Прибуток є головною метою, рушійною силою розвитку бізнесу. Саме позитивний кінцевий результат дає можливість підприємцям запроваджувати досягнення науково-технічного прогресу, втілювати прогресивніші форми організації, управління й мотивації виробництва.
Прибуток – це не лише фінансовий стимул до прогресу, але його основне джерело власних фінансових ресурсів для розширеного відтворення. Нагромадження необоротних і оборотних активів є результатом перетворення прибутку в капітал. Окрім того, наявність власних фінансових ресурсів посилює здатність підприємств одержувати зовнішнє фінансування, подаючи сигнал інвесторам про його ефективну роботу в умовах недосконалості інформаційного середовища.
Формування прибутку може відбуватися за рахунок виручки від реалізації продукції, за рахунок фінансового результату від операційної або звичайної діяльності, за рахунок капітальних вкладень та інших операцій на підприємстві. А розподіл прибутку йде на зростання та вдосконалення матеріально-технічної бази підприємства, на будівництво та реконструкцію підприємства, на поліпшення умов праці, сплачується заборгованість та кредити в банках, а також на виплату заробітної плати та ін.
Господарства населення у 2008 році виробляли майже 60% валової продукції сільського господарства проти 27,5% у 2007 році. Їхня частка зросла по всіх без винятку видах продукції як рослинництва, так і тваринництва. Як відомо, на рентабельність виробництва впливають два різносторонніх фактори: ціна реалізації і собівартість 1 ц продукції. Нижча собівартість сільськогосподарської продукції в реальних підприємствах була обумовлена вищим рівнем забезпеченості виробничими ресурсами та ефективним їх використанням шляхом застосування інтенсивних технологій, удосконалення виробничої структури порівняно зі збитковими підприємствами. Також суттєво зросла питома вага витрат на насіння, посівний матеріал та добрива [1].
Таким чином, позитивних результатів господарської діяльності досягають краще забезпечені матеріалами та фінансовими ресурсами аграрні підприємства, у яких органічно поєднуються організаційні здібності керівника з іншими ресурсами виробництва. Однак, без відповідальної підтримки держави, як в області законодавства, так і регулювання кон’юнктури ринку агропродовольчої продукції посередництвом інтервенції та експортно-імпортних механізмів, темпи розвитку приміського сільського господарства значно уповільняться, що негативно вплине не тільки на економічний розвиток підприємств аграрного сектора економіки, а й забезпечення населення високоякісною рослинницькою й тваринницькою продукцією [2].

Література:
1. Лабенко О.М. Формування прибутку агропідприємств / О.М. Лабенко // Економіка АПК. - 2009. - №1. - С.112-114.
2. Мельник Л.Ю. Розподіл прибутку агропідприємств / Л.Ю. Мельник // Економіка АПК. - 2008. - №3. – С.3-10.