на зміну ринкових умов господарювання, знижує привабливість вкладення інвестицій іноземними інвесторами, а інформація бухгалтерського обліку загалом та обліку фінансових результатів, зокрема, не має необхідної аналітичності, оперативності, достовірності, а отже, й релевантності.

Проблеми створення комп'ютерних інформаційних систем бухгалтерського обліку та аналізу розглядаються фахівцями кількох галузей знань: спеціалістами з інформаційних систем, бухгалтерами, менеджерами. Зокрема, ці проблеми досліджували В. Завгородній, В. Сопко, С. Івахненков, В. Ситник, В. Антонов і Г. Яловий та інші вітчизняні, російські й іноземні вчені. Проте такі дослідження ускладнюються тим, що розробнику треба володіти не тільки знаннями про сучасні інформаційні системи і технології, а й знати облік, аналіз, планування, враховувати особливості діяльності підприємства для якого розробляється програмний продукт. Саме тому проблемами комп'ютерних обліково-аналітичних систем займаються небагато науковців і практиків, а програмні продукти не завжди повною мірою задовольняють вимоги управління.

На сучасному етапі удосконаленню управління і поліпшенню якості економічної інформації сприяє використання засобів комп'ютерної техніки для обліку, аналізу господарської діяльності та планування виробництва. Принципово змінюються технологія відображення операцій, призначення та зміст облікових регістрів. З первинних форм узагальнення та групування інформації вони перетворюються на вихідні форми аналітичної спрямованості, що, в свою чергу, дозволяє вести облік не тільки в синтетичних, айв аналітичних розрізах. Це значно покращує ситуацію, оскільки за умов використання комп'ютерних технологій є можливість робити вибірки відповідно до потреб керівника, як по кожному контрагенту окремо, так і попередньо згрупувавши їх за необхідними ознаками.

Вибору програмного забезпечення для автоматизації обліково-аналітичної системи слід приділяти пильну увагу. Варто вивчити не тільки особливості діяльності власного підприємства та пропозицію продуктів на ринку, але й прогнозувати майбутнє підприємства, оскільки не завжди поточна система влаштовуватиме користувачів через декілька років. Наведений перелік факторів, на які доцільно спиратися при проведенні автоматизації обліково-аналітичної ділянки роботи, та алгоритм вибору програми для цього процесу дозволяють вивести прийняття рішень про автоматизацію на якісно новий рівень, оскільки охоплюють всі сфери господарської діяльності підприємства.

Важливість дослідження полягає в тому, щоб вибрати програмний продукт, який би не обмежував дії бухгалтера-аналітика запропонованим набором алгоритмів, а давав змогу широко використовувати його творчі здібності, розвиваючи їх. Варто відзначити, що українські розробники плідно працюють у цьому напрямку. Вони створили та удосконалюють власний продукт автоматизації бухгалтерського обліку, який би відповідав сучасним вимогам та був зорієнтований на вдосконалення практичної діяльності практикуючого бухгалтера-економіста.

Перспективні комп'ютерні інформаційні системи, які розроблені і працюють у бізнесових структурах високорозвинених країн не адаптовані до середовища і методів організації українського бізнесу. Тому слід зосередити увагу на впровадженні вітчизняних програмних продуктів, які б враховували тенденції розвитку програмного забезпечення обліку та менеджменту підприємств, що склалися у світі. Проблеми організації обліку в умовах мережевих комп'ютерних технологій оброблення інформації вбачаємо у необхідності інтеграції окремих інформаційних систем підприємств (обліку, аналізу, планування, підготовки прийняття рішень тощо) в єдину інформаційну систему управління підприємством; постійного удосконалення концептуальної, а на її основі логічної і фізичної моделі комп'ютерної інформаційної системи менеджменту підприємств з урахуванням у ній сучасних досягнень науки і техніки.

ЧДТУ 2010 | Просмотров: 1717 | Добавил: fin | Дата: 19.04.2010 | Комментарии (0)

Яценко О.В., к. е. н., доцент, Черкаський державний технологічний університет

Агропромисловий комплекс України знаходиться у стані докорінної соціально-економічної перебудови. Реформування сільськогосподарського виробництва і становлення ринкових відносин в цій галузі полягає у зміні відносин власності та розвитку різних форм господарювання, що вимагає структурної збалансованості й ефективного використання виробленої продукції - як ресурсного потенціалу для переробної і харчової промисловості України. Економічний аналіз сучасного стану сировинних ресурсів для переробної і харчової промисловості, наукові дослідження та практичний досвід як вітчизняних і зарубіжних науковців та виробників у цьому напрямку стверджують, що розвиток сільського господарства, переробної і харчової промисловості значною мірою залежать від досягнутого рівня виробництва сировинних ресурсів їх збалансованості з потужностями переробної і харчової промисловості.

Науковий і практичний досвід свідчить, що Україна маючи 23% Європейських і 3% світових чорноземів, а також багатовіковий досвід аграрного розвитку, реально може бути самодостатньою для забезпечення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, зокрема, сировинних ресурсів для переробної і харчової промисловості, продовольчих продуктів для внутрішнього і зовнішнього ринків на рівні міжнародних стандартів. Проблеми формування і ефективного використання ресурсного аграрного та переробного потенціалу в різні часи вивчалися такими відомими вченими: В.Г. Андрійчук, Г.А. Андрусенко, Л.М. Анічин, В.Г. Більський, О.А. Бугуць-кий, Ю.В. Василенко, П.Ф. Веденичев, П.І. Гайдуцький, Н.І. Єрін, А.П. Зінченко, І.І. Лукінов, А.В. Македонський, В.П. Мартьянов, А.М. Онищенко, Б.Й. Пасхавер, Г.М. Підлесецький, М.Ф. Соловйов, А.М. Стельмащук, В.М. Трегобчук, В.Й. Шиян, А.Е. Юзефович, В.М. Яценко. Накопичений досвід служить доброю базою для подальших наукових досліджень у цій галузі. Зокрема залишаються не вирішеними питання застосування економічних важелів взаємодії сільськогосподарських і переробних підприємств.

Економічна інтеграція в агропромисловому виробництві являє собою багатоплановий процес поєднання виробництва сільськогосподарської продукції та її промислової переробки, спрямований на заінтересованість його учасників в одержані високоякісного кінцевого, готового до споживання, продукту за умов зниження виробничих витрат.

Діючий в аграрному секторі України господарський механізм ще не в повній мірі створив такі економічні умови, які б орієнтували працівників сільськогосподарських та переробних підприємств на підвищення технічного рівня та якості продукції, зростання продуктивності праці, впровадження науково-технічних досягнень. У зв'язку з цим виникає необхідність перегляду методичних підходів у аналізі, вивченні й узагальненні новітньої сільськогосподарської політики цивілізованих держав, аналітичних методів регулювання віддачі ресурсних можливостей економіки. Перехід до ринку та пов'язаний з ним процес децентралізації управління розвитком суспільних систем і деконцентрації виробництва значною мірою актуалізує проблему використання аграрного ресурсного потенціалу та його складових.

Але при сьогоднішньому, недостатньому рівні розвитку продуктивних сил, який набагато відстає від розвинених країн і до того ж незмінно знижується, не можна перейти на якісно новий рівень розвитку, тому перетворення, що стосуються зміни виробничих відносин повинні супроводжуватися докорінними змінами у продуктивних силах.

Основні причини вищевказаних негативних тенденцій викликані нестачею наукового забезпечення з проблем економічного захисту ресурсного потенціалу високою вартістю основних виробничих фондів, сталим відтоком трудових ресурсів, певною розбалансованістю сукупного ресурсного потенціалу. Від вирішення цих питань значною мірою залежать шляхи виходу з кризового становища, в якому знаходиться національний агропромисловий комплекс.

Тому вважаємо обрану тему даної праці актуальною.

Для більш глибокого вивчення процесів взаємодії названих галузей агропромислового комплексу проведемо економічний аналіз загального стану сировинних ресурсів, переробної та харчової промисловості.

Аналіз свідчить, що обсяг продукції сільського господарства у 2008 році в усіх категоріях господарств у фактичних цінах становив 103,9 млрд. грн. Характерним є стабільне зростання з 2000 року обсягів виробництва продукції рослинництва як зернових та технічних культур, крім 2003 р., так і продукції тваринництва в цілому за 2000 та 2008 роки.

З проведеного аналізу загального стану сировинних ресурсів, переробної і харчової промисловості України можна зробити наступні висновки. Не має сумніву, що в новій структурі економіки визначальна роль належатиме її" аграрному секторові і особливо - сільському господарству. Однак тепер на перший план виходитимуть переробні галузі харчової та легкої промисловості.

Разом з тим слід пам'ятати: сільське господарство як складова аграрного сектора є сировинною галуззю, яка, природно, була і залишатиметься малоприбутковою, а тому новий вітчизняний капітал, основне завдання якого - одержати високий прибуток, туди направлено не буде, тобто в сучасних умовах практично відсутні реальні фінансові та інші матеріальні можливості щодо ефективного розвитку АПК.

Отже фінансові ресурси формуються в сільському господарстві, але реалізуються в інших галузях (зокрема у переробній промисловості та торгівлі), а тому їх треба у відповідній пропорції повернути туди, де вони створювалися, але для цього необхідно створити реальний і ефективний механізм, який би забезпечував це повернення. Такий механізм повинен передбачити вирішення великого спектра завдань щодо розвитку всього аграрного сектора економіки - формування внутрішніх фінансових ресурсів і широких інвестицій на базі організаційного, технологічного і фінансового з'єднання виробників сировинних ресурсів, переробної і харчової промисловості України.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Лукінов І. Економічні трансформації. К., „Книга", 1997, с. 240-289.
  2. Саблук П. Особливості аграрної реформи в Україні. К.: „Нічлава", 1997, 302 с.
  3. Юрчишин В. До аналізу причин і наслідків занепаду сільського господарства. „Економіка України". - №2, 2001, с. 54-62.
  4. Пархомець М.К. Економічний механізм розвитку молокопродуктового підкомплексу АПК Західного регіону України. - Тернопіль: Економічна думка, 2001.-328 с.
  5. Ефективність сільськогосподарського виробництва в особистих господарствах громадян. К., Мінагрополітики, УААН, ІАЕ, 2001, с. 5.
ЧДТУ 2010 | Просмотров: 1350 | Добавил: fin | Дата: 19.04.2010 | Комментарии (0)

Бігдан І.А., к.е.н., доцент
Волкова А.С.
Харківського інституту бізнесу і менеджменту

Впродовж всієї історії розвитку цивілізації національне багатство грунтувалося на володінні матеріальними об'єктами. Проте, сьогодні ця схема змінилась, і новим стимулом створення національного багатства в сучасному суспільстві є цінності, засновані на знаннях, на інтелектуальних ресурсах - об'єктах інтелектуальної власності.

Очевидним є той факт, що сьогодні об'єкти інтелектуальної власності належать до найважливіших чинників економічного прогресу і в значній мірі впливають на забезпечення довгострокових прав і переваг, а, отже - конкурентоспроможності підприємства. Нинішній підприємець, маючи в своєму розпорядженні об'єкт інтелектуальної власності, чудово розуміє, що цей продукт має певну ринкову вартість, а тому, знаючи його вартість, може розпоряджатися їм на свій розсуд: здавати в оренду, продавати, передавати в заставу для отримання кредиту, збільшувати власний капітал і т. п. Не маючи матеріально-речової форми, цей продукт може виступати і як товар, і як капітал. З економічної точки зору, інтелектуальна власність - це витрати капіталу на створення або придбання підприємцем нематеріальних об'єктів з метою його приросту. В бухгалтерському обліку права на об'єкти інтелектуальної власності є складовою нематеріальних активів підприємства.

Для введення в господарський оборот об'єктів прав інтелектуальної власності однією з основних вимог облікового законодавства України є забезпечення достовірної оцінки їх вартості. Разом з тим, існує безліч проблем, пов'язаних з недосконалістю законодавчої бази в області бухгалтерської оцінки вартості прав інтелектуальної власності при постановці на облік неврахованих, але використовуваних в діяльності підприємства, безкоштовному отриманні, даруванні і т. п., недостатньою глибиною наукових досліджень та висвітлення практичного досвіду бухгалтерської оцінки вартості інтелектуальних ресурсів. Дослідженнями бухгалтерського обліку та оцінки вартості нематеріальних активів і, зокрема, прав інтелектуальної власності займаються багато вчених: В. Астахов, Л. Бражная, В. Моссаковський, Г. Нашкерська, М Солощук, М. Капївос, О. Зайківський, В. Комаров, Г. Уманців, С. Шульга, Є. Лерантовіч та інші. Не дивлячись на численні роботи, в них не знаходять висвітлення питання технології побудови оціночного процесу для цілей бухгалтерського обліку. Оперуючи положеннями нормативної бази з оціночної діяльності, накопиченим міжнародним досвідом оцінки майна, авторами лише висвітлюються методичні підходи оцінки, в більшості орієнтованої для оцінки бізнесу, розробки стратегії подальшого розвитку.

В практичній діяльності підприємств бухгалтерська оцінка вартості інтелектуальних ресурсів здійснюється бухгалтером для зарахування їх До складу нематеріальних активів на основі витрат, пов'язаних з купівлею, розробкою, оформленням прав на об'єкт. У більшості випадків вартість інтелектуальних ресурсів занижена, або оцінка їх вартості просто не здійснюється через відсутність її належної організації.

Отже, для проведення підприємством бухгалтерської оцінки вартості інтелектуальних ресурсів та забезпечення достовірності отриманих результатів необхідна її організація.

Організація оціночного процесу залежить від вибору підприємством суб'єкта оцінки: експерт-оцінювач або експертна комісія підприємства. Експертні послуги з незалежної оцінки об'єктів прав інтелектуальної власності в Україні здійснює багато фірм, серед яких Київський центр точної оцінки, Київська міська асоціація патентних повірених України, Консалтингова компанія «Альфа-Авізо», Агентство патентного повіреного України «ПАТЕНТ СЕРВІС» та інші.

Дослідження умов надання послуг зазначеними компаніями дозволило нам дійти до наступного висновку: вимога надання встановленого переліку документів, необхідних для проведення оцінки вартості прав інтелектуальної власності, спонукає підприємство організувати збір достатньо великого обсягу матеріалу щодо використання об'єкта права інтелектуальної власності, зокрема, витрати на придбання, створення та використання об'єкта; собівартість і ціна одиниці товару з використанням об'єкта; доходи, отримані від використання; порівняння з аналогами тощо. Враховуючи високу вартість експертних послуг, при наявності високого професіонального рівня спеціалістів підприємство може здійснити бухгалтерську оцінку самостійно на підставі зібраних джерел іноформації. Виключенням є випадки, коли бухгалтерська оцінка обов'язково повинна здійснюватися експертами-оцінювачами відповідно до статті 7 Закону України „Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність в Україні" №2658-Ш від 12.07.01р.

При проведенні самостійно бухгалтерської оцінки необхідно регламентувати оціночний процес на основі розроблених документів. Бухгалтерська оцінка вартості інтелектуальних ресурсів передбачає три взаємопов'язані етапи: підготовчий, основний та підсумковий. Підготовчий етап є найвідповідальнішим та складнішим, і включає наступні процедури:

  • ознайомлення з об'єктом оцінки, встановлення кількісних і якісних його характеристик (експертиза охоронних документів, термін їх дії, перевірка наявності договорів, ліцензій на придбання об'єкта, первинних документів, матеріальних носіїв, що дозволяють ідентифікувати об'єкт, встановлення фактичного терміну його використання);
  • збір і аналіз необхідної інформації для проведення оцінки;
  • вибір методичних підходів і методів оцінки.

На даному етапі повинна бути створена експертна комісія з компетентних фахівців. Кожен з них повинен відповідати за певний крок при здійсненні оцінки. Необхідно налагодити оптимальні канали взаємозв'язків між ними, розробити (або вдосконалити) первинну документацію та облікові регістри для відображення всієї необхідної інформації щодо оцінки, забезпечити доступ до необхідних інформаційних ресурсів і технологій.

На основному етапі оцінки відбувається безпосередньо розрахунок вартості об'єкта прав інтелектуальної власності в рамках певного підходу до оцінки і узгодження її результатів. Обсяг робіт, їх послідовність, трудомісткість виконання залежать від обраного методу оцінки.

На завершальному етапі оцінки складається акт оцінки майна, який після затвердження керівником буде підставою для зарахування прав інтелектуальної власності до складу активів підприємства.

Таким чином, оцінка вартості об'єктів права інтелектуальної власності є достатньо складним процесом, пов'язаним з необхідністю всестороннього урахування безлічі чинників, що впливають на кінцевий її результат. Це потребує належної організації оціночного процесу.

ЧДТУ 2010 | Просмотров: 812 | Добавил: fin | Дата: 18.04.2010 | Комментарии (0)

Грицак О.С., аспірант Львівська комерційна академія

Ефективна фінансова діяльність підприємств потребує позикового капіталу. Його використання дозволяє розширити обсяги господарської діяльності підприємства, підвищити його ринкову вартість.

В умовах економічної кризи відбувається відставання темпів реалізації продукції від її виробництва. Зменшуються інвестиції в товарні запаси, що призводить до скорочення обсягів збуту. В цілому знижуються доходи суб'єктів економічної діяльності та рівень їх прибутковості. Все це викликає необхідність більш глибокого комплексного дослідження проблем оперативного управління фінансовою діяльністю торговельних підприємств, залучення в їх оборот позикового капіталу.

Актуальність даної проблеми обумовлена також тим, що в працях таких провідних учених, як І.О.Бланк [1, с.91-130], В.В.Ковальов [2, с.228-249], Л.О. Лігоненко [3, с.18-137], Т.Е. Унковськая [4, с.234-245], А.Д.Шеремет [5, с. 139-162] ще не в повній мірі знайшли відображення методичні аспекти оперативного аналізу і контролю позикового капіталу торговельних підприємств в умовах сучасної економічної кризи.

Оперативний аналіз і контроль зобов'язань передбачає реалізацію в оперативному управлінні двох взаємопов'язаних стадій аналітично-контрольного процесу, до яких належать: попередній аналіз і контроль створення окремого зобов'язання; аналіз і контроль операцій з зобов'язаннями протягом оперативного періоду.

Особливе місце в оперативному аналізі займає метод коефіцієнтів (підносних показників), сутність якого полягає в розрахунку різноманітних фінансових коефіцієнтів на основі даних звітності. Економічна ефективність коефіцієнтів пов'язана з тим, що вони найбільш точно дозволяють визначити сильні і слабкі сторони фінансової діяльності підприємства. Алгоритми розрахунку коефіцієнтів визначаються як співвідношення окремих розділів і статей балансового звіту підприємства. Що ж до критеріїв їх оцінки, то із загальноприйнятими нормативними їх значеннями можна погодитись тільки щодо показників платоспроможності, які, дійсно, мають бути уніфіковані для всіх суб'єктів господарської діяльності як такі, що регулюють стан розрахунків і не повинні залежати від технологічних особливостей операційного циклу. Що стосується показників фінансової стійкості, коефіцієнта автономії, загальної заборгованості, маневреності то кожен з них безпосередньо пов'язаний з технологією і особливостями господарської діяльності підприємства, якими, власне, і обумовлюється структура його активів.

Аналіз фінансової звітності ряду вітчизняних підприємств торгівлі, які є одержувачами кредитів та емітентами векселів, дозволив автору розробити систему критеріїв оцінки коефіцієнтів платоспроможності та фінансової стійкості, диференційованих відповідно їх напрямів діяльності. Розраховані критерії оцінки показників платоспроможності і фінансової стійкості відображають критичне значення, в рамках якого ще можна здійснювати успішну і безперебійну роботу підприємства. При цьому: критичні значення показників фінансової стійкості є різними для підприємств оптової, роздрібної і оптово-роздрібної торгівлі, що зумовлено технологічними особливостями операційних циклів цих підприємств.

Важливим елементом оперативного управління позиковим капіталом с аналіз і контроль ризиків, до яких перш за все належить ризик неможливості відшкодування повної або часткової суми зобов'язань підприємства. Попередня оцінка ризику операцій з одержання кредитів ґрунтується на аналізі фінансових звітів підприємства. Доцільність контролю ризику за цими операціями визначається, виходячи із суми одержаного кредиту або виданого векселя.

В основу методики оцінки ризиків підприємства торгівлі внаслідок одержання кредитів та видачі векселів нами покладено методику оцінки ризиків, розроблену О.Ю. Большаковою для підприємств електро-енергетичної галузі [6, с.119-127]. Нами запропонована модифікація даної методики з врахуванням особливостей діяльності підприємств торговельної галузі.

Основні положення методики ґрунтуються на визначені інтегральних показників оцінки фінансового стану підприємств. Формальними елементами у цій методиці є тільки алгоритм обчислення фінансових показників, що ж до побудови системи показників, алгоритмів їх узагальнення та обґрунтування відповідних критеріїв оцінки, то вони є суто суб'єктивними, тобто визначеними, виходячи з форми власності, галузі національної економіки, виду і обсягів діяльності кожного суб'єкта.

Ризики кредитних і вексельних пасивних операцій, обчислені за даною методикою, визначаються інтегральним коефіцієнтом I, який характеризує узагальнене відхилення показників фінансового стану підприємства-позичальника від еталону (Ікрит. = 0). За результатами проведених досліджень розроблено таблицю оцінки ризикованості одержаних кредитів і виданих векселів у залежності від інтегральних коефіцієнтів, обчислених за методом відстані від еталону. Її дані дозволяють своєчасно отримати інформацію щодо наближення терміну виконання боргового зобов'язання. Застосування даної методики для оцінки ризикованості одержаних кредитів і виданих векселів не викликає труднощів, пов'язаних із залученням інформації щодо фінансового стану підприємства оскільки всі необхідні дані містяться у балансі.

Важливим елементом оперативного управління кредиторською заборгованістю та іншими короткостроковими розрахунками є контроль їх поточної ризикованості. Запропонована методика оцінки середнього рівня ризику розрахунків підприємства торгівлі за поточним зобов'язаннями, ґрунтується на класифікації короткострокової заборгованості за розрахунками за термінами непогашення, аналогічно визначенню ризику поточної дебіторської заборгованості.

В основі групування поточних зобов'язань за ступенем ризику лежать дані щодо відхилень від терміну платежу в бік перевищення, отримані на відповідну дату шляхом автоматизованої обробки інформації, яка накопичується в електронному Журналі аналітичного обліку зобов'язань. Ризик короткострокових зобов'язань за розрахунками виникає за умов неповернення боргу у визначений термін і зростає пропорційно збільшенню тривалості терміну непогашення. Отже, відображення у звітності зобов'язань за номінальною величиною має супроводжуватись збільшенням резервного (страхового) капіталу, величина якого визначається на загальних підставах відповідно до попередньої оцінки ризику несвоєчасного відшкодування поточних боргів.

Проведене дослідження показало, що в оперативному аналізі і контролі позикового капіталу підприємств торгівлі повинні використовуватись не загальні критерії оцінки показників фінансової стійкості, а диференційовані нормативи для підприємств оптової, роздрібної і оптово-роздрібної торгівлі. Потребує також адаптації до умов торгівлі методика оцінки ризиків підприємств внаслідок одержання кредитів та видачі векселів. Запропонована модифікація цієї методики враховує особливості фінансів підприємств торговельної галузі, а її використання в оперативному контролі сприятиме зменшенню ризиків, пов'язаних із залученням позикового капіталу.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Бланк И.А. Управление использованием капитала. / Бланк И.А. - Киев: «Ника-Центр», 2000.- 656 с.
  2. Ковалёв В.В. Финансовый анализ. Управление капиталом : Выбор инвестиций. Анализ отчетности. / Ковалев В.В. // 2-е изд. - М : Финансы и статистика, 1997. - 512 с.
  3. Лігоненко Л.О. Антикризове управління підприємством: теоретико-методологічні засади та практичний інструментарій. /Лігоненко Л.О. - К.: КНТЕУ, 2001.-580 с.
  4. Унковская Т.Е. Финансовое равновесие предприятия. / Унковская Т.Е. - К. Генеза, 1997.- 328 с.
  5. Шеремет А.Д. Методика фінансового аналіза./ Шеремет А.Д., Сайфунин Р.С., Негашев Е.В.// - М.: ИНФРА - М, 2002. - 256 с.
  6. Большакова О.Ю. Облік вексельних операцій в умовах ринкової невизначеності / Большакова О.Ю. // Фінанси України - 2000.- № 7. - С. 119-127.
ЧДТУ 2010 | Просмотров: 1601 | Добавил: fin | Дата: 18.04.2010 | Комментарии (0)

Лазаришина І.Д., д.е.н., професор
Лазаришин А.В.
Національний університет водного господарства та природокористування

Зростання потреби в обслуговуванні капіталів вітчизняних підприємств обумовлює необхідність удосконалення підходів до стратегічного аналізу та його організації.

У країнах з ринковою економікою інформаційне обслуговування системи управління базується на якісних характеристиках корисності інформації:

  • репрезентативності,
  • достовірності,
  • суттєвості,
  • своєчасності,
  • перевищення ефекту від використання інформації над витратами по забезпеченню нею управління.

Організація стратегічного аналізу як ніяка інша інформаційна технологія тяжіє до максимально можливого дотримання всіх вищенаведених характеристик, які взаємно доповнюють одна одну, створюючи у результаті універсальний продукт - відповідні стратегії суб'єкта господарювання. Тому організація стратегічного аналізу повинна бути функціональною тобто кількісні та якісні характеристики системи організації аналізу повинні забезпечувати певну функціональну якість. Функціонально-якісна система організації стратегічного аналізу означає відповідність результатів стратегічного аналізу, організованого згідно з запроектованою моделлю, та потреб користувачів стратегічного аналізу.

Основними елементами функціональної якості системи організації стратегічного аналізу, на наш погляд, є її функціональні можливості та функціональна простота. Організація стратегічного аналізу вимагає більших витрат для реалізації функціональної якості, ніж організація поточного внутрішнього фінансового або управлінського аналізу, так як обслуговує ширше коло потреб.

Задіяння всіх передбачених системою організації економічного аналізу функціональних можливостей означатиме відтворення потреб користувачів аналітичної інформації у граничному функціональному діапазоні. Частіше на практиці свідомо обмежуються вимогами до забезпечення доречного, придатного для отримання і використання в процесі управління функціонального діапазону організації економічного аналізу, що відповідає вимогам корисності економічної інформації.

Вибір серед альтернативних варіантів організації стратегічного аналізу повинен здійснюватися шляхом співставлення функціональних можливостей та функціональної простоти запроектованих систем.

Як правило, більшість суб'єктів господарювання обирають альтернативу, яка характеризується більшою у порівнянні з іншими функціональною простотою, придатністю до застосування. Особливо це стосується підприємств малого і середнього бізнесу з малочисельною економічною службою.

Теорія вартості якості прогнозує розширення діапазону можливостей внаслідок спрощення; функціональних складностей. Існують два варіанти спрощення: формальний та функціональний. За методом аналогій щодо організації економічного аналізу формальне спрощення для багатьох суб'єктів господарювання полягає у використанні порівняно незначного числа аналітичних показників у процесі, стратегічного управління. Функціональне спрощення системи організації стратегічного аналізу означає зменшення числа видів, форм і прийомів економічного аналізу, які застосовуються для управління і в результаті призводить до зменшення рівня корисності економічної інформації, яке реалізується у зниження рівня доходності згідно з теорією спадної доходності.

Еластичність співвідношення функціональних можливостей і функціональної простоти, доступність системи організації стратегічного аналізу визначає її якість. Зростання якості системи організації економічного аналізу - це зменшення від'ємної ентропії, характерної для будь-якої системи, зростання рівня впорядкованості підсистеми економічного аналізу в системі управління.

Якісні результати стратегічного аналізу уможливлюються через дотримання його принципів, якісних характеристик корисності економічної інформації, покладених в основу реалізованої моделі організації. Чим нижчий рівень надійності системи організації стратегічного аналізу, тим більшою є потреба у дублюючих організаційних процесах для страхування ризику отримання на "виході" системи недостовірної, несвоєчасної аналітичної інформації.

У залежності від:

  • стадії розвитку суб'єкта господарювання (етапу „життєвого циклу" підприємства);
  • етапу еволюції управління підприємством;
  • розмірів власного капіталу потреба у здійсненні стратегічного аналізу буде різною.

Організація стратегічного аналізу повинна забезпечити:

  1. створення основного стратегічного плану або системи стратегічних планів;
  2. формування коригуючих, гнучких стратегічних планів.

Певні відмінності матиме організація стратегічного аналізу в залежності від того, чи суб'єкт господарювання вперше формує стратегію, чи стратегія реалізується протягом аналізованого періоду. Практично всі існуючі підходи до проектування організації аналізу носять дискретний характер, і не враховують того, що аналіз повинен забезпечити безперервну діагностику процесів, що відбувалися на підприємстві, моніторинг основних оціночних показників з використанням результатів аналізу, інформаційного банку, накопичених раніше.

ЧДТУ 2010 | Просмотров: 1056 | Добавил: fin | Дата: 18.04.2010 | Комментарии (0)

Демиденко В.В., к.е.н., доцент
Демиденко С.Л., старший викладач
Черкаський державний технологічний університет

Дослідження конкурентоспроможності підприємства в умовах економічної ситуації, яка склалась в Україні, дає змогу розглядати її як комплексну характеристику потенціальних можливостей забезпечення конкурентних переваг в перспективі. Однією з головних проблем конкурентоспроможності підприємства є можливість утримувати конкурентну перевагу. Щоб добитися успіху і процвітання, будь-яка фірма повинна знайти джерела цієї переваги, створити умови для його стійкості і на цій основі розробити свою конкурентну бізнес-стратегію.

Конкурентна перевага - це становище фірми на ринку, яке дозволяє їй долати сили конкуренції та приваблювати покупців. Конкурентні переваги створюються унікальними матеріальними та нематеріальними активами, якими володіє підприємство, тими стратегічно важливими для даного бізнесу сферами діяльності, котрі дозволяють перемагати в конкурентній боротьбі.

У сучасній економічній літературі, присвяченій проблемам виживання та стратегічного успіху фірм в умовах висококонкурентного середовища, велика увага приділяється конкурентним перевагам, критеріями визначення яких є ключові та ринкові фактори успіху підприємства.

До ключових факторів успіху (КФУ) належить сукупність чинників ринкової та ресурсної орієнтації, які можуть вплинути на формування довгострокової конкурентоспроможності фірми і, відповідно, на її стратегічний успіх. Мова йде про компетенції, ресурси та можливості, якими обов'язково повинно володіти підприємство, щоб розвиватися у певному напрямку діяльності.

Зовнішній аспект забезпечення конкурентних переваг - ринкові фактори успіху. Сучасні фахівці, які багато уваги приділяють розробці концепції факторів успіху підприємства, поділяють всі реалізовані фірмою КФУ на дві групи: стратегічні фактори успіху та ключові компетенції.

Перша група - стратегічні фактори успіху — включає реалізовані фактори успіху, які мають ринкове походження і безпосередньо сприймаються клієнтом. З цього визначення можна побачити, що слово „стратегічні" не відповідає тому змісту, який вкладають ці автори у наведене поняття. Тому більш коректним буде назвати першу групу чинників „ринковими" факторами успіху. Прикладами ринкових факторів успіху можуть бути: якість продукції, додаткові послуги, ціна, тощо. Тобто, ті фактори, завдяки яким споживачі отримують для себе додаткову корисність.

Внутрішній аспект забезпечення конкурентних переваг - ключові компетенції. Вони являють собою сукупність навичок і технологій, яка базується на явних та прихованих знаннях, забезпечує формування цінностей у системі клієнта, є оригінальною по відношенню до конкурентів і відкриває доступ до нових ринків. Поняття „ключові компетенції" означає знання і вміння людей, які ширше їх посадових обов'язків. Ключові компетенції складно імітувати та передавати. Ресурси фірми приймають форму ключових компетенцій, якщо відбір і комбінація ресурсів здійснюється краще, оригінальніше, швидше за конкуренті».

Результатом реалізації підприємством ключових факторів успіху є конкурентна перевага. На сьогоднішній день наукова література пропонує до нашої уваги значну кількість визначень поняття конкурентної переваги, які були запропоновані видатними науковцями різних часових епох. На думку видатного науковця М. Портера, конкурентні переваги проявляються або в більш низьких, ніж у конкурента витратах, або у спроможності вимірювати і контролювати додаткову вартість, яка перевищує додаткові витрати від диференціації. О. Зозульова вважає, що конкурентні переваги - це сукупність заходів, спрямованих на вдосконалення власної діяльності, безпосереднє ослаблення конкурентів і вплив на зміну ринкового середовища [1].

Р.А. Фатхутдинов трактує конкурентні переваги, як ексклюзивну цінність, якою володіє система і яка дає їй перевагу над конкурентами [2]. За визначенням І.З.Должанського та Т.О. Загорної конкурентна перевага це рівень ефективного використання наявних у розпорядженні фірми всіх видів ресурсів [3]. Існує визначення конкурентної переваги як конкретного компонента зовнішнього або внутрішнього його середовища, за яким воно випереджає підприємства, високої компетентності підприємства в будь-якій галузі діяльності або у виготовленні продукції у порівнянні з конкуруючими організаціями. Деякі вчені є прихильниками визначення конкурентних переваг як унікальних відчутних і невідчутних активів, якими володіє фірма, тих галузей діяльності, які стратегічно важливі для даного бізнесу, які допомагають перемагати в конкурентній боротьбі. У загальному можна сказати, що конкурентна перевага це становище фірми на ринку, яке дозволяє їй долати сили конкуренції та приваблювати покупців.

Тобто, як ми бачимо, єдиного визначення даної економічної категорії немає. Але, не зважаючи на різноманітність, сутність даного поняття є досить чіткою. Проаналізувавши наведені трактування категорії „конкурентні переваги" можна сказати, що конкурентна перевага, насамперед, - це здатність фірми якнайкраще розподілити свої обмежені ресурси, досягаючи більш стійкого і тривалого положення на ринку ніж конкуренти. Тобто, фірмі потрібно визначити, куди вигідніше спрямовувати ресурси та які можливості їй слід розвивати, щоб забезпечити високий рівень конкурентних переваг.

З метою здійснення ефективного процесу управління конкурентними перевагами підприємства необхідно враховувати всі ті зміни, які відбуваються в сфері діяльності підприємства і реально оцінювати своє становище по відношенню до найбільш впливових конкурентів.

Важливе значення у процесі формування конкурентних переваг підприємства має їх оцінка та аналіз, які можна провести за допомогою різних методів - SWOT, GAP, LOTS, PIMS, „Мак-Кінзі" та ін.

Метод аналізу GAP являє собою спробу знайти методи розробки стратегії й управління, завдяки яким можна привести справи у відповідність з найвищим рівнем вимог. Аналіз GAP можна назвати організаційною атакою на ліквідацію розриву між бажаною й прогнозованою діяльністю.

Метод LOTS виходить із того, що компанія повинна прагнути й уміти пристосувати свої дії до вимог покупців. Він включає детальне, послідовне обговорення ряду проблем бізнесу на різних рівнях і різній мірі складності — від корпоративної місії компанії в цілому до індивідуального проекту усередині підприємства. Кінцевою метою є вироблення позиції, що дасть компанії, підрозділу або індивідууму можливість правильно будувати свої взаємини із зовнішнім світом.

Метод PIMS - це метод аналізу впливу ринкової стратегії на прибуток. Він являє собою спробу узагальнити всі змінні, які впливають на довгострокову прибутковість компанії.

Вважають, що за цією моделлю, яка використовує майже 30 змінних, можна виявити близько 67% факторів успіху компанії.

Модель аналізу „Мак-Кінзі" включає сім факторів, сім слів (що починаються в англійській мові буквою „S"): стратегія, навички, цінності, структура, системи, кадри, стиль. Дана модель передбачає проведення оцінки стратегічного положення фірми та привабливості ринку. Найбільш поширеною у використанні є модель SWOT-аналізу, яка використовується при розробленні стратегічних планів на багатьох фірмах. Основним завданням SWOT-аналізу є визначення та забезпечення найбільш оптимального поєднання внутрішніх можливостей (сильні і слабкі сторони фірми) та зовнішньої ситуації (можливості та загрози).

Управління конкурентними перевагами — це свідомий процес формування (збереження та розвитку наявних, створення нових) конкурентних переваг з метою адаптації до вимог зовнішнього середовища і забезпечення довгострокового успіху підприємства. Мета управління конкурентними перевагами полягає у забезпеченні довгострокового успіху підприємства на ринку шляхом розробки та реалізації дієвих конкурентних стратегій. До основних завдань управління конкурентними перевагами відносять ідентифікацію досягнутого рівня конкурентного потенціалу та конкурентоспроможності підприємства, встановлення взаємоузгоджених цільових орієнтирів, досягнення яких забезпечить підтримку та підвищення конкурентоспроможності фірми, опрацювання комплексу ефективних конкурентних стратегій та забезпечення їх реалізації, оцінку ефективності управління конкурентними перевагами.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Павлова В.А. Конкурентоспроможність підприємства: оцінка та стратегія забезпечення: Монографія. - Дніпропетровськ: Вид-во ДУЕП, - 2006. - С.37.
  2. Фатхутдинов Р.А. Управление конкурентоспособностью организации: Учеб. пособие.-М.: Эксмо, 2004.-544 с.
  3. Должанський 1.3., Загорна Т.О. Конкурентоспроможність підприємства. - К.: Центр навчальної літератури, 2002. - 282 с.
  4. Портер М. Стратегія конкуренції і методика аналізу галузей і діяльності конкурентів. - К.: Основи, 1997. - 451 с.
ЧДТУ 2010 | Просмотров: 4395 | Добавил: fin | Дата: 18.04.2010 | Комментарии (0)

Створити безкоштовний сайт на uCozCopyright І.В.Кушнір © 2008-2020