На жаль, проект податкового кодексу не виправдав сподівання мільйонів на розв’язання гордієвого вузла протиріч та суперечностей у податковому полі та, по суті, збирається законсервувати існуючий стан справ на десятиліття. Принципи, підходи та механізми оподаткування залишаються незмінними, дещо косметично змінилися ставки, умови по певним податкам, але сама система оподаткування фундаментально лишилася непорушною. До проекту податкового кодексу майже один до одного увійшли тести чинних законів «Про систему оподаткування», «Про державну податкову службу», а також законів по певним основним податкам – «Про податок на додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок з доходів фізичних осіб» тощо.
Як позитив, варто відзначити лише позбування таких рудиментних податків, як збір з власників собак, збір за участь у бігах на іподромі, збір за виграш на бігах на іподромі, збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі, які не приносили бюджету жодних надходжень, але встигли обростися бюрократичними інструкціями зі справляння та формами звітності; так, щоб сплатити 1,70 грн. збору з власника собаки треба у декларації заповнити десятки різних реквізитів. Стосовно іподромних зборів, то творці декрету з місцевого оподаткування у далекому 1992 році певно сподівалися, що в кожному місті побудують такі необхідні іподроми, і гроші заможних українців алюром та галопом понесуться до місцевих бюджетів. Але за два десятиліття українці не стали заможними, і свій вільний час проводять далеко не на іподромах.
У цивілізованому світі податки розглядаються як своєрідна плата за суспільні блага. А які суспільні блага наша держава може запропонувати своїм громадянам? Безкоштовна медицина? Фактично вже давно не безкоштовна. А динаміка цін на ліки останнім часом б’є всі рекорди та виводить аптечний бізнес у лідери наживи на чужому горі. Безкоштовна освіта теж відходить у минуле. Що престижніший навчальний заклад та запитувана спеціальність – то грубіші гроші мають платити батьки. А справді талановитій молоді далеко не завжди щастить пробитися на бюджетну форму навчання, яка поступово скорочується. Сьогодні комерціалізація освіти вже торкнулася і середньої школи. Школам дозволено відкривати поточні рахунки та качати офіційно гроші за додаткові освітні послуги. А це перший крок по їх переведенню на самофінансування та зниженню навантаження на бюджет. Переповнені дитячі садки вправно монетизують підвищений попит на їхні послуги у різні неофіційні збори, як то на ремонт, оскільки бюджет вже кілька років не фінансує капітальні та поточні ремонти в освітянській галузі, ледве зводячи кінці з кінцями, щоб виплатити працівникам заробітну плату та собі ж податки, пов’язані із нею. Обороноздатність нашої країни взагалі відсутня. З року в рік на військових парадах українська армія хвалиться переважно ще радянською технікою. Як морська держава має лише один підводний човен. З ескадрильї в Криму лише один винищувач може злетіти. Саме з причин низької боєздатності у серпні подав у відставку начальник військово-повітряних сил. Але що зможе зробити його наступник за обмеженого фінансування та тотальної корупції, коли виділені на оборону мільярди розкрадаються по-військовому пунктуально, і схоже це єдиний набутий досвід генштабом нашої армії за роки незалежності. Внутрішні ж війська технічно оснащуються набагато краще за армію, адже влада передбачає загрозу собі швидше від власного народу ніж від зарубіжного агресора. Стосовно забезпечення правопорядку, як різновиду суспільного блага, то бандити пішли не в тюрми, а у владу та бізнес. Строки покарання відбувають за побутові дрібні злочини, і тут українська Феміда демонструє всю свою силу та суворість, а за розкрадання бюджетних коштів, міжнародних кредитів, за прихватизацію та рейдерство роздаються ордени та посади. Прості громадяни подекуди фізично потерпають від міліцейського свавілля.
То що ж дає українська держава громадянам, щоб ті платили податки? Які ефемерні суспільні блага мають таку високу ціну?
В цивілізованих країнах бюджет має три напрями використання коштів: утримання влади, соціальне забезпечення та економічний розвиток. Економіка України давно вже і не мріє про бюджетне фінансування інноваційних проривних проектів, за двадцять років їй нічим похвалитися, немає здобутків рівня Дніпрогесу чи атомної станції, натомість тисячі заводів занапащено та знищено, а більш менш прибуткові, що давали державі щорічно мільйони чистого прибутку прихватизовано чи перепродано. Соціальне забезпечення з року в рік здає позиції. Медицина та освіта переводяться на комерційні рейки, відповідні статті в Конституції не діють. Мільярди, що виділяться державним бюджетом на соціальне забезпечення банально розкрадаються та не доходять до людини. Вже й в пенсійному забезпеченні держава дає задній хід. І дитині зрозуміло, що зі зростанням пенсійного віку скоротиться кількість пенсіонерів, і багато людей просто не доживатимуть до нової пенсійної планки. Менше пенсіонерів – менше державних витрат, - проста і жорстока логіка владців. То ж, не маючи соціально-економічних видатків належного рівня, бюджет на сьогодні справно виконує лише функцію утримання та обслуговування державного апарату. Сюди відноситься і виплата десятитисячних зарплат, і оплата відряджень по всьому світу, і придбання наддорогих автомобілів, і елітне пенсійне забезпечення на рівні 80-90% від рівня заробітних плат, і придбання статусу інвалідів, що дозволяє працюючи отримувати ще й пенсію, тоді як справжнім інвалідам створено жорсткі умови отримання та щорічного підтвердження права на пенсію за інвалідністю: а раптом у людини виросте рука чи нога, то ж іди, здавай аналізи та презенти, стій у чергах, щоб довести свою інвалідність. На превеликий жаль, на сьогодні бюджет України не забезпечує належного виконання соціальних та економічних функцій, його вже навіть не можна назвати бюджетом проїдання – це бюджет розкрадання, він забезпечує лише державну владу та розпорядників бюджетних коштів у розрізі міністерств, тобто інші кишені тієї ж влади. Останніми роками набуває гостроти ще одна бюджетна проблема – це розкручування боргової спіралі по міжнародним кредитам. Так, цьогоріч уряд М. Азарова домовився про отримання $ 15 млрд. від МВФ під 4% річних. Честь і хвала таким діям, якби ці кошти надалися аграріям, промисловості навіть під 5%, то це б дійсно підняло село, давши змогу оновити машино-тракторний парк, виробничу інфраструктуру, розвинути тваринницькі комплекси. Але частина цих коштів піде на погашення раніше отриманих кредитів, а решта традиційно для України розкрадеться владою та ляже боргом на наступні покоління. Вже щороку з державного бюджету України майже п’ята частина коштів йде не пенсіонерам чи лікарням, а за кордон, то повертаються міжнародні кредити з відсотками.
І не має в пересічного підприємця бажання сплачувати податки, оскільки ці кошти підуть не найбіднішим, а найбагатшим, не має в пересічного українця бажання фінансувати корупціонерів та олігархів. Не має гордості бути громадянином, чесно сплативши податки, бо вони забираються владою ні за що. Справедливий суспільний обмін теоретичної сутності податків у нашій країні підмінено несправедливим визиском на догоду непрофесійній варварській владі, що корову не доглядає та доє, а одразу ріже, бо діє за принципом «після нас – хоч потоп».
Сьогодні понад 50% економіки України знаходиться в тіні, тобто суб’єкти господарювання усіляко мінімізують податкові платежі. І причини цьому не лише економічні, а і окреслені вище філософсько-світоглядні та морально-етичні. Українці з гордістю та радістю платили б податки, якби держава чесно та мудро ділила бюджетний пиріг, а не залишала б найнезахищинішим крихти від нього, щоб ті лишень не протягли ноги. За ефективної чесної влади тіньова сьогодні економіка – це величезний потужний резерв подвоєння валового національного продукту та відповідно бюджетних надходжень. Сучасна ж влада намагається наповнити казну жорсткими фіскальними заходами, нарощуючи податкову службу, збільшуючи її фінансування до 4 млрд. грн. на рік, що більше ніж на всю медичну галузь країни. Податкові перевірки з обов’язковими штрафами стали нормою підприємницької діяльності. Податкові інспектори не приховують, що їм дається план по виявленню порушень та нарахуванню штрафних санкцій, який вони мають виконати, бо звітування про відсутність недоліків свідчитиме про їхню некомпетентність. Податківці мають повноваження знищити будь-яке підприємство шляхом накладання захмарних штрафів, арешту його рахунків, переведення майна платника у податкову заставу. Безгосподарне демонстрування податковою м’язів на Сумщині цього року паралізувало регіон під час жнив через зупинку мереж АЗС. Податківці мають право обстежувати будь-які приміщення підприємств, а також житло громадян (!), якщо воно використовується з метою отримання доходів. Податківці мають право отримувати інформацію від комерційних банків про стан рахунків їх клієнтів. А ви гадали в Україні є банківська таємниця? І всі ці, а також ще сорок прав податківців переходять до проекту податкового кодексу.
Необхідність податкової реформи назріла давно, але не варто її проводити лише зведенням чинного податкового поля до одного кодексу, що не розв’яже фінансові протиріччя суспільства, а законсервує їх на десятиліття.