Концентрація банківського капіталу та забезпечення механізмів підвищення рівня капіталізації банківської системи є актуальним завданнями її подальшого розвитку. Однією із характерних ознак розвитку банківських систем багатьох країн світу є підвищення рівня концентрації банківського капіталу на основі консолідації банків. І хоча в Україні цей процес ще не набув ознак стійкої тенденції, є всі передумови для його розвитку шляхом реорганізації банків на основі реалізації процесів їх злиття, приєднання або перетворення.

Загальновизнаним теоретичним підходом до розгляду зазначеної проблеми, підтвердженим багаторічною практикою на прикладі розвинених країн світу, є визнання тісного взаємозв'язку між рівнем концентрації банківського капіталу та рівнем економічного розвитку країни.

Відзначимо, що цей зв'язок є взаємозалежним, тобто розвиток економіки стимулює розвиток банківської системи, а остання, в свою чергу, забезпечує розвиток економіки.

Виключно важлива роль у забезпеченні високого рівня концентрації капіталу вітчизняних банків належить розгортанню процесу консолідації, який визначають як "процес, під час якого бізнес одних банків переходить до інших". З організаційно - правої точки зору, на відміну від капіталізації, він більш складний, а його характер і форми значною мірою залежать від загальної економічної та політичної ситуації в країні, політики Національного банку, особливостей та перспектив розвитку фінансових ринків, намірів власників банків тощо.

Відповідно до статті 26 Закону України „Про банки і банківську діяльність" реорганізація банківських установ може здійснюватися добровільно за рішенням власників або примусово за рішенням Національного банку України шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення чи перетворення. Однак, власне процес консолідації банківської системи відображують лише злиття та приєднання, оскільки саме вони характеризують підвищення рівня концентрації банківського капіталу внаслідок реорганізації.

Головними причинами, що стимулюють процеси консолідації вітчизняної банківської системи, на нашу думку, є:

• необхідність підвищення рівня концентрації капіталу в зв'язку з розвитком як банківської системи, так і реального сектору та сектору домашніх господарств, які постійно потребують для свого розвитку все більшого й більшого обсягу фінансових ресурсів;
• посилення конкуренції та нестабільності фінансових ринків, необхідність посилення позицій банку на відповідному сегменті ринку та підвищення рівня прибутковості банківського бізнесу;
• ускладнення виходу вітчизняних банків на міжнародні ринки капіталу та грошові ринки і підвищення вартості зовнішніх запозичень;
• законодавче підвищення рівнів мінімального статутного та регулятивного капіталу банків, а також посилення регулятивних вимог з боку Національного банку України, зокрема, забезпечення високого рівня прозорості діяльності банків та стабільності функціонування банківського сектору в цілому;
• вихід на вітчизняний ринок іноземних банків, які, зазвичай, мають більш високі рівні концентрації капіталу та здатні залучати значні обсяги відносно недорогих ресурсів від своїх материнських структур або на зовнішніх ринках, що посилює конкуренцію в банківському середовищі;
• недружні поглинання одних банків іншими;
• підвищення рівнів ризику банківської діяльності, що вимагає значних обсягів резервування коштів, збільшення економічного капіталу та підвищення рівня ліквідності банківських установ.

Сучасна нормативно-правова база діяльності вітчизняних банків спрямована на сприяння процесам консолідації банківського сектору шляхом використання всіх форм, апробованих у світовій практиці. Починаючи з 2000р. Національний банк України щорічно реєструє 1-2 випадки злиття або поглинання банків.

Консолідація банківської системи та підвищення рівня концентрації банківського капіталу, на нашу думку, дозволять вітчизняним банками:

• підвищити рівень конкурентоспроможності, спростити вихід вітчизняних банків на внутрішні та світові грошові ринки та ринки капіталу;
• забезпечити більш високий рівень ліквідності, фінансової стійкості банківських установ та стабільність всієї економічної системи;
• збільшити обсяги активів, поліпшити їх структуру, розширити спектр банківських послуг та знизити загальні витрати на здійснення банківської діяльності;
• забезпечити необхідні обсяги капіталу для підтримання банківських інновацій;
• передбачати та своєчасно запобігати фінансовим ризикам, а також забезпечувати достатній рівень ліквідності банків і банківської системи в цілому.

Найбільш вірогідним і ефективним напрямом реорганізації, на наш погляд, найближчим часом має стати злиття та приєднання банківських установ, а також, як засвідчив вітчизняний і зарубіжний досвід, створення банківських корпорацій, банківських і фінансових холдингових груп.

Таким чином, проведене дослідження дозволяє зробити висновок, що процеси консолідації, які започатковуються в банківській системі України, знаходяться під постійним контролем Національного банку України. Подальшої розробки потребує обґрунтування конкретних форм і механізмів проведення консолідації банківського капіталу, особливо з використанням нових форм і процедур реорганізації банків, які добре зарекомендувати себе у світовій практиці.