Четвер, 27.02.2020, 21:57
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Публікації | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Студентська конференція МДАУ 2009 [67]
Студентська конференція МДАУ 2010 [24]
ЧДТУ 2010 [38]
VII Міжнародна науково-практична конференція "Облік, контроль і аналіз в управлінні підприємницькою діяльністю" 14-16.04.2010. м. Черкаси
Фінансовий словник
Страховий платіж
Страховий платіж - плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування.
ст. 10 Закону України "Про страхування"
Пошук
Статистика
Кафедра фінансів
Головна » Статті » Матеріали конференцій » Студентська конференція МДАУ 2010

У категорії матеріалів: 24
Показано матеріалів: 11-20
Сторінки: « 1 2 3 »

Сортувати по: Даті · Назві · Коментарям · Переглядам
Сабат Вікторія, студентка групи Е 3/5
Наук. керівник - к.е.н., доцент Бурковська А. В.
Миколаївський державний аграрний університет

Сучасний світовий грошовий ринок характеризується стрімким розвитком процесів глобалізації, інтеграції та універсалізації, поширенням сек'юритизації (тобто заміщення традиційних банківських кредитів емісією цінних паперів), фінансових нововведень (нові фінансові інструменти - валютні, процентні, фінансові ф'ючерси та опціони, операції СВОП та ін.). Критерієм їх розмежування можуть бути строки кредитів та їх цільова спрямованість. Кошти, що надаються на тривалий строк, належать до ринку капіталів, а короткострокові кошти - до ринку грошей. Формування сучасного світового ринку позичкових капіталів відбулося на початку 60-х років XX ст. Загалом, ринок грошей та капіталів почав нормально розвиватися лише у 70-80- тих роках. До цього в умовах світової економічної кризи, валютних обмежень ринок капіталів був паралізований.

Потоки світового капіталу, що з кожним роком зростають, посилюють фінансову конкуренцію між країнами. Ця тенденція тисне на уряди окремих країн, що сприяє зменшенню втручання держави у діяльність суб’єктів на внутрішньому ринку та лібералізації міжнародного руху капіталів.

Міжнародний ринок капіталів та грошей - це сукупність кредитно-фінансових установ, через які здійснюється рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. До таких установ належать: приватні фірми, банки, насамперед ТНК, фондові біржі, державні та муніципальні органи, міжнародні та регіональні валютно-кредитні та фінансові організації, регіональні банки розвитку та ін.

Міжнародний ринок грошей - це сектор фінансового ринку, на якому купуються та продаються короткострокові боргові інструменти (строк погашення яких менший ніж один рік). Інструментами міжнародного ринку грошей є: векселі державної скарбниці, обігові сертифікати банківських депозитів, комерційні папери, банківські акцепти, угоди про зворотний викуп, федеральні резервні фонди, євродолари. Міжнародні ринки грошей розрізняються за територіальною та валютною ознаками. У першому випадку мова йде про національні грошові ринки. Покупцями та продавцями на них є представники з інших країн. Здійснення операцій на них регулюється національним законодавством, а міжнародний характер їх виявляється в тому, що як мінімум одна зі сторін проводить операції в іноземній валюті. Але це не «чисті» міжнародні ринки. Вони є провідними національними грошовими ринками. Такі ринки можуть отримати міжнародне значення лише внаслідок адекватної політики центрального банку.

Міжнародний ринок капіталів - це такий ринок, на якому купуються та продаються довгострокові (строк погашення яких більше одного року) боргові зобов'язання та акції. Інструменти ринку капіталів: акції, заставні, облігації, цінні папери урядових установ, споживчі та банківські комерційні позички.

Традиційний інструмент на міжнародному ринку капіталів - іноземні облігації. Ці облігації продаються у зарубіжній країні і номіновані у валюті цієї країни. Найбільшим міжнародним ринком грошей та ринком капіталів є євроринок, або євродоларовий, євровалютний ринок.

Між традиційними міжнародними фінансовими ринками та євроринками існує певний зв'язок. Якщо міжнародний позичальник бажає отримати велику позику, яка не може бути надана одним кредитором, він може одержати синдиційовані позики на євроринках. Євровалюта — це строковий депозит, що перебуває в банку за межами країни — емітента валюти. Понад 90% євродоларових депозитів є строковими вкладами, причому більше половини з них — сертифікати депозитів зі строками тридцять днів або більше. Загальна сума непогашених євродоларів перевищує 2 трлн дол., що робить ринок євродоларів одним з найважливіших фінансових ринків у світовій економіці.

Отже, з вищесказаного можна зробити висновок, що міжнародний ринок грошей та капіталів дуже важливий для економічного розвитку країн. Так як покупцями та продавцями на цих ринках є представники різних країн, то, за допомогою цих ринків встановлюються міжнародні відносини, одні країни співпрацюють з іншими, спостерігається зростання економічних та соціальних відношень цих країн. Створення євроринку сприяло залученню усіх світових капіталів в одне місце. Також це дало змогу брати великі кредити для країн, які це потребують, без забруднень. Якщо міжнародний позичальник бажає отримати велику позику, яка не може бути надана одним кредитором, він може одержати позики на євроринках. На сьогодні спостерігається рух великих капіталів у світі, це спричиняє конкуренцію між країнами. Але це небезпечне явище, бо це може призвести до негативних явищ та процесів. Від розвитку одного ринку залежить розвиток іншого. Ця тенденція має характер відображаєтися на добробуту як всієї країни, так і окремого громадянина.

Студентська конференція МДАУ 2010 | Просмотров: 2996 | Добавил: fin | Дата: 27.04.2010 | Комментарии (0)

Бузнік А.О., студентка групи Б4/3
Наук. керівник - асистент Долгоаршинова А.Ю.
Миколаївський державний аграрний університет

Більшість країн згодні з тим, що громадяни безпосередньо не повинні сплачувати за лікування, коли вони хворіють. Медичне обслуговування повинне бути безоплатним, якщо в ньому з'являється необхідність. Саме так формується система медичного страхування, чи то обов'язкове державне соціальне страхування чи добровільне медичне страхування, або їх комбінація.

Сьогодні в Україні на ринку добровільного медичного страхування працює понад 90 страхових компаній. Українські страховики працюють за правилами “добровільного медичного страхування (безперервне страхування здоров’я)” та “добровільного страхування здоров'я на випадок хвороби”. На підставі цих правилам і формується все розмаїття страхових програм, які пропонуються українським громадянам [1].

Найбільш поширені страхові продукти передбачають у випадку настання страхової події оплату страхової суми або її частини безпосередньо медичній установі. При цьому страховики гарантують вибір медичної установи, контроль якості лікування та оплату лікування, що дає почуття захищеності застрахованій особі.

В свою чергу страхові компанії України пропонують приблизно однаковий набір страхових продуктів і програм. Найчастіше це поліси добровільного медичного страхування з програмами надання амбулаторно-поліклінічної, стаціонарної, швидкої та/або невідкладної медичної допомоги, реабілітаційної, стоматологічної допомоги.

Будь-яка родина в Україні може придбати сімейний поліс і скористатися послугами сімейного лікаря. Існують програми, що охоплюють усі види допомоги або їх комбінації, можна також застрахуватися від грипу, можливих медичних ускладнень після операцій. Поліси передбачають відшкодування витрат на лікування, медикаменти, харчування, будь-які види оперативних втручань, перебування в палатах поліпшеної комфортності. У разі потреби страхові компанії можуть в екстреному порядку доставити в медичний заклад необхідні медикаменти і матеріали, чи зробити передоплату за лікування свого клієнта, щоб медичний заклад самостійно придбав все необхідне [3].

На сьогодні зростає кількість страхових компаній, які займаються медичним страхуванням. При цьому спостерігається значне зниження вартості страхових полісів. Така тенденція радісна для страхувальників, однак викликає занепокоєння страховиків і призводить до зниження якості медичних послуг. Страховики змушені включитися в демпінгову політику тарифів добровільного медичного страхування, але при цьому розуміють, що існує межа, нижче якої тарифи не можуть бути зменшені без ризику втратити професіоналізм і якість надання медичної допомоги.

Страховики прагнуть залучити та утримати клієнта різними послугами щодо супроводження медичного поліса. Значна кількість страхових компаній йдуть по шляху створення власних асістанських (диспетчерських) центрів, які координують та контролюють надання медичних послуг. Багато в чому від роботи асістанського центра буде залежати, чи залишиться клієнт задоволений сервісним обслуговуванням страхової компанії, чи відчує він турботу про своє здоров'я і чи продовжить договір страхування на наступний термін.

Страхова компанія та асістанський центр завжди пропонує людині найбільш вигідні умови страхування та лікування, і орієнтуються на розумну цінову політику (в залежності від страхового внеску, що заплатила застрахована особа) [4].

З огляду на те що страховий ринок України ще не дає лікувальним установам у достатній кількості заробляти кошти, працівники медичних закладів не вельми зацікавлені в роботі з страховими компаніями. Враховуючи те, що кошти надходять на розрахунковий рахунок лікарні, у наданні послуг застрахованим особам зацікавлене керівництво лікарні — головний лікар, його заступники, завідувачі відділеннями, співробітники бухгалтерії. У зарплату лікаря, середнього і молодшого медичного працівника навряд чи попадають кошти, які перераховує страхова компанія за лікування застрахованого пацієнта. У страхових компаній в теперішній час немає реального механізму впливу на поліпшення якості обслуговування в закладах охорони здоров’я державної і комунальної форми власності.

Трохи інша ситуація з приватними клініками, які вже починають орієнтуватися на страхові компанії. При цьому клініки погоджуються на зменшення тарифів на лікування, надають знижки та можливість контролю за лікуванням з боку страхових компаній, пропонують участь у різних програмах медичного страхування. Не секрет, що деякі приватні клініки мають свої членські, дисконтні картки, але при достатньому розвитку системи добровільного медичного страхування вимушені від них відмовлятися, тому що вартість страхового медичного поліса виявляється нижче, ніж вартість придбання членської картки.

Таким чином, застрахувавши своє здоров'я в українській страховій компанії, яка серйозно займається добровільним медичним страхуванням, наші співвітчизники мають право розраховувати на своєчасну і кваліфіковану медичну допомогу.

Література

  1. http://forinsurer.com
  2. http://pension.com.ua
  3. http://www.likar.info
  4. http://books.efaculty.kiev.ua
Студентська конференція МДАУ 2010 | Просмотров: 929 | Добавил: fin | Дата: 27.04.2010 | Комментарии (0)

Ангелова О. С., студентка групи Б4/4
Наук. керівник – асистент Долгоаршинова А.Ю.
Миколаївський державний аграрний університет

Головним чинником розвитку системи охорони здоров’я будь-якої країни є показники фінансування та стабільність його джерел. Кожна країна визначає способи їх формування на власний розсуд, ураховуючи політичне та економічне підґрунтя. Держави з великим національним прибутком (США, Велика Британія, Швейцарія тощо) відрізняються більш високими витратами на медичні послуги на душу населення в порівнянні з менш розвиненими країнами (Індія, Єгипет, Мексика тощо).

На сьогодні можливо виділити три основні форми фінансування охорони здоров’я: бюджетна (державна), бюджетно-страхова і приватна (приватнопідприємницька).

Державна фінансується переважно (до 90%) з бюджетних джерел (системи, що фінансуються за рахунок оподаткування). Оплату медичних послуг проводять з основних прибутків держави. Виділення фінансування на всі послуги розглядається як частина процесу планування загальних урядових витрат. За цією формою фінансуються, наприклад, системи охорони здоров’я Великої Британії, Канади, Ірландії.

Бюджетно-страхова фінансується за рахунок цільових внесків підприємців, працівників і субсидій держави (системи соціального страхування). Медичні послуги оплачуються за рахунок внесків до фонду охорони здоров’я. Найпростішим є внесок, що вноситься наймачем і працівником. Внески залежать від платоспроможності, а доступ до послуг залежить від потреби.

Медичний фонд, як правило, незалежний від держави, але діє в рамках законодавства. При соціальному страхуванні гарантується право на точно обумовлені види послуг і встановлюються такі частки внесків і на такому рівні, які дають гарантію використання такого права. Фінансування з позабюджетних фондів медичного страхування переважає в Німеччині (78%), Італії (87%), Франції (71%), Швеції (91%), Японії (73%).

Приватнопідприємницька модель, що фінансується за рахунок реалізації платних медичних послуг, а також за рахунок коштів добровільного медичного страхування. Населення, що страхується виплачує премію страхувальнику, сума якої визначається очікуваною середньою вартістю послуг, що надаються ним, причому схильні до більшого ризику, платять більше. Пряма оплата послуг пацієнтами не відноситься до страхування. Пацієнти сплачують медичні послуги відповідно до тарифів. Така система діє в таких країнах, як США, Південна Корея, Нідерланди

Україна на сьогодні перебуває на стадії впровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування. Відповідні законопроекти за № 1040 від 27 листопада 2007 р., № 1040-1 та № 1040-2 від 25 січня 2008 р. вже розроблені та отримали висновки профільного комітету Верховної Ради України та ГНЕУ Апарату Верховної Ради України.

Фінансування системи охорони здоров’я пропонується здійснювати шляхом залучення коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, благодійних організацій, добровільного медичного страхування, особистих коштів громадян та інших джерел у встановленому законом порядку.

Особі, яка застрахувалась в системі медичного страхування, видаватиметься свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що є єдиним для всіх видів загальнообов’язкового державного соціального страхування та документом суворої звітності.

Визначення загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування недостатньо розмежовує поняття «медичної допомоги» та «медичних послуг». Зокрема, медична (лікувально-профілактична) допомога визначена як «процес і результат діяльності закладів охорони здоров’я та професійних медичних працівників з надання медичних послуг». Водночас медична послуга «є ідентифікованою одиницею процесу надання медичної допомоги і має певну вартість». При цьому зазначення тільки «вартості» ознакою медичних послуг недостатньо виправдане, оскільки діяльність з надання медичної допомоги також вимагає затрат праці та коштів.

Потребує конкретизації пропоноване у проекті право на одержання «матеріального забезпечення», оскільки у тексті цей термін не визначено, а у подальшому йдеться про «допомогу» у відповідних випадках.

Немає чіткого і системного визначення механізму страхування та отримання медичних послуг. Непрацюючі пенсіонери і інваліди підлягають медичному страхуванню, водночас пропонується, щоб особи, які отримують пенсію, допомогу з відповідних фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, зареєстровані як безробітні (ПФУ, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонд державного соціального страхування України на випадок безробіття) мали право на отримання медичних послуг.

Пропонуються також взаємовиключні положення щодо затвердження Переліку медичних послуг, що мають надаватись за цим Законом: у ст. 14 проекту – правлінням Фонду (п. 11), а у ст. 41 – окремим законом. Тобто задля уникнення можливих зловживань доцільною вбачається розробка та затвердження Єдиного класифікатора медичних послуг.

Особливістю загальної концепції законопроекту є те, що Фонд загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування не буде виконувати функції, пов’язані зі збором внесків від роботодавців та застрахованих осіб, які збиратимуться одним органом для усіх видів соціального страхування у складі єдиного соціального внеску. На відміну від альтернативних законопроектів, ст. 7 цього законопроекту передбачає добровільну участь громадян, які забезпечують себе роботою самостійно, у медичному страхуванні.

Студентська конференція МДАУ 2010 | Просмотров: 900 | Добавил: fin | Дата: 27.04.2010 | Комментарии (0)

Мисліцька Н.С., студентка групи Б4/3,
Наук. керівник - Долгоаршинова А.Ю.
Миколаївський державний аграрний університет

Ринок державних цінних паперів – важливий сегмент економіки будь–якої країни. А за ринкової системи господарювання державні цінні папери можуть стати дійовим інструментом, здатним позитивно впливати на інвестиційні процеси в країні. З одного боку, за умови спрямування коштів, залучених у результаті випуску державних цінних паперів, на інноваційно–інвестиційні цілі може відбуватися фінансування новітніх пріоритетних проектів, що, у свою чергу, сприятиме забезпеченню економічного зростання держави. З другого, за умови стабільної економічної ситуації в країні державні цінні папери виступають привабливим інвестиційним інструментом, який надає можливість приватним інвесторам тримати кошти в низькоризикових і високоліквідних активах, які приносять стабільний дохід, а великим інституційним інвесторам – збалансовувати свої портфелі. Разом із тим державні цінні папери слугують орієнтиром для визначення дохідності по інших фінансових інструментах.

Подальший розвиток вітчизняного ринку державних цінних паперів має відбуватися не лише за рахунок використання стандартних, простих і звичних видів цінних паперів, а також за рахунок запровадження в обіг принципово нових цінних паперів для задоволення потреб різноманітних інвесторів.

Розвиток так званих базових цінних паперів є важливим елементом ефективного функціонування ринку державних цінних паперів будь – якої країни. Шляхом концентрації нових державних цінних паперів у відносно обмежену кількість типових випусків із стандартними строками обігу держава може керувати ліквідністю цих інструментів, паралельно зменшуючи вартість розміщення. Такі ліквідні випуски ринок використовує як базу для визначення ціни на інші інструменти [1; С. 72].

Слід зазначити : ситуація в Україні склалася так, що існуючі види державних цінних паперів не задовольняють певною мірою потреби інвесторів. Як свідчать численні дослідження, потенційні інвестиційні можливості населення країни, страхових компаній, пенсійних фондів не використовуються вповні, оскільки кожна з перелічених груп інвесторів має певні особливості функціонування, які визначають різні цілі інвестування.

На сучасному етапі розвитку цінних паперів механізм операцій на ньому визначається складною структурою співробітництва його учасників – мережею, утвореною багатьма фінансовими установами. Саме тому М. Кастельс називає сучасну економіку “глобальною мережевою економікою”, оскільки в основі її інфраструктури – глобальні інформаційні мережі, створенні завдяки розвиткові інформаційних технологій [2; С. 54].

Досить важливим є поділ державних цінних паперів на ринкові та неринкові. Ринкові цінні папери вільно продаються і купуються, а тому є основними при фінансуванні бюджетного дефіциту. А неринкові, навпаки, - не можуть вільно змінювати свого власника і випускаються державою, як правило, з метою залучення окремих інвесторів.

Самодостатність фінансового ринку, що яскраво проявилася за останнє десятиріччя, стає основним дестабілізуючим чинником, який сприяє виникненню й поширенню криз на глобальному ринку цінних паперів. Фінансовий капітал, відокремлений від реального сектору економіки, став надзвичайно мобільним, що спричиняє нестабільність фінансової системи. Однак, ця відокремленість умовна, оскільки в постіндустріальній економіці сектор послуг і обробки інформації є невід’ємною частиною матеріального виробництва.

На основі вищевикладеного, можна виділити такі заходи щодо запровадження в обіг нових видів державних боргових зобов’язань:

  1. Використання механізмів індексації дохідності залежно від рівня інфляції.
  2. Створення надійних і захищених довгострокових фінансових інструментів як об’єктів інвестування пенсійних фондів, страхових компаній і подібних до них фінансових інституцій.
  3. Випуск надійних цінних паперів для залучення заощаджень населення, що перебувають за межами банківської системи.

Таким чином, для стимулювання інтересу різноманітних інвесторів до державних цінних паперів при їх розробці потрібно знайти компроміс між бажанням уряду продовжити строк і знизити вартість боргу та недовірою інвесторів до довгострокової економічної політики. На сьогодні без вжиття дійових заходів з боку держави активізація даного ринку неможлива.

Удосконалення та розвиток ринку державних цінних паперів України потребують розробки і запровадження цілісної стратегії, яка поєднуватиме завдання вдосконалення нормативно – правового та інституційного забезпечення політики державних запозичень, інструменти радикального підвищення ефективності інвестиційної складової бюджетних видатків [3; С. 81].

Література

  1. Рак. Р.В. Інновації на ринку державних цінних паперів України/ Рак. Р.В. //Фінанси України – 2009, №12;
  2. Мошенський С.З. Трансформаційні процеси на світових ринках цінних паперів / Мошенський С.З. //Фінанси України – 2009, №7;
  3. Приказюк Н.В., Моташко Т.П. Ринок державних цінних паперів :світовий досвід та вітчизняні реалії./ Приказюк Н.В.//Фінанси України – 2009, №2
Студентська конференція МДАУ 2010 | Просмотров: 1884 | Добавил: fin | Дата: 27.04.2010 | Комментарии (1)

Гебуза А.В. студентка групи Б 3/5
Костирко А.Г., старший викладач
Миколаївський державний аграрний університет

Проблеми, які існують на сучасному етапі розвитку в Україні дуже гостро стоять в державі. Вони потребують швидкого вирішення, оскільки наша держава розвивається швидкими темпами і просто необхідним є контроль з боку незалежних органів, які б могли надати цілком правдиву, точну та достовірну інформацію про результати діяльності підприємств. Таку функцію на себе взяли аудиторські фірми.

У світовій практиці аудит набув значного поширення. Аудит є обов'язковою частиною цивілізованого функціонування ринкової економіки кожної країни.

Однак на сучасному етапі розвитку аудиту в Україні постало багато проблем.

Першою проблемою є недостатня кількість методичних розробок з аудиторського контролю, які б регулювали діяльність аудиторів України. Недостатність прийомів, методів тягне за собою неточність аудиторського висновку на міжнародному рівні.

Також проблемою є недостатня кількість кваліфікованих аудиторських кадрів. Недостатня кількість кваліфікованих кадрів тягне за собою не освоєння ринку аудиторських послуг.

Відсутність методичних рекомендацій з питань комп'ютеризації аудиту дуже негативно впливає на швидкість роботи аудитора та на систематизацію даних про клієнтів. Розробка комп’ютерних програм щодо роботи з аудиторською документацією сприятиме зменшенню завантаженості аудитора по документообороту, а також дасть змогу розробити комп’ютеризовану клієнтську базу, яка у випадку необхідності зможе видати інформацію того чи іншого клієнта [1].

Серйозну стурбованість також викликає якість роботи більшості українських аудиторських фірм. Це питання піднімається не лише користувачами аудиторських послуг і державними органами, але й самими аудиторами, які зацікавлені в стабільному розвитку ринку аудиторських послуг, підвищенні престижу аудиторської професії. Не кваліфікованість аудиторів дуже серйозна проблема, яка вимагає швидкого вирішування шляхом підвищення контролю при отриманні сертифікатів аудиторів та збільшення державного контролю при проведенні аудиторської діяльності. Підвищувати податковий тиск не є доцільним, оскільки аудитори сплачують немалу суму при отриманні сертифіката і їх податкове навантаження є досить серйозним.

Для вирішення такого роду проблем аудиторські фірми намагаються враховувати рівень професійної компетентності своїх співробітників у вигляді кваліфікаційних вимог, що висуваються до посад, передбачених структурою їх управління. Тому серед фірм, які користуються високим попитом на ринку аудиторських послуг немає у штаті некваліфікованих працівників та тих, які не мають професійного стажу у даній галузі.

Поряд з цим обов’язковими умовами якісного проведення аудиту є планування і документування цього процесу. Аудиторською палатою України затверджено вимоги обов’язковості таких елементів організації процесу аудиту, які аудиторські фірми неухильно повинні виконувати, щоб не залишитися без сертифіката на проведення роботи. Поряд з цими недоліками аудит має і свої переваги, які протягом років роботи аудиторів вдосконалюються і стають нормою для кожної аудиторської фірми та аудитора-підприємця:

  • значна економія державних коштів, які витрачаються на утримання контрольно-ревізійного аппарату. Оплата аудиторських послуг відбувається за рахунок клієнта і не потребує витрат з боку держави;
  • надходження додаткових коштів до бюджету за рахунок сплати аудиторськими фірмами (аудиторами-підприємцями) податків. Оскільки аудиторські фірми – це юридичні особи, то вони сплачують податки до держави, тим самим збільшуючи надходження державного бюджету;
  • незалежність, конкурентна боротьба, професіоналізм аудиторів, що сприяє підвищенню якості перевірок. Конкурентність на українському ринку аудиторських послуг є досить високою і тому потрібно бути висококваліфікованим спеціалістом, щоб задовольнять потреби та умови замовників;
  • можливість вибору аудитора замовником. Це досить позитивне явище, оскільки аудитор не нав’язується державою. Підприємство-замовник може опиратися на поради інших при виборі аудиторської фірми, або ж звертатися до аудитора, який працював на підприємстві і повністю задовольнив вимоги замовника, тобто опиратися на власний досвід [2].

Аудиторські послуги в Україні розвиваються швидкими темпами, хоча і має проблеми у його застосування. На вирішення проблем впливатиме збільшення конкурентів на ринку аудиторських послуг, тобто кількість аудиторів збільшується і тому потрібно мати високу обізнаність у цій сфері, щоб мати постійних клієнтів, які були б задоволені роботою аудитора. Таким чином, питання про необхідність змін в аудиті має винятково позитивний характер.

Література

    1. Усач Б.Ф. Проблеми розвитку аудиту в Україні/ Б. Усач. – К.: Знання-Прес.,2007.- с.217-222. 2. Бондар В.П.. Удосконалення системи організації аудиторської діяльності в Україні/ В.П. Бондар. – К.: КНЕУ., 2008. – с.16-19.
Студентська конференція МДАУ 2010 | Просмотров: 2220 | Добавил: fin | Дата: 27.04.2010 | Комментарии (0)

Мацуєва С. В., студентка групи Б4/3
Наук. керівник – асистент Долгоаршинова А.Ю.
Миколаївський державний аграрний університет

Концентрація банківського капіталу та забезпечення механізмів підвищення рівня капіталізації банківської системи є актуальним завданнями її подальшого розвитку. Однією із характерних ознак розвитку банківських систем багатьох країн світу є підвищення рівня концентрації банківського капіталу на основі консолідації банків. І хоча в Україні цей процес ще не набув ознак стійкої тенденції, є всі передумови для його розвитку шляхом реорганізації банків на основі реалізації процесів їх злиття, приєднання або перетворення.

Загальновизнаним теоретичним підходом до розгляду зазначеної проблеми, підтвердженим багаторічною практикою на прикладі розвинених країн світу, є визнання тісного взаємозв'язку між рівнем концентрації банківського капіталу та рівнем економічного розвитку країни.

Відзначимо, що цей зв'язок є взаємозалежним, тобто розвиток економіки стимулює розвиток банківської системи, а остання, в свою чергу, забезпечує розвиток економіки.

Виключно важлива роль у забезпеченні високого рівня концентрації капіталу вітчизняних банків належить розгортанню процесу консолідації, який визначають як "процес, під час якого бізнес одних банків переходить до інших". З організаційно - правої точки зору, на відміну від капіталізації, він більш складний, а його характер і форми значною мірою залежать від загальної економічної та політичної ситуації в країні, політики Національного банку, особливостей та перспектив розвитку фінансових ринків, намірів власників банків тощо.

Відповідно до статті 26 Закону України „Про банки і банківську діяльність" реорганізація банківських установ може здійснюватися добровільно за рішенням власників або примусово за рішенням Національного банку України шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення чи перетворення. Однак, власне процес консолідації банківської системи відображують лише злиття та приєднання, оскільки саме вони характеризують підвищення рівня концентрації банківського капіталу внаслідок реорганізації.

Головними причинами, що стимулюють процеси консолідації вітчизняної банківської системи, на нашу думку, є:

  • необхідність підвищення рівня концентрації капіталу в зв'язку з розвитком як банківської системи, так і реального сектору та сектору домашніх господарств, які постійно потребують для свого розвитку все більшого й більшого обсягу фінансових ресурсів;
  • посилення конкуренції та нестабільності фінансових ринків, необхідність посилення позицій банку на відповідному сегменті ринку та підвищення рівня прибутковості банківського бізнесу;
  • ускладнення виходу вітчизняних банків на міжнародні ринки капіталу та грошові ринки і підвищення вартості зовнішніх запозичень;
  • законодавче підвищення рівнів мінімального статутного та регулятивного капіталу банків, а також посилення регулятивних вимог з боку Національного банку України, зокрема, забезпечення високого рівня прозорості діяльності банків та стабільності функціонування банківського сектору в цілому;
  • вихід на вітчизняний ринок іноземних банків, які, зазвичай, мають більш високі рівні концентрації капіталу та здатні залучати значні обсяги відносно недорогих ресурсів від своїх материнських структур або на зовнішніх ринках, що посилює конкуренцію в банківському середовищі;
  • недружні поглинання одних банків іншими;
  • підвищення рівнів ризику банківської діяльності, що вимагає значних обсягів резервування коштів, збільшення економічного капіталу та підвищення рівня ліквідності банківських установ.

Сучасна нормативно-правова база діяльності вітчизняних банків спрямована на сприяння процесам консолідації банківського сектору шляхом використання всіх форм, апробованих у світовій практиці. Починаючи з 2000р. Національний банк України щорічно реєструє 1-2 випадки злиття або поглинання банків.

Консолідація банківської системи та підвищення рівня концентрації банківського капіталу, на нашу думку, дозволять вітчизняним банками:

  • підвищити рівень конкурентоспроможності, спростити вихід вітчизняних банків на внутрішні та світові грошові ринки та ринки капіталу;
  • забезпечити більш високий рівень ліквідності, фінансової стійкості банківських установ та стабільність всієї економічної системи;
  • збільшити обсяги активів, поліпшити їх структуру, розширити спектр банківських послуг та знизити загальні витрати на здійснення банківської діяльності;
  • забезпечити необхідні обсяги капіталу для підтримання банківських інновацій;
  • передбачати та своєчасно запобігати фінансовим ризикам, а також забезпечувати достатній рівень ліквідності банків і банківської системи в цілому.

Найбільш вірогідним і ефективним напрямом реорганізації, на наш погляд, найближчим часом має стати злиття та приєднання банківських установ, а також, як засвідчив вітчизняний і зарубіжний досвід, створення банківських корпорацій, банківських і фінансових холдингових груп.

Таким чином, проведене дослідження дозволяє зробити висновок, що процеси консолідації, які започатковуються в банківській системі України, знаходяться під постійним контролем Національного банку України. Подальшої розробки потребує обґрунтування конкретних форм і механізмів проведення консолідації банківського капіталу, особливо з використанням нових форм і процедур реорганізації банків, які добре зарекомендувати себе у світовій практиці.

Студентська конференція МДАУ 2010 | Просмотров: 1521 | Добавил: fin | Дата: 27.04.2010 | Комментарии (0)

Шепель Н.Ю., студентка групи Б4\3
Наук. керівник – асистент, Долгоаршинова А.Ю.
Миколаївський державний аграрний університет

На сьогодні продовжує залишатися актуальним питання повернення депозитів з банків України. Держава неспроможна законодавчо врегулювати існуючи проблеми на ринку банківських послуг.

Нещодавно фінансова ситуація в деяких банках ще ускладнилась, через що НБУ увів у них тимчасову адміністрацію, з часу запровадження якої протягом шести місяців неможливо забрати свій депозит, навіть за рішенням суду.

Станом на 09.02.2010 року тимчасові адміністратори знаходяться в: ВАТ КБ "Надра", ПАТ "Західпромбанк", АКБ "Трансбанк", ВАТ Банк "Біг Енергія", ПАТ "Родовід банк", ВАТ КБ "Арма", ВАТ "Селянський комерційний банк", ПАТ КБ "Володимирський", ПАТ "Столиця", ВАТ "Інноваційно-промисловий Банк", ВАТ КБ "Іпобанк", ТОВ "Діалог

За станом на 25 січня 2010 року у ВОО "Захисту прав споживачів фінансових послуг" звернулося 5448 чоловік, з яких 55,8% склали жителі Києва і Київської області, відповідно 44,2% - жителі регіонів.

Найбільш частими запитами звернень у ВОО є питання бездіяльності "проблемних" кредитних спілок (56,2%) і роботи банківських установ (28,5%).

По кредитних спілках основною проблематикою є невиплати вкладів. В результаті проведеного аналізу був складений "чорний список" кредитних спілок, які не виплачують вклади: Тринадцята зарплата, Кингс Кэпитал, Бізнес партнерство, Український фінансовий союз, Християнська злагода, Всеукраїнське кредитне народне товариство, Профит-центр 2004, Фортеця, Флагман, Український фінансовий союз, Спартак, Меотида, Морська кредитна спілка, Патрнер Чернигивщина Перше кредитне товариство, Діалог, Витязь-инвест, Акорд, Український кредит, Кредитна спілка пенсіонерів.

Велика частина проблемних запитів по банках, торкалася проблем з депозитами, а саме неможливості їх забрати - 78,2.

Як показує практика лише 25 % вкладників звертається до фахівця за захистом свого права щодо повернення депозиту. При чому, лише у 18% вкладників мають місце суб’єктивні обставини (хвороба, виплата кредиту, інше).

Цивільним кодексом (ст. 536) передбачається сплата відсотків за користування чужими коштами. Обов’язковою умовою отримання цих відсотків є звернення вкладника в банк із заявою про дострокове розірвання депозитного договору або про повернення коштів по закінченні терміну його дії. Від дати отримання заяви банк стає боржником вкладника і зобов’язаний сплатити йому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми (ч. 2 ст. 625 ЦКУ).

Банк не звільняється від відповідальності за порушення грошових зобов’язань, навіть коли не має можливості їх виконати (ч. 1 ст. 625 ЦКУ). Це означає, що і в період дії постанови №319 банк зобов’язаний сплатити відсотки за користування чужими коштами.

Ця норма закону — імперативна, що виключає внесення в депозитний договір умов із відмовою вкладника від компенсації за користування чужими коштами. Якщо такі умови в договорі прописані, то вони можуть бути визнані недійсними.

Єдиною причиною повернення банками вкладу без компенсації за користування чужими коштами є відсутність заяви вкладника про дострокове розірвання депозитного договору або про повернення коштів по закінченні терміну його дії.

Існує декілька способів повернення депозитів:

  1. заміна депозиту на кредит. Такий спосіб має місце, якщо у Вас або у Ваших родичів в одному банку є кредит і депозит. Можна спробувати домовитися про взаємозалік і в різних банках;
  2. при закінченні терміну депозитного договору, можна перевести гроші на поточний рахунок. Хоча гроші з картки не знімете, але в магазині розрахуватися можна;
  3. необхідно звертатися до суду.

Вирішувати спірні питання з банком потрібно не усно, а неодмінно письмово – писати заяви з вимогою повернути вкладені кошти. У разі дострокового зняття тимчасової адміністрації, тобто якщо банк раніше відновить свій фінансовий стан, до виконання насамперед візьмуть письмові заяви. Якщо в банку пропонують продовжити депозит, це можна зробити, але не погоджуватися на шість місяців, а тільки на короткий термін, саме через те, що мораторій можуть зняти достроково. До суду слід подавати відразу позовну заяву про витребування суми депозиту, а не заяву про видачу судового наказу.

Студентська конференція МДАУ 2010 | Просмотров: 1937 | Добавил: fin | Дата: 27.04.2010 | Комментарии (1)

Артеменко С. А., студент групи Б 5/1
Наук. керівник - асистент Долгоаршинова А. Ю.
Миколаївський державний аграрний університет

На сучасному етапі економічного розвитку важливе місце у пошуку шляхів виходу України з кризового стану займає подальше удосконалення системи кредитування, вироблення зважених підходів до реалізації банківськими установами кредитної політики, формування продуктивної кредитної системи та ефективне управління її ризиками. В останні роки доходи населення України зросли, особливо на фоні темпів росту ВВП. Це стало вагомим чинником активізації діяльності банківських установ у сфері споживчого кредитування. Так, в Україні за період 2000 – 2008 років спостерігався бум споживчого кредитування – темпи зростання загального обсягу кредитів сягали 5% на місяць, що зумовило рекордні темпи збільшення прибутків вітчизняних банків. Водночас доволі швидко зростала і прострочена заборгованість за позичками. Як свідчить практика, у деяких банків частка прострочених споживчих кредитів (за винятком іпотечних і кредитів на придбання авто) вже перевищує 10% від їх загального обсягу. Це наочно ілюструє одну з основних проблем банківської діяльності – забезпечення оптимального співвідношення ризику і прибутковості. Крім того, на початок 2009 року внаслідок зменшення тимчасово вільних коштів банків, введення обмежень на кредитування, зростання вартості кредитних ресурсів призвело до уповільнення темпів споживчого кредитування. В Україні частка кредитів населенню становить близько 30% від усіх кредитів, наданих банками; решта 70% – кредити банкам і підприємствам. Для порівняння: у Росії споживчі кредити становлять близько 20% від усіх банківських кредитів, у Польщі – 50%, в Іспанії – 75%, із них майже 70% – іпотечні. Загалом споживче кредитування становлять приблизно 15 млрд. доларів, або 15% від ВВП України, у Росії – 50 млрд. доларів (7% від ВВП). За прогнозами фахівців, оптимальний рівень щорічного зростання обсягів кредитування фізичних осіб мав би становити 15%, хоча, за підрахунками, в Україні цей показник щорічно зростав приблизно на 70%. Проте світова фінансова криза призвела до різкого падіння в різних сферах світової економіки. Так, наприкінці 2008 року в Україні знизились обсяги виробництва, посилились інфляційні ризики, що супроводжувалося девальвацією національної валюти, погіршенням життєвого рівня населення, підвищенням рівня безробіття, а також неплатоспроможністю споживачів. Наприкінці 2008 – початку 2009 року вітчизняні банки зіткнулись з проблемою неповернення населенням отриманих кредитів. За оцінками експертів, в деяких банках частка прострочених споживчих кредитів наприкінці 2008 року перевищила 10% від їх загального обсягу, що стало критичною точкою для ринку банківського споживчого кредитування, саме тому банки підвищили відсоткові ставки за кредитами, що надаються населенню. Для підтримки бажаного життєвого рівня фізичні особи звертаються до декількох споживчих кредитів, що в остаточному підсумку і призводить до надмірної заборгованості й росту банкрутства громадян. І, для того, щоб розширення масштабів кредитування сфери кінцевого споживання сприяло формуванню цивілізованих відносин в економіці країни, доцільно розробити концепцію розвитку споживчого кредитування в Україні в нових економічних умовах. На сьогодні оптимальним варіантом для банків буде утримання частки неповернутих кредитів у прийнятних для них межах, диференціації цінових умов при кредитуванні населення залежно від ступеня їх ризикованості, застосування системи ризик-менеджменту, а також надійних форм фінансового забезпечення, таких як страхування. Повальне згортання програм споживчого кредитування сьогодні пояснюють декількома причинами. По-перше, гостра нестача ресурсів. По-друге, при погіршенні економічної ситуації й збільшення безробіття в країні, банкіри не впевнені, що благополучні зараз позичальники зможуть завтра обслуговувати кредити. Виявлення тенденцій функціонування ринку банківського споживчого кредитування в Україні надає можливість узагальнити можливі наслідки для банківської системи: зниження якості кредитних портфелів та вартості кредитних ресурсів, зменшення прибутковості діяльності банківських установ, обмеження ресурсної бази і уповільнення темпів кредитування, падіння ринкової вартості акцій банківських установ, а також зростання недовіри до банківської системи. Таким чином, необхідно запровадити зважений підхід до реалізації кредитної політики банківськими установами в умовах фінансової кризи. Кредитна діяльність завжди була основною, за рахунок якої банки отримували найбільший прибуток. Вище перераховані ускладнення, що мають бути вирішені за рахунок гнучкого тактичного та стратегічного управління. Основним тактичним завданням для банків є проведення програми лояльності для позичальників фізичних осіб (реструктуризація споживчих кредитів, конвертація їх у гривню, зниження процентної ставки) та відмова від пролонгації позик для корпорацій. Стратегія споживчого кредитування банку, як складова усієї кредитної політики має містити такі складові стратегічного набору: конкурентна стратегія на ринку фінансових ресурсів; маркетингова стратегія у частині цінового сегменту; продуктова стратегія з акцентом на моніторинг продуктового ряду як банківських так і небанківських фінансово-кредитних установ; стратегія ризик-менеджменту щодо споживчого сектору кредитування.

Студентська конференція МДАУ 2010 | Просмотров: 1865 | Добавил: fin | Дата: 27.04.2010 | Комментарии (0)

Коваленко В.В., студент групи Б 4/3
Наук. керівник - асистент Долгоаршинова А.Ю.
Миколаївький державний аграрний університет

Ринок фінансових послуг є одним з механізмів забезпечення конкурентоспроможності економіки країни, оскільки розподіл фінансових ресурсів на цьому ринку відбувається на конкурентній основі, що дозволяє спрямувати інвестиційні потоки у найбільш привабливі сегменти економіки і тим самим сприяти економічному зростанню.

Об'єктивною підставою функціонування фінансового ринку є неспівпадіння потреби в фінансових ресурсах з наявністю джерел задоволення цієї потреби.

Оскільки фінансовий ринок є ринком, де відбувається обмін фінансовими ресурсами, надання кредиту та мобілізація капіталу, то конкуренція на цьому ринку в глобальному та регіональному масштабі полягає в конкуренції щодо залучення світового фінансового капіталу [1].

Залучення інвестицій вимагає існування спеціальних інфраструктур, таких як фондовий ринок, банківська система, які б виконували роль нагромадження та перерозподілу фінансових ресурсів. Те, наскільки ефективно організована діяльність цих інфраструктур у певній країні, в кінцевому випадку і визначає її конкурентоспроможність на ринку фінансових послуг.

В сьогоднішній ситуації, коли темп зростання світової економіки, а зокрема, економіки розвинених країн уповільнюється, інвестиції в країни з перехідною економікою, зважаючи на значний потенціал росту такої економіки, є досить привабливими.

Проблема українського ринку фінансових послуг полягає у відсутності в нього фінансових ресурсів для забезпечення інвестиційного попиту з боку реального сектору економіки.

Відповідно вирішення цієї проблеми передбачає створення умов, які б дозволили додатково залучити внутрішні фінансові ресурси, зокрема, заощадження населення та "тіньовий капітал", до інвестиційної діяльності, а також створити привабливі умови для іноземних інвесторів.

Нерозвиненість законодавчої бази, зокрема з питань захисту прав інвесторів та емітентів, ускладнює залучення інвестицій. Перешкодою на цьому шляху є також нерозвиненість страхової справи. Адже страхові установи відіграють вагому роль в інвестиційному процесі, забезпечуючи інвесторам страховий захист від різного виду ризиків.

Актуальним є питання лібералізації ринку страхових послуг, оскільки на сьогодні відповідно до закону України "Про страхування" національний страховий ринок захищається від іноземної конкуренції протекціоністськими нормами [2].

Основним напрямами розвитку фондового ринку є:

  1. Удосконалення базового спеціального законодавства.
  2. Створення дієвої системи розкриття інформації емітентами цінних паперів.
  3. Упорядкування і підвищення ефективності інфраструктури фондового ринку.
  4. Вжиття заходів для залучення емітентів та інвесторів до взаємодії на організованих фондових ринках.
  5. Розвиток інститутів колективного інвестування.

Розвиток інфраструктури фінансових ринків вимагає об'єднання зусиль держави та професійних учасників цих ринків з метою забезпечення необхідного ресурсного потенціалу перетворень. Лібералізація функціонування ринків фінансових послуг передбачає створення умов для більшої самостійності та незалежності від держави їх учасників.

Особливу увагу необхідно приділити просвітницькій діяльності серед населення України, яка б забезпечила підтримку впроваджуваних заходів населенням, підвищення його інвестиційної активності тощо.

Література

  1. Учасники фондового ринка : функции, организация деятельности: Справ. Узд/Лысенков Ю.М., Рымарчук А.И., Падь Н.В., Поважный А.С. – К. : Вісник фондового ринку, 2002 р.
  2. Ходаковський В.П., Данілов О.Д. – Ринок фінансових послуг. Навчальний посібник – Ірпінь: Академія ДПС Україна, 2001.
Студентська конференція МДАУ 2010 | Просмотров: 1272 | Добавил: fin | Дата: 27.04.2010 | Комментарии (0)

Новак Е.А., студентка групи Б4/3
Наук. керівник – асистент Долгоаршинова А. Ю.
Миколаївський державний аграрний університет

Сутність державного регулювання банківської системи проявляється через реалізацію функцій, які визначаються суспільством та станом фінансового сектора держави. Від того, наскільки адекватно система державного регулювання реалізуватиме функції координації у банківському секторі залежатиме розвиток банківського бізнесу та подальше економічне зростання у вітчизняній економіці.

На сучасному етапі розвитку банківського бізнесу важливо чітко визначити функції, за допомогою яких найефективніше здійснюватиметься державне регулювання банківської системи, віднайти оптимальні варіанти розподілу цих функцій між органами державної влади.

У Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» подано розширений перелік функцій державного регулювання ринку фінансових послуг, до складу яких зокрема входить ринок банківських послуг. Законодавець визначає їх наступним чином: проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг; захист інтересів споживачів фінансових послуг; створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг; створення умов для ефективної мобілізації і розміщення фінансових ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства; забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників; додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства; запобігання монополії та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг; контроль за прозорістю та відкритістю ринків фінансових послуг; сприяння інтеграції у європейський та світовий ринки фінансових послуг [1].

Саме наведені функції згідно чинного законодавства визначають мету державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні, його економічну сутність.

Беручи до уваги теоретичні розробки існуючих наукових досліджень та законодавчі положення стосовно функцій регулювання банківської системи, на нашу думку, за умови максимального врахування економічної сутності державного регулювання банківської системи доцільно виділити такі його функції:

  1. Інституційна (функція формування та розвитку інституційного середовища). Формування інституційного середовища забезпечується діяльністю органів державного регулювання через визначення правил гри для учасників банківського ринку.
  2. Регламентуюча (функція регулювання банківської діяльності та реалізації регуляторної політики). Дана функція передбачає здійснення регламентації процесу організації банківського бізнесу, регулювання діяльності банків на кредитному, валютному та фондовому ринках.
  3. Соціальна (функція забезпечення соціальної допомоги та захисту прав учасників банківського ринку).
  4. Контрольна (функція реалізації державного контролю за діяльністю об’єктів державного регулювання банківського бізнесу).
  5. Функція забезпечення безпеки банківського сектора країни.
  6. Координаційна (функція налагодження взаємодії між регулюючими органами державної влади). Дана функція набуває вагомого значення при оптимізації процесу регулювання, що в кінцевому результаті веде до підвищення ефективності функціонування банківської системи.
  7. Інтеграційна (функція сприяння входженню у світовий банківський ринок).

Такому входженню може сприяти адаптація міжнародних принципів та правил ведення банківської діяльності до реалій вітчизняного банківського ринку, використання досвіду провідних країн світу щодо застосування прогресивних форм державного регулювання банківського сектора.

А це можливо внаслідок налагодження тісної співпраці з міжнародними організаціями, які здійснюють регулювання міжнародних валютно-кредитних та фінансових відносин, з організаціями, які є форумом для міжурядового обговорення проблем банківського регулювання та нагляду, з організаціями, які забезпечують збір належної інформації та здійснюють статистичні та науково-дослідні роботи з актуальних питань банківського регулювання.

Отже, економічна сутність державного регулювання банківської системи повною мірою здатна проявити себе лише за умови забезпечення належної реалізації наступних функцій: інституційної, регламентуючої, соціальної, контрольної, координуючої, інтеграційної та функції забезпечення безпеки банківського сектора країни. При цьому важливо зауважити, що належна реалізація кожної з названих функцій державного регулювання банківської системи потребує всебічного теоретичного та практичного дослідження. Такі дослідження, на нашу думку, сприятимуть подальшому розвитку системи банківського регулювання, зростанню ефективності банківської системи та забезпечать фінансову стійкість країні.

Література

  1. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12 липня 2001 р.
  2. Суржинський М. Поняття та сутність банківського регулювання та банківського нагляду в Україні / М. Суржинський /Юридичний журнал. – 2004. – № 8. – С. 1–11
  3. Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності: Закон України / Відомості Верховної Ради. – 2004. – № 9. – Ст. 79.
Студентська конференція МДАУ 2010 | Просмотров: 919 | Добавил: fin | Дата: 27.04.2010 | Комментарии (0)

1-10 11-20 21-24

Створити безкоштовний сайт на uCozCopyright І.В.Кушнір © 2008-2020