Четвер, 28.03.2024, 16:32
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Публікації | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Студентська конференція МДАУ 2009 [67]
Студентська конференція МДАУ 2010 [24]
ЧДТУ 2010 [38]
VII Міжнародна науково-практична конференція "Облік, контроль і аналіз в управлінні підприємницькою діяльністю" 14-16.04.2010. м. Черкаси
Фінансовий словник
Позиковий процент
Позиковий процент — ціна кредитних коштів на ринку позикового капіталу. Кількісно він може бути визначений нормою або ставкою. Норма процента обчислюється відношенням доходу кредитора від наданого кредиту до абсолютної величини цього кредиту.

Кушнір І.В. Фінанси

Пошук
Статистика
Кафедра фінансів
Головна » Статті » Матеріали конференцій » Студентська конференція МДАУ 2010

У категорії матеріалів: 24
Показано матеріалів: 1-10
Сторінки: 1 2 3 »

Сортувати по: Даті · Назві · Коментарям · Переглядам
Саваренюк Н.В., магістр обліково-фінансового факультету
Науковий керівник - к.е.н., доцент Вишневська О. М.
Миколаївський державний аграрний університет

В ХХІ столітті перед людством постала значна кількість проблем, а саме енергетична, продовольча, фінансова криза, значне забруднення навколишнього середовища, а як наслідок зміна клімату на планеті, в результаті чого відбуваються природні катастрофи з жахливими наслідками, які прогресують значно швидше ніж саме людство. За оцінкою вчених запасів нафти в надрах землі залишилось приблизно на 20-45 років, залежно від темпів розвитку та способів використання даного продукту, у зв’язку з цим виникає багато питань, в тому числі, що буде замінником паливно-мастильних матеріалів. Обмеженість мінерального палива (особливо нафти) та постійне його подорожчання, викид чадного та вуглекислого газу, змушує всі країни шукати та розвивати альтернативні джерела енергії, які б дали змогу зменшити залежність країн від імпортованого палива та значно покращити екологічну ситуацію у світі.

До альтернативного палива належить біопаливо, яке включає біодизель, біогаз, біоетанол.

Офіційне визначення біопалива — будь-яке паливо мінімум з 80 % вмістом (за об'ємом) матеріалів, отриманих від живих організмів, зібраних в межах десяти років перед виробництвом.

Сільськогосподарська продукція, яку вирощують для використання як біопаливо, включає кукурудзу, сою, льон, ріпак, цукровий очерет і пальмову олію. Виготовлення готового продукту - біопалива є набагато вигіднішим для України ніж експорт сировини, в основному в Польщу та Німеччину.

Бажання представників аграрного бізнесу отримати дешевше паливо, яке забезпечить зниження затрат на виробництво сільськогосподарської продукції, в результаті чого зменшиться собівартість даної продукції, а отже зросте загальний фінансовий результат, викликало потребу в будівництві заводів по виробництву біопалива.

Побудова примітивних установок для виробництва біопалива дала поштовх для спорудження заводів високого технологічного рівня. Для прикладу, один із перспективних заводів високого технологічного рівня є у дослідному господарстві Національного університету біоресурсів та природокористування. Проектом цього заводу передбачено виробляти 3 тис т біодизеля на рік у сировинній зоні площею близько 15-20 тис га.

Національний університет біоресурсів та природокористування разом з Могилів-Подільським машинобудівним заводом розробили котли-автомати потужністю 25 та 50 кВт у яких спалюють отримані з соломи ріпаку брикети та гранули. Рентабельність цієї технології при урожайності ріпаку 32 ц/га становить 300% та додатково зменшення викидів двоокису вуглецю в атмосферу на 24%.

Україна щорічно споживає близько 200 млн тонн паливно-енергетичних ресурсів, покриває свої потреби в енергоспоживанні приблизно на 53%, імпортуючи 75% необхідного обсягу природного газу та 85% сирої нафти і нафтопродуктів, а для проведення сільськогосподарських робіт за технологічними нормами щороку необхідно близько 2 млн тонн дизельного палива і 620 тис тонн бензину, на виробництво яких використовується приблизно 4,5 млн тонн нафти, в цей же час з 2,8 млн тонн ріпаку вирощеного в Україні, експортується 2,5 млн тонн.

У грудні 2006 року Кабмін затвердив Програму розвитку виробництва дизельного біопалива на 2007—2010 роки. Обсяг фінансування даної Програми складає 8 млрд 904,9 млн грн [3].

Враховуючи зростання дефіциту Державного та місцевих бюджетів, в тому числі під негативним впливом кризових явищ, дана програма для України зорієнтована на інвестований капітал. Прикладом є Бразилія, яка має значні обсяги державного фінансування вирощування сировини та виробництва біопалива.

Важливим є визначення оптимального розміру посівних площ під вирощування ріпаку, що дозволить покращити сировинну базу та уникнути продовольчої кризи. Відповідно до Програми розвитку ріпаківництва в Україні на 2008-2015 роки було розроблено план по збільшенню посівних площ та валового виробництва ріпаку в розрізі областей України [7].

Реалізація Програми розвитку ріпаківництва можлива лише за умови фінансування всіх передбачених заходів, в обумовлений термін. За недостатності державного фінансування постає питання залучення інвестованого ресурсу, що вимагає значних зусиль у досягненні віддачі вкладеного капіталу для потенційних інвесторів та зацікавленості на всіх рівнях управління в реалізації Програми розвитку ріпаківництва в Україні.

Ще однією проблемою, яка значно гальмує розвиток біопаливної галузі є продовольча криза, адже забезпечення людей продовольством стоїть досить гостро не тільки в зонах конфліктів чи стихійного лиха, а й у глобальному вимірі, адже у світі щорічно голодують понад 1 мільярд людей.

Література

  1. Михайлов Ю. Про науку, освіту, біопаливо та державну політику / Ю. Михайлов // Пропозиція. — 2009. - №7. – С.14-17.
  2. Карпенко О. Біодизель: міф чи реальність? або Коли у нас розпочнеться біопаливна ера? / О. Карпенко // Сільські вісті. — 2009. - №63(18349). – С.2-3.
  3. Оверченко Б. Перспективи та проблеми виробництва біодизелю в Україні / Б. Оверченко // Пропозиція. — 2009. - №3. – С.110-115.
  4. Карпенко О. Заокеанський партнер України / О. Карпенко // Сільські вісті. — 2009. - №110(18396). - С. 2-3.
  5. Калетник Г.М. Альтернативна енергетика для суспільства / Г.М. Калетник //Агросвіт. — 2008. - №21. - С.17-23.
  6. Калетник Г.М. Перспективи виробництва біодизельного палива в Україні / Г.М. Калетник //Агросвіт. — 2008. - №22. - С.16-19.
  7. Соціально-економічний розвиток України [Електронний ресурс]: www.minagro.gov.ua – Міністерство аграрної політики України.
Студентська конференція МДАУ 2010 | Просмотров: 1973 | Добавил: fin | Дата: 27.04.2010 | Комментарии (0)

Кальтя О.В. – студентка групи ЗЕД 3/1
Наук. керівник – к.е.н, доцент Бурковська А.В.
Миколаївський державний аграрний університет

Поняття "Брудні гроші" і "Відмивання грошей" – терміни, що виникли у США в 30-ті роки XX ст. у зв'язку з прийняттям у країні закону, який забороняв вільний продаж алкогольних напоїв. Одним із негативних наслідків "сухого закону" стала контрабанда алкоголю, доходи від якої вкладалися в розвиток мережі пралень, отримуючи таким чином легальний статус. Відтоді подібного роду операції отримали образну назву "відмивання грошей" [3]. Глобалізація світової економіки безумовно впливає на глобальний характер криміногенних процесів, “тінізацію” економіки і зміцнення її потужного джерела – організовану злочинність.

У світі брудні капітали зазвичай заробляють на торгівлі людьми, людськими органами, наркотиками та зброєю. В Україні відмивання грошей пов'язують переважно з торгівлею землею, операціями з нерухомістю та ринком цінних паперів на пред'явника. До основних способів відмивання брудних грошей відносять: вивіз готівкових коштів з країни за допомогою кур’єрів чи приховування їх в багажі, для їхньої наступної репатріації через іноземні банки; багатократне зарахування готівкових коштів на розрахунковий рахунок різними фізичними особами; заключення договорів з приводу купівлі-продажу товарів, яких фактично не існує; реєстрацію фіктивних компаній; структурування фінансових операцій. В Україні щорічно відмивається понад 6 млрд грн [5]. З метою перерахування грошових коштів за кордон злочинні угруповання найбільш активно використовують кореспондентські рахунки, відкриті у комерційних банках нашої країни. Дуже швидкими темпами розвивається проблема «фіктивних» фірм: якщо у 1998 році було виявлено 510 таких комерційних структур, що діяли від 3 до 6 місяців, то за 10 місяців 2000 р. – 3,3 тис, а станом на 1 грудня 2009 року виявлено 5,1 тис таких фірм [4].

Для протидії відмиванню брудних грошей в 1989 році згідно рішення «великої сімки» була створена ФАТФ – міжнародна група по протидії відмиванню брудних грошей. Її ключовим документом є рекомендації, які викладені у формі щорічних звітів організації. Одним із напрямків діяльності ФАТФ є визначення так званих некооперативних країн та територій і складання їх переліку, який називають "чорним списком". Хоч включення країни до "чорного списку" і не приводить до застосування санкцій з боку світового співтовариства, однак воно свідчить про ступінь довіри до неї з боку зарубіжних інвесторів. Українське законодавство закріпило ряд базових принципів, визначених «Сорока рекомендаціями ФАТФ», але через зволіканням з прийняттям цих принципів Україна 1 вересня 2001 року була включена до «чорного списку» ФАТФ.

Причини щодо включення України були наступні: моніторинг усіх фінансових систем; відсутність законів з приводу регулювання фінансових інститутів; не надання фінансової звітності, щодо підозрілих фінансових операцій; не бажання фінансового сектору допомагати відповідним органам з приводу перешкоджання відмивання брудних грошей; фіктивні компанії; складність визначення власників компаній, їхню особу, тощо; складність визначення керівного складу компаній; участь злочинних угруповань у відмиванні грошей; відсутність законів, які б регулювали обмін інформацією між міжнародними правовими організаціями; небажання приймати адекватні заходи у відповідь на порушення законодавства.

Підставою для виключення України з «чорного списку» стало прийняття Верховною Радою України законів України «Про внесення змін до Закону України по запобіганню протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом», «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексу України»; постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення у складі Міністерства фінансів України Державного департаменту фінансового моніторингу», а також затвердженої постановою Кабінету Міністрів України Програми протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом [2]. В Україні створений і постійно діє Координаційний комітет з боротьби з організованою злочинністю і корупцією. Ці та інші заходи, яких вжили законодавчі та виконавчі гілки влади нашої країни, дали підстави ФАТФ на пленарному засіданні в Парижі в лютому 2003 року скасувати дію додаткових заходів протидії щодо України.

Підсумовуючи сказане, слід зазначити, що ситуація, яка склалася в Україні, свідчить про те, що назріла необхідність у створенні дієвого організаційно-правового механізму боротьби з «відмиванням» коштів. Перш за все слід удосконалити законодавчу базу, що регулює дане питання; необхідно провести структурні зміни у органах нагляду і регулювання фінансової діяльності; налагодити зв’язки з громадськістю, проводячи роз’яснювальну роботу. Чим швидше держава зможе не тільки перевести власну економіку на високий нормативно-правовий рівень, а й практично обмежувати економічно-небезпечні, передусім, кримінальні складові «тіньової» економіки, тим більш дієвішою стане боротьба з «відмиванням» коштів. Тільки спільними зусиллями усіх державних, правоохоронних та контролюючих органів ми зможемо протистояти цьому явищу.

Література

  1. Про заходи щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом / Указ Президента України від 05.03.2004.
  2. Про затвердження плану заходів на 2009 рік із запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму/ Постанова Кабінету Міністрів України і Національного Банку України від 10.12.2008 №1077.
  3. Боринець С. Я. Міжнародні фінанси/ Навч. посібник/ С.Я. Боринець – К.: Знання 2006. – С. 26-43.
  4. Жвалюк В. Фінансова злочинність становить велику небезпеку для цивілізованого розвитку економіки держави/ В. Жвалюк./ Консультант. – 2009. – № 48. – С. 1-3.
  5. Колдовський М. Навіщо в Україні гроші відмивати?/ М. Колдовський./ Економічна правда. - №23 .– С. 3.
Студентська конференція МДАУ 2010 | Просмотров: 1914 | Добавил: fin | Дата: 27.04.2010 | Комментарии (0)

Денисова Н.В., студентка групи Б4/3
Наук. керівник - Долгоаршинова А.Ю.
Миколаївський державний аграрний університет

Сьогодні банківська система України переживає складні часи, що зумовлені світовою фінансовою кризою і як наслідок кризою ліквідності вітчизняних банків. Природа всіх економічних криз є абсолютно однаковою, вони виникають унаслідок порушення макроекономічної рівноваги. Очевидно, що подолання кризи пов’язано з встановленням нової макроекономічної рівноваги.

Тому актуальним є дослідження загальних тенденцій розвитку банківської системи України з метою визначення пріоритетних напрямків діяльності банків та прогнозів на майбутнє, в умовах викликів світової фінансової кризи.

З самого початку, слід зауважити, що розгортання масштабів фінансової глобалізації, які справляють суттєвий вплив на систему міжнародних економічних відносин, трансформують напрями і визначають тенденції розвитку національних економік. Як відомо, фінансова глобалізація є об’єктивним суперечливим процесом, який на певному етапі розвитку міжнародних господарських зв’язків має свої переваги та недоліки стосовно окремих країн. З одного боку, зростаюча інтеграція і концентрація іноземного капіталу, потоки якого різко збільшились за останні роки, його висока мобільність та диверсифікація міжнародних фінансових ресурсів, розширення кредитно-інвестиційної діяльності транснаціональних корпорацій і банків, а також зміни у банківській сфері в цілому створюють передумови для прогресу. З іншого боку, про що свідчить сучасна світова фінансова криза, іноземний капітал таїть у собі потенційну загрозу для національної економіки, оскільки за несприятливих умов він може так же швидко „втекти” з тієї чи іншої країни, як і з’явився в ній [1].

Що стосується України, то вона не є високо інтегрованою до міжнародного фінансового сектора, і світова фінансова криза як зовнішній виклик, не спричинила на її економіку значного негативного впливу. Але, за висновками міжнародних фінансових організацій [3], вона є однією з найбільш уражених світовою фінансовою кризою держав, про що свідчать значні обсяги падіння ВВП та високі темпи інфляції.

Найбільшою проблемою у банківській системі України є нестабільність банківської ліквідності, що з самого початку спричинили іноземні інвестори, які в умовах світової фінансової кризи в спішному порядку повернули свої кошти до національних економік з метою їх стабілізації і більшої захищеності. Такі дії іноземних інвесторів, у свою чергу, спровокували вітчизняних корпоративних клієнтів банків, які в короткі терміни конвертували значні фінансові ресурси і вивели їх за кордон.

Скорочення ресурсної бази банків зумовлено також і скороченням зовнішніх запозичень та значними виплати за зовнішніми займами, оскільки недостатність ресурсної бази українських банків спричинила їх фінансову залежність від міжнародних ринків капіталів через накопичення боргів. Хоча, на думку експертів таких міжнародних рейтингових агентств, як Standard & Poor's та Fitch, на зниження рівня ліквідності більшою мірою вплинули низький менеджмент ліквідності [2].

Вагомою причиною кризового стану вітчизняних банків є також надмірна їх активність на ринку споживчого та іпотечного кредитування, оскільки криза економіки погіршує соціальне становище населення, пов’язане зі зростанням безробіття, заборгованістю з виплат заробітних плат і їх знеціненням через інфляцію, що постійно збільшує кількість неякісних і проблемних щодо погашення банківських кредитів.

На сьогодні світова практика засвідчує те,що кожна держава вже аналізує ефективність запроваджених заходів, але в Україні до цього часу поки що не визначено плану конкретних дій, не розроблено модель поведінки тих чи інших секторів економіки і владних структур в умовах кризи. Виходить, що наша держава лише «наздоганяє» кризу, замість того, щоб завчасно упереджувати вплив її нищівних ударів.

Нецільове використання 40 мільярдів гривень, які в порядку рефінансування було надано НБУ комерційним банкам, також не сприяє вирішенню кризових проблем, оскільки вони не були використані для кредитування матеріального виробництва. Частина з них була використана для погашення банківських депозитів, але значною мірою вони були використані банками на придбання іноземної валюти у спекулятивних цілях, що посилило ажіотажний попит на неї і, як наслідок, зростання її курсу, послаблення і дефіцит національної валюти.

Отже, Україні та її банківській системі негайно потрібно використати повний арсенал запобіжних заходів, спроможних замортизувати негативний вплив світової фінансової кризи і значною мірою скористатися потенціалом внутрішніх резервів для подолання внутрішніх негараздів [3].

В кінцевому підсумку слід зауважити, що всі фінансові кризи та подолання їх наслідків призводять до структурних змін банківських систем, оскільки банківська сфера є найчутливішою до їх впливу. З іншого боку, банки все-таки найбільш гнучкі структури в умовах ринку, тому вони найшвидше реагують на події, що відбуваються на міжнародних фінансових ринках і покликані виступати. Головний урок, який має винести Україна з нинішньої ситуації, – це своєчасно прогнозувати як зовнішні, так і внутрішні кризові явища, розробляти механізми їх упередження та пом’якшення.

Література

  1. Новікова О.В. «Світова фінансова криза: шляхи виходу з неї»// Фінанси України, №2 2010 року.
  2. Петрик О. «Вплив фінансової економічної кризи на банківську діяльність в Україні»//Вісник НБУ, №2 2010 року.
  3. Поляк Н., Вовчак О. «Причини та наслідки впливу світової кризи на сектори економіки України»//Вісник НБУ, №1 2010 року.
Студентська конференція МДАУ 2010 | Просмотров: 5057 | Добавил: fin | Дата: 27.04.2010 | Комментарии (0)

Гросова Т.Ю., студентка групи Б 4/3
Наук. керівник – асистент Долгоаршинова А.Ю.
Миколаївський державний аграрний університет

Однією з головних характеристик сучасної світової економіки є тісний взаємозв’язок економік окремих держав. Міжнародний поділ праці, міжнародна торгівля, туризм, обмін новітніми технологіями, глобалізація фінансових відносин сприяють економічному розвитку як окремої держави, так і всього світового суспільства загалом. Проте інтеграція світової економіки має і певні негативні риси. Однією з них є вплив деструктивних явищ економіки однієї держави на економічну ситуацію в інший.

Фінансова криза, яка, як вважають більшість експертів, розпочалася з кризи іпотечного ринку США у 2007 року, поступово поширилась на всю світову економіку. Сьогодні її вплив відчувається у функціонуванні більшості галузей економіки нашої держави. В цих умовах першочерговим завданням, що стоїть перед суспільством, є недопущення поширення кризи на всю економіку України та забезпечення розвитку галузей, які інтегровані в міжнародні фінансово-економічні процеси [1].

Світова економічна криза набирає оберти. Вже цілком серйозно експерти говорять про її нечувані масштаби: в ряді випадків зниження макроекономічних показників, темпів зростання соціальних індикаторів, занепад соціальної сфери, що триває, більше, ніж під час Великої депресії. Основними причинами виникнення світової кризи є: переваги фінансової складової у світовій економіці. Фінансова система практично перестала адекватно відображати стан реальної економіки. Вона потребує негайних реформ, щоб слугувати економіці, а не навпаки, як це відбувається в епоху фінансової глобалізації; відсутність прозорості діяльності найбільших компаній світу; використання кредитних деривативів як засобу синтетичного придбання активів; схема кредитування за плаваючою процентною ставкою.

Світова криза вплинула на економічний розвиток України, яка інтегрувала у світову економіку. Для України притаманні такі характерні риси економічної кризи як дефіцитний платіжний баланс, велика залежність від експорту металів і зерна (ринки підвищеної конкуренції) та імпорту капіталу, високих технологій, нафти і газу (ринки заниженої конкуренції); висока концентрація виробництва і капіталу, обмежені можливості щодо децентралізації ризиків; значна соціальна поляризація, відсутність практики і інструментів адресної соціальної політики; невисокий рівень міжнародних резервів НБУ, відсутність накопичених резервних фондів уряду; хиткість політичної системи, її нездатність швидко ї ефективно розв’язувати економічні проблеми; порівняно низька частка малого і середнього бізнесу у ВВП [2].

Тобто, негативні наслідки світової фінансової кризи на економіку України можна розглянути в таких аспектах, як зниження темпів розвитку ринку фінансових послуг в Україні, зниження сукупного попиту населення внаслідок негативних очікувань, що в свою чергу призведе до зниження темпів зростання ВВП, послаблення ділової активності суспільства, скорочення обсягу виробництва кредитно залежними підприємствами, прагнення деяких українських політиків «перекласти» проблеми фінансового ринку на промисловість та населення України загалом.

З огляду на основні проблеми економіки України, для усунення цих недоліків необхідно здійснити комплекс заходів, спрямованих на розширення внутрішнього попиту на групу експортних товарів і тим самим посилити внутрішнє виробництво. Для цього достатньо буде започаткувати нові інфраструктурні й житлові будівельні проекти, що фінансуються з бюджету. Зважаючи на ризики виникнення фінансової нестабільності, доцільно переглянути проект держбюджету, збільшивши обсяги капітальних видатків не посилюючи при цьому дефіцит бюджету. Важливо також передбачити створення Стабілізаційного фонду, кошти якого спрямовуватимуться на забезпечення всіх гарантійних зобов’язань держави, що посилить довіру до намірів уряду проводити виважену і збалансовану бюджетну політику.

В умовах фінансової кризи стратегічним напрямком діяльності уряду є стимулювання збільшення інвестицій у реальний сектор національної економіки.

Для запобігання банківської кризи, Нацбанку України доцільно прийняти низку рішень, які встановлюють принципи рефінансування комерційних банків із проблемами короткострокової ліквідності [3].

Сучасна світова економічна система є надзвичайно вразливою і саме тому проблема розвитку економічної системи, зважаючи на всеохоплюючий характер світової економічної кризи і взаємозалежності країн , є надзвичайно актуальною. І лише реалізація послідовної макроекономічної політики всіма гілками влади допоможе пом’якшити наслідки світової економічної кризи та забезпечити поступовий вихід з неї.

Отже, фінансова криза виникла в силу багатьох факторів, найголовнішим з яких, на нашу думку, все ж є диспропорція між фінансовим та промисловим капіталом. Світова економіка отримала залежність від складних фінансових інструментів, недосконалість яких призвела до світової фінансової кризи, вплив якої відчули економіки більшості держав світу.

Література

  1. 1.Барановський О.І. Сутність і різновиди фінансових криз // Фінанси України. – 2009.- №6. –С.3-13.
  2. Багратян Г.А., Кравченко І.С. Світова криза та Україна: проблеми й нові підходи до фінансового регулювання // Фінанси України. – 2009.-№4.-С.33-41.
  3. Боднар І.Р. Наслідки фінансової глобалізації для України // Фінанси України. – 2009.- №8. – С.68-75.
Студентська конференція МДАУ 2010 | Просмотров: 5380 | Добавил: fin | Дата: 27.04.2010 | Комментарии (0)

Бондарець Ю.О., студентка групи Е3/5
Наук. керівник – к.е.н., доцент Бурковська А.В.
Миколаївський державний аграрний університет

З перших днів набуття Україною незалежності одним з найгостріших питань є створення власної грошової системи. Проблема полягає не тільки в тому, що без власної грошової одиниці держава не може вважатись державною, а й у тому, що без власної грошової системи не можна побудувати економіку держави, мати стабільне фінансове становище [3, С. 15].

Серед комплексу заходів щодо оздоровлення і впорядкування грошового обороту особливе місце займають грошові реформи. Вони являють собою повну чи часткову перебудову грошової системи, яку проводить держава з метою оздоровлення грошей чи поліпшення механізму регулювання грошового обороту стосовно нових соціально-економічних умов чи одне і друге водночас [2, С. 236].

Грошовій реформі має передувати створення власної грошової системи. Без її створення і законодавчого закріплення проведення грошової реформи мало що дасть.

Необхідність оздоровлення фінансово-грошової системи посилює актуальність проведення економічних реформ. Економічна політика України 1995 – першої половини 1996 р. забезпечила посилення стабілізаційних процесів в економіці, зокрема:

  • істотно уповільнилась інфляція;
  • було знищено так зване грошове нависання, коли пропозиція грошей значно перевищує попит на них;
  • зміцнів та стабілізувався курс національної валюти;
  • уповільнилися темпи зниження промислового виробництва та обсягів валового внутрішнього продукту;
  • зросла активність домогосподарств як суб'єктів економіки;
  • зросли доходи та заощадження населення;
  • поліпшились результати зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до Указу Президента України "Про грошову реформу в Україні" в країні було проведено низку підготовчих заходів.

Усі установи банків та підприємств зв'язку були забезпечені готівкою необхідних номіналів (банкнот і монет) для проведення обміну карбованців на гривні, а також нормативними, інструктивними та наочними матеріалами (буклетами та плакатами із зображеннями банкнот і розмінної монети).

Проводилася широка роз'яснювальна робота через засоби масової інформації щодо характеру та механізму здійснення грошової реформи. У всіх регіонах України було проведено наради-семінари, куди виїжджали відповідальні працівники Національного банку України.

У цілодобовому режимі працювала електронна пошта Національного банку, яка забезпечувала безперебійний зв'язок НБ з комерційними банками та обласними управліннями НБУ. Цілодобово працювали оперативні групи в банках. Отже, банківська система України на кінець дня 1 вересня 1996 р. була готова до проведення грошової реформи [1, С. 255].

Відповідно до Указу Президента України грошова реформа в Україні проводилась з 2 по 16 вересня 1996 р. Початком реформи стало впровадження в обіг гривні, що обмінювалась у співвідношенні 1 гривня за 100000 купоно-карбованців. Одночасно відбулось зменшення у тій самій пропорції всіх цінових показників та грошової маси. В результаті нова грошова одиниця виявилася в 100 000 разів сильнішою від попередньої, у стільки ж разів зросли масштаб цін, купівельна спроможність та валютний курс гривні порівняно з купоно-карбованцем. Проте співвідношення між товарною та грошовою масами в обігу не змінилося. Це очевидна ознака грошових реформ, що проводяться шляхом деномінації. Підсумки свідчать про те, що в цілому реформа проходила організовано, якнайзручніше для населення і без значних соціальних конфліктів.

За час проведення реформи Національний банк України випустив у готівковий оборот 3132,5 млн. гривень. Випуск гривні здійснювався обміном на карбованці, видаванням коштів на оплату праці, закупку сільсько-господарських продуктів, з вкладів населення, підкріпленням відділень зв'язку, а також іншими видачами [5, С. 235].

До найхарактерніших особливостей грошової реформи належать:

  • багаточинникова зумовленість та багатоцільове спрямування;
  • тривалий період проведення;
  • застосування тимчасових грошей як перехідних та їх гіпервисоке знецінення;
  • створення в ході реформи нового механізму монетарного регулювання;
  • особлива соціальна спрямованість реформи та ін.

Головним досягненням було утримання стабільності грошового, споживчого й валютного ринків. Прогнози щодо наслідків реформи, які були розроблені Урядом і Національним банком України, цілком справдилися: вдалося утримати інфляцію у прогнозованих параметрах: 5,7 % – за серпень, 2,0 % – за вересень, 1,5 % – за жовтень;з перших днів реформи Національний банк України підтримував стабільний курс гривні до іноземних валют; проведення реформи прискорило обіг грошей і сприяло поліпшенню стану грошово-кредитного ринку України; грошова реформа поліпшила стан фінансово-грошової системи й створила умови для позитивних соціально-економічних змін [1, С. 257].

Література

  1. Івасів Б.С. Гроші та кредит: Підручник / Б.С. Івасів. – Тернопіль: Карт-бланш.–2000.– 510 с.
  2. Савлук М.І. Гроші та кредит: Підручник / М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкін та ін.; За заг. ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2002. – 258 с.
  3. Василик О.Д. Грошова реформа як метод фінансової стабілізації/ О.Д. Василик // Фінанси України.– 1996.– № 7.
  4. Савлук М.І. Гроші та кредит / М. І. Савлук. — К.: Либідь.– 1992.
  5. http://www.nbuv.gov.ua/Portal/chem_biol/nvnltu.html
Студентська конференція МДАУ 2010 | Просмотров: 1659 | Добавил: fin | Дата: 27.04.2010 | Комментарии (0)

Гордієнко О. Ю., студентка групи Б4/3
Наук. керівник – асистент Долгоаршинова А.Ю.
Миколаївський державний аграрний університет

Науково-технологічний розвиток сприяє залученню інвестицій у підприємства, установи, об'єднання, які займаються розробкою нових технологій, методів виробництва або навчання та пошуком нових шляхів діяльності і вдосконалення вже існуючих. Загалом від цього залежить економічне зростання країни. Провідні держави світу у практиці мають такий спосіб фінансування проектів та програм розвитку як державне інвестування, яке здійснюється державними, регіональними органами влади або органами місцевого самоврядування за рахунок бюджетних коштів, позабюджетних фондів або позикових ресурсів.

У розвинутих країнах світу, держава здійснює фінансування переважної більшості фундаментальних наукових досліджень і науково-технічних розробок. Також, дуже поширеним об'єктом фінансування є вкладання значних коштів у венчурні підприємства. Особливого значення в системі державною інвестування мають об'єкти виробничої інфраструктури (транспорт і транспортне господарство, лінії електропередач, засоби передавання та опрацювання інформації тощо). Крім цього значні державні вкладення здійснюються у соціальну сферу (будівництво об'єктів охорони здоров'я, освіти, культури та інше). Після визначення джерел фінансування вибирають інструменти залучення капіталу і визначають тип фінансування.

У західних країнах, крім традиційних способів залучення капіталу (акціонування, боргове фінансування, кредитування, оренда тощо), з'явились нові, такі як франчайзинг, лізинг, форфейтинг, венчурне фінансування, селенг та інше.

Економічна модель розвитку зарубіжних країн в основному грунтується на економіці знань, що означає здійснення інвестицій в людський капітал. Так, Російська Федерація з 2005 року сформувала національні проекти, де передбачається посилене державне інвестування соціальної сфери. Охорона здоров'я, освіта, доступне житло, розвиток АПК - названі пріоритетними національними проектами, які почнуть виконуватись у першу чергу.

Промислово-розвинуті країни світу інвестують значну частку інноваційних процесів. При цьому застосовують адміністративно-відомчу форму державного регулювання інновацій, що передбачає пряме дотаційне фінансування, згідно із законами про сприяння інноваціям, та програмно-цільову форму державного регулювання, що передбачає контрактне фінансування інновацій шляхом державних цільових програм підтримки нововведень, надання фірмам спеціальних кредитних пільг тощо.

Невід'ємним елементом ефективного механізму інвестування є система гарантій, яка покликана забезпечувати умови для досягнення кінцевих цілей фінансування, задаючи параметри його окремих ланок. Нею має передбачатися не лише формування страхових резервних фондів на покриття кредитних ризиків, фонду гарантування вкладів населення, інших страхових фондів, які вже нині стають вагомим фактором зміцнення довіри до вітчизняної банківської системи та інших інвестиційних інститутів. Так, потребує коригування діючий у даний час механізм використання іноземних кредитів, залучених під гарантію уряду України, коли право на користування ними надається юридичній особі - резиденту згідно з рішенням Кабінету Міністрів за поданням Валютно-кредитної ради. Тобто всі комерційні ризики щодо повернення іноземних кредитів у разі ненадання уповноваженим урядом банком-агентом зустрічних гарантій відшкодовуються із державного бюджету. Такий порядок збільшує витрати держбюджету і не сприяє підвищенню ефективності інвестиційних рішень.

Стосовно вибору стратегічних цілей інвестування доводиться констатувати, що державні економічні програми та концепції не містять системи підпорядкованих цілей (дерева цілей), визначених економічними інтересами держави. Цілі забезпечення державної економічної політики (зокрема, перелік пріоритетних галузей) підміняються в них індикаторами (наприклад, фінансовими), які, по суті, не є самоціллю і повинні лише сигналізувати про відхилення від цілей. Бракує також аналізу відповідності вибраних інструментів державного регулювання економікою заявленим цілям, сумісності окремих засобів регулювання тощо. Інвестиційні процеси, які відбуваються у Франції, мають програмно-орієнтовані ознаки, що означає високу частку державних інвестицій, широкі кредитні та податкові стимули, державні гарантії, скеровані на реалізацію державних інвестиційних планів. При цьому уряд не втручається в діяльність окремих фірм, але водночас сприяє припливу інвестиційну малоприбуткові галузі. Реалізація цього типу інвестиційного процесу вимагає суттєвих бюджетних видатків.

У Великобританії діє державна програма надання субсидій підприємствам, згідно з якою підприємці мають можливість відшкодування до 50 % витрат на здійснення інновацій.

Отже, інвестиційна політика промислово-розвинених країн світу характеризується двома основними рисами: по-перше, збільшенням обсягу інвестицій у наукомісткі і такі, що визначають науково-технічний прогрес, галузі і виробництва; по-друге, високою питомою вагою капіталовкладень, що спрямовуються на модернізацію і реконструкцію традиційних галузей економіки на основі новітніх досягнень науки і техніки.

Студентська конференція МДАУ 2010 | Просмотров: 1341 | Добавил: fin | Дата: 27.04.2010 | Комментарии (0)

Ю.А. Король, магістр обліково-фінансового факультету
Наук. керівник - Долгоаршинова А.Ю.
Миколаївський державний аграрний університет

Процеси глобалізації світової економіки не могли і не зможуть обминути ні Україну, ні її фінансово-банківську систему, особливо з огляду на відкритість вітчизняної економіки, що більшість позитивних і негативних явищ зовнішнього світу буде "імпортуватися" в нашу країну з відповідними наслідками. Вітчизняна банківська система однією з перших переживає процес прискорення інтеграції шляхом розширення присутності в ній іноземного капіталу.

В умовах глобальної інтеграції банківської системи у світовий фінансовий ринок, проблемою є те, що розвинуті країни шукають можливості для ефективного розміщення капіталів, а країни з трансформаційною економікою потребують капіталів для розвитку. Дефіцит капіталу внаслідок недостатніх внутрішніх накопичень є значним.

За умови збереження сьогоднішніх темпів економічного розвитку, попри всі законодавчі й інші перепони, іноземці виявлятимуть підвищений інтерес до нашої країни, а отже, і до банківського сектора. І щойно на нашому ринку з’явиться кілька значних іноземних «гравців», це спричинить нову хвилю злиття й поглинання наших банків. Їх стане набагато менше. Західні експерти, котрі спостерігають за українським фінансовим сектором, вважають: банки з капіталом менш як 50 млн. дол. США взагалі не мають перспектив на ринку.

Банківська система України сьогодні повністю відкрита для входження іноземного капіталу. Чинне законодавство дає можливість створювати в Україні банки із 100% іноземним капіталом, але з обов’язковою вимогою – це мають бути дочірні банки, що діють у правовому полі України.

Капіталізація нашої банківської системи складає 26 млрд. грн.

На сьогодні частка іноземного капіталу в банківській системі України досягла 24%, і ці показники щодня зростають.

Основними напрямами оптимізації доступу іноземного банківського капіталу мають знайти системне вирішення піл час розробки та реалізації національної стратегії розвитку банківської системи.

Однак заходи можна запропонувати та сформулювати у вигляді рекомендацій.

По-перше, збільшення частки іноземного капіталу у банківській системі має відбуватися поступово – відповідно до створення сприятливих внутрішніх умов розвитку банківського сектора та підвищення конкурентоспроможності національного банківського капіталу.

По-друге, не забувати про зміцнення та подальший розвиток сегмента банків з державним капіталом, які спеціалізуються на забезпеченні стратегічних соціальних, структурних та зовнішньоекономічних завдань економічного зростання (Ощадбанк, Ексімбанк).

По-третє, слід запровадити нормативно-організаційну селекцію та моніторинг доступу іноземного банківського капіталу на основі національних пріоритетів розвитку; запровадити заборону на доступ банків з офшорних зон.

Таким чином реалізація запропонованих заходів дасть змогу нейтралізувати або принаймні мінімізувати негативні наслідки збільшення частки іноземного капіталу в банківській системі України, і сповна скористатися перевагами такої подальшої розбудови національної економіки, зміцнення грошово-кредитного ринку та загалом фінансової системи України.

Студентська конференція МДАУ 2010 | Просмотров: 2248 | Добавил: fin | Дата: 27.04.2010 | Комментарии (0)

Юрченко Євгенія, студентка
Науковий керівник: Костирко А. Г.
Миколаївський державний аграрний університет

Питанням етики в економіці зазвичай не приділяють багато уваги. Вважається, що стандарти моралі та принципи поведінки є об’єктами соціології, а не економіки. Втім, саме діяльність людини, її бачення картини світу, свого місця в ньому, способів самореалізації впливають на результат економічної активності. Діяльність багатьох міжнародних та регіональних компаній наприкінці 2008 року постала перед загрозою припинення внаслідок фінансової кризи. Ланцюг банкрутств, що розпочався ще влітку 2008 року в банківському секторі США та Європи, став передвісником змін на глобальному рівні [2]. Цікавим є той факт, що попередні аудиторські перевірки більшості зба-нкрутілих компаній не виявили істотних ризиків миттєвого зниження ліквідно-сті та платоспроможності, що стало результатом їх звернення до суду щодо на-дання захисту від кредиторів (розпочато процедуру банкрутства).

Аудит як незалежна форма публічного контролю за діяльністю суб’єктів господарювання переважно в економічній сфері дозволяє багатьом зовнішнім користувачам приймати управлінські рішення щодо інвестування коштів, розширення сфер діяльності, диверсифікації ризиків тощо. В одних випадках така діяльність є легальною, узгодженою із нормами національного та міжнародного законодавства. Однак іноді, управлінський персонал окремих фірм допускає певні неточності у фінансових звітах з метою підвищення котирувань акцій та отримання додаткової винагороди [1]. Особливістю банкрутств 2001-2008 років є те, що вони зростають в усіх без винятку галузях економіки традиційного укладу [2]. Це свідчить про те, що припинення діяльності компаній має спільні риси, а, отже, і спільну причину. Зважаючи на різноплановість технологій, циклів та способів виробництва можна зробити припущення, що основна причина кри-зи має соціальний характер – зниження рівня етичної відповідальності та моралі. Друге місці у переліку найбільших банкрутств за останнє сторіччя в світовій історії займає енергетична компанія Енрон (Enron Corp.), що була свого часу сьомою за розміром чистих активів компанією в США. Через півроку після банкрутства компанії суд присяжних визнав аудиторську фірму винною у чиненні опору правосуддю, в злочинній змові, спрямованій на укриття результатів аудиторських перевірок. Компанія визнала, що повідомляла завищені показники прибутку. Протягом 15 років аудитори підтверджували стабільний стан компанії, а за чотири дні до банкрутства знищили більшість робочих документів, пов’язаних з перевірками корпорації. Отож, на тлі глобалізації партнери змушені поступатися етичними принципами, сформованими національною релігійною ідентичністю, на користь економічних важелів взаємодії – доходу та прибутку.

Проведене дослідження кризи етичних стандартів в аудиті виявило ряд проблем, для вирішення яких необхідно ввести більш жорсткі заходи для порушників етичних стандартів (анулювання сертифікатів, заборона займатися аудиторською діяльністю протягом тривалого періоду часу, обіймати керівні посади в приватно-публічних (акціонерних) компаніях), поглибити межу відповідальності (до кримінальної) за зумисне маніпулювання фінансовою звітністю, аудиторськими висновками. Також необхідно приділяти більше уваги питанням взаємодії аудитора та клієнта на переддоговірному етапі, оскільки саме тоді відбувається первинна оцінка аудитором можливих ризиків суттєвих викривлень, оцінка доцільності проведення аудиту та перевірка загроз етичної поведінки для кожного конкретного випадку.

Література

  1. Чикунова Е.П. Современное состояние этического регулирования аудита /Е.П Чикунова //Аудитор. – 2003. – № 3. – С. 10-17.
  2. Крупнейшие банкротства компаний [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gaap.ru/news/gaap_ifrs/496/
Студентська конференція МДАУ 2010 | Просмотров: 1792 | Добавил: fin | Дата: 27.04.2010 | Комментарии (1)

Денисова Н.В., студентка групи Б 4/3
Науковий керівник - к.е.н., доцент Вишневська О. М.
Миколаївський державний аграрний університет

Необхідність здійснення інвестицій у сільськогосподарське виробництво є об’єктивною через специфіку процесу сільськогосподарського виробництва. Обсяг інвестицій у сільське господарство завжди був недостатнім порівняно з потребою. В умовах, що виникли, інвестиційна проблема в сільському господарстві особливо загострилась. Виходячи з обмеженості внутрішніх ресурсів сільськогосподарських підприємств України, найпривабливішим джерелом ресурсного забезпечення сільського господарства тут можуть бути іноземні інвестиції.

Незважаючи на певну небезпеку від іноземних інвестицій для економіки країн, що розвиваються, їх залучення – це позитивне явище. Без масштабного залучення іноземного капіталу в формі кредитів, прямих і портфельних інвестицій, неможливі не тільки економічне зростання, а й економічна стабілізація. Суть проблеми на сьогодні полягає в пошуку шляхів підвищення інвестиційної привабливості сільськогосподарських підприємств в умовах кризи.

Сьогодні можна стверджувати, що механізм здійснення та використання іноземної допомоги має чимало суттєвих недоліків. Потребують першочергового опрацювання проблеми класифікації іноземних інвестицій; співвідношення між ключовими й пріоритетними секторами програм; методики оцінки ефекту або збитків від іноземних інвестицій. Досі недосконалий механізм одержання і використання іноземних інвестицій, який нагадує радше комплекс проблем, ніж реакцію на них, тому належно не впливає на стабілізацію виробництва та подолання кризи в АПК. Отож, низькі темпи зростання обсягів іноземного інвестування та недостатній рівень його віддачі в АПК в умовах зростання дефіциту ресурсів і зменшення джерел його покриття надалі залишають дослідження проблеми ефективності іноземних інвестицій актуальним [4].

Розвиток інвестиційної діяльності в Україні передбачає вирішення складних завдань, а саме: вдосконалення системи залучення інвестиційних ресурсів, їх раціонального розподілу та використання [3]. Тобто визначальним у цьому комплексному завданні є залучення інвестицій, ефективність якого залежить від рівня інвестиційної привабливості інвестиційних об’єктів.

Інвестиційний клімат, стосується, зазвичай, країни в цілому, тому що неабияк пов’язаний із її правовим полем і спеціальним законодавством, хоча й має вплив на інвестиційну привабливість кожного регіону зокрема.

Потенційно про користь залучення іноземних інвестицій в економіку України вказують такі факти:

  • багаті природні ресурси та можливості їх експлуатації;
  • кваліфікована й дешева робоча сила;
  • потенційно місткий ринок [2].

Основним чинником, що знижує якість інвестиційного клімату в Україні, є політична нестабільність і відповідна невизначеність та недосконалість законодавчого забезпечення інвестування щодо власне іноземних інвестицій, створення кредитних спілок, концесій, власності на землю, механізмів державного страхування інвестицій, створення страхових фондів.

Під інвестиційною привабливістю регіону йдеться про ступінь сприятливості ситуації, що виникає в ньому, щодо інвестицій, які можуть бути зроблені в регіон. Оцінка інвестиційної привабливості ґрунтується на аналізі чинників, що визначають інвестиційний клімат і сприяють економічному зростанню. Миколаївська область є привабливим для інвестування регіоном на півдні України завдяки значному промисловому і науково-технічному потенціалу, вигідному географічному положенню, розвинутій транспортній інфраструктурі, високому освітньому рівню населення, висококваліфікованим трудовим ресурсам, наявності природних багатств, доступності до ринків країн СНД, Європи, Азії й Африки.

Найважливіші складові інвестиційної привабливості регіону: рівень розвитку економіки, природні ресурси і стан екології; енергетичні ресурси; якість робочої сили; рівень розвитку і доступність інфраструктури; географічне положення й територіальне наближення до кордонів держави; адміністративні, технічні, інформаційні та інші перешкоди входження на національний ринок. Важливими чинниками привабливості в кожній державі для інвесторів є політична й економічна стабільність, а також, згідно з аналізом світового досвіду, — рівень розвитку ринкового середовища і ринкової інфраструктури, стале правове поле, ступінь стимулювання інвесторів створенням певного податкового клімату та валютного режиму, міра економічної свободи, позиція країни на світових ринках, рівень її міжнародної конкурентоспроможності, розвинута банківська мережа, наявність суб'єктів, котрі повністю відповідальні за ефективність процесу інвестування, приватизація, розумні темпи інфляції, а також розвиненість наукового маркетингового забезпечення інвестиційних процесів [1].

Загалом рівень інвестиційної привабливості галузі, загалом й сільського господарства, для іноземних інвесторів в умовах кризової ситуації залежить від двох основних чинників: дешевизни робочої сили й можливості експортувати продукцію цієї галузі чи просто вивозити її за кордон з метою реалізації на зовнішніх ринках. Пояснюється це низькою купівельною спроможністю на місцевих ринках в умовах кризи та низькою ефективністю функціонування сільськогосподарських (як і всіх інших) підприємств у таких умовах.

На рівні підприємства інвестиційну привабливість окреслюють так: економічний стан підприємства, рівень його ліквідності, співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості, платоспроможність, рівень кваліфікації працівників і персоналу, маркетингове середовище, рівень готовності до ефективного сприйняття інвестицій. Для того щоб підприємство змогло отримати інвестиції, йому необхідно довести свою спроможність, засновану на аналізі низки чинників: майнового стану підприємства, матеріального забезпечення інвестицій та кредитів, здатності прибутково функціонувати, правоздатності й дієздатності клієнта [5].

Особливості кризового стану економіки суттєво впливають на розуміння сутності та пріоритетність чинників рівня інвестиційної привабливості сільськогосподарських підприємств, остаточний рівень якої формується в умовах загального інвестиційного клімату в країні та в окремих регіонах, а також, як у жодній іншій галузі, визначається рівнем інвестиційної привабливості галузі загалом. Рівень інвестиційної привабливості сільського господарства в Україні є надзвичайно низьким унаслідок неефективності цієї галузі та незадовільного інвестиційного середовища, що загалом і визначає низький рівень інвестиційної привабливості сільськогосподарських підприємств. Відносну перевагу в залученні іноземних інвестицій у сільськогосподарському секторі економіки України можуть мати підприємства, які, по-перше, функціонують на засадах приватної власності на засоби виробництва та результати функціонування; по-друге, для продукції яких є можливості експортувати або вивозити її за кордон для реалізації на зовнішніх ринках.

Література

  1. Бражко О. В. Особливості формування оцінки інвестиційної привабливості економіки / О. В. Бражко // Інвестиції : практика та досвід. — 2009. – № 12. – С. 16–20.
  2. Гайдуцький А.П. Прямі іноземні інвестиції в аграрному секторі економіки України / А.П. Гайдуцький // Економіка АПК. — 2009. - №12. – с. 91 – 95.
  3. Демчук Н. І. Ефективність механізму створення інвестиційного середовища в Україні / Н. І. Демчук //Інвестиції: практика та досвід. — 2009. – № 11. – С. 3–6.
  4. Мазур Н. А. проблеми і перспективи інвестицій в АПК України / Н.А. Мазур // Економіка АПК. — 2009. – №11. – с. 73 – 77.
  5. Ривак О.С. Інвестиційна діяльність в агропромисловому комплексі України / О.С. Ривак // Актуальні проблеми економіки. — 2010. - №1. – с.12 – 17.
Студентська конференція МДАУ 2010 | Просмотров: 3056 | Добавил: fin | Дата: 27.04.2010 | Комментарии (0)

Безугла Н. С.. студентка групи Б 4/3
Наук. Керівник – Долгоаршинова А. Ю.
Миколаївський державний аграрний університет

Розвиток ринкових відносин обумовив необхідність появи іпотечного кредитування в економіці нашої країни. Іпотечне кредитування - розповсюджений в країнах з ринковою економікою ефективний механізм, здатний інтегрувати ринки нерухомості, фінансових послуг, фондовий ринок та ряд суміжних ринків, трансформувати приватні заощадження в інвестиційні ресурси, активізувати споживчий попит, згладжувати кон'юнктурні коливання і стабілізувати ринки, забезпечувати надійність і ліквідність інвестиційних вкладень в реальний сектор економіки, сприяти розв'язанню ряду актуальних соціально-економічних проблем суспільства та стійкому економічному зростанню.

Для України розбудова іпотечного ринку є важливим та актуальним завданням на шляху подальшого реформування економіки і створення адекватного сучасним вимогам фінансового ринку з відповідною структурою та інституціональними складовими. При цьому розвиток іпотечного ринку вирішує як економічні проблеми активізації та ефективного використання фінансових ресурсів, так і соціальні завдання щодо залучення різних соціальних верств населення до задоволення своїх потреб через механізм фінансового ринку. Це визначає необхідність розробки і реалізації державної програми забезпечення даних процесів в Україні, їх теоретичне обґрунтування з врахуванням особливостей національної економіки та існуючих загальносвітових тенденцій в розвитку іпотечного кредитування [1].

У сучасному законодавстві різних країн термін «іпотека» використовується для позначення кількох категорій:

  1. застави нерухомого майна з метою отримання спеціальної іпотечної позики;
  2. іпотечного кредиту, тобто грошової позики, яка надається під заставу нерухомості;
  3. заставної або іншого боргового свідоцтва, яке підтверджує право заставотримача щодо забезпечення іпотекою зобов'язання [3].

Існує велика кількість ризиків для кредиторів, які працюватимуть за програмою іпотечного кредитування на вторинному ринку нерухомості. Нині банки фінансують операції іпотечного кредитування переважно за рахунок депозитів фізичних осіб, термін яких не перевищує трьох років, а іпотечні кредити надаються тільки від трьох років. Крім того, конкуренція спонукає підвищувати депозитні процентні ставки. Усе це збільшує процентні ризики та зменшує ліквідність банку. Завищення вартості кредитів, що надаються, значною мірою зумовлюється високою ціною залучених ресурсів; зростання інфляції і зниження ринкової вартості застави; несвоєчасним виконання кредитних зобов'язань; ризиками пов'язаними із правовими і судовими складнощами при відчуженні житла - предмета застави.

Українців запевняють, що банки потроху відновлюються після кризи. Перша ознака пожвавлення - початок кредитування фізичних осіб. Фінансові аналітики прогнозують, що масово споживчі кредити банки почнуть видавати вже в липні, а іпотечні - до кінця року.

Зниження ставок за іпотекою однозначно різко збільшить попит на житлову нерухомість, вважають фахівці Knight Frank. А враховуючи, що нового житла високого ступеня готовності на ринку стає все менше, підвищення попиту неминуче призведе до зростання цін.

Безперечно, ефективну іпотечну систему, на зразок тих, що діють у європейських країнах, важко побудувати за п'ять - десять років, тим більше що становлення іпотечних відносин у цих країнах має 200-річну історію. Варто застосувати у вітчизняній практиці досвід розвитку іпотечного ринку Угорщини, де законодавчо встановлено певні обмеження, зокрема принципи здійснення діяльності;обмеження щодо діяльності; позики вважаються забезпеченими, якщо вони забезпечені нерухомістю або державними гарантіями; вимоги до іпотечних позик ; вимоги до іпотечних цінних паперів.

Також, можна збільшити обсяги іпотечних кредитів на будівництво житла шляхом зменшення процентних ставок, подовження терміну кредитування; збільшення розміру кредиту відносно вартості предмета застави; зменшення суми витрат на оформлення кредиту; страхування ризиків; вдосконалення процедури іпотечного кредитування [2].

Отже, попри позитивну динаміку розвитку іпотечного кредитування в Україні визнати його рівень задовільним не можна: впровадження дворівневої моделі використання іпотечного кредитування в Україні відбувається надто повільно. Це, у свою чергу, загострює ризики, притаманні однорівневій моделі іпотечного ринку зокрема, короткострокові джерела фінансування довгострокових іпотечних активів первинних іпотечних кредиторів можуть призвести до ризиків ліквідності іпотечних кредитів, особливо малих і середніх банків, які поступово обмежуватимуть надання іпотечних кредитів; неприйняті для більшості населення умови кредитування, з огляду на високі процентні ставки, не залежать від рівня ставок за депозитами, посилюють вплив кредитного ризику загострюються й ризики, пов'язані із браком на фондовому ринку ліквідних ринкових інструментів.

Література

  1. Бассова Н. Стан та перспективи розвитку іпотечного кредитування в Україні / Н. Бассова // Економіст. - 2006. - № 9. - С. 36-39.
  2. Берегуля О. Іпотечне кредитування як банківська операція: теоретичні основи й умови проведення / О. Берегуля // Вісник Національного банку України. - 2007. - № 10. - С. 46-48.
  3. Терещенко Г.М. Особливості іпотечного кредитування: зарубіжний досвід і вітчизняна практика / Г.М. Терещенко, С.М. Яковенко // Фінанси України. - 2008. - № 8. - С. 20-26.
Студентська конференція МДАУ 2010 | Просмотров: 2484 | Добавил: fin | Дата: 27.04.2010 | Комментарии (0)

1-10 11-20 21-24

Створити безкоштовний сайт на uCozCopyright І.В.Кушнір © 2008-2024