Виникнення у вересні - жовтні 2008 року нової хвилі кредитної кризи у розвинутих країнах, катастрофічне зниження левериджу міжнародних банків та зменшення схильності інвесторів до прийняття ризиків негативно позначилися на вартості та обсягах зовнішнього фінансування країн з ринками, що формуються.
Проблемам антикризового управління присвячені новітній науковій праці таких українських авторів, як В.О. Василенко, Н.А. Горєлов, О.Д. Гудзинський тощо, зарубіжних – С.С. Бузановський, А.П. Градов, Г.К. Таль, А. Хікман. Однак створення методичних і теоретичних положень раціонального функціонального антикризового управління діяльністю сільськогосподарських підприємств в більшості наукових праць не розкриті повною мірою.
Сільське господарство – це кредитомістка галузь, яка не може нормально розвиватися без залучення зі сторони (банків, інших кредитних установ) додаткових фінансових ресурсів, насамперед у формі короткострокових кредитів, для здійснення поточних платежів і з метою забезпечення операційної діяльності. Слід врахувати витрати і вигоду інвестиційної політики в короткостроковому і тривалому періодах.
При настанні кризових ситуацій не рідко інвестори бувають зацікавленні у підтримці життєздатності підприємства – виробника. В таких випадках можуть бути проведенні певні заходи щодо виведення підприємства з кризової ситуації. За цих умов підприємства – боржники повинні активніше співпрацювати з інвесторами.
Однак ця сфера діяльності менш приваблива порівняно з рядом інших галузь народного господарства. Адже в сільському господарстві існує великий сезонний розрив між вкладенням оборотного капіталу та одержанням доходів. Тому аграрні підприємства повинні мати значні суми коштів для покриття сезонних витрат. Тримати спеціально на такі цілі власні кошти тривалий час економічно не виправдано. Значно ефективніше мінімальні виробничі запаси і кошти в розрахунку формування за рахунок власних джерел, а понад цього за рахунок кредитів.
В економічній літературі як одним із заходів щодо антикризового управління господарюючого суб’єкта пропонується здійснення нової амортизаційної політики.
В умовах тяжкої кризи в сільському господарстві,яка супроводжується жорсткими фінансовими обмеженнями, розвиток аграрної сфери ефективніший при використанні інтегруючих (комплексних) інвестицій.
Однак ключовими проблемами аграрного сектора залишається необхідність запровадження механізмів іпотечного кредитування та відсутність ефективних механізмів залучення підприємствами АПК кредитних ресурсів, брак довгострокових інвестицій.
Розвиток фінансово-кредитної інфраструктури аграрного ринку повинен забезпечуватися удосконалення банківської діяльності в сфері кредитних операцій, створенням кредитних спілок, лізингових компаній.
Отже, аграрний сектор потребує зацікавленості й діяльності вітчизняних сільгоспвиробників, інших виробників аграрної сфери, інвесторів, банків, працюючим у сільському господарстві, в реалізації антикризових програм, спрямованих на оздоровлення, реструктуризацію інноваційних технологій.